— Ти точно вирішила лишитися? Це дуже дивно, чесно, — Ліна дивиться на Стефані з-під лоба, закриваючи багажне відділення свого авто.

— Я ж казала, у Києві мені поки нема що робити, а тут за тиждень зустріч художників буде, майстер-класи різні...

Звісно, Стеф бреше. Робить вона це не дуже майстерно, і подруги, очевидно, зовсім не вірять у ці казки. Дівчата просто втомилися вмовляти білявку повернутися додому разом з ними, адже жодні аргументи у цій справі не допомагають. Стефані до кінця не усвідомлює, що саме планує робити у Карпатах, і чи великий сенс матиме її рішення, але й розповісти про дивний голос серед лісу дівчина не може. У будь-якому випадку, вона зможе купити квиток до Києва пізніше, а поки нестримна цікавість всередині Стеф хоче якнайшвидше дістатися витоку струмка і розпитати у того загадкового незнайомця, чому він просив її лишитися.

Подруги обіймаються, Стефані бажає їм щасливої дороги, і, не чекаючи, поки авто зникне за обрієм, біжить в будиночок. Вона вже домовилася з господарем про продовження оренди як мінімум на тиждень, і серйозний, трохи похмурий чоловік навіть зрадів цьому, вперше посміхнувшись тоді. Одразу після почутого він швидким кроком пішов до свого авто і поїхав у бік селища. Здається, все складається добре для Стефані, адже вона переймалася, що будиночок вже орендував хтось інший, і ще погода мала б зіпсуватися, а дівчина не має з собою достатньо теплої куртки. На щастя, сьогодні досить спекотно, як для середини вересня у Карпатах, тому білявка в зручних шортах і футболці з милими квіточками, які сама ж намалювала, біжить до витоку струмка. 

Стефані йде до витоку вже протоптаною доріжкою. Вона посміхається сама собі, бо дух пригод переповнює тіло і ніби трохи підіймає його над землею. Білявка вперше за довгий час відчуває себе сповненою енергії та інтересу до чогось і розуміє, що останні кілька років була трохи відстороненою, ніби не на своєму місці. Мало що цікавило Стеф, вона занурювалась в роботу, заробляла чималі кошти, але робила це машинально, не отримуючи бажаного задоволення. Здається, дівчина тільки на початку шляху до пошуку себе, і, можливо, саме тут, у Карпатах, їй варто пошукати трохи уважніше. 

На галявині біля струмка як завжди безлюдно, тому Стефані зразу ж сідає на скелю над водою й озирається навколо, очікуючи побачити хоч щось новеньке. Таємничий голос пообіцяв учора, що покаже свого власника, тому дівчина чекає, трохи напружуючись. Їй боязно насправді, адже здогадатися, хто стоїть за цими дивними розмовами, Стеф не може. Водночас вона впевнена, що після довгоочікуваної зустрічі залишиться цілою і неушкодженою, тому що, очевидно, якби цей дивак хотів її смерті, не підказував би дорогу додому. Минає кілька хвилин у тиші.

— Вибач що турбую, але ми ніби як домовлялися, — Стефані посміхається, додаючи у свій тон саркастичні нотки, відчуваючи, що їх дивне спілкування має саме такий цікавий стиль.

Знову мовчанка, лиш легкий вітерець лоскоче дівчині носа і нерви. 

— Бігме Боже, та ти справжній засранець! — зітхає Стеф достатньо голосно, після тридцятихвилинного сидіння наодинці з собою.

Вона підіймається, обходить галявину, зазираючи в ліс з надією побачити хоча б якусь тінь, силует, будь-що. Стефані сповнена образою, тому що лишилася тут сама, щоб дізнатися надзвичайно цікаву таємницю, а натомість говорить сама з собою, моментами замислюючись, чи не наснилися їй всі ті події.

— Ти засранець, бо змусив мене лишитися, а тепер водиш за ніс! Чуєш, нормальні люди так не вчиняють! — кричить Стеф хвилин ще через п'ятнадцять. — Ох, чорт, ти ж не людина навіть! Казковий засранець!

Дівчина тупає ногою, ніби це якось допоможе їй вгамувати емоції, але ліс натомість відповідає мовчанням. Думка зателефонувати подругам і попросити їх повернутися за Стефані вже не звучить так безглуздо. Білявка різко повертається в бік стежки, щоб піти до будиночка, і в той же момент разом зі стрімким потоком вітру, в її груди врізається шматок папірця.

— Що за...

Стеф підбирає трохи пожовклий клаптик, з подивом розглядаючи його. Не схоже на сміття. Дівчина, здається, перестає дихати, щойно розгортає папірець і бачить криві букви, виведені невмілим, ніби дитячим почерком. Майже в кожному слові помилка, але суть зрозуміла. Їй справді стає лячно.

"Стефаню, не прихойд на цу галявіну біше, особно уноч. Не шукаі зустречі зо мной. Йдь в село, там Левко. Він усе зна."

— Ну і хто такий цей Левко? — Стеф викидає папірець, і його знову підхоплює потік вітру. — Серйозно, що за розіграш. 

Дівчина знесилено сідає на скелю. Чомусь здається, ніби її справді розігрують, ніби це чийсь дуже злий жарт. Вона так сподівалася відкрити для себе таємницю, що вже кілька днів не дає їй спати. Виявляється, для Стеф влаштували цілий квест, і готовність до пригод пропала разом з усвідомленням перешкод. 

Стефані звикла легко досягати бажаного. Заможні батьки, не зважаючи на складні стосунки з важким підлітком, ніколи не відмовляли у жодній забаганці, оплатили навчання у найкращому виші столиці, допомогли просувати кар'єру фотографа, яку дівчина, зрештою, кинула через кілька місяців, бо фото — це не картини, у них душі значно менше. Стеф, однозначно, не звикла програвати, але й боротися за щось їй не доводилося. Попри все, тут, в Карпатах, дівчина відчуває себе інакше. Вона випрямляється, вдихає гірське повітря на повні груди. 

Тут вона Стефаня — бабусина лялька.

Білявка різко розплющує очі. Вона усвідомлює миттєво: те, що відбувається — не сон, і ніякий не політ фантазії. Серце стискається при згадці про бабусю і її слова про важливість Карпат у житті дівчини. Значить, тут десь ховається таємниця, що має для Стеф надзвичайне значення. Вона не розуміє, звідки подібні висновки беруться в голові, але чітко усвідомлює, що потрібно діяти.

                                                                          ***

На ярмарку в селищі малолюдно, лиш кілька туристів зацікавлено ходять між поодинокими прилавками. Звісно, сьогодні понеділок, село маленьке та не кожному відоме. Поблизу немає розрекламованих туристичних точок, лиш надзвичайно мальовничі гори, невеличкі річки та декілька особливо великих пасовищ з худобою місцевих жителів.

Стефані згадує про Левка, щойно дістається селища. Привабливий продавець різнотрав'я, можливо, не єдиний, хто має таке ім'я тут, проте, можна хоча б поговорити з ним. Стеф трохи важко даються кроки до Левка, їй ніяково, бо дівчина не розуміє, як почати розмову і що взагалі можна говорити. Здається, якщо вона одразу розповість, що мала розмову з дивним голосом серед лісу, Левко, як мінімум, покрутить пальцем біля скроні, а як максимум — відправить Стефані до лікарні. А поки, побачивши дівчину, хлопець посміхається, і посмішка його стає ширшою з кожним кроком білявки в бік його прилавку. Вона трохи збентежена, проте натягнуто посміхається у відповідь.

— Дай Боже здоров'я, пані. Сподобався чай з кори? — питає Левко невимушено, трохи нахиляючись до Стеф через стіл з товаром.

— Оу... так, сподобався.

Білявка опускає очі, трохи соромлячись такого щирого погляду продавця. Левко все ж неймовірно привабливий, від нього приємно пахне хвоєю і ще чимось ледь вловимим, квітковим. Стефані відчуває себе дівчинкою-підлітком, що соромиться зустрітись поглядом зі шкільним красунчиком. Вона старається глибоко вдихнути і зробити це непомітно, щоб не видати свої емоції, а тоді дивиться прямо у зелені, надзвичайно зелені очі Левка і знову, чорт забирай, забуває, як звуки утворюють слова. Хлопець розтягує пухкі вуста у трохи нахабній посмішці, і тоді Стеф приходить до тями, ніби до цього моменту була під гіпнозом.

— Ще чаю? — запитує Левко, схиляючи голову набік.

— Ні, дякую, — дівчина відповідає впевнено, трохи нахабно усміхнувшись, щоб наступне питання звучало менш дивно. — А ви тут єдиний Левко у селищі?

Хлопець зовсім не здається здивованим, навпаки, усмішка його ширшає, і він схрещує руки на грудях, випрямивши спину. Стефані підіймає одну брову і, ніби-то починаючи дивну гру, повторює жест Левка. Одразу після вони сміються одне з одного, і атмосфера навколо теплішає, ніби ці двоє знайомі цілу вічність. Стеф у грудях стає приємно і легко, цей момент якийсь магічний, бо дівчині здається, що не вона керує собою.

— Насправді, добре що ти не поїхала.

Левко говорить це впевнено, голос його щасливий і дзвінкий. Він починає поспіхом складати товар, поки Стефані розгублено слідкує за кожною дією темноволосого хлопця.

— Слухай, це трохи дивно, — вона ніяково перебирає каблучку пальцями вільної руки, — і лячно. Що тобі відомо?

— Відомо, що тобі треба лишитися тут на певний час, — невимушено відповідає Левко, закидаючи на плече рюкзак з товаром. — Не проти прогулятися?

— Не проти, якщо отримаю хоч якісь пояснення.

Стефані каже це максимально серйозно, намагаючись змінити тон розмови. Левко ніби сміється з неї, говорячи загадками, яких дівчині й так вистачає.

— Хіба цікава книга, де розгадка у перших розділах?

— А ми у клубі юних читачів?

— У клубі юних шукачів пригод, — Левко повертається і прямує у бік тимчасового помешкання Стеф, знаючи напевне, що дівчина піде за ним.

І справді, Стефані поспішає за хлопцем, бо розуміє, що він єдиний, хто може дати відповідь хоча б на частину її питань, хоч і поводить себе як нахаба. Дивно, але білявці подобається таке спілкування — воно інтригує. Відкрити всі таємниці одразу непоганий варіант, звичайно, та азарт бере своє, і Стеф по-дитячому перекривляє останню фразу хлопця, а потім, усміхнувшись сама з себе, йде слідом за ним.

Мовчанка триває аж до самого дому Стефані, тому що вона не наважується запитати щось, очікуючи чергову загадкову відповідь з нотками сарказму. Левко зупиняється біля порогу і повертається нарешті до дівчини, дивлячись на неї зверху вниз. Він значно вищий, ще й, напевно, постійно слідкує за поставою, адже широкі плечі завжди розпрямлені, ніби у королівської особи. Стеф звертає увагу, що вугільно-чорне волосся хлопця сьогодні більш кудлате, тоді як минулої зустрічі було дуже акуратно зачесане назад. В пасмах, що трохи кучерявляться ближче до кінчиків, видніються поодинокі соснові голки, ніби Левко щойно вибрався з лісу. Хлопець слідкує за поглядом Стеф і швидко розуміє, до чого прикута її увага. Він дивиться вгору, не підіймаючи голови, а потім недбало скуйовджує волосся, скидаючи голки додолу.

— То я зранку трави в лісі збирав, не встиг помитися, — Левко видає якийсь нервовий смішок.

— Я так і подумала, — бреше Стефані, бо вона взагалі ні про що не думала, крім того, який же цей хлопець, чорт забирай... магнетичний?

— Як хочеш, можемо ввечері сходити в ліс, покажу тобі де едельвейс росте, може приворожиш когось.

Стеф підіймає одну брову вгору, а потім несподівано для самої себе, по-дружньому штовхає Левка в плече. Той сміється, поки збентежена дівчина відводить погляд до дверей свого будиночка. Їй соромно, бо здається, ніби вона не вміє поводитись поряд з хлопцями. Робить щось дивне, посміхається постійно, очі ховає. На мить Стефані замислюється, що робити далі, адже погоджуватися на прогулянку в лісі з ледь знайомим хлопцем здається дуже поганою ідеєю, проте без нього вона просто сидітиме біля каміна з ноутбуком, намагаючись знайти в інтернеті... зрештою, білявка не в курсі, що саме вона повинна там шукати.

— Вибач, але йти ввечері в ліс удвох, — Стеф знову несвідомо смикає каблучку на пальці, — може якось іншим разом?

— Оу... ти мені не довіряєш, — відповідає Левко спокійно. — Я деколи забуваю, що люди такі, ну знаєш, боягузи.

— А ви, гуцули, до біса сміливі?

— Будь я гуцулом, взяв би перекладача, щоб ти розуміла мою мову. Хоча, тоді нас було б троє і, можливо, дехто не переймався б так моєю явно злодійською зовнішністю.

— Вбивці бувають красивими, — одразу ж відповідає Стеф, щоб не дати Левку відчути себе переможцем у їх суперечці.

— То я красивий, чічко*? — хлопець нахиляється трохи до дівчини, в очах його ті ж самі чортенята.

Стефані затамовує подих. Договорилася. Хоче зробити крок назад, але залишається стояти на місці. Не дочекається Левко, щоб вона ніяковіла перед ним. Стеф завжди була впевненою в собі, гострою на язик дівчиною, і хай там які чари застосовує проти неї цей хлопець, свій образ вона не змінить.

— А чічка — це коза якась? — запитує білявка, примружуючись.

— Швидко здогадалась, — Левко киває, виглядаючи абсолютно задоволеним собою. — А козячий сир любиш?

_________________________________________________________

*чічка - квітка.