Відьмак

Де Лайт

Тут на цьому світі Є море доріг Та не кожен вміє вибрати Одну із них. Хтось йде на дорогу світла Хтось на темноту І чимало є і тих хто незна До кого повернуть В світлість Чи у темряву?? Сьогодні мова піде про Юнного хлопця Який впевнено казав: "Я не люблю сонце!" Він собі бешкетував, С темрявою грався, Світло видирав з лиця. І почав той Владислав Відьомством займаться Полонила його душу зла Нечиста сила. Але дівка, На імення Віка Почала Заповнять душу Владка. Мудра була тая панна Та й на вигляд нічогенька. І залишив свої ритуали Той юннак-бешкетник А за мить з карсунею Збирав квітки У полі рідненькому. Ось тепер я і кажу: Вміння обирать дорогу Знадобиться у житті А кохання залюбки натовче Злу пику!

2019-06-22 18:47:32

4

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12709

Разве сложно сказать...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...

53

16

4210