-Гей, ти куди пішов?- товстий малиновий, ніби блідий, біс глядів на малого наставляючи палець.
-О... Так! Йду!- хлопець побіг у чергу.
-Ще один овоч...- кругляк говорив це таким тоном, ніби не розуміє, звідки у пеклі беруться "такі"- чортів Лорд! А ви не перестаєте мене дивувати! Треба було глянути через Призму на чергу! Дрищ спокійно влився в натовп, поки всі продовжували повільний рух до велетенських, бордово зелених гігантських воріт. Зараз буде цікаво!- я потер долоні в очікуванні. З піддашшя повалив пісок і дверцята повільно відчинилися, видаючи неймовірно могутній гуркіт: вчасно ж ми! Рух людської багатоніжки продовжився й наш теж, звісно. Купа різномастних чудовиськ стояли поруч зі своїми транспортерами й очікували на новоприбулих: схоже черга не нескінченна, а потихеньку накопичується. Я поглянув на чудовиськ крізь Призму Істини: так, вона там! У цього шибздика є шанс вирватись нагору!
-Як ти гадаєш, де ти будеш?- я задав дурнувате питання, адже знав, що у хлопа за доля.
-Ну... Можливо брили тя...- хлопцю поставили печатку про негодність до каменетяжіння.- Тоді... Слухай, а ти що знаєш?- він перевів на мене очі, що не мали ні єдиного натяку на питання, а містили лише впевненість.
-Звісно!- я не міг себе бачити, проте лякався від того, як я широко розтягнув від цього усмішку – рекорд, чорт забирай!
-І ким ж тоді?- цей дурень примружив очі.
-Бачиш он ту дівку?- я вказав на Даїру- одну зі слуг та дочок Лорда.
-Ту?- він поглянув на неї, і вони зустрілись поглядами на мить: малюк цього не бачив, бо той хто не має Призми не може вловити її зіниць, бачачи цілковиту порожнечу в отворах для очних яблук.
-Ага! До неї можуть потрапити лише такі ж вилупки, як ти, і, схоже, ти їй сподобався.
-О боже! Вона ж із сірою шкірою, налитою якоюсь рідиною і при дотиках сірі сліди по собі лишає, поглянь!- хлопець забарився.
-Так, але, не зважаючи на те що вона тобі незвична, ти маєш з нею створити фізичний контакт, щоб отримати невеличкий бонус!- я побив свій старий рекорд у той самий момент. Хлопець поглянув на мене невпевненим поглядом, тоді на доньку темряви і я зрозумів, що він прикидається: вона максимально гуманоїдна і, я гадаю, з точки зору шкіряного мішка, дуже сексуальна, адже має доволі пишні форми й потрібні людям частини тіла, тож він лише прикидається, щоб здатися принциповим. Ми, нарешті, стояли перед красунею – хлопець занервував, бо серце б'ється частіше. Люди... Дівчина протягнула руку, але салага стояв у ступорі, тримаючи справку у зігнутій руці – тоді вона кокетливо нагнулась до нього і взяла справку. Вертаючи справку з печаткою, вона затримала справку в руці:
-А ти нічогенький!- дівчина змусила хлопця сковтнути і я сповільнив його пульс, що вмію робити без дотику, аби його судини не розірвало від тиску. Хлопець стояв так декілька секунд, після чого зробив неймовірно впевнений вигляд:
-Хочеш побуянити?- його лице виражало тінь насмішливого виклику, проте я бачив, що серце його калатає, ніби від літрової пляшки енергетику. Малий гівнюк схопив кралю за зап'ястя і легенько вдарив її долонею об стіл, не перериваючи зоровий контакт, витягнув папірець, повільно знявши руку з її руки. Демониця голодно облизнулась. Мужчина хмикнув і попер до сірого ліфту, але клята курва схопила його за граблю й кудись потягла: він навіть не встиг договорити фразу про те, який в неї здоровий язик. Мене звісно потягло за юнаком у якусь зашторену кімнатку, де наша красуня просто стала й розпочала ритуал розрізання одягу партнера – судячи з лиця жертовника, йому подобалось. Аби не бачити цієї "бурі емоцій і жаги" я вилетів крізь стіни "палати закоханих" і залишився спостерігати за новенькими, що спустошено йшли крізь безпросвітну темінь страждань. П'ять хвилин потому невтомних визків хлопчина покинув кохану неймовірним способом: він вивалився й здійснив  грандіозний пірует, перекрутившись через себе, поки міледі стояла з голими грудьми, тримаючи в кігтях чорний топик, що прикрашав її тіло до ступання у брудне місце для скоєння не менш брудних справ.
-У тебе пика вима...- я гадав, що на його лиці красувалась сіра речовина, що дияволиця залишала по собі, але потім усвідомив, що він став схожим на примарного гонщика: шкіра губів і навколо стала сухою, темно-сірою, а зуби гострими як у нашої дівчинки.
-Де вимазалось? Що?- він почав себе оглядати, а тоді шоковано спинився і втупився в моє око.- Я... Монстр... Я монстр! Юху!- коротун підскочив від радості.
-Що відбувається?- я не міг зрозуміти радості цієї людської істоти.
-Завжди мріяв стати демоном!
-Ви подивіться, як радіє! Але в цьому сто відсотків є якась мерзотна деталь що змусить тебе передумати – я впевнений.
-Звідки знаєш?
-Це у стилі мого короля.
-Твого короля?- хлопець черговий раз обтрусився і рушив до ліфту.
-Ага!
-Тож Диявол любить залишати по собі страшні натяки й нагадування.
-Ну, це не Диявол.
-А хто ж тоді?
-Побачиш.
Ми опустились до потрібного рівню: повна темрява, видко лише у ліфті.
-Я чекав на вас!- по просторах темної зали розійшлася дзвінка луна.
-Ага...- малий був явно не вдоволений такою реплікою і його лице виглядало замореним, ніби той щойно прокинувся.
-Натане,- на обличчі коротуна миттю з'явилось здивування, – чи здогадуєшся ти, що за участь на тебе чекає?
-Звісно ні!- хлопчак розвів руками.
-Хе-хе-хе!- я не стримався від сміху: його пульс абсолютно не підскочив – актор... Після невеличкої мовчанки, Темний Лорд продовжив мовляти:
-Я не можу контактувати з іншими світами належним чином, на відміну від тебе.- в тіні засвітились білі очі у самому верху кімнати.
-Хм! Кліше.- юнак зліва висловив свою обізнаність.
-Тож, я пошлю вбити Бога тебе.- очі повільно блимнули і перемістились. Юнак поринув у думки.
-А чому саме зараз?- пацан повільно прибрав почорнілу руку з підборіддя.- У тебе були тисячі років, тисячі людей. Чому не скористався більш пристосованими до виживання особ... и-сто-стя-м-и?
-Хе-хе! Звісно, я пробував!- світила усмішливо примружились.
-То я здохну?- найманець був трохи у шоці – щебпак!
-З високою вірогідністю.
-Тоді, я згоден!
-І ти навіть не хочеш дізнатися, що отримаєш у якості нагороди?
-Мені по цимбалах, вза-га-лі.
-Тоді... Ось тобі сила і воля. Славу здобудеш сам.- із тіні миттю з'явився льодяний кіл і прибив мого товариша до землі крізь груди – ми в Ядрі: хлопак валяється на чорній кулі, а тоді раптово підскочив, ледь не втрачаючи свідомість від частого дихання.
-Твою... Твою ж маман за ногу і за яйця!- він нервово обтрусився, позішкребав тканиною піт і почав оглядати місцевість.- Чорна сфера у чорній сфері? Авангардненько! З чого вона?
-Обсидіан якийсь, мабуть.
-Ага! То що далі?
-Зараз...- пошуки дизлокації...- Два вперед...- не рухається, падло, це робитиму я.- Один праворуч... Ось!- я розплющив око і глянув на клієнта- той увесь зелений розглядав свою руку з тильної сторони долоні.- Що таке? У тебе, – о, яка несподіванка, – є права рука?
-Трясця! Зараз наригаю тут!- він смикнувся і затулив рота – на кисті була діра, не скрізна: всередині темінь темна, ніби туди заповз здоровий тарган, а шкірою простяглась сіра річечка демонічного дерматиту.- Я ж дідьків трипофоб!
-Типу, боїшся дірок?! Ха-ха! Вилупок малолітній!
-Та стулися, почвара одно...- знову зчепився із долонею.- Разом зі своєю дохлою мамцею!- примат спритно одвернувся од мене і зблював... На Ядро! Ідіот!
-Ти все?- спитав я після двадцяти-секундного очікування. Той звівся, витер уста і кивнув.- Ставай на моє місце!- я відлетів.
-Ага... Так...- коротун став на місце і почав оглядатись.
-Стій!- такс... файні печатки... Те... що... сьогодні було незначним... завтра стане вирішальним... Ось!- Ядро задригалось – його окремі сигменти почали рухатись.
-Схоже на двигуууууун!- хлопець провалюється – все за інструкцією.
-Все нормально! Зара буде здорово!
-Як скажеш, гівнюче!- байстрюк обурено склав руки й остаточно зник у гіпотетичному обсидіані.- А чому я знову тут?
-Джалдабаот! Все ж ніби...
-Я застиг! Чорт, чорт, чорт!
-Що там?
-Дідько!- людину викинуло з неймовірною швидкістю у землю вгорі – мене за ним.- Ненавиджу атракціони!
-Та гойдалки для тебе це звична річ! Я про емоційні.- потихеньку, ми почали сповільнюватися, поки не вискочили над землею.
-Нарешті!
-Хе-хе!- це змінило лице хлопця.
-Ні-ні! Не кажи що...- він спинився у повітрі над ґрунтом, а тоді почав повільно розганятися униз.- Блять!- запливає в землю ногами.
-Я жартую! Ти тут помер, просто.
-А! Ху-ух! Там моє тіло?- дурник втонув так, що лишились очі, які теж почали зникати.
-А ти здогадливий!- я зробив абсолютно точну ремарку. У труні я ліг так, ніби для еротичного журналу позую і дивився на оживаючий трупик. Раптовий вдих.
-Я в труні?
-І клаустрафоб?
-Ні. Просто коробка на глибині шести метрів під землею, де немає доступу до повітря не дуже заспокоює. Помру менше ніж за годину, якщо не виберусь, а якщо спробую зламати, відчинити кришку – опинюсь у кургані, адже засипле землею. Отже... є план?- він не дивився на мене, а лежав максимально непорушно і намагався урівняти дихання.
-Так. У тебе є нова сила. На лобі.- він повернувся до мене і прибрав волосся.
-І що це значить?- розглядав той символ.
-Лід.
-Ага... Тож...- хлопець почав щось думати, відвівши руку – під долонею з'явився льодяний кілок.- Є!- кристал почав рости до неймовірних розмірів, доки не роздробив верхню і нижню стінки просторої, для такого тіла, труни.- Зараз найважче...- малий стулив  повіки, аби зконцентруватись.- Хм...- він почав мичати, тим самим створюючи резонанс, що дало результат: пробиту стінку здоровенного кристалу, куди резонатор залетів, а я за ним. Кристал два з половиною на два з половиною – я знову побив бісів рекорд...