Сон 1

- Чому ти приїхав?

- Скучив за тобою і я знаю ти теж. Та і мені уже 18, а відсвяткувати не було з ким.

- Так, а чому не в гуртожитку? В тебе там би мали появитися друзі.

- Ну… Було б так не приїхав би. Ти сама знаєш яка там обстановка

- Ні - вона засміялась

- Думав це не скінчиться – я посміхнувся у відповідь

Такої напруги я не відчував ще від тоді як Джошуа бився з Кличко. Але я радий, що це був лише жарт і ми засміялися ще сильніше і обняв її, це була моя перша дівчина. А ім’я? Воно на віки втрачено, пропало без сліду, а в пам’яті залишись тільки моменти, які не давали мені спокою довгими днями і місяцями.

Все продовжилось палким поцілунком, який продовжувався не менш ніж 10 хвилин і плавно переходив в такий самий із ще більшою тривалістю. Часом це могло продовжуватися дуже довго, причиною була довга розлука. Тяжке літо. Та і молодість вона така, хочеться всього і чим побільше.

- Я знала, що ти приїдеш. Чекала і ось він ти. Вже такий дорослий, а ведеш себе дальше як дитина – скрикнула вона бо я вщипнув її в одне м’яке місце. Я любив коли вона злилася на мене. Настільки милого створіння в такі моменти я ще не бачив. Хоча це можливо тому що і не уявляв більше нікого в такому плані.

- Ну вибач, вибач. Це все гормони. 18 то мені вже є, але …- і ми двоє знову зайшлися шаленим сміхом.

Я мав залишитися у неї на пару днів так як її сусідка поїхала до хати і квартира була вільна. Але це був тільки початок дня, тому … Я не знаю чому, але той день пролетів неймовірно швидко. Ми гуляли в парку сміючись у весь голос, говорили дурниці на які люди весь час звертали увагу, але нам було все одно. Ми просто жили, що не могли робити більшість людей у цьому світі. Ми жили один одним, насолоджуюсь кожним моментом. У нас були сварки і навіть такі через які розходилися проклинали один одного, але в кінцевому рахунку розуміли що не могли один без одного. Як казав великий український співак і просто надзвичайна людина : люди занадто багато думають, а треба просто жити.

- Ати мене кохаєш? – і її очі засвітились. В ці моменти вона була схожа на маленького котика, який хотів щоб його не тримали і не відпускали

Палкі обіймами та подальші розмови про все на світі. Я відчув як насолода від заборонено яблука, яке з’їла Єва чим прирекла людей на вічні болі від смерті проника в мене і пливе по венах. Інколи я проклинаю її, бо якби не це я б міг кохати її вічно.

- Звісно що. Тебе одну – я обняв її і цей запах врізався мені в обличчя. Її запах, який я не міг сплутати ні з чим. Він не був подібний ні нащо, тому що він належав їй. Це було щось невимовне. Від нього я немов п’янів і ..

Розділ 1

Моя ілюзія із спогадів пропала і перед моїй заспаним обличчям стояла жінка років 30 з гарною зовнішністю, яку звали Аліса. Це була моя секретарша, хоча вона вже стала мені як сестра або щось таке. У неї було темне, аж вугільне волосся і голубі очі в яких я весь шукав надію. Вона була красунею. Засмагле обличчя, ніби то регулярно літає на острова загоряти. Невеличкий носик який нібито і мав псувати всю цю красу, але тільки доповнював її. Також уваги гідні губи, які завжди були помальовані у червоний колір, що додавало їй неабиякої сексуальності, принаймні про це не раз вже мені казали всі хто тільки її бачить. І ніби все, але ні фігуристе тіло в купі з строгим брючним костюмом робили з неї справжню модель. Проте вона не завжди була такою та і насправді Аліса зовсім звичайна. Зранку вона як всі з кучерявим від сну волоссям, у звичайній піжамі та жаліється на недосип як і всі ми.

Я зустрів її досить давно, її батьки померли і рідних у неї не було. Ну і від тоді ми разом. Не в сенсі стосунків, а тримаємося один одного. Це важливо, тому що це мене запитують кожен раз як бачать нас разом. У неї було жахливе дитинство, пройшло не мало часу поки вона мені щось почала щось розказувати, спочатку вона навіть не говорила зі мною.

- Так Аліса вибач, я не спав минулої ночі, бо хотів уже закінчити справу невідомого в плащі, це виявився чоловік, який переслідував свою колишню дружину, щоб вбити її за зраду. Так як він раніше служив у спецназі – це було не просто, проте ми справились. Ми трудились над цією справою більше ніж пів року і нарешті злочинець впійманий. Що ти хотіла, кажи. – я все ще подавав мало ознак життя і вона це бачила тож дала мені пару хвилин щоб я проснувся повністю, тому вона принесла мені кави і поки я її пив папери що я мав переглянути вже стояли у мене на столі. Це були рахунки за наш офіс. Та багато інших менш важливих паперів…

- Так Едварде я пам’ятаю, що це справа ми ж разом її розплутували пам’ятаєш? Не важливо , а і не забудь про посилку, яку принесли вчора ти так і не відкрив її. Вона в тебе на столі

Дійсно я згадав, що вчора якийсь дивний листоноша приніс мені її. Вона була на моєму письмовому столі, невеличка коробочка розміром з шкатулку, в яких зазвичай танцюють балерини.

- Через цю роботу взагалі про все забуваю. Як я міг про неї забути. Добре, головне що я закінчив важливу справу вчора. І так я пам’ятаю, що ми разом її вирішили, я просто надзвичайно щасливий. Дякую, Алісо ти найкраща – я їй всміхнувся

Я почав її розпаковувати. На диво це зайняло багато часу, бо настільки багато липкої стрічки я ще ніколи не бачив. Проте хвилин за 10 ця коробочка мені піддалась. В один момент я подумав що там щось скляне, але ні. Я з подивом і відкритим ротом тримав річ що була там і мені вдалось щось сказати тільки тоді, коли Аліса повернулась. Вона одразу забула що хотіла і підійшла до мене.

- Едварде ця річ неймовірно дорога. Я читала про це, такі кишенькові годинники носила знать у 18 столітті і якщо взяти до уваги герб позаду циферблата, то він належав якісь династії – вона казала ці розумні речі все одно продовжуючи з невимовним поглядом спостерігати за цим скарбом.

- Так я знаю, але хто нам його прислав?

- На посилці немає адресата. Тому спочатку я подумала, що це твоя колишня дружина знову робить пакості або присилає якісь казкові рахунки, які ти все одно не оплачуєш. Прибила б її! – із злістю сказала вона

- Що ти кажеш Алісо?

- Ні, ні нічого – вона посміхнулась

- Давай зробимо наступний чином. Я як відповідальний начальник спочатку розберусь з цими паперами і потім ми займімося ось цим - я поклав годинника до шухляди мого стола і почав розбиратися з письмовою макулатурою. Це були безтолкові рахунки за світло, приміщення нашого офісу, воду та багато іншого зовсім не цікавого матеріалу.

- О Господи як це нудно – я не міг продовжувати тож я попросив Алісу розібратися з цим. Її нищівний погляд при цьому мене просто вбивав. Тоді мені ставало дуже соромно, що я такий лінивий. – Як закінчиш приходи і займімось тією річчю. І її очі засвітились. Через 5 хвилин вона вже була в мене. Не знаю чи вона закінчила, але це вже не було важливо. Перед нами знову був цей годинник.

- Едварде, а це не пастка?

- Так я теж про це думав, але якби це була вона ми би вже з тобою так просто не розмовляли. Нам потрібно довідатися про це якомога більше, не попав ж нам в руки цей артефакт просто так. Не могла б ти розшукати що це за символ, а я буду досліджувати сам годинник.

- Так звісно Едварде

Довгі години ми досліджували його, але я навіть не зміг його відкрити. Кнопка що відповідала за це була зламана або це був якийсь шифр. Мене не покидало відчуття що ми щось не бачимо. Щось настільки очевидного як ніс посеред обличчя, але не у випадку того кого не можна називати. Пройшло пару годин і я вже був на 100 відсотків впевнений що за нами хтось шпигує. Хтось хто купує каву у магазині навпроти вже третій раз. Це був чоловік – невисокий, в чорних спортивних штанах та кофтою з капюшоном. Тому лице я не міг розгледіти. Мені це здалося дивним тому що я сам виходив купити там кави і він дивився тільки на мене і більше ні на кого, не відводячи погляду Я не придав цьому такої уваги. Ну дивився і дивився що такого. Але…

- Що?!! Де він? – я встав з крісла і крикнув що моя помічниця аж підскочила.

- Едварде що трапилось? З тобою все гаразд?

Вона підбігла до мене і таким материнським поглядом спитала це ще раз, але не встиг я щось сказати як у двері хтось постукав.

- Чекай мене тут!

- Але Едварде що трапилось?

- Без але!!! Я відкрию – я знав хто за дверима і у мене було дуже погане передчуття

***

Дощ, сильний дощ, злива. Що я робив у той день на дворі? Дай бог згадати. А точно. Я гнався за викрадачем того безцінного годинника, який вкрав його у мене. Коли я відкрив двері він вдарив мене по обличчю і вирвав його з руки. Я нічого не зрозумів але побіг за ним. Я не знаю що робила в цей час Аліса, я просто побіг.

- Стій паскуда!! – кричав я йому в наздогін. Не знаю чи він чув, але кричав. Я не міг відпустити його. Я змок до нитки і це тільки заважало бігти. Я не взяв ні пальта і шапки.

- Потім я буду вислуховувати за це, але що вже

Дощ посилювався і на небі появились блискавки і це не несло нічого доброго. Я помітив, що він почав сповільнюватися і побіг так швидко як міг. Але це було тимчасово за 1 хвилину грабіжник набрав шалену швидкість і я безнадійно відстав від нього. Бігаючи вузькими провулками я загубився і зрозумів, що опинився в найнебезпечнішому районі нашого міста. Його називали Брудний Ніл так як ця вулиця тягнулася аж до кінця міста створюючи дуже довгу непереривну лінію. Як не дивно на вулицях було пусто хоча і це була тільки 4 година дня. На щастя дощ закінчився залишивши після себе мокру та холодну погоду, яку доповнював неприємний вітер.

- Потрібно звідси йти. Тільки цих проблем мені не хватало – сказав було я , але не помітив як за мою спиною появилась постать, я обернувся і побачив, що і був той самий чоловік, який втікав від мене – Хто ти?

Він нічого не відповідав. Десь 2 хвилини ми дивилась один на одного та стояли непорушно. І раптом тиша порушилась звуком мотору. Ми двоє подивились у вузьку вуличку крізь яку їхала доволі знайома мені машина. Так, це була моя старенька машина, яка дісталася мені після смерті батька. Я вже знав хто мчить мені на допомогу, але я знов вернув погляд на того чоловіка, але було пізно його величезний кулак наближався до мого обличчя і я не встиг зреагувати і получив сильного удару прямо по носі. Це надзвичайно порушило мою рівновагу проте я встояв і ударив у відповідь, з нього злетів капюшон.

- Зря ти в це вплутався детектив. Ти не зможеш нам помішати – він сказав це і зник десь між будинками якраз як під’їхала Аліса.

- З тобою все добре?

- Так – але я не усвідомив що удар був надто сильний – Аліса ! – перед очима поплило і я впав на тільки политий дощем асфальт в середині найгіршого району міста Маєрсі – А звідки тут асфальт ?

Я знав той район як ніхто. Тому що виріс там. Ми з мамою та татом жили там, коли вони тільки но одружились. Це життя було надзвичайно бідним, але дуже щасливим. Пам’ятаю як сьогодні. Кожного ранку мама смажила на сковороді яєчню і ми їли її з самим хлібом. Хоч цього було й замало батьки не жалілися, але я ще був надто малий щоб розуміти щось, тому без перерви плакав. Після цього тато завжди кудись йшов, постійної роботи в нього не було, але він знаходив щось щоб кожного дня чимось дивувати мене та маму. Ніколи не забуду як одного разу він приніс цілий кошик яблук. Мама старанно їх нарізала і ми цілий вечір їли їх. Звісно мої зуби ще не були достатньо сильними для цього, але все одно мама знаходила кожен раз спосіб щоб я зміг поїсти.

Коли я прокинувся то відчув нестерпний біль в голові та раптово повів рукою в протилежну руці сторону і через це конструкція до якої я був приєднаний тонкою трубкою повалилась на підлогу. Для моєї голови, яка тільки-но прокинулась це було досить неприємно так як це створила неабиякий шум.

- Довбана плитка! Хто взагалі ставить в лікарнях плитку? – роздратовано сказав я та повалився на ліжко – дивно чому ніхто не прибігав? – але це було хибне судження одразу в той момент до палати забігла медсестра та двоє дуже знайомих мені людей Аліса та Бені, інспектор поліції та мій давній, та хороший друг. Не раз помагав мені у справах хоча міг позбутися роботи через це.

- Що трапилось? З вами усе гаразд? – спершу обізвався персонал лікарні, яку знав як свої п’ять пальців, бо вже неодноразово потрапляв сюди

- Так, так все добре. Просто ця довбана штука, яка називається капельниця чуть не розбилась і якби так сталось мені б потрібно було платити за неї – я з цим критичним поглядом щодо цього неприємного випадку глянув на цих двох, які все ще стояли у дверях і дивились на мене як на малу дитину – Ну що? Це ж випадково?

***

Інспектор Бені. Дивне ім’я для такого бугая як він. Хоча це ніяк не впливало на нього в цілому. Я познайомився з ним ще зовсім малим, коли ходив до тата на роботу. Навіть тоді він не вирізнявся великими заслугами, проте мав добре серце. Не думаю, що це допомогло йому зайняти таку посаду і всі знали що цей слуга закону був дурачок ще той, але блін колись я точно дізнаюсь як саме він це зробив. Сам він був гладкий та не дуже повороткий, проте на дивно бігав він досить таки швидко. Саме ця людина постала в моїй голові коли я думав про непоєднувані речі. Завжди ходив у розтягнутому піджаку та білій сорочці защепленій під комір, що свідчило про невпевненість та схоже він дальше думав, що якщо він не защепить цього ґудзику то його жінка з якою він розлучився рік тому насварить його.

Голос в нього був повільний і тихий так як він не вимовляв пару літер алфавіту, проте на диво всі його розуміли.

- І ви не бачили ні його обличчя, ні волосся? Взагалі нічого?

Я хотів вбити його за це питання.

- Так, саме так! Послухай Бені зав’язуй з цим я тобі вже все розказав – я сердито ліг і кинув погляд на Алісу, яка читала сьогоднішню газету

- Ти сам знаєш, що мій бос не має знати, що я тобі допомагаю

- Але він все одно знає – я знизив плечима

- Добре, добре Едварде вибач за це. Коли одужаєш приходи я зроблю все що буде в моїх силах – він похлопав мене по плечу і вийшов

- Не злись на нього – Аліса підійшла ближче - він всього лиш боїться втратити роботу. Давай краще розкажи чи ти маєш пропозиції хто це міг бути. А потім я розкажу тобі що мені вдалося дізнатися поки ти спав і те що я найшла це не найцікавіша новина.

- Розкажи краще що пишуть сьогодні в газетах

- Звідки ти знаєш, що це була сьогоднішня ? – вона здивувалась

- Так, Алісо давай тільки ти не починай. – я трохи заспокоївся, бо не хотів на неї кричати – Коли ти читала, то кусочок газети зігнувся і я побачив дату. Дай я теж почитаю, а ти поки розкажи мені що ти дізналась поки я тут без діла лежав. Скільки я пролежав?

- Приблизно 8 годин

Я хотів зірватися з ліжка, але вона мене зупинила.

- Як 8 годин! А годинник? Ми повинні його вернути! – медичне обладнання дало сигнал, що мій пульс посилився , прибігла медсестра. Ми двоє своїми поглядами дали їй знати, що це всього лиш припадок моїх нервів і вона пішла.

- Будь ласка відпочивайте вам не можна напружуватися, я принесу вам чаю

- Краще кави – мені здалось, що на цих словах вона дістане з халата пістолета і застрелить мене

Аліса подала мені газету і на першій сторінці йшлося про смерть останнього графа якоїсь великої династії і що все майно дісталося дворецькому. Проте чуть правіше була зображена зовсім знайома річ. Це і був годинник, який я отримав сьогодні зранку.

ЗВЕРТАЮСЬ ДО ВСІХ ЖИТЕЛІВ, ЯКІ ТІЛЬКИ ЦЕ ПРОЧИТАЮТЬ. ЦЕЙ ГОДИННИК Є СІМЕЙНОЮ РЕЛІКВІЄЮ РОДУ МОГО ПОКІЙНОГО ГОСПОДАРЯ, ОСТАННЬОГО ГРАФА СІМ’Ї МАЙН. ЯКЩО У ВАС БУДЕ ЯКАСЬ ІНФОРМАЦІЯ ЗВЕРАТЙТЕСЯ ЗА НОМЕРОМ НИЖЧЕ.

Я знов хотів зірватися з ліжка, але цього разу зупинила мене зовсім не Аліса це був ремінь з її класичних штанів.

- Алісо, ти чого? Що це таке?

- Я ж знаю, що ти маєш вибуховий характер

- Хмм, ладно вже можеш зняти я буду спокійний – вона навіть не поворушилася, тільки знищуючий погляд змусив мене лягти назад.

- Ці жінки страшніше диявола – добре, що я це сказав тихо один раз вона бігала за мною з ножем по всьому офісу за подібні слова

- Але як це? Це не може бути збіг – я подивися на неї

- Так, але глянь сюди – вона нову подала мені газету, але зараз вона була розгорнута на іншій сторінці.

Я був шокований. Там була стаття, яка критикувала наше бюро і людина, яка його написала пригрозила його закрити, а нас посадити за грати. Звісно це була анонімна стаття, але те що вона попала на другу сторінку свідчило про зацікавленість преси у цьому або простому підкупі.

- Кому це потрібно? Треба швидше їхати до офісу! – я чуть не пригнув, але забув про ремінь – зараз вона навіть не глянула і тихо сказала.

- Я не знаю ,але потрібно бути обережними – і зняла з моєї руки ремінь

- Дякую

Спочатку я не сприйняв це як щось серйозне і не послухав Алісу, але я не міг подумати, що наслідки можуть бути такі жахливі.

***

Ми вийшли з лікарні, на дворі було холодно і сильний вітер. Люди були з із зонтиками, які ніяк не могли захистити їх від цього. Справа від нас з Алісою йшла пара, проте люди вже були старші. Чоловік зняв плащ і завернув свою жінку в нього. На ньому був гольф гарного пошиву, я розбирався в цьому ,бо мама деякий час працювали швеєю та навчила мене дечому. Ця картина викликала в мене як і хороші так і болючі емоції, але тут..

- Едварде, ти чого? Дощ падає, ходи машину – вона схопила мене за рукав мого до нескінченості перелатаного піджака. Я міг собі дозволити кращий, але навіщо. Треба радіти тому що маєш

- Так, так йду – але коли я це сказав, то сидів в моїй маленькій машині в яку мене Аліса запхала , інакше не скажеш

- Що з тобою? – вона все знала, але це звичне питання переживання, вона завжди задавала його. Хотіла щоб я сам казав що таке

- Та ні, все добре, поїхали – да брехати було не моїм , але моя секретарша змовчала

Ми проїхали хмурим містом. Від дощу воно здавалося ще темнішим ніж завжди. Старі будинки, сумні люди і все це доповнював монотонний голос радіо, який як і всі зараз розказував про дворецького та маєтки сімейства Майн

- Едварде обережно!!! – я задумався і не помітив, що на дорозі де повно машин, які їдуть вискочила людина. Я не встиг повернути, тільки би зробив гірше. Тому я на досить великій швидкості збив його і затормошив тільки через 50 метрів, де був з’їзд з дороги. Ми швидко вибігли з машини, Аліса сварилася на мене, але я не звертав уваги, попри нас їхали машини взагалі не помічаючи що тут щось сталось.

- Та тихо вже Аліс я і сам бачу що зробив. Заспокойся вже! – я крикнув і вона замовчала, махнула головою і ми нарешті добігли до нього.

Це було жахливо, його лице було знівечене і покалічене. Ніс був обрізаний, що виднівся череп і це точно не через наше зіткнення. Його зламана нога було тому доказ, її вивернуло в іншу сторону, але це було ще не найгірше, але це стало зрозуміло після розтину. Бені звісно що повірив нашій розповіді і нас не приволокли до кімнати допиту в якій Бені сказав, що це не перший випадок і що вона начальниця хотіла б з нами поговорити. Бені такого вислухав від мене, але все ж за пару хвилин ми з Алісою сиділи в її кабінеті. Порівняно з попереднім власником кабінету зараз він був набагато охайніший і чистіший. Це і не дивно.

- Алісо що ми тут робимо? Там треба труп оглянути, а ми тут сидимо і не знати чим займаємось

- Ой не переживай Карема. Я тобі обіцяю він нікуди не втече – вона стояла позаду мене і поклала руку на плече – я вас на довго не затримаю якщо відповісте на всі мої питання

Це була нова начальниця відділку Софія Фокс. Не досить висока, але з хитрим та проникливим поглядом, що робило її грізнішою. Сівши на край столу, вона запалила сигарету і пильно вдивлялась на нас обох. При цьому поправляючи своє темне як сажа волосся. Бені якось розказував мені за неї. Закінчила юридичний та пішла в поліцію, де дослужилась до вищих звань буквально за пару років, справжній професіонал своєї справи. Але не була такою строгою начальницею, більше розуміючою, яка при нагоді могла і відпочити разом із офіцерами, які п'яні до безпам'ятства починали розпускати руки до її тіла, яке по його розказах снилось йому не один раз. Але в момент розповіді до нього задзвонив телефон і він зник витираючи слину. А тепер я і сам розумію чому він був в такому стані. Ноги, незважаючи на її зріст були не такі малі, а навпаки робили загальну картину ще кращою, переходячи в талію, яка була нібито бритва, заточена від білої як сніг сорочки, яка трималась на Божій волі тримаючи …

- Едварде! - Аліса помітила що я захопився аналізом і дала мені про це знати стукнувши ліктем мій бік

- Тут ж заборонено курити

- Мені тут все можна. І так Карема Едвард і Аліса …. Як ваше прізвище юна леді

- Теж Карема – вона ніколи не казала цього в слух. Я кинув на неї здивований погляд, але вона чітко дивилась на неї. Здається її щось тривожить, треба вести себе акуратніше

- Зрозуміло. Ви що одружені? – вона повільно викурювала сигару і чуть тремтячими пальцями стряхнула попіл у попільничку. Від її погляду в мене були мурашки по шкірі

- Так – Аліса сказала це достатньо голосно і чітко. Але я зберігав спокійний вигляд обличчя

- Зрозуміло, тоді все буде легше - дальше тримаючи сигарету в роті, вона продовжувала говорити - ця вся справа з трупом насторожує мене. Ви вже ходили до Френка? Не треба прикидатися, що ви не знаєте хто це, хоч я тут недавно, але про вас багато що знаю, особливо про тебе хлопче. Це вже другий випадок смерті таким образом, тому я і закликала вас. Мені потрібна допомога, мій найкращий працівник зараз у відпустці, тому єдина надію на вас. Не подумайте мої працівники хороші спеціалісти, але цей випадок надто особливий, щоб доручати його будь-кому. В моргу вас вже чекає Френк та Бені, спитаєте в когось з них мій номер і в разі необхідності ми допоможемо вам всіма доступними силами. Не робіть такі квадратні обличчя в мене на це є свої причини. Все ви вільні, чекаю новин в скорому часі.

В мене було безліч запитань на які я хотів отримати відповідь, але ..

- Так ми зрозуміли - і все, з цими словами Аліса витягла мене з кабінету

- Не чіпай її Едварде! Йдемо у нас гора роботи чи ти забув? - тож буквально за пів години Аліса, Бені та я стояли перед накритим трупом.

- Ну що ж вам сказати? – це був Френк, мед-експерт. Родом з Америки і він судячи по розказам всіх знайомих, яких я знаю, дівчата по ньому з розуму сходять. Ну він дійсно мав феноменальну зовнішність. Засмагле та красиве обличчя з русявим волоссям і плюс добре обізнана у професії робили його не тільки красенем, але й хорошим спеціалістом.

- Що з ним Френк кажи, бо я не можу вже чекати! – я був надто у великій нетерплячці, бо я був впевнений що лице це не найгірше що з ним насправді є

- У нього немає більшості органів, таких як мигдалеподібних залоз, проте це не є аж таким страшним, бо вони втрачають свою вагомість приблизно у 3 роки

- Ніколи би не міг подумати, що таке є – Бені був таким здивованим і це було надто помітно на його обличчі

- Так так Бені це ще вчать в школі на біології. Френк продовжуй. Чого ще немає?

- А так, ще немає апендецита – він показував місце де розташовувався даний орган на трупі, у правій нижній частині живота і Бені вийшов – ви уж вибачте мені так легше та і вам зрозуміліше. Шлунок, жовчний міхур, нирка, репродуктивні органи, тобто статеві та селезінка. Якщо узагальнити, то в нього відсутні всі 7 органів без яких людина могла б жити, але без них всіх це надто важко, не назвеш життям. А і всі ці хірургічні операції по вирізанні органів були виконанні надто блискуче, це був професіонал, не вірю щоб хтось без належного обладнання та навичок міг це зробити – він нарешті закінчив свій розказ і я хотів спитати його, але Аліса мене випередила

- Крім цього є ще щось? – її голос як завжди був переповнений стійкості, на відмінно від Бені, чоловіка за 40 ця дівчина не боялась таких розказів та сцен, бо дитинство змусило бути її сильною

- Так є, ось це – він дістав з карману свого білого халату маленький пакетик, який зазвичай використовують для доказів. В ньому були нитки

- Нитки? А, ними він був зашити. Взяли вже ДНК ?

- Так, але крім його клітин на них немає більше нічого. Кажу ж профі – він нібито відчув заздрість - Вам ще щось потрібно?

- Нібито все, але ви можливо знаєте чия це робота? По ваших словах мало хто би міг це зробити – я наблизився до нього майже впритул - Френк це би дуже допомогло

- Вибач, Едварде, але це все що я знаю – він відвів погляд та відійшов

- Добре тоді, якщо буде якась додаткова інформація дзвони, ти маєш мій номер і Софія казала взяти її номер – я швидко записав ці 10 цифр та ми з Алісою вийшли з моргу та попрямували до виходу

- Едварде, він …

- Так я бачив, був надто нервовий. На скільки я знаю він одружений, так?

- Так, приблизно рік

- Ну то з цього і почнемо, щось він приховує, навідаємося до його дружини , задамо кілька запитань, можливо вона щось знає. Вона росіянка здається ?

- Так, відома балерина, Вікторія Мижогалова.

- Звідки ти це знаєш?

- Так ось досьє тримаю – вона посміхнулась

- А як ти? – вона мовчки пройшла попри мене і невимушено посміхнулась – а не важливо – обігнав її та відкрив двері – Після вас

На то момент я вже деякі застереження щодо цих всіх подій і о Боже яким я був дурнем, що тратив свій безцінний час замість того щоб повернути річ яку вкрали у мене сьогодні.