-Знаєш, я бачу зорі, коли ти входиш у мене ...знаю звучить як божевілля, але це правда так!

Вона лежала поряд, дивилася в стелю, на вулиці була ніч і у відчинені двері балкона пробивалося яскраве місячне світло. Все було у чорно-синіх тонах. Вони поруч, голі і лише трохи прикриті простирадлом. Легкий серпневий теплий вітерець колихав білу ситцеву тюль на віконі балкону.

-Я це відчуваю - пролунав його басистий, твердий, чоловічий голос із темряви.

Вона лежала на його руці і повернувши голову вліво стала вдивлятися в темряву. Вона бачила лише гру світла на його голові і в дзеркалі його очей підсвічених місячним сяйвом.

Такий собі північний міраж. - пролунало у неї в думках

Він так само нерухомо дивився в стелю.

- Напевно це безглуздо - протягнула вона немов позіхаюча кицька і подивилася на зоряне небо кріз відкритий балкон.

- Ніскільки! Це логічно! Я твій провідник у загадковий нічний світ!

- Ти говориш це так легко ніби це дійсно правда

- Я ніколи б не став тобі брехати

- Ти залишиш мене одного разу

- Це питання?

- Не знаю

- От і я не знаю ... а ти захочеш щоб я залишив тебе!?

- І цього я не знаю

- Значить одного разу ...

- Я люблю дивитися на зірки - він зробив вигляд ніби непомітив її слів.

В повітрі повисла довга пауза. Вона так само дивилася в небо а він перевів погляд на неї. Майже все її тіло було залите місячним світлом. Її напухлі соски височіли на її молодих і пружних грудях відкидаючи багатообітцяючу тінь, цю картину він міг порівняти хіба що з піщаними барханами в пустелі, вночі...

Для нього вона була мавкою ... міфічним створенням ... Привабливою примарою лісу що зводить мандрівників з розуму і не дає їм заснути навіть у саму спокійну і тиху ніч.

Він лежав і ворожив -" хто ж він для неї ... друг, коханець ... може бути щось більше ... ні! Не варто про це думати! " - Ніколи такі думки не приносили йому щастя, і в надії уникнути пастки різко обірвав ці думки. Він гадав ця примара пройде повз, якщо просто про неї не думати.

Він підвівся спершись на лікоть, його погляд уважно вивчав її обличчя. Чіткі обриси вилиць, злегка викривлена ​​перенісся, але сам ніс досить вузький і не дуже довгий, кінчик злегка піднятий. Її витончений контур губ, звабливі очі ... в обрамленні з пишних, довгих вій, великі дзеркальної чистоти та казкової краси зекраї озера душі ... Саме ними вона полонила його. Підсадила його серце на голку свого солодкого, чарівного погляду. Він не міг жити без нього. Він здався так швидко, що здавалося вона навіть не почала тоді наступ...
Тільки-но вона повернула голову щоб щось йому сказати як він поцілував її. Йому не треба було більше слів і він хотів, щоб вона теж забула про них. Хотів занурити її в безмовний океан солодких, безперервних і пристрасних втіх. Його вільна рука ковзнула по її оксамитовій шкірі, по животу, злегка торкаючись лише кінчиками пальців, вона підійшла до коліна і зсунула ногу в бік. Його пальці злегка лоскітним, фігурним рухом ніби пензлем по полотну ковзнули з її пагорба і він відчув, як давно вона лежала в очікуванні його.