Наче у знаменні від вищих сил, промені світла пронизували хмари, надаючи цій звичайній події вигляду величності та святості. Це звісно не було рідкістю, але чомусь саме цього разу це явище справило особливе враження на Ронана, навіювало смуток та меланхолію. Можливо, цей настрій був спровокований, важким робочим днем, надходженням сутінок та тим фактом, що літо добігало кінця і аж ніяк не знаком із неба.

У пам’яті зринали спогади давніх днів, епізоди з дитинства, поблідлі від часу, але і серед цього океану сірої буденності були яскраві перли які житимуть у пам’яті до кінця його днів. Однак не завжди це було щось приємне як от сімейні посиденьки та святкування, часто ці щасливі моменти в житті затьмарювались якимось неприємними подіями.

Ронан і досі спостерігав небесне явище в цей момент він і задавав собі питання: «Що я тут роблю? Як я прийшов до цього життя? Чому я досі в цьому занедбаному селі? Чому я не покинув це місце? Чому все так склалось?»

Він спробував зрозуміти, що саме до цього всього призвело, віднайти ту подію яка зрештою і прикріпила його на цій землі та не дала розвинути свій потенціал, досягти висот і завадила стати великою людиною. Ронан пригадував, як вони із сім’єю переїхали в це селище, тоді він був ще зовсім дитиною. Згадав як хвилювався йдучи в нову школу… але, зрештою це лише звичайна дрібниця яка з висоти його віку саме такою і здається, а те що йому потрібно осмислити заховане глибше.

Тоді він подумав про свій перший дерев’яний меч, який йому витесав батько і як Ронан захоплено грався та вправлявся ним. Як кожного дня приходив до лісу, який був поруч, буквально за їхнім полем, і як самовіддано тренувався уявляючи себе рицарем давніх часів. Пригадує також і те як загубив меч і як плакав та побивався, як не міг зізнатись батькові, що загубив подарунок і як засяяв коли отримав новий і продовжив свої заняття.

Ронан пригадує чарівника, наче це було вчора, спливає в голові картина їх першої зустрічі у лісі. Ронан саме вправлявся з мечем, і спершу навіть не помітив як хтось спостерігав за ним.

— Дуже добре, хлопче та ти викапаний король Артур, в молодості. — прокоментував незнайомець поплескавши в долоні.

Хлопчик здригнувся від несподіванки.

— Хто ви?

— Я Чарівник.

— Ви не схожий на чарівника. У вас немає посоха, мантії, ковпака і бороди.

Незнайомець розсміявся.

— Слушно зауважив малий, це поширений стереотип про посохи, бороди і всі ці атрибути. Насправді ми не настільки передбачувані, хоча… зрештою є різні чарівники.

— Я знаю ви не справжній чарівник! — Ронан радів наче викрив обманщика.

— Я чарівник у своєму роді, хоча, можливо, не такий, як ти звик бачити на малюнках.

— А доведіть, підлетіть чи зробіть, щось що може зробити тільки чарівник.

— Я не циркач і не фокусник, щоб першому ліпшому щось показувати.

— Я так і знав! Я вже не малий щоб у таке вірити.

— Добре, добре. Можеш думати що завгодно. — усміхався поблажливо незнайомець. — Продовжуй вправлятись, але не забувай. Якщо хочеш бути найкращим у світі, подумай про те, чого ти не вмієш, а потім спробуй бути і в цій справі хорошим, одним мечем не будеш ситий в наші то часи.

— А чого я не вмію? — запитав Ронан, зацікавившись порадою незнайомця.

— Ти можеш бути вправним з мечем, але чи вмієш ти говорити з людьми? Розуміти їхні мотиви та переконувати їх у своїй правоті? Чи вмієш ти приймати важливі рішення, коли на кону стоять життя людей? Тобі ще потрібно багато чого навчитися і окрім бою на мечах, — сказав чарівник, дивлячись на Ронана з усією серйозністю.

Ронан подумав про ці слова. Він дійсно ніколи не думав про те, що може бути важливішим за вміння битися, але не встиг хлопчик як слід осмислити цю пораду як Чарівник зник. Він справді прислухався до неї та почав краще вчитися у школі, завжди намагався перевершити самого себе та інших дітей у кожній справі за яку тільки брався. «Це мудра порада» – визнає теперішній Ронан.

Що ж сталося потім? Ронан продовжував вправлятися із своїм дерев’яним мечем, як завжди, кожного дня, іноді приходив Чарівник розмовляв з ним, давав поради як правильно наносити удар, як ефективніше пересуватись під час бою, демонстрував на власному прикладі, зрідка розповідав про свої пригоди. Ронан пригадував як з часом перейнявся довірою до цієї людини, що був захоплений цим знайомством і як одного дня розповів про цього дивовижного чарівника своїм батькам, але вони не поділяли захоплення хлопчика – натомість насварили сина, сказали що чарівники лихі люди та заборонили говорити із незнайомцями і ходити самому до лісу. Довго малолітній Ронан, сумував за розмовами з Чарівником і його товариством та був змушений залишатись вдома і не ходити до лісу. Проте якось одного дня коли його батьки пішли в гості чи ще кудись, вже точно не пам’ятав, то не проґавив такої можливості і пішов у заборонене для нього місце.

Ронан розумів, що порушує правила, але був занадто захоплений бажанням зустріти Чарівника знову, він знав, що не має ризикувати, але бажання дізнатись щось нове та захопливе переважило його обережність. І справді, як того і хотів зустрівся з Чарівником – чоловік не розсердився як боявся хлопчик, а навпаки обняв його і сказав.

— Радий тебе бачити хлопче. Знав, що ти повернешся. У мене для тебе дещо є.

Чарівник дав Ронану меча, хлопчик вперше тримав справжню зброю в руках вона була трохи важка, але це був меч, і він був справжній. «Я стану рицарем, — подумав Ронан, — я стану рицарем у сяючих обладунках». Він був настільки стурбований, що ще довго розглядав меча та приймав з ним в різні бойові позиції. Нарешті він вирішив спробувати меч, з дозволу Чарівника трохи поправлявся як це робив зі своїм старим дерев’яним. Через якийсь час Чарівник спитав.

— Хочеш стати справжнім рицарем?

— Звичайно.

— Тоді йди зі мною, я дам тобі випробування і пройшовши його ти зможеш називати себе рицарем. Годиться?

— Так. А що треба робити?

— Справжні рицарі ніколи не знали, що на них чекатиме і були готові до чого завгодно. Так само і ти маєш бути готовим до всього, але не хвилюйся тобі нічого не загрожує. Хоча попереджу одразу – йти туди далеченько.

Ронан здивувався, але згодився. Він довіряв Чарівнику і був готовий на все, щоб стати справжнім рицарем. Насправді хлопчика ця пропозиція не дуже схвилювала, а навіть якби так то не подав би виду, він більше турбувався про те щоб повернутись швидше ніж батьки помітять його відсутність.

— Ми встигнемо до вечора повернутись?

— Так, звичайно. — запевнив Чарівник.

— Зачекайте, а як ви можете допомогти мені стати рицарем якщо самі не є рицарем? – запитав Ронан в дорозі.

— Так, я не рицар, але я можу навчити тебе ним стати. Спочатку ти маєш навчитися добре битися, тут я можу тобі допомогти. За всіма цими яскравими магічними здібностями люди не помічають, що насправді чарівники теж хороші воїни, дехто може навіть перевершувати рицарів в бою на мечах. Але ти маєш завжди знати, що рицар це не тільки гора м’язів яка тільки шукає собі супротивника. Рицар перш за все це система цінностей – це людина яка має честь. І так Ронан, назви мені головні цінності які сповідує рицар.

Ронан відчув себе ніби в школі, він навіть почав хвилюватися так само або ще більше бо боявся розчарувати Чарівника неправильною відповіддю.

— Ну, я знаю, що рицар має захищати слабких.

— Правильно. Що ще?

— Рицарі приймають участі в турнірах, вони послуговуються кодексом честі, вони не можуть нападати на беззбройних та підступно зі спини, не ховають кинджала в чоботях, не брешуть, завжди дотримуються свого слова, їх честь для них найбільша цінність.

— Все вірно. Колись я ще розповім тобі про рицарів більше, а зараза ти маєш ось що запам’ятати. Як я вже казав – рицар це не лише мистецтво фехтування, спритність та фізична сила. Ти повинен також навчитися битися своїм розумом, а не своїм тілом. Ти повинне навчитися битися серцем, а не мечем. Ти повинен покладатись не тільки на міцність своєї броні, але і на силу свого духу, що часто буває не менш важливо ніж самі лати в які одягнутий рицар. Ти маєш вміти битися душею, а не тільки тілом. Розум і душа ось що важливо, ти маєш завжди це пам’ятати.

Ронан був вражений знаннями та мудрістю Чарівника, він тішився думкою, що скоро стане рицарем про що завжди мріяв, та радів, що має такого чудового наставника.

Ронан пригадував, що йти довелось таки справді далеченько в глибини лісу, та вже зовсім скоро не міг визначити в який бік йти щоб повернитись до селища, це його тривожило, але Чарівнику не зізнався і не запитував щоб не здаватись слабаком і боягузом. Чарівник провів його густим лісом та нарешті зупинився, вони дійшли до галявини на якій була перерита земля, насипами та ямами. Тоді Чарівник мовив урочисто.

— Нарешті ми прибули на місце випробування твоєї сили та сміливості! Сьогодні ми дізнаємось чи гідний ти стати рицарем – захисником слабких та знедолених! Тримай міцно свій меч в руках бо скоро прибуде твій суперник, а ти маєш здолати його.

Після цієї промови Чарівник підійшов до однієї особливо глибокої ями яку навіть можна було назвати вирвою, та прихилившись на одне коліно, почав щось бубніти собі під носа. Ронан тоді справді подумав, що цей дивний чоловік може бути чарівником, але над цим йому не довелось довго розмірковувати хлопчик міцно стисну руків’я меча, він не бачив, що там у середині ями, але уважно спостерігав за Чарівником. Нарешті той підвівся і покинув галявину, а вже з лісу викрикнув.

— Готуйся, скоро він з’явиться!

— Хто з’явиться?! — перепитав хлопчик вже трохи налякано, але відповіді не отримав, його серцебиття почало пришвидшуватись. Він був дуже зосереджений і напружений, очікування були дуже неприємними, але він міцно стояв на місці з мечем у руках.

Наступні події відбувались наче у страшному сні, Ронан вже не так добре пам’ятав усі деталі, але те, що закарбувалось у пам’яті так це відчуття, що все відбувається наче в уповільненій зйомці, все виглядало не реальним. З ями повільно піднімалась істота схожа на дощового черв’яка тільки, вона була величезною. Цей хробак, наче змія піднімався і вже був зростом з хлопчика, в істоти не було ні очей, ні носа – лише отвір для рота в якому поблискували в очікуванні здобичі кілька рядів гострих зубів. Хлопчик перства приховувати свій страх та потупцював назад.

— Що це?!

— Твій супротивник! — Відповів десь з-за дерев Чарівник, здавалось, що його голос звучав радісно.

Істота почала рухатись швидше, вочевидь реагуючи на голос дитини.

— Допоможіть! — вимагав малий Ронан ледь втримуючи себе від паніки, ніхто не озвався, а черв’як наближався все швидше. — Будь ласка допоможіть!

— Ні, ти маєш пройти випробування самостійно! — почувся голос із лісу.

— Мені страшно!!! Допоможіть! Чарівник рятуйте! — надривався хлопчик відчайдушно мало не переходячи на плач, тільки-но побачив як ротовий отвір чудовиська то відкривався то закривався супроводжуючи цей процес гучним стуком верхніх зубів об нижні, та якимось дивним, моторошним прицмокуванням.

— Ні! Невже злякався!? Де твоя сміливість!? Справжні рицарі не плачуть і не просять допомоги! — голос став жорстким, невблаганним, звучав із явною насмішкою та навіть зловтіхою.

— Ти так довго тренувався і що даремно?! У тебе є меч – то скористайся ним інакше помреш!!

Хлопчик все ще задкував та не міг відірвати свого погляду від зубів, але нараз перечепився через насип землі якими була усіяна вся галявина, та упав паніка повністю охопила його, намагався відповзти з галявини не відводячи погляду від звіра.

— Підводься дурень! І атакуй! Борись за своє життя!

Цей громовий голос, викликав страх і дрож, не згірш від істоти та все ж зміг вивести малого із заціпеніння. Хлопчик підвівся виставив перед собою меча, він перестав задкувати та тепер уже був налаштований рішучіше. Ронан розмахував зброєю перед черв’яком не даючи йому наблизитись, звір шипів не наважуючись підсунутись ближче. І ось Ронан зумів нанести перший удар по тілу істоти, вона зашипіла від болю та одразу кинулась на супротивника, але наткнувшись на сталь відскочила назад наче змія. Хлопчик дивувався як істота такої комплекції здатна так спритно рухатись, але він явно посміливішав від перших успіхів і вже сам почав йти на хробака припинивши відступ.

Ронан наступав, розмахуючи мечем, але звір був не настільки дурним і якимось чином вивертався від більшості ударів, та вичекавши вдалого моменту, коли хлопчик промахнувся, зумів схопитися своїми зубами за лезо. Ронан намагався звільнити свою зброю, але противник виявився сильнішим,  меч вислизнув з рук хлопчика та відлетів на кілька метрів у бік після того як звір різко мотнув головою. Паніка новою хвилею ринула на Ронан, коли він залишився беззбройним, він знову спробував покликати на допомогу, але марно, тоді він спробував втекти, але чим швидше рухався хлопчик тим швидше його переслідувала істота, яка задавалось не знала втоми на відмінно від нього.

— Від нього не втекти! Ти маєш перемогти або програти! — вигукнув Чарівника з-за дерев.

«Програти значить померти» – промайнула думка в голові хлопчика. Ронан тікав галявиною від черв’яка, нарешті йому вдалося дістатися до меча і бій продовжився. Тепер він був обачним та повернувся до попередньої такти тримання на відстані супротивника, до того ж після біганини необхідно було перевести дух. За цей час хлопчик пригадував усе чого сам навчився і чого його вчив Чарівник, та молився Богу щоб ці знання допомогли. Черв’як уже вкотре зустрівся із сталлю та видав гучне клекотання від безсилля, живіт істоти був увесь зранений від отриманих ударів, на землю лилась якась бридка, в’язка, безбарвна рідина, схоже це була кров. Ця битва тривала уже кілька хвилин як здавалось Ронану, його руки вже втомились махати мечем, звір був увесь в порізах та очевидно ослаб. Нарешті хлопчику вдалось нанести вдалий удар, гострим мечем Чарівника, під саму пащу істоти та розрубати тій шию, якщо це можна так назвати бо вона мала вигляд звичайного черв’яка тільки ледь виділялась голова із ротовим отвором. Хлопчик вдарив ще раз і ще раз в те саме місце, і ось вже голова майже відділилась від тулуба істоти. Хробак з останніх сил кинувся на дитину, але наступної миті вже був проткнути наскрізь. Незважаючи на це істота ще намагалась повалити дитину на землю навалившись на меч своєю масою, та навіть із на-пів відрубаною головою щелепи все ще імітували жувальні рухи, в близькості десятка сантиметрів від обличчя Ронана. Впродовж ще кількох довгих секунд хлопчику доводилось боротись з істотою яка борсалась в конвульсіях, але зрештою вона остаточно знесилилась і впала замертво. Ось тоді вже Ронан відпустив меч і чкурнув подалі від чудовиська і цієї галявини.

— Браво, браво! Який герой! Справжній рицар! — плескав у долоні та сміявся Чарівник. — Агов, куди це ти хлопче?!

Ронан плакав і біг не оглядаючись подалі від цього місця, подалі від чудовиська і подалі від цього зрадника-Чарівника, що покинув його сам на сам зі страшним звіром. Ця подія його тоді дуже сильно налякала, сутичка з тим огидним черв’яком та відсутність підтримки незважаючи на його плач і благання.

Навіть зараз, будучи дорослим Ронан мав неприємне відчуття та не бажав більше про це думати, щоб усі ці жахливі образи не спливали у пам’яті знову приносячи з собою давні страждання. Однак знав, що це необхідно, щоб розібратись у своєму житті, тільки тепер він віднайшов мужність щоб поглянути страхам у вічі і зажити нарешті нормальним життям. Впродовж довгого часу лише один вигляд черв’яків викликав у нього непереборну огиду, заціпеніння, приступи паніки навіть тепер у дорослому віці, що вже говорити про часи коли ще був дитиною. Він був переконаний, що саме настав час перебороти цю фобію та сподівався, що рано чи пізно це йому вдасться . Він продовжував пригадувати далі, хоч момент зустрічі із Чарівником та протистояння з хробаком були одними з найвизначніших епізодів у його житті та такими що сформували його особистість, але на цьому тоді все ще не закінчилось.

Ронан тремтів від напруження і страху, його серце билось так швидко, що він майже не міг дихати. У своїй хаотичній втечі хлопчина біг куди бачив, але вже швидко втомлювався – він не знав куди йти і як вибратись з цього величезного лісу. Але продовжував бігти поки не дістався до високих дерев, де він знайшов безпечне пристанище. Він сів на землю і почав дихати глибоко, намагаючись зібратися з думками і заспокоїтися. Досі не міг повірити, що вижив після битви з такою страшною істотою. Він стрепенувся відчувши, чийсь дотик до плеча. Це Чарівник його наздогнав і вже нависав над ним.

— Ви мене покинули! Ви мене зрадили! Я вас просив чому ви мені не допомогли?! – плачучи кричав хлопчик.

— Годі рюмсати! Ти маєш гордитися своїм вчинком і тим, що залишився живим у своїй першій бійці. Запам’ятай – ти сильний на стільки на скільки ти себе таким вважаєш. Якщо ти вважаєш, що ти слабкий то і далі будеш рюмсати і шукати сторонньої допомоги. Якщо ти думає, що ти сильний то ти сильний і тому зараз підведешся і підеш зі мною.

Ці слова міцно закарбувались у нього в голові навіть зважаючи не те, що минуло більше двадцяти років від того часу.

— Ти добре впорався Ронан, я пишаюся тобою, а зараз підводься я відведу тебе додому, — здавалось Чарівник повернувся до свого звичного добродушного тону, дитина ще відчувала образу, але їй була приємна така похвала.

І Ронан пішов, а що йому було робити дороги додому він однаково не знав. Хлопчик і Чарівник довго мовчки йшли, нарешті вони вийшли з лісу, поблизу селища, але це було не те чого очікував хлопчик, він не впізнавав цього місця – це було не його селище. Він про це сказав.

— Так і є. Ми за кілька кілометрів від твого селища сюди нам було ближче з тої частини лісу де ми опинилися. Ми зайдемо в харчівню, ти поїси, візьми те що забажаєш, а за ціну не турбуйся я заплачу. Після цього я сподіваюсь мій знайомий відвезе тебе на фірі прямо до твого села.

— А ви не поїдете? — ці слова трохи підбадьорили хлопчика в тому сенсі, що нарешті зможе повернутися додому, але йому однаково, якось не хотілось їхати із зовсім незнайомою людиною. По при те, що Чарівник повівся з ним так у лісі, але з ним однаково було б спокійніше.

— Я залишусь, у мене є ще багато справ.

У харчівні всі нишком на них поглядали. Вони підійшли до жінки, що завідувала цим закладом, і тут Чарівник замовив хлопчику їжу, а також підмітив для жінки-власниці, що хлопчик заслужив та був справжнім героєм сьогодні. Жінка голосно і весело розмовляла з Чарівником, схоже вони були добре знайомі, вона навіть жартома поцілувала хлопчика в щоку. Ронан побагровів не знаючи куди дітись від сорому, усі на нього витріщалися, а тепер, ще й сміялись, а Чарівник разом з ними. Хлопчик дуже не любив коли з нього насміхалися це була його фобією і тим, що викликало його гнів.

Навіть зараз Ронан пам’ятає обличчя зверненні на нього, він пам’ятає жахливий сміх чарівника, пам’ятає очі чарівника, вони здавалось блищали божевільними вогником в цей момент, або так йому здавалось через страх бути висміяним. Однозначно найгірший момент у його житті. Йому було не пособі навіть згадувати це і вже шкодував, що просто не пропустив цей спогад, але все ж вкотре переконав себе, що це було необхідно задля цілісної картини подій.

— Дай хлопцю пива він на це заслужив, — а до Ронана сказав по плескавши його по плечі. — Ти вже дорослий тобі можна, адже справжні чоловіки завжди п’ють пиво, тому не соромся, такий подвиг просто необхідно як слід відсвяткувати, — дивно Чарівник знову здавався, добрим і ласкавим як раніше. — А поки ти їси я зустрінуся зі своїм знайомим і про все домовлюсь.

Хлопчик випив, трохи пива і з першим ковтком воно йому не сподобалось, воно було гірке і огидне його аж струшувало від цього смаку, гості в харчівні усміхнулись. «Ні тільки не знову. Вони подумають, що я слабкий» — так міркував хлопчик, настільки сильно він боявся сміху людей, що примусив себе пити далі це несмачне пійло, адже Чарівник сказав, що справжні чоловіки п’ють то і він мусить. Невдовзі йому стало зле, помутилось в голові, а за якийсь час перед очима потемніло.