Останні цьогорічні серпневі промені легковажно проходили по абсолютно рівній галявині розташованій посеред стику гірських хребтів, поміж двох напівживих осіб.
- Що за прекрасний день... - почав був Листопад власним безтурботним, легким до підйому голосом, котрий почав по трохи перетворюватися у втомлений безбарвний хрип.
-... пташки співом власним розшукують безвісти зниклих людей... - продовжив Віндікс власним коронно - соковитим баритоном, утримуючи трагікомічну усмішку.
-... квіти розквітають на темно-червоних полях через пролиту бійцівську кров...
-... так само, як природа в кооперації з часом позабирала з карт білі плями, які раніше звалися містами під свій протекторат.
        Геноцидний віршик підходив до прямолінійного безповоротного кінця, безальтернативно кидаючи галявину у бездну мертвої тиші, та швидко поширюваного вогню абсолютної напруги.
- В такі дні як ці, такі люди як ми мусимо мати відповідальність за свої дії, та дії власних послідовників. - закінчили водночас Листопад і Віндікс тримаючи один одного у тенетах підконтрольного погляду.
        Вони вже встигли поборотися, поділити, і продовжувати безжально боротися за все у світі окрім цієї нейтральної території й однієї концепції, котрі ділили час проведений в траншеях, і їх самих.
        Була колись одна втрачена, коротка часова лінія серед тисячі подібних в якій вони були найкращими друзями, але їхні амбіції, бажання, методи, мотиви, та жага - остаточно розкололи їхній зв'язок об брилу інциденту "Напівопівнічних масок".
        З того часу Віндікс перетворився на безжального тирана, сірого кардинала коаліційного тоталітарного режиму "К. У. Л. Ь. Т" - а, котрий встиг розкинутися на всю Євразію; а Листопад став здавалося б легендарно-безсмертним повстанцем за права, свободи і відповідальність з власною абсолютно вільною-тіньовою державою.
        Зненацько Віндікс розвернувся на 90 градусів у сторону заходу сонця, та пройшов декілька кроків вперед - утворюючи загрозливу дугу навколо повстанця, та приховуючи власну трагікомічну усмішку, котра ще дужче потріскалася на його обличчі.
         "Нарешті, щоб нав'язати власний ультимативний сценарій суспільству необхідно піти до деяких поступок і узгодити перемир'я з їхнім лідером" - знов ехом пройшлася думка в нього у голові, викликаючи легкий нервовий смішок.
- Ти все таки сюди прийшов... - трохи нетерпляче промовив тиран до лідера повстанця, при тому не зводячи з нього очей, та простягнувши руку на знак вислухання його позиції.
         Листопад видав майже непомітну посмішку, котру викривали дві довгі рани на запилюжених від руйнування щоках - вони знову почали кровоточити.
-...Так само, як і ти. - перебив він його зі швидкістю друкувальної машинки, та неначе блискавично перемістився по поклику вітру двома кілометровими ривками в його особисту зону.
         Віндікс у відповідь наполовину плавно ухилився, не втрачаючи пильності - відскочивши і вже був пройшовся по власному прихованому клинку прикріпленому у внутрішній частині бордової мантії з шипастими плечима.
-...Попри власні переконання... амбіції... - продовжив вже спокійнішим тоном.
          Здавалося, тиран лишався незворушним. Навіть попри те, що він ультра як сильно ненавидів коли його переривали.
          Останній раз настільки сильний удар він отримав коли на нього зробили перший невдалий замах, під час 12-го тижня не дожиття - медикаментозний аборт. На щастя його встигла врятувати одна небайдужа медсестра, але від згадки про цей трилер йому ставало погано і нападало вбивче відчуття розпливання.
          Здавалося полум'я напруги вже встигло окупувати кожен квадратний сантиметр території галявини, та піднятись вище за амбіції тирана і лідера повстання - аж до країв безодні.
          Настільки сильно, що зайвий звук зміг би знов утворити руїни з припортового містечка "Плодорідний ріг", яке розташоване на півдні Франції.