-Де я? Я в Пеклі?
-Звісно!
-Знову?
-Що значить знову?
-Я гадав, що пекельні хитрі й розумні.
-Треба створити твій істинний вигляд.
-Що? Чи істина не відкривається?- мого лобу хтось торкнувся, але в нескінченній темряві, хто б міг подумати, було погано видко. Мені стало зле: я стиснув щелепи щосили й закинув голову.
-Підла тварино!
-Ха-ха! От і воно. Поглянь на себе хлопче!- несподівано кімната навколо стала дзеркальною і звідкись з'явилося освітлення: навколо відображався хлопчак літ вісімнадцяти, худющий, мов їв один раз на день, проте щоки були на місці. На голові розпатлане сиве каре, на тілі біла піжама із сірими штанцями й босі ноги. Ззаду можна було уздріти принт з оленем, у якого ніби нескінченні роги й ідуть вони до... До мого торсу, де знаходиться ідентичний (чи ні) символ. Я наблизився до стіни й роздивився знайомі зеленокарі очі, але з більшою інтенсивністю забарвлення ніж завжди.
-Не міг образу крутіше підібрати?- звернувсь я до незнайомця, що вже встиг перетворитися на мене (навіть лівітував трохи згорблений і думав над чимось).- ще й мій вкрав!- я саркастично плеснув у долоні.
-Не кип'ятися: все одно в Чортові готелі попадеш!
-Ці антогоністи всі однакові!
-Прощавай!- він в'їдливо посміхнувся і замахав руцею, утримуючи всміхнену пельку, позираючи на фак, який я йому люб'язно демонстрував, доки спускався донизу на круглій платформі.
-Дебіл!- буркнув я собі під носа обтрушуючи одяг зі звички. Несподівано платформа обвалилася і я полетів униз із криком: "Сволооооооооотааа!". Політ затягнувся, проте я дивився уверх на зрадницьке кружальце, що підло підставило мене, кинувши на смерть.
-Біси що настільки ліниві, що не можуть відремонтувати... Точно! Це ж Пе...- не встиг я договорити, як моє вісімнадцяти літнє тільце розквасило об суху землю. Я зібрався до купи, підвівся, обтрусився і пробурмотів: "Це ж Пекло, дідько!".
-А було справді боляче!- я почав озиратися, але за два з половиною метри була темінь-темна.- Тільки не кажіть, що мені доведеться йти декілька років, щоб почалося саме цікаве!- Я поглянув угору й зігнув тулуб. Почав ходити навколо- наступив на щось м'яке, потім твердюче.
-Що це?- поглянув під стопи- лівою я стояв на багряному склі, а правою на чиємусь трупі.- А! Що це?- відскочив, оглянув з декількох сторін тіло.- Щоб я здох!- я озирнувся, виставив ногу і перевернув покійника.- Ви чого тут розляги-сі?- він почав випливати зі скла, ніби зі звичайної води, пускаючи бульбашки, поки не ліг на рідину, мов на підлогу.
-Ти хто?- питав жмур, відкашлючи воду.- Хоча, яка різниця? Все-одно вже не живий.
-Проб-бачте, а як звідси вибратися?
-З Пекла, чи цього кривавого моря?
-Бажано, з Пекла.
-Аби вибратися з цих безкраїх вод, чимчикуй туди!- дядько вказав якийсь випадковий напрямок. Я обізлився на брехуна, перекинув його на живіт став навприсядки зверху, притиснув до напів прозорої поверхні за волосся.
-А тепер кажіть правду, дєдю!- вдарив об "воду" пикою.- Чому ви тут один? Де тут вихід і звідки ви знаєте українську?
-Ха-ха-ха-ха! А ти нічого!- на потилиці путівника з'явилася пащека, повна зубиськ.- Ти тут сам, бо таких виродків, як ти одиниці. Деявол не збрехав: ти справді жахливий.
-Так ти нікчемний слуга на побігеньках!- всміхнувся я.
-В Пеклі ти став ще більш нестерпним, ніж при житті! Я помітив позаду чудовиська спалах глибоко за склом. Але продовжував дивитися на монстра, очікуючи кінця розмови.
-Ближче до теми!- хотів вдарити його об поверхню ще раз, але він провалився фейсом під неї.- От падлюка!
-Асталавіста, трупик! Чомусь, щоки у дядьки були надуті, ніби він... Затримав повітря... Я набрався сміливості, добряче вдихнув- плисти, здається, треба багато. Дихання було успішно затримано і я, того самого моменту потонув. А тут світліше, ніж вгорі! Треба плисти вниз! Почав гребти, але чомусь все ніяк не припливалося, а повітря не вічне- почав захлибатися і вмер. Через секунду вдихнув здоровенну порцію повітря й відбухикався. Несподівано, мене хтось вдарив об землю головою і притис.
-Боляче ж, тварино!- я лежав, притулений до ґрунту щокою і погано вимовляв слова.
-Ну що, гівнюче?- це був потопельник.- Пора здружуватися! Це падло почало проходити крізь мене, створюючи жахливий біль.
-Аааааа!
-Кричи! Кричи! Слабка людино! Ха-ха-ха!
-Аа-ааааа!
-Аха-аха-ха-ха-х!- він нарешті влився в мою душу. Це було мерзенне відчуття- я скрючився і почав стогнати від болю і цього дивного відчуття, схожого на холод. Це не передати словами- я просто зігнувся і став цокотіти зубами, постогнуючи, час-від-часу. Ні! Я не можу чекати! Підвівся трохи, спершись на правицю, що добраче трусилася, праве око я стулив від болю, а ліве відкрив, аби хоч щось бачити: навколо яскраво-зелена трава, разом з червоно коричневою землею. Ззаду ж було "озеро" зі скла й застиглий багряний водоспад. Відштовхнувся від ґрунту, щоб перевернутись на спину і побачив червону стелю, звідки я випав, тільки-но. Почав віддихуватись, нарешті, око зміг відкрити.
-Виродки, щоб ви здохли!- почався ще один залп віддишки.- Я особисто станцюю на ваших могилах, клянусь!- розкинувся на землі. Так пройшло хвилин п'ять, доки я не почув ззаду: "Чого розлігся?". Я піднявся, розглянувся: ззаду стояв потопельник, зрадник і неймовірна сволота чорна, як чорний колір і з модним циклопським оком, в яке я миттєво наніс удар, проте мій кулак пройшов наскрізь.
-Ти?
-Я!
-Ти до мене прив'язався?
-Став частиною твого серця.- він вказав мені на груди, підійшов і присів коло голови.- Тепер буду з тобою увесь час.
-Чорт би  тебе побрав!
-Ха-ха-ха! Ні, це вже твоя доля, хлопче!
-Ну все, годі! Треба шукати вихід.
-Можеш піти туди.- монстр тицьнув великим пальцем назад.
-А тобі личить це око, коли ти такий! Проте воно не викликає довіри, на відміну від моєї прекрасної інтуїції.- Я почав оглядати околиці, проте темінь все-одно була присутня, приблизно за 10 метрів від мене, а у повітрі літали якісь частинки.
-Що ти збираєшся зробити? Хочеш піти у випадковому напрямку? Ідіот! Це Пекло, а не дитячий лабіринт!
-Просто перевіряв твою реакцію.- демона перекосило від цих моїх слів.- Ти служеш Сатані, значить намагатимешся завести мене у якусь дупу, відговорюючи від кращого для мене вибору. Чиста...
-Чиста монета... Ти мені когось нагадуєш...- мій співрозмовник понуро похилився у роздумі.
-Тоді я піду...- я закрив рукою очі й почав крутитися із витягнутим уперед пальцем, поки не спинився, знявши руку.- Сюди!
-Ні! Там ти вмреш, скоріш за все.
-З чого це я маю тобі вірити?
-Добре, йди!
-Хе-хе! Так би й одразу!- я вирушив у порожнину Пекла.- Що це зааа... Ідіот! Що за? З нами нічого не відбулося? Я почав себе перевіряти- живий, ніби. Що цей хлопчина вдіяв? Він якийсь обраний, чи... Ось! Теріторія безчинства змінила розташування! Сподіваюсь, вона не спричинила нічого поганого мені, або шпиндику. А то мені не буде чим любувати-сі!
-То що ти? Не послухався людський хлопчик і ледь не помер.- у відповідь нічого ся-непочуло.- Геееей!- поглянув через "Призму істинни"- малий стояв, мов проклятий.- Знову ж таки: казав тобі, ідіоте, не йди!- це мене вимусило витягнути кіготь і штрикнути його в плече- з дурного пішла кров, що мініатюрна ріка. Я зконцентрувався і зв'язався з його серцем, запустив його, з'єднавшись назавжди. Грішник зробив один великий жадібний ковток, промовляючи: "От лайно!".
-Знаєш: щойно я побачив твою "сутність".
-Типу ауру?
-Щось накшталт- мене потягнуло блювати!
-Щось новеньке!
-Мене створили, аби за тобою наглядати.
-Ой! Знову бовкнув лишнє! Хе!- цей вилупок навіть не дивився на мене!
-Хто ти такий був?
-А тобі не розповідали, як няньці?
-Обережніше зі словами, гівнюк!
-Судячи із твоїх слів, не моїх- ти маєш бути обережнішим, демонічний хлопчисько на побігеньках!- я обізлився і стис його молоде сердечко.- Пекельна ти проститутка!- ледь-ледь витягував він із себе.- Ну, скажи хоч, як тебе звати, перед моєю смертю!
-Дзуськи, малий ти шмат лайна!- я перестав тиснути і черв'як обережно присів.
-Так...- він інтенсивно дихав.- Ти скажеш, як?
-Ніт!
-Ну... Кхе-кхе! Нічого страшного! Я з тебе це ще витягну!- знову інтенсивне дихання.- Нам пора валити вже! Ходімо!- він схилив голову убік, в який пропонував пройтися.
-Бісів виродок! Гайда... Ми зі спиногризом відправились у путь. Провсяк випадок я трохи поглядав через "Призму істинни", аби вловити отруйні шипи, що, очевидно, помінялися місцями з Територією безчинства. Але ми успішно дійшли до старовинних дверцят, що вели до "корпусу страждань". Малий постукав залізною, згідно з класикою, ручкою по дверях і ліва, від нас, голова Цербера почала говорити:
-Аби по Пеклу походжати, треба загадку відгадати.
-Ну, що це за хрінь?- хлопець узявся за голову, захопивши свою дідівську сивину.
-Класичне Пекло, хлопче!- я прокоментував.
-Набридло!- гепнув ногою.- Це!- ще раз.- Монотонне!- повторив.- Лайнооо!- послідував удар головою, що відчинило довбані двері.- О...- в дітсадківця закрутилась кривава довбешка.
-Дебіл!- буркнув я собі. У дитини почались конвульсії.
-Прекрасно, що сказати!- я знову спинив його серце, аби кисень не насичував мізки і він припинив смикатись. Органічний мотор знову розпочав свою безкорисливу роботу і епілептик жадібно вдихнув.
-Як же це хріново!- хлопчина наситився киснем.
-І не кажи! Ці ідіоти вже багато років не можуть адекватно поставити адекватні, дідько, двері!
-Чекай... Звідки ти це знаєш? Адже тебе ство...
-Ходімо, інваліде!
-Стулив би ти свою пельку! Бо сам присвоїш собі цей титул!- дитинча розпочало векторний рух по сходах.
-Супутнику мій, скажи мені як виглядає міфічний пан-Сатан!
-Ну він виглядає, типу як великий обкурений олень з отаким мужицьким торсом.- в хід пішло жестикулювання.- Здоровенними копитцями і клинком приблизно такого розміру.- грішник розвернувся, аби побачити розмір клинка й підслизнувся на сходах.
-Гівнююююююк!- кричав він, доки прикольно падав по спіральних бетонних сходах. Нарешті, останній стук тілом.

-Ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха! А-ха-ха-ха-хах! А-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-ха-х! Як тобі сходи? Ха-ха-ха-ха-ха! З людини він перетворився у жмуток поламаних кісток і м'яса. Почалось відновлення: кістки почали різко заломлюватися назад, формуючи цілі кінцівки, якими мій друг-симбіонт мав користуватися. Хоч це і звучить весело, але я ледь-ледь відчуваю його біль у вигляді тактильних відчуттів. Це жахливо болить...
-Аааа-аааа!- мій аміго верещав так сильно, як тільки міг, а потім, коли зібрався, просто лежав і дивився угору розчарованим поглядом.
-Ми йдемо?
-З-з-за-зач-ч-ч-чекай!- йому було важко говорити.
-Таааак... В Пеклі не вийде відключитися через неймовірний біль, бо не будеш страждати.
-Х-ходімо... Не можу більше дивитися на ці сходи!-сказав смертний через добрі десять хвилин простого відлежування. Чесно кажучи: я й сам би добряче їх зненавидів після такого.Хлопець якимсь чином підвівся і пошкандибав у напрямку проти східців. Він просто мовчки йшов, черкаючи пальцями запліснявілі стіни й, час від часу, видихав пару у холодній атмосфері. Нарешті, стало виднітися червоне світло, а згодом, і чутися крики грішних.
-Цербер...
-Той самий?
-Угу!
-Схоже...- хлопець став на краю коридору, що вів у прірву.- У мене немає вибору... Чорт!- він вищирив на секунду зубиська і схилив свою довбню.
-Що сталося, друже?
-Не хочу знову здихати, мов псина!
-Така доля мертвих, дитя.
-Але ж у Раю все не так!
-Туди майже ніхто не потрапляє, аміґо.
-Хууу...- шибздик глибоко видихнув.- Ну, що...- він виставив уперед тендітну ніжку.- Погнали!- руки в боки, мов Ісус, заплющив віки і повільно перехилився до прірви, полетівши униз.- Аааааа, сукааааааа!- він розплющив очі, напевно, і побачив унизу цербера- гігантського павука, що спритно повзав по старовинному, зеленому, вертикальному, цегловому, паралелепіпеді.
-Дурень!- хлопець зачепився за павутинню, аби хоч трішки продовжити своє людське існування.
-І справді, Цербер! Три ока, дідько!Рудий, у чорну смужку і здоровезними хіліцерами, якими він треться одна об одну, створюючи цокотячий звук, коли закручує ще один сніданок, що видає "кислотний" вереск, який бентежить навіть мене. Гігантський тарантул завмер на мить, а тоді почав обережно підходити до мого шкіряного підданого.
-Ні! Фу! Пішов! Йди, йди-и-хи-хи!- хлопчака охопила паніка й він ледь не плакав. Отрута Цербера вічна, її майже неможливо позбавити-сі. Тож, або малому кранти, або я його врятую. Тим часом павукоподібний вже наближався до смачненької грішнятинки.
-Еххх... Я це роблю лише тому, що мені цікава твоя доля.
-Мені пофіг! Прошу, давай швидше завершуй свій ліричний монолог і погнали!
-Ох ти і шмат лайна!- витягнув кіготь і відітнув нитки, звільнивши арахнофоба.- Будеш винен!- сказав я літуну, поглянувши на його налякану пику і наніс удар нападнику, що змусило останнього відволіктися від гонитви і розпочати зі мною перепалку (це, все ж, тупа тварина).
Малий застряг у павутинні (ідіот), а моя можливість бути матеріальним спливала, тому я просто розігнався і вдарив жертву у спину так, щоб вилетіти з ним із сховку монстра (хоча, хто тут ще грьобаний монстр?).
-Хууух!- скликнула врятована душа, підвівши свій кістлявий зад.
-Валимо, дурню!- я махнув рукою у бік, протилежний тому, у якому знаходився тарантул.
-Що?- він глянув назад і побачив, як жучара підлаштувався під нашу нірку і почав, повільно, але вірно, наближатися до малої сволоти, що заважає павуку попоїсти- нас.
-Вали, тупий дебіл!
-Гей, фільтруй...- мій підопічний перечипився з хрускотом, замовк на мить і продовжив біг.- Базар, вилупку!
Наш забіг тривав аж до кінця тунелю- в кінці на хлопа чекало випробування: прірва, що вела до червоного скла.
-Що? Тільки не кажіть, що... Ай, чорт би мене побрав!- глянувши на дві великі небезпеки: павука й тверду багряну речовину, малий рішуче зробив глибокий вдих і відвів ногу уперед, втрапивши у кривавий басейн. Темно, холодно, ніби видно все, але крім долоні поруч нічого не побачиш, а ще за тобою женеться гігантський висмоктувач душ- це відчувалось на серці малого. Дитя застигло на декілька секунд, а тоді стрімко попливло до поверхні; вдих і поспіх- все про що міг думати небіж. Двоногий почалапав по землі подалі від небезпеки, ведучи пальцями по траві поруч.
-Глянь назад, дурню.- я вказав хлопцю на павука, що вперся у щось невидиме, активно шкрябаючи його в істериці- монстр втратив жертву.
-Ооо! Значить так! Бажаю тобі здохнути там, восьминоге ти блювотиння!- злюка черговий раз обтрусився і стиснув зуби.- Аййй! Шшшш!
-То ти зламав палець?- я сів від нього на метрову відстань.
-Таааакккккк!- нарешті, останній з чотирьох хрускотів.- мізииинець...- мій співрозмовник повалився на спину і почав сеанс віддишки... Знову.
-Знову відпочиватимемо?
-Угу!- зробив останній глибокий видих.
-Ти слабкий!- з відразою зауважив я.
-Не більше, ніж ти.- мертв'як перевернувся і поволі здійнявся поставивши руки ліктями догори. Малий поглянув уперед, на купи побитих, голодних, знеможених немічних рабів і розчаровано промовив: "Схоже... Я дійсно в Пеклі!".