make love, not war заповідали у 80-х,

тусячи на вечірках в лохмотті та джинсах зім'ятих,

заповідали любити маму та поважати тата

і курили траву, не зважаючи на борги та втрати.

у 80-х мене ще не було, тому я не оповідач -

прочитала у книжках та дізналась з передач.

у 80-х було кльово, якщо ти хіпар -

живеш незалежно й кольорово, жаль я не з тих хмар.

стрічка в волосся, квітасті речі,

згубні звички і боб марлі, до речі

екстракт канабісу, влучні фрази.

мир і спокій та екстази.

9/02/14

в солому нещадно кидали невірних

лиш один спалах і всьому кінець

та ти врятуєш себе й собі рівних

і підеш далі, хоч життя - нанівець.

прихисток знайдеш у полі та в горах,

попіл минулого десь віднайдеш

завжди' оминатимеш злість і покору,

і якось до нового міста дійдеш

мандруватимеш далі кудись невпинно,

знайдеш себе у дорогах й стежках

в калюжах крові, або підставиш комусь спину,

й про тебе не напишуть ніколи в книжках.

проте ти вернешся до свого дому,

на шпиль посадиш усіх царів,

обов'язок твій і був у тому,

щоби не споганитись серед чортів.

4/11/14

після великих поразок чи темних солоних втрат,

після жахливих днів чи спекотних ночей

щоразу на сході сонця хтось стоїть біля міських врат,

щоразу хтось торкає тебе твоїх ще теплих плечей.

підлога скрипить під вітром через розкриті двері,

місто сутеніє під покровом цегляної пори,

отрутою пахне звідусюди, найбільше - у сквері,

там колись давно розташовувались табори.

паніка пробуджує мову, розігріває слова, подає їх готовими,

закладає супернику в рота, змушує замовкнути.

цілий штоф рому робить його репліки випадковими

і цьому його життю лишається лише пожовкнути.

лежи собі, спочивай, наче спраглий до битв, воя,к

бережи в собі свою темну вдачу,

ти в цьому житті вже не більше, ніж просто мертв'як,

можливо, колись я знову тебе побачу.

7. вере 2015

Сірий бетон, високі будинки і теплі плечі

Жовте листя, прозорі садки, осінні втечі,

Таємна любов, морське узбережжя, кроки,

Холодний пісок, пронизливий вітер, дотик.

Осінь приходить вчасно в моє місто,

Осінь приходить вчасно в мою душу

Наповнює її спокоєм і змістом,

Кидає до ніг теплу медову грушу.

Осінь невтомно марить мені сновидіннями,

Дається взнаки в холодні дощові ночі,

Нагадує про себе грозами та гуркотіннями,

Закінчуватися в листопаді зовсім не хоче.

Відкриваю собі тебе, наче новий маршрут,

В тобі так багато незвіданого, чимало дурного,

Не знаю чому я зупинилася саме тут,

Напевно, в тобі ще також чимало чогось святого.

21 вере' 2015

ода зимовому теплу

ти знову мені до руки свою кладеш,

а йому наспівуєш тихо пісні.

сьогодні в короткому дивному сні

я бачила: ми вирушаємо в Бангладеш.

це настільки хороший початок року,

що він сам собі заздрить що завершИвся,

якби міг початком би навічно лишився,

щоб весь час давати щастя ненароком.

мороз що розбивається в обійми,

і тихі співи, що морочать душі.

ми ніколи вже не будемо байдужі,

та все ж лишимось мабуть наївні.

1 сі' 2015

Лялька

Сьогодні ввечері вони сидять у своїх кімнатах

Хтось курить траву, хтось п'є, третя спить

Хтось з них вічно плутається у важливих датах

Хтось мовчить, хтось не замовкає ні на мить.

А коли вони бродять прибережними містами

і їх сни перетворюються на спільні обіди

Їхня терпка любов триває досі, триває роками

І три пари очей сяють як морські малахіти

посмуговані, посріблені, розмальовані руки

сезонні хвороби, крапки в кінці речень

буденне тепло, ніхто з них не вартий розлуки

хтось з них ніколи не терпить заперечень.

2016