 Це її квартира?

 Так, ну пише у справі, що саме за цими дверима проживає наша вельмишановна

 Ніколи не розумів цього твого сарказму, ну окей – після мого стуку я почув дуже сильний шум і приблизно за хвилин п’ять, нам з Алісою все ж відкрила двері ця балерина. Досить красива на вигляд, зелені очі та волосся зібране у клубок, мішки під очима, яка робота може бути в ночі у балерин? Та домашній халат, можливо вона тільки проснулась та вже була третя дня – Доброго дня, це ви Вікторія Мижогалова? Ми приватні детективи і нас до вас кілка запитань. Якщо вам стане від цього легше ми добре знайомі з вашим чоловіком

 Чоловіком? Ах так Френк, заходьте. У мене були концерти недавно і я ніяк не можу виспатися. А що ви хотіли запитати? У мого чоловіка якісь проблеми?

 Ні, я так не думаю, сідайте ми на довго не затримаємось – у квартирі був безлад і то страшний, не знаю як Френк будучи одруженим міг таке позволити. Безліч книжок стояли на столі та підлозі, розкиданий одяг та багато фото на серванті, але ні на одній не було його. Тільки вона, напевно з сім’єю. – Ну що ж – я присів на великий стілець, при цьому скинувши з нього весь зайвий одяг – почнемо. Ви нервуєте?

 Ні – проте у неї виразно тряслись руки, можливо ліки? Її чоловік все ж лікар

 Що ви мені можете розказати про Френка міс. Мижогалава. Я правильно сказав?

 Мижогалова. Через о. Нічого страшного. Залежно від того що вам потрібно. Ми одружились відносно недавно та і наша зустріч це така собі випадковість. Вперше ми зустрілись на одному з моїх концертів на якому я отримала травму і він єдиний лікар в залі котрий зміг допомогти, від того часу ми активно вели переписку і одного разу він зробив мені пропозицію і ось я тут. Переїхала з Росії і живу тут вже приблизно пів року. Трохи незвично, але нічого.

 Я зрозумів, а що скажете щодо його лікарських навичок? Ви добре в цьому ознайомлені?

 Вибачте містер детектив, але я нічого не розумію. Чому ви самі його не спитаєте?

 Він мені не скаже тещо потрібно та і схильний думати, що близьке оточення краще знає людину ніж будь-хто, тому я вас слухаю

 Мені починати переживати? – її руки затряслись з новою силою – мій чоловік хороша людина і він не міг зробити чогось погано, ви його в чомусь підозрюєте? Навіть якщо так це не правда, він дуже добрий – вона сказала це все на одному диханні і я думав що вона зараз задихнеться – щось мені погано – її очі закрились, вона втратила свідомість

 Йомайо Едварде, що ти з нею зробив – ми інстинктивно підбігли до неї – пульс є я викличу швидку, а ти поки оглянься тут, не зря ж м прийшли.

***

- Ти щось знайшла? - я косим поглядом глянув на Алісу, не відводячи очей від автомобіля швидкої допомоги, який тільки - що поїхав і по невідомих причинах забрав нашу єдину зачіпку - Аліса? Ти мене слухаєш?

- Так Едварде заспокійся, все я чую. Задумалась - вона не часто буває такою, хоча і часто про щось думає, в неї добре розвинута інтуїція. Це не раз допомагало нам у якісь біді - Мені потрібно поїхати в одне місце, зачекай мене в нашому кабінеті

- Що? Ей Аліса, ти куди? - один момент і її чарівне волосся розвивав вітер, коли вона віддалялась від мене і крокувала в невідомому мені напрямку. Я їй довіряв, але куди дінуться переживання

Я йшов містом в якому бурлило життя, кожен був зайнятий чимось своїм і його не хвилювало що про це думають інші. Зазвичай люди в таких містах не мають уявлення про щось таке як доброта, але чи є це погано? Так їм легше жити, їх не мучить совість, у них немає причин відволікатися від своїх справ. Можливо всі ми такі?

Наш кабінет був не так і далеко, але поки я йшов мені це здавалось вічністю. Хмурі та сірі будинки в яких жили такі ж люди. Чорні вулички між цими будинками в які ти один раз зайдеш і можливо не вийдеш. Страшно напевно так жити.

Я повільно підійшов до дверей на яких був надпис "Детективне агентство Елда", встромив ключа в отвір та повернув його. Зайшовши я побачив лютий безлад, здогадувався ,що так і буде, все ж я потрапив на територію Нілу, а це викличе підозри щодо мене

- Ну хоч двері назад закрили, при зустрічі подякую

Переступаючи через висунуті шухляди та розкидані листи з податкової, роботу над якими я так і не закінчив та, і Аліса також. Розвернув своє крісло, налив у стакан трохи віскі, яке стояло, на чудо не випите, у барі збоку від столу та сів у крісло. Я зробив один ковток, другий, стакан пустий. У мене не було сил вставати тож залишив все як є.

- Надіюсь в Аліси все добре. Так багато сьогодні сталось подій і у мене передчуття, що це не кінець

Очі повільно закрились, я відчув легкість, вперше за день, всі думки полишили мене окрім одної. Кожен раз закриваючи очі я бачив її. В надіях не бачити ще один сон, я постарався не думати взагалі ні про що.

Сон 2

- Як думаєш коханий, а чи дійсно існує справжнє кохання? - вона дивилась на мене своїми чудовими очима та не відводила погляду

- Думаю так. Не зря ж всі поети та письменники зображають її. Не вірю, що таке можна самому придумати і впхнути у величезну книгу. Якби його не існувало світ давно б загинув

- Хм, цікаво ти говориш, але ж існують люди, яким не може допомогти кохання або вони в ньому розчарувались. Що їм тоді робити?

- Думаю головне не здаватися. Кожному є хтось присуджений, головне не промахати цей момент, не бути дурачком у відповідний момент і все що ти хочеш збудиться

Ми сиділи біля колодязя, де на кінець могли залишитися на одинці і забути про всіх. Легенько дув вітер, вона сиділа в моїх обіймах і я не хотів її відпускати. Я думав, що так буде завжди. Безкінечні розмови до пів ночі, час проведений разом, я думав все це мало хоч якийсь сенс, але чи це є так?

- Коханий? Що з тобою? Все добре?

- А так, просто задумався - але чи дійсно щось буває просто?

Проснувшись я відчував холод та неспокій, зазвичай е не свідчило про щось хороше. Встав з крісла та відкрив шафу, взяв з неї старого халата в якому ще ходив мій батько та вдягнув його. Стало трохи тепліше, але не настільки, щоб я відчув себе більш комфортно. Вернувшись до столу я відкрив досьє нашого Френка, яке Аліса поклала мені до піджака під час прощання та почав читати.

- Ну і що ж ти нам розкажеш? - я гортав сторінку за сторінкою, де розписувались всі непотрібні мені деталі, дата народження, школа та безліч іншого - ага ось. Премії, попередні роботи, я так бачу ти у нас не тільки красунчик, але й відмінник. Дивно це все. Закінчив університет на червоний диплом, брав участь у різних конференціях та конкурсах. А ось і робота. Ану що тут Працював на міському кладовищі, але був звільнений по невідомих причинах. Здається я знаю нашого злодія

Я машинально скинув халат з плечей на стіл, тримаючи в руках досьє та хотів навідатися до теперішнього могильника. Пробіг через весь безлад, вже був готовий відкрити двері як почув звук дзвінка та стуку.

***

- Френк… Френк. Що ти зробив? Будь ласка забери мене

- Міс. Вікторія? З вам все добре?

На мене розвернувся лікар у довгому білому халаті, тримав в руках щось подібне на скальпель, проте мав приємне і гарне обличчя. Чоловік середніх років. На більше мій мозок був не спроможний зчитати більше інформація і я знову заснула. В моїх думках був Френк, наша перша зустріч. Це було як у казці. Всі обставини склались так, щоб ми зустрілись. Велика сцена, я виконую те що вмію робити найкраще в житті, але чому? Моя нога раптово втратила рівновагу і я повалилась на підлогу. Мій крик почув весь зал, почалась паніка. Люди почали шептатися, моя кар'єра зруйнувалась в один момент, нібито хтось клацнув пальцями і це сталось. Напевно всі колись стикаються з цим, чи ні? Думаю в той момент це мене не цікавило. І з'явився він. Я пам'ятаю його слова

- Дівчино що з вами сталось? Яка саме нога болить? Хтось подзвоніть швидку!

Але моя ілюзія розвіялась, я відчула раптову біль в нозі. Цього разу біль проникла у все тіло і це допомогло мені прокинутися повністю. Я роздивилась навколо і в приміщенні було дуже темно, не було видно практично нічого. Здалека було чути звук дощу та його стуку по даху. Легенько дув вітер, що робив моє перебування тут більше неприємний ніж було до цього. Здалеку з'явилась постать, яка тримала в руках факел та йшла просто до мене. Я вже не могла розпізнати хто це або що це. На ньому була маска та каптур. Підійшовши ближче він зняв каптур та витягнув з кишені скальпель, наклонився над моєю ногою та глянув на мене поглядом співчуття. Я відчула біль в його очах. Але він доторкнувся лікарським спорядженням моєї шкіри по якій одразу побігли "мурашки", моє серце забилось швидше, дихання пришвидшилось, він занурив скальпель у мою ногу як крізь масло і тремтячим голосом запитав

- Міс. Вікторія що таке?

Я відчувала цей біль і невимовно кричала та він раптом зупинився. До нього підійшла ще одна особа в такому ж плащі і масці обняла його

- Ти молодець. Йди, брати тебе чекають, а тут я закінчу - він в останнє глянув на мене і я побачила як по його щоці потекла сльоза

- Що таке міс. Вікторія? Нога не сильно болить? На жаль швидкої ми викликати не можемо

- Надіюсь Едвард не буде злитися. Я так різко пропала, ну хоч досьє віддала

На дворі був дощ. В голові я прокручувала всі події, які стались за сьогоднішній день, їх було надто багато. А скільки ще має статися. Помалу підходячи до місця свого призначення я готувалась до гіршого, ніколи не любила такі місця, тим більше після …

- Ви хто? - до мене звернувся чоловік, який стояв за брамою цвинтаря. Невисокий, з чорним волоссям та приємним голосом

- Мене звати Аліса і я приватний детектив. На прохання поліції я розслідую одну справу і мені потрібно поговорити з господарем цього місця

- З поліції кажете, хм. Багато я знав таких, що так казали, а потім в мене без сліду пропадали свіжі трупи. Ні, дамочка без доказів я вас не пропущу!

- Все в порядку Вікторе, вона з наших - і той кого я ніяк аж не очікувала тут побачити - Бені

Могильник глянув на мене з під лоба та відкрив двері. Напевно, йому пора міняти місце роботи.

- Що ти тут робиш Бені? Думала ти не любиш такі місця

- Так, але новий капітан попросила нас провірити всі можливі варіанти і ось я тут. Поведінка Френка мені здалась дивною і я вирішив провірити, а так як досьє забрав хтось з вас двох - він скоса глянув на мене і мені стало соромно

- Бені ти сам розумієш це наша з Едвардом робота

- Наступного разу посвятіть мене в неї добре? Аліса ти була права це місце не для мене, тому прошу тебе набери до мене як покинеш його. Я мшу здати рапорт

- Звісно Бені, вибач за незручності. Едвард мені багато про тебе розказував, дякую тобі

Ми попрощались і він своїм ведмежим кроком пішов скоріше всього в якусь бургерну, щоб поки що не появлятися у відділку. Сторож закрив за мною ворота та провів мене до будинку сім’ї Лейт. Одної з найбагатших, проте їхній рід майже зник. Останній член сім'ї, який залишився це донька Містера Лейта з якою мені потрібно поговорити.

- Ось і дім, надіюсь ми більше не побачимось - він сказав це і зник десь в темряві вечора, яка панувала на вулиці не так давно. Я вдала вигляд, що не почула та розвернулась, щоб оглянути будинок. Старий та чуть не обвалений, сімейне гніздо як ні як. Його історія тягнеться від сивої давнини, ще коли на дворі палили відьом, ще тоді цей цвинтар, величезний цвинтар взяв свій початок. Я постукала в двері і почула швидкий крок наближення.