Ми пам'ятаємо лише 10% усіх наших снів. Після пробудження у нас є декілька хвилин, щоб «вхопити за хвіст» приблизно половину сюжету сну, але вже через десять хвилин 90% вмісту буде втрачено, і сенс сну розвалиться, як картковий будиночок.


- Ей Лейло, ти справді це слухаєш?


- Шш, не заважай!


Лейла завжди намагалася бути


кращою, слухала всі лекції,


готувала семінари, навіть якщо їй не подобалась тема чи предмет.


Вона чітко розставила орієнтири,


мала цілі на життя, і обрала свій шлях, з якого намагалась не сходити, як важко не було б.


Лейла студентка третього курсу,


факультету психології. Лекція була нудною для неї. Вона чітко,


для себе визначила що таке сон,


ніколи не надавала йому чітких значень, як інші. Не вважала що для цієї теми потрібно було присвятити цілу лекцію.


Свої сни Лейла любила, в неї вони


були особливі, але вона ніколи не


надавала їм якихось ознак, не


дивилась в соннику їх значень,


не вірила у їх пророчість, досить прагматично відносилась. Сон - це всього витвір уяви та підсвідомого, підкріпленого думками та подіями протягом дня. Вона намагалася себе переконати що сни не маю в собі ніякої інформації для роботи, не несуть якоїсь чіткої змістовності. Це просто набір красивих, яскравих іноді похмурих і темних картинок, які вона забуде вже до сніданку.


- Лейло!!


- Що знову?


- Підеш після пар з нами до кав'ярні?


- Уф, іде лекція, поговоримо потім.


Вона намагалась уважно слухати лекцію, але інколи губилась у своїх думках. Вона поважала Зигмунда


Фройда, його вклад у розвиток науки, цікавилась його методами роботи, але сьогодні щось не давало їй бути уважною.


- Лейла! Ти де літаєш?


- Дім, що ти хочеш?


- Що сьогодні із тобою? Ти якась дивна, я бачив як ти дивилась постійно у вікно, і не слухала професора? Щось сталось?


- Hi! 3 чого ти взяв? Тобі здалось.


- Лейло мене не обдуриш. Я знаю тебе дуже добре, ти завжди слухаєш уважно лекції, а за сьогодні ти не зробила жодного нотатку. Ти була десь далеко. I ти що забула на кого ми вчимось? Нас ще на першому курсі вчили бути уважним до деталей. - Лейла посміхнулась, їй подобався цей хлопець, як друг. Вона знала що він не пам'ятав що там казали на першому курсі.


- Ти впевнений що на першому курсі таке нам говорили?


- А що ні?


- Говорили!


- Тоді скажи мені що сталося!


- Просто немає настрою. - Вона знову видавила із себе посмішку і спіймала його погляд.


- Діма! Лейло! Ви там ще довго?


Якщо ми зараз не підемо на обід,


Юля відкусить мені руку! - Ваня з іронією погладив свою праву руку.


- Я відкушу її якщо будеш так говорити, - сердито відповіла Юля. - I справді чого ви там ззаду плететесь? Невже воркуєте?


- А якщо і так, то що з того? - різко,


але з посмішкою відповіла Лейла.


- Ну ти глянь на них - навіть і не заперечують! Два голубки!


- Макс якщо я ще раз таке почую, то скручу з тебе голуба!


Всі розумілись, а Макс почервонів не знаючи що відповісти. 


- Може зайдемо сьогодні сюди, я так зголодніла! - Юля вказала на піцерію що знаходилась через дорого. 


- Можна! - відповіла Лейла. 


Вони знайшли собі місце на терасі, зробили замовлення та обговорювали сьогоднішні лекції. 


Лейла іноді губила свій погляд в машинах які пролітали по центральній вулиці міста. Сьогодні їй не сильно хотілося говорити. 


Вона знову піймала на собі погляд Діми. Лейла глянула йому в очі, а він, ніби злякано перекину свій погляд собі в тарілку. Юля доїдала вже третій шматок піци, і намагалася переконати Ваню що він більше не хоче їсти, щоб забрати і його шматок собі. Макс як завжди зависав в телефоні. З нами ще була Аліна, вона завжди дуже мало говорила, рідко відстоювала свою думку, але була завжди залишалися щирою, через це вона знайшла місце, здавалося не поєднувальній компанії. 


Вони дружили ще з першого курсу. Не соромились говорити ні про що. Такий собі клуб "Говорунів". Лейла намагалась бути щирою, але інколи приховувала важливі деталі історії, вважаючи їх своєю власністю. Вона чітко розуміла, що по закінченню навчання навряд чи вони зможуть так збиратися, тому не хотіла надто прив'язуватися до цих людей. Хоча і відчувала що пізно опиратись, вони стали друзами й це заперечувати вже немає сенсу. 


Вони ще посиділи декілька годин і розійшлися у справах. Лейлі не хотілося їхати до дому, вона вирішила пройтися парком, послухати музику, яку сьогодні собі звантажила на телефон. 


Бродячи по парку вона мріяла про майбутнє. Ось вона успішний психолог, її запрошують на різні виставки, на конференції. У неї є чоловік якого вона любить, хоча не мала чітко сформованого ідеалу, діти - вона завжди хотіла сина. 


Як раптом із мрій її вирвала одна пісня. Вона не чула її раніше, але знала хто виконавиць. Хоча ця група не була її улюбленою, голос вокаліста змусив забути про думки та просто слухати. Вона як завжди посміхнулась і не зогляділась, як вже шукала артиста в instagram. Знайти його виявилось досить легко і швидко. І під дією мелодії вона вже набирала йому текст повідомлення:


"Чувак ти, мабуть, і не прочитаєш це повідомлення, але хочу сказати що це щось неймовірне, але ти й сам це знаєш. Дивні емоції, навіть не знаю як це описати. Ви дійсно круті. Дякую за гарний настрій. Я знаю що писати тобі - це повне безглуздя. Ваша пісня це просто солодке для вух. Бажаю здійснення мрій. Щоб кожна ідея знаходила себе в вашій музиці".


Тільки через декілька митей по відправленню повідомлення Лейла зрозуміла, що зробила дурницю, але чомусь не видалила повідомлення. Вилаявши себе в думках зробила декілька глибоких вдихів, трохи зібрала думки до купи й вирішила що час повертатися до дому.