Вулиця. майже безлюдна дорога на околиці міста.

- А ти смілива - мружачись і закриваючись рукою від сонця сказав я дивлячись на неї. А вона стояла надувши щоки, вся виблискуючи і просвічуючись у променях сонця. Її світле волосся здавалося поглинали сонячне проміння як губка воду і сяяли ще яскравіше. Нижня губа напухла ніби вона її годину накушувала чи наколола створюючи "ефект націлованих губ".

 Від цієї думки мене аж усередині пересмикнуло. Не розумію я ці косметичні знущання над собою, але верхня була так само закушена як це роблять маленькі діти, хоч у неї це було завжди не контрольовано, тоді як діти часто маніпулюючи це роблять. Хоча можливо я був занадто закоханий і вона теж "грала" зі мною.

- Так і стоятимеш дивлячись!? - Вона повернулась до мене і подивилась в очі. На моєму обличчі була лише застигла легка посмішка та мовчання.

- Куди ти дивишся!? - Знову ревністно відгукнулась вона

- В очі - все так само з усмішкою на обличчі, м'яким і тихим але рівним і спокійним тоном промовив я

- Що ти там хочеш побачити?

- Правду

- Я тобі сказала всю правду - вона пильно подивилася на мене потім обвела поглядом моє обличчя і взяла загальний план. Я знав цей погляд і тому точно знаю що вона вчинила так, навіть не дивлячись на те, що сонце сліпило її. Після цього я знову бачив лише її профіль. Не у всіх людей з блакитними очима вони змінюють свій колір залежно від настрою, але таке буває. Вони кочують між сірим, зеленим та блакитним. Її очі частіше були блакитними коли вона дивилася на мене а зіниці частіше більшими тому я вважав, що навіть якщо вона мене не любить, як мінімум я їй симпатичний.

- Ти смілива - повторив я

- Так чого ти мовчиш? - Вона кинула на мене косий награно злий погляд

- ...і нахабна - продовжив я посміхаючись і повернувся в той бік куди до нещодавна дивилась вона. Загорілося зелене світло і ми пішли переходом. Вона хмурилася дивилася мені в слід ніби намагаючись зрозуміти що я хочу сказати, але тут же вирішила що 

**найуспішнішою тактикою буде продовжити дутися на мене... ну чи хоча б, вдавати!**

Ми пройшли квартал, і вона не витримала.

- То чому ж я смілива?

- Тобто з тим, що "ти нахабна" ти згодна! - Урочисто зазначив я і знову був нагороджений злим поглядом на що моя посмішка мимоволі розширилася.

- Це тобі давно відомо - гордо дивлячись знову вперед відрізала вона.

**Не перестаю дивуватися і захоплюватися цими її звичками** прозвучала в моїй голові думка.

- Ти просто так йдеш з тим хто закохався в тебе і кажеш що тобі потрібні докази ... Ти смілива! - Вона кинула в мене запитливий погляд

- Не боїшся наслідків!? - Мій погляд кинувся далеко в синє небо, без думок у голові взагалі.

– А є чого боятися?

– Ні. Мене боятися тобі явно не варто. - Мої слова ніби тонули десь у синьому повітряному океані над містом

- Не розумію я тебе - з сумом, злегка опустивши на мить очі сказала вона

- Я і сам не розумію ... - я розвернувся різко, одну руку м'яко поклав їй на талію, а другу на шию. Її волосся обвили мої пальці і наші губи доторкнулися в ніжному поцілунку перетікаючи то більш пристрасний то ніжніший її одна рука лягла мені на плече а друга на пояс в районі живота ніби стримуючи мене. Ми стояли так хвилин 5-7. Я не зважав, мені було не до того, але здавалося, що це було одночасно й довго і що це була лише мить. Я приклав обидві руки їй на щічки і глянув у вічі, на моєму обличчі як мені здається було сіре сухе мовчання. Вона часто казала мені, що я "беземоційний".

- Але зараз ти з іншим. - Від цих моїх власних слів усередині в мене щось обірвалося. Але я це не видав. Вона знову обвела моє обличчя поглядом і взяла загальний план, ніби намагаючись зрозуміти жартую я зараз чи ні. Адже щойно я цілував її так палко і ніжно, а тепер такий докір... такий камінь у її город! Не ніж у спину звичайно, не варто занадто драматизувати, але теж дуже неприємно. Будь вона менш стриманою **що їй зараз коштувало не малих зусиль** вона би мені вдарила, та постаралася зробити це якомога сильніше. Вона різко забрала від мене свої руки, зробила пів кроку назад. Хотіла було піти, але тільки повернулася в той бік в який ми йшли і завмерла. Мої руки плавно розташувалися вздовж тіла, потім права мимоволі ковзнула в кишеню, залишивши зовні лише великий палець, я розвернувся в тому ж напрямку і ми пішли. Йшли довго й мовчки. Вона знала що я правий я знав що мені дуже паскудно на душі. Це був останній наш день разом.