•           ׺°”˜`”°º×[  ]׺°”˜`”°º×

Місто під назвою Нонпарель,
Вулиця Ґроу.
До будинку номер 5А під'їжджає новий (чи, може, так здавалося через те, що автомобіль помитий і блискучий) Форд Фокус кольору морської хвилі. Зі сторони керма вийшов чоловік в прямокутних окулярах для покращення зору. Після нього з пасажирської сторони вийшла жіночка з білим хвилястим волоссям, а за нею і два підлітки, брат і сестра, в навушниках та сонячних окулярах. Йшов хоч і легкий дощ, але він уже встиг порозливати калюжі по вулицях міста. Ледь дівчинка встигла вийти з авто, її облив проїжджаючий повз Porshe.
"Дідько! Нові джинси!" -- Викрикнула ледь не на всю вулицю молода леді.
"Не кричи", -- Без великого галасу і спокійним тоном промовила її мати.
"Ось наш будинок", - показав пальцем Роберт -- батько дітей. "Сподіваюсь, нам тут сподобається", -- продовжив він, взявши за руку свою дружину.

Будинок був звичайний для цього району: 2 поверхи і горище.
До головних дверей підійшла мати і, діставши ключ з своєї невеликої, але вмістимої сумки, відкрила дерев'яні двері. Першими в дім зайшли тінейджери, яким батьки дозволили вибрати кімнату. Діти забігли в дім, як скажені, вони хотіли вибрати кращу кімнату, але на жаль (або на щастя), кімнати були уже готові, і Верон це прекрасно знав, оскільки саме він допомагав у виборі оздоблення для примхливої Єви, в якої сьогодні сімнадцятий День народження. Верон не прогадав -- Єва вибрала саме ту кімнату, де і був сюрприз.
  Повільно зайшовши до кімнати, дівчина побачила великий стіл, на якому була коробка з сюрпризом.
-Мам! --крикнула Єва, -- Я ж казала, не потрібен мені подарунок!
Єва підійшла до коробки і розв'язала червону стрічку. З коробки одразу вистрибнуло цуценя породи Йоркширський Тер'єр. Єва настільки зраділа, що не могла стримати сліз. Її брат стояв у коридорі і лише встиг промовити:
-З днем...
Як вона кинулась до нього в обійми.
Верон усміхнувся кінчиками своїх уст, а Єва перестала плакати.
-Іди подякуй мамі, саме вона змусила батька піти на такий важливий крок.
Дівчинка спустилася на перший поверх, де знаходилася кухня, підійшла до мами і запитала:
-Я давно мріяла про собаку. Чому тільки зараз?😢
На що мати відповіла:
-Єво, тобі 17. Я думаю, що ти готова нести відповідальність за живу істоту. До того ж, я тобі це обіцяла на 16 років, але не склалося😌

Наступила вечеря
-Як вам будинок?- Запитала мама
-ну... Як вам сказати...
-Дуже подобається, -- перебивши Єву, відповів Верон, доїдаючи останній шматочок піци.
-От і добре, -- буркнув Роберт, неначе чимось незадоволений.
-щось сталось? -- запитала його дружина Олівія.
- Єва як завжди чимось не задоволена! Що за дитячі ігри?
Єва, зірвавшись зі столу, побігла до своєї кімнати, а Верон за нею. За столом залишить тільки Роб і Олівія. Напруження по-троху спадало, але тиша залишилась.
А тим часом, в рожевій кімнаті Вер лежить на великому ліжку біля Єви, обійнявши її, і намагаючись заспокоїти. Та Єва все-одно рюмсає, проте вона все ж рада, що Верон побіг за нею і зараз тут, обіймає її.
-хочеш, я спатиму з тобою?(Верон)
-Так, будь ласка (Єва)