СОЦ.
box
пишіть у соц.мережах,пишіть у СМС наступить той момент, що голос пропаде. не буде радості дітей, за святковими столами, лиш освічені обличчя у кремешній темноті. не буде тут рядочків, що зливаються у римі і не буде тут брехні, що ллється з вуст. найлегше написати " у мене все окей" і маску ту одіти, обманювать себе ми привикли до брехні, ми привикли до погроз у "ВК" ми всі стабільно заходимо щодень інтернет - то штука добра, але ми є ідіоти ми не хочемо інфи, лиш смішних картинок вдосталь. та й можливо не Усі, є окремі, ті, що знають: є життя і не в інеті, тільки мало є таких. бо модно зараз так, зробив один - повторять всі і челенджі оті до добра не приведуть. я такий же ідіот, і нічого з цим не пороблю але знаю я лиш те, що оправитись не пізно і у всіх є шанс на те, щоби виключить девайс та на вулицю піти і зробити добре діло, абож просто погуляти із друзями своїми.
2018-05-10 10:05:05
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3899
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405