Ми пам’ятаємо лише 10% усіх наших снів. Після пробудження маємо лише кілька хвилин, щоб «вхопити за хвіст» хоча б половину сюжету сну. Але вже через десять -  90% змісту безповоротно зникає, і сенс розсипається, як картковий будиночок...

– Ей, Лейло, ти це справді слухаєш?

– Шш, не заважай!

Лейла завжди намагалася бути кращою: слухала всі лекції, готувалася до семінарів, навіть якщо їй не подобалася тема чи предмет. Вона чітко окреслила свої життєві цілі, обрала шлях і намагалася з нього не звертати, хоч як важко іноді було.

Лейла – студентка третього курсу факультету психології. Сьогоднішня лекція була для неї нудною. Вона давно визначила для себе, що таке сон, і не вважала, що ця тема заслуговує цілої лекції.

Сни Лейла любила. Вони були для неї особливими, але вона ніколи не надавала їм глибокого значення, не шукала трактувань у сонниках і не вірила в їхню пророчість. Для неї сон був лише витвором уяви та підсвідомого, підкріпленого подіями й думками дня. Вона переконувала себе, що сни не несуть у собі жодної важливої інформації – це просто набір яскравих, іноді похмурих картинок, які вона забуде вже до сніданку.

– Лейло!

– Що знову?

– Підеш після пар з нами поїсти?

– Уф, іде лекція. Поговоримо потім.

Лейла намагалася слухати лекцію, але думки її блукали. Вона поважала Зигмунда Фройда, його внесок у науку, цікавилася його методами роботи. Але сьогодні їй було важко зосередитися.

– Лейла! Ти де літаєш?

– Тім, що ти хочеш?

– Що сьогодні з тобою? Ти якась дивна. Я бачив, як ти постійно дивилася у вікно й не слухала професора. Щось сталося?

– Ні! З чого ти взяв? Тобі здалося — відмахнулась вона.

– Лейло, мене не обдуриш. Я знаю тебе дуже добре: ти завжди слухаєш уважно, а сьогодні не зробила жодного запису. Ти була десь далеко. І ти що, забула, на кого ми вчимося? Нас ще на першому курсі вчили бути уважними до деталей.

Лейла посміхнулася. Їй подобалось дружити з Тімом. Вона знала, що він не пам’ятає, що казали на першому курсі.

– Ти впевнений, що нам це говорили?

– А що, ні?

– Говорили.

– Тоді скажи, що сталося!

– Просто немає настрою.

Вона посміхнулася і перехопила його погляд на собі.

– Тім! Лейло! Ви там довго ще?

– Якщо ми зараз не підемо обідати, Джин відкусить мені руку! – Ів погладив свою руку, іронічно жартуючи.

– Я відкушу її, якщо будеш таке казати! – сердито відповіла Джин. – Справді, чого ви там плететеся? Воркуєте, чи що?

– А якщо й так? Що з того? – різко, але з усмішкою відповіла Лейла.

Компанія засміялася, а Макс почервонів, не знаючи, що відповісти.

– Може, зайдемо в піцерію? Я так зголодніла, – запропонувала Джин.

– Можна, – відповіла Лейла.

Вони обрали столик на терасі, замовили піцу й обговорювали лекції.

Лейла іноді губила погляд у машинах, що пролітали повз. Їй не дуже хотілося говорити... Після обіду вирішила прогулятися парком і послухати нову музику. Раптом її увагу привернула незнайома пісня. Вона знайшла виконавця в Instagram і, не замислюючись, написала йому повідомлення.

"Чувак, ти, мабуть, і не прочитаєш це, але хочу сказати, що ваша музика неймовірна. Дякую за гарний настрій! Ваш трек – це просто солодке для вух. Хай кожна ідея знаходила себе у вашій музиці».

Лише після відправлення Лейла зрозуміла, що це, можливо, було безглуздо. Але не видалила повідомлення. Вона посміхнулася й вирішила, що час повертатися додому.