Ти в моєму сні
Сьома ранку. Улюблена мелодія будильника, яку колись дослухає до кінця, вона вимикає в перших 15 секунд. Швидко встає з ліжка, щоб не встигнути замерзнути. Обов'язково вигляне у вікно. Після ванної кімнати вона приготує собі звичну каву. Місто вже давно прокинулось і чекає на неї.
Сьома. Місто розмовляє з нею тисячами звуків. Але сьогодні вона не хоче прокидатися. Мелодія будильника переконливо грає до свого тріумфального кінця. Ковдра прийняла її у свій безжальний полон. Вона відчайдушно намагається повернутися до сну, але не виходить. Цей сон вона не забуде ніколи. Ці дивні відчуття будуть переслідувати весь день.
“Теплий літній день. Сонце сьогодні так і не вийшло із-за хмар. Ми гуляли парком. Марк розповідав різні цікаві історії, пригостив кавою.
- Мабуть, буде дощ!? - посміхнувшись, глянула далеко в хмари.
Марк все дивився на мене, ще не розуміючи що за мить почує:
- До зустрічі! - даруючи ще одну посмішку, я хотіла залишити хлопця наодинці з думками.
Вже відвернулася і майже зробила крок, як раптом відчула, що сильні, але водночас ніжні руки притягнули мене до себе, і відчайдушно ув'язнити в обіймах.
- Лейла, пообіцяй ще одну зустріч!...
Кожною клітинкою свого тіла я відчувала наполегливі обійми, чула його серцебиття, його дихання.
Його голос ще дзвенів у вухах, переплітаючись поривами вітру.
Забувши про все, про краплі дощу, які нестримно нарощували свій темп, про справи, про дихання.
Світ перестав існувати.
Залишилась лиш мить.
Його дотик.
Його сильні руки, сплетені на талії.
Його голос.
Ніжність. Сила.
Обійми”.
Сьома. Місто розмовляє з нею тисячами звуків. Але сьогодні вона не хоче прокидатися. Мелодія будильника переконливо грає до свого тріумфального кінця. Ковдра прийняла її у свій безжальний полон. Вона відчайдушно намагається повернутися до сну, але не виходить. Цей сон вона не забуде ніколи. Ці дивні відчуття будуть переслідувати весь день.
“Теплий літній день. Сонце сьогодні так і не вийшло із-за хмар. Ми гуляли парком. Марк розповідав різні цікаві історії, пригостив кавою.
- Мабуть, буде дощ!? - посміхнувшись, глянула далеко в хмари.
Марк все дивився на мене, ще не розуміючи що за мить почує:
- До зустрічі! - даруючи ще одну посмішку, я хотіла залишити хлопця наодинці з думками.
Вже відвернулася і майже зробила крок, як раптом відчула, що сильні, але водночас ніжні руки притягнули мене до себе, і відчайдушно ув'язнити в обіймах.
- Лейла, пообіцяй ще одну зустріч!...
Кожною клітинкою свого тіла я відчувала наполегливі обійми, чула його серцебиття, його дихання.
Його голос ще дзвенів у вухах, переплітаючись поривами вітру.
Забувши про все, про краплі дощу, які нестримно нарощували свій темп, про справи, про дихання.
Світ перестав існувати.
Залишилась лиш мить.
Його дотик.
Його сильні руки, сплетені на талії.
Його голос.
Ніжність. Сила.
Обійми”.
Коментарі