Здалеку виднілися білі паруси корабля, що повільним ходом плив на північ. Ще мить і він зникне з обрію, як і сонце, ще мить і блакитна вода потемніє. Хмари на небі повільно пливли у напрямку до сонця, наче білі пушинки. Ні. Вони були рожевими. А зараз червоні. Вони змінювались кожної миті. Ось... вже й зник корабель...

  Астрід стояла на жовтому піску дивлячись далеко за хвилі, туди де щойно виднівся корабель. Її думки були чисті, білосніжні. Вона ні про що не думала, вона просто дивилася.

  Раптом позаду почулися дитячі голоси: "Наздоганяй!" та веселий дівочий сміх, що перемішувався зі швидкими хлопчачими кроками по піску.

  Дівчина не обернулася, але помітила, як вода до берега прибула ще на декілька метрів ближче. Зараз її ніг майже торкалися хвилі. Ще мить і ноги будуть мокрими. Саме цього вона і чекала. Чекала, коли вода торкнувшись її, забере усе, що турбує і не дає спокійно спати ночами, усе те, що не може відійти в минуле, але повинне...

  Декілька днів тому Астрід розповіла Роуз про візит колишнього нареченого. Та їй порадила не зважати на нього, тому що він минуле, а минуле вона вже давно повинна була відпустити. Тому потрібно просто жити далі і не оглядатися на свої колишні помилки, адже інколи вони приносять, як результат, щастя. У її випадку – це Кейсі.

  Але розмова з дівчиною не допомогла Астрід. Впавши у депресію, вона перестала їсти, спати і просто сиділа на підвіконні годинами.

  Роуз не могла на це спокійно дивитися і тому вирішила заручитися допомогою старшого брата, який працював психологом. Вона надіялася, що він зможе їй допомогти.

  Озвучивши це подрузі, дівчина думала, що та відмовить, але на диво Астрід погодилась...

  І ось, зараз Астрід стоїть біля моря в очікуванні Ендрю- старшого брата Роуз. Дівчина сама захотіла тут зустрітися, тому що море здавалося їй єдиним, де хтось зможе її зрозуміти без будь-яких слів та пояснень. А цього вона потребувала найбільше.

  Дівчина навмисне прийшла раніше, щоб побути на самоті. Але це їй не вдалося, тому що ввечері людей біля моря багато, особливо дітей. Ось, знову почувся дитячий веселий сміх та крики. В ту мить вона згадала про Кейсі, яка залишилася з Роуз. На даний час, вона була єдиним променем щастя у житті.

  Як тільки в руці затремтіли від вітру листки паперу, Астрід згадала про ще три листи, які написала декілька днів тому і, які збиралася викинути в воду разом з іншими листами. Вона вирішила востаннє перечитати їх перед тим, як віддати воді на вічний спокій.

"А я тебе любила ще до того, як мої почуття пробудилися не на жарт. Але тоді все це було лише симпатія. Коли ж вдруге моє серце вирішило погратися, випробувати мене, я відчула першу в житті закоханість. Водночас, таку прекрасну і болючу...

Я досі не знаю як це сталось... Як в одну мить твоє ім'я на чужиш вустах змушувало мене червоніти, а один твій силует в темному коридорі школи – став сенсом усього життя."

"Слова, що злітали з твоїх вуст відбирали у мене віру, тому інколи мені хотілося розчавити твоє серце у своїх руках. Я думала так ти побачиш мене, серед інших."

"Думаю ти знав, як мене називали у школі всі учні, адже ці слова лунали по всіх коридорах щодня. До мене зверталися"Hi little girl!". Якщо ти не знаєш досі чому... Це не через мій малий ріст, хоча він також грає тут невеличку роль. Ні. Просто я найкраще з усіх учнів у школі знала іноземні мови. На той час, саме цим я відрізнялась від усіх інших. Інколи можна було чути й слова "Salut petite fille!", "Hallo kleines Mädchen!" або ж навіть "Hei pikku tyttö!". Це мене не ображало, навпаки, мені подобалося таке звертання однолітків до мене, тому що завдяки цьому я відчувала себе особливою. Хоч потім і забула про це. Але я завжди залишалася маленькою дівчинкою, навіть зараз я є нею. І не важливо, якщо це лише в душі, і не важливо, що від тебе я цих слів ніколи не чула..."

  Завдяки останнім словам, Астрід захотіла відчути себе тією маленькою дівчинкою, що колись. Вона захотіла забути про всі проблеми дорослого життя, про дивну самотність разом з тінню. Їй захотілося хоча б в одному слові повернути час назад. Але оскільки це не можливо, вона вирішила поєднати минуле з теперішнім. Саме тому, коли дівчина розмовляла перед зустріччю з Ендрю, вона попросила його гукнути її саме на одне з тих звертань, коли вони зустрінуться біля моря. Чому? Вона обіцяла йому про це розповісти потім...

– Час, – прошепотіла Астрід і зрушила з місця. Підійшовши, як найближче до води, вона обережно присіла на пісок і викинула листки паперу на хвилі. Всі листки поплили по воді далі і лише один здійнявшись у повітря десь полетів.

  Піднявшись, дівчина озирнулась навколо, але крім багатьох людей нічого не побачила.

  На морі з'явився новий корабель, а старий маяк неподалік засвітив свій ліхтар, який повинен був цієї ночі вказувати шлях усім морським суднам.

  Тим часом серце Астрід щось відчувало, адже воно почало відстукувати дивний ритм, який не був схожий на жодну пісню дівчини. Схоже і воно знало про наближення змін у життя своєї хазяйки..

– Hi little girl! – почула у себе за спиною Астрід чоловічий голос і відчула, як чиясь рука опинилась у неї на плечі...

Кінець

2017