Сьома. Місто розмовляє з нею тисячами звуків. Але сьогодні вона не хоче прокидатися. Мелодія будильника переконливо грає до свого тріумфального кінця. Ковдра прийняла її у свій безжальний полон. Вона відчайдушно намагається повернутися до сну, але не виходить. Цей сон вона не забуде ніколи. Ці дивні відчуття будуть переслідувати її ще довго...
...“Теплий літній день. Сонце сьогодні так і не вийшло із-за хмар. Ми гуляли парком. Він розповідав різні цікаві історії, пригостив кавою...
– Мабуть, буде дощ? – посміхнувшись, глянула далеко в хмари.
Він все дивився на мене, ще не розуміючи, що за мить почує:
– До зустрічі! – даруючи ще одну посмішку, я хотіла залишити хлопця наодинці з думками.
Вже відвернулася і майже зробила крок, як раптом відчула, що сильні, але водночас ніжні руки притягнули мене до себе і відчайдушно ув’язнили в обіймах.
– Лейла, пообіцяй ще одну зустріч!...
Кожною клітинкою свого тіла я відчувала наполегливі обійми, чула його серцебиття, його дихання...
Його голос ще дзвенів у вухах, переплітаючись поривами вітру.
Забувши про все, про краплі дощу, які нестримно нарощували свій темп, про справи, про дихання.
Світ перестав існувати.
Залишилась лиш мить.
Його дотик.
Його сильні руки, сплетені на талії.
Його голос.
Ніжність. Сила.
Обійми”.