Блог
Всі
Привіт, Полтава)
Новини
І ось, я знову в потязі. День в Соледарі, щоб знову їхати додому. Шкода, що в наших умовах робити фото на вулиці чи з рідними стало привілеєм та рідкістю. Я б хотіла передати вам те дивне відчуття, коли чуєш як б'ється серце Бахмута та того ж Соледара. Так гучно, що ти стоїш посеред вулиці і думаєш, що якби воно вміло кричати, то закричало б.
І ось, я знову в потязі. Хвилинна зупинка. Віртуальні обійми, які переростають в реальні. Відчуття флешбеку. Тому що для мене віртуальні стосунки нічим не відрізняються від реальних. Смішно, але з моїм чоловіком все починалося теж з онлайну, як і з іншими людьми.
І ось я знову в потязі. Ненавиджу дорогу. Але люблю те, що вона приносить. А ще, мені шкода, що немає такого потяга, який би міг відвезти мене до всіх людей, які для мене були, є чи будуть важливі. Я б хотіла багатьох побачити. І не на хвилину. Я б зібрала вас в окреме місто і ходила б вуличками, зустрічаючи вас кожен день.
Хоч бери і публікуй розклад зупинок, щоб люди, які хочуть мене побачити в реальності, так само як ти, бігли б на інший кінець вагону і щасливо жили б далі. Я б робила з ними фото на пам'ять і збирала б гарні моменти в одному місці. Бо люди це не просто двійковий код. Люди — це люди. Хоч по мені й не видно, але я рада коли бачу вас. Рада, що знаю вас всіх.
До зустрічі, Полтава. Колись, ми всі зустрінемося. Хочете?
Книги
Всі
Вірші
Всі
Бахмут на відстані декількох терцій
...віриш? А Бахмут досить таки живий,
І я чую як б'ється його невеличке серце.
Тихий вибух, а потім лунає іще один,
П'ятдесят кілометрів на відстані декількох терцій
Пробираються знову і знову в думки.
З Соледара все чути, немов крізь зап'ястя.
Я стою і гадаю, хто ж він такий,
Що зумів розбудити це місто нещастям,
Щоб воно від ракет аж кричати змогло.
Пробиралось у двері, будинки і хати,
Роздирало грудину зсередини злом,
Залишаючи після фундамент та грати,
Бите скло та шматочки бетону і мрій.
А хтось скаже, що Бахмут загинув у серці.
Та я чую, що він ще доволі живий,
Хоч і б'ється на відстані декількох терцій.
6
0
165
Ти лише зброя
Послухай.
Я не знаю, скільки під ребрами залишилося сили та часу.
Скільки ще воно зможе триматись, видаваючи рваний стук.
Я не знаю, ще скільки поштовхів воно встигне зробити під трансом,
Тому просто читай, що я пишу, доки думки ще є поміж рук.
У легенях замало повітря. Скоро зникне й воно серед губ.
Пам'ятаєш, колись я всміхалась і читала вірші під дощами,
Доторкалася пальцями пальців та читала твої думки?
Подивися на мене зараз. Синяки під моїми очами.
Пневмонічні легені, мовчання. Ти приніс мені дим крізь роки.
Ти приніс мені війни словами. Хоча міг просто взяти й піти.
Так було б набагато легше, аніж завжди на тебе чекати.
Тільки знаєш, чекати, не хочу. Я втомилась від дурості днів.
Я втомилась тебе розуміти і брехню із душі стирати.
Бо усе це немає сенсу. Як би ти цього всього не хтів.
Ти сліпий. Ти глухий. Ти — лиш зброя. Я не хочу, щоб ти мене вбив.
Тому слухай усе це. Послухай. Я не хочу тебе більше знати.
Тебе хтось вже чекає із фронту. Хтось покраще ніж я. Хтось свій.
В мене так мало сили та голосу, що я навіть не хочу кричати.
І тобі не пораджу кричати. Краще руки у зброї зігрій.
Ми ніхто. Лише люди. Лиш правда. Я — своя. І ти теж лише свій.
11
7
172
Божевільна
Віриш? Я божевільна. Настільки, що навіть не страшно,
Дивитись на світ через призму всіх мною ж написаних книг.
Не страшно їх всі проживати і навіть вмирати не лячно,
Бо мертві герої вже мертві. Ніяких тобі інтриг.
Ніяких тобі епілогів, постфактум історій, приміток,
Зухвалих ділогій, воскреслих, чи навіть дурних ходів.
У світі усе так...не чесно? Багато дурниць та міток,
Жахливих діагнозів, шансів, які тобі хтось вручив.
І що з цим робити — не ясно. Куди себе діти, втиснути?
Життя наче фанфік по книгам, які написала рука.
Ненавиджу фанфіки, чуєш? Я хочу сьогодні заснути,
І завтра не знати нічого. Не знати уже нічорта.
Якщо я і є мала Хана, то най новий рік наступить.
Сьогодні, до ночі наступить. Я надто втомилась, ти знав?
Повір мені, я божевільна. Настільки, що хтось осудить.
Осудить за те, чого кожен, для себе не обирав.
13
0
149
