Відьмак
Де Лайт
Тут на цьому світі Є море доріг Та не кожен вміє вибрати Одну із них. Хтось йде на дорогу світла Хтось на темноту І чимало є і тих хто незна До кого повернуть В світлість Чи у темряву?? Сьогодні мова піде про Юнного хлопця Який впевнено казав: "Я не люблю сонце!" Він собі бешкетував, С темрявою грався, Світло видирав з лиця. І почав той Владислав Відьомством займаться Полонила його душу зла Нечиста сила. Але дівка, На імення Віка Почала Заповнять душу Владка. Мудра була тая панна Та й на вигляд нічогенька. І залишив свої ритуали Той юннак-бешкетник А за мить з карсунею Збирав квітки У полі рідненькому. Ось тепер я і кажу: Вміння обирать дорогу Знадобиться у житті А кохання залюбки натовче Злу пику!
2019-06-22 18:47:32
4
0
Інші вірші поета
Юкрейн Доба в Карпатах Вот ето прикол Нечто
Інші поети
Virtoria
@Victoria_Sandulenko
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3602
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
11150