Блог
Всі
Момент
Думки вголос, Різне
Як часто ми зупиняємося і дивимося на місце — де ми знаходимося.
Ви подумаєте що я дивна. Так і є, але про це потім.
Повернемося до питання. Як часто ми зупиняємось, щоб побачити, що нас оточує. Від кольору неба і стін, до людей що сьогодні близькі, які помилки ми робимо і як часто вони повторюються. Навіть в цьому тексті Ви їх знайдете, і я певна, що напишете про це в коментарях.
Що Вас оточує, буквально зараз, в цю мить? Скільки кутів в кімнаті де ви зараз, чи якщо Ви на вулиці з якого боку дме вітер, або за скільки кроків до вашої улюбленої кав'ярні, чи до місця про яке знаєте тільки Ви.
Якщо закрити очі, то що Ви зможете сказати про місце де знаходитеся.
Згадайте про світло. Чи достатньо сонячного тепла, чи можете зігрітися від світла лампочки.
Аромат. Зробіть вдих, видих. Що Ви відчуваєте?
Парфум, чи запах випічки, чи можливо нестерпний запах поту.
Який Ваш особливий запах?
Повітря. Сьогодні вітряно. А як зазвичай? А зараз як?
Люди. Хто зараз з вами. Що говорять, про що можуть думати. Як одягаються? Які мають проблеми? З ким ви перестали спілкуватися, якою була ваша остання розмова, яку останню думку ви мали про цю людину.
Ми живемо у світі, де ритм поглинає людину повністю.
Чому ми забули, як це зупинитися і вловити мить.
Просто бути.
Жити.
1
57
Новини
А она всё танцевала.
Она была забыта мамой, которая не обращала внимания на дочку разговаривая по телефону. А малышка всё кружилась, прыгала, строила рожицы, размахивала руками, улыбалась. Что нужно ребёнку для счастья? Музыка и едва уловимое отображение в стекле, разделяющем детскую комнату и зал кафетерия. Смотреть на эту крошку одно удовольствие. Плавные движения руками под спокойную музыку. Резкие под ритмическую.
Она засмущалась словив мой взгляд, ведь от такой прелести невозможно его отвести. Но уже через мгновение она опять кружилась забыв обо всём на свете - будучи здесь и сейчас, живя одним моментом. Ей не интересно что о ней подумают другие, она не думает как это может выглядеть со стороны.
Малышка с тёмными волосами собранными в косичку, с карими глазами и смугловатой кожей - заставила меня улыбнутся. Она заставила меня не думать. Она дала мне понять, что счастье не в ровной осанке, не в "правильных" действиях.
Зачем строить себе воздушные замки, если можно просто улыбаться в своё удовольствие и быть самым счастливым человеком в мире.
Куда делась моя беззаботность? В какой момент я перестала улыбаться себе в отражение? Куда пропали эти мгновения? Куда делась то чувство, когда ты просто обязана прочитать всё слова, которые так манят своей загадочностью, неизвестностью?
Ещё нет ошибок, не досказанных слов, не услышанных фраз. Ещё дышится легко, живётся легко, мечтается легко. Эта малышка дала мне пол часа счастья, она научила меня большему чем кто-либо из профессоров.
Её мама закончила разговор и увела девчушку в неизвестном направлении. А я ещё минут 20 сидела с глупой улыбкой на лице и смотрела в своё отражение в почти прозрачном стекле.
Я попрошу счёт и уйду. А в кафе, в толщине стекла, ещё на долго останется её улыбка.
13 марта 2019 г.
15:22
Книги
Всі
Вірші
Всі
Вчорашня дитина
Ми жили розмірно, дивилися сни,
Раділи життю, взагалі ми ще діти...
Це було до дня початку війни...
Ти став у шеренгу солдатів невдітих.
Повістка, автобус, вітри, полігон
І знову автобус, і прямо у пекло.
Забув ти, солдате, що таке сон,
Бо ж град із небес лякає відверто.
Окопи та холод вічних ночей,
Які до війни були начебто теплі,
І постріли... постріли з лютих очей,
Бо лютим і ангел стане у пеклі.
"Не можна стріляти! Ми спостерігаємо!",-
Кричить командир до вчорашніх дітей.
Вони по одному тим часом лягають,
Лягають у вічність....
Боже, скільки ж смертей...
На площі вночі зустрічаємо героя,
Навколішки плаче немов увесь світ.
На нашій землі солдат - це не зброя.
На нашій землі солдат - це є щит!
Собою закрив ти не просто людей,
Цілий народ заховався за спину.
І ось уночі цей цілий народ
На площі стрічає вчорашню дитину.
Без вигуків слави, у тихій молитві
Виносять з машини страшну домовину...
Загинув у бою, загинув за мене,
собою закрив усю Україну.
3
1
227
