— Кириле що з губами? Подививсь які вони в неї, пухленькі такі… знаєш як рафелеїти писали. Такі круглі насичені, а в тебе усе скомкане. Подивись точніше.

Кирил був не один у якого не вийшло намалювати губи. Власне не тільки губи. Викладач по рисунку Олександр Васильович вказав йому на проблеми з шиєю на рисунку та на довжину рук. Кирил червонів як останній вугіль в каміні. Його викладачу було не властиво тихо говорити про роботи своїх учнів. Самим не зручнішим було коли модель починала сміятися. Тоді ставало навіть нестерпно.

— Кириле ну… ну як так можна? Я б на її місці образився. — говорив викладач. Він підійшов і став виправляти обличчя моделі. — Ти он глянь яка вона красива. Яке положення…ммм…ой-йой… а ви малюєте казна-що.

Кирил мовчки спостерігав за виправленнями вчителя. Інколи дивився на роботи інших і розумів що не так в нього усе й погано. Коли ж його погляд падав на модель котра погодилася їм позувати й котру звали Саша, непримусово на обличчі молодого хлопця з’являлася широка усмішка. Сашу привів його одногрупник Коля за що тому усі були вдячними. Насправді коли перед взором хлопця з’являється така красуня він як правило усіма силами намагається привернути її увагу. На щастя для Кирила і з допомогою Олександра Васильовича увага Саші так чи інакше була на ньому. Інколи вони сходились поглядами. Як гадаєте не повернулися б ви якби вас так пильно розглядали секунд з тридцять? Тепер ви розумієте Сашу, але й зрозумійте Кирила. Як намалювати, наприклад ті самі губи якщо не дивитись на них? Перепрошую УВАЖНО дивитись як казав Олександр Васильович.

Коли задзвенів дзвінок усі учні з полегшенням зітхнули.

— Що на перекур? — запитала одногрупниця Кирила.

А як без перекуру? Усі шестеро осіб вийшли, а Саша з Кирилом лишились.

— Губи – губи Кириле. В неї губи не такі. Уважніше я ж казав. — сказав Олександр Васильович теж виходячи з авдиторії.

Кирил зітхнув ще важче витираючи губи на рисунку. Саша яка з усмішкою за цим спостерігала встала і підійшла.

— Ну от як їх намалювати?

— Уважніше він же казав.

— Казав – казав. Як його намалювати?

Саша засміялася.

— Так, вони в мене не такі вузькі.

Кирил промовчав. Він знову став намічати, але коли поглянув за планшет побачив просто стілець. Обернувся і подивився на Сашу. Вона усміхнена стояла як йому здалося дуже близько й розглядала його не з меншою цікавістю чим він її. Малювали Сашу з оголеним торсом. Звісно ж ліфчик на ній був, але тепер вона стояла накинувши кофту на себе, але не застібаючи її. В принципі це логічно. Перерва була лиш десять хвилин навіщо застібати якщо зараз прийдеться знову позувати. Момент де Кирил дивився на неї, а Саша на нього ставав для Кирила усе гарячішим. Не завжди так близько така красива ще й майже оголена дівчина. Тут усмішка майже зникла з обличчя Саші. Вона наблизила обличчя ще ближче.

— Ти не уважний.

Її губи торкнулися його. Вона поцілувала. Це було фантастично. Настільки фантастично що Кирил на цю мить забув абсолютно про все. Закрив очі. Коли вона відхилила голову знову поглянула в очі потім на губи, усміхнулась застібнула кофту і зняла куртку з вішалки.

— Тепер щоб красиво намалював, зрозумів. — сказала і вийшла.

Кирил усміхнувся. Став ходити по авдиторії задоволено плескаючи руками. Знову і знову згадуючи смак її губ він думав як могло це статись? Можливо він це нафантазував? Та ні… він чув її духи на собі.

— Що ж…

Кирил взявся за губи на рисунку. Тут прийшли після перекуру одногрупники, згодом прийшла і Саша котра проходячи повз нього щипнула за спину. Кирил на це лиш усміхнувся.

— О! губи вже краще, Кириле. — похвалив Олександр Васильович. Кирил покосився на Сашу. Та широко усміхнулась знаючи що успіх хлопця тільки завдяки їй. — Але… — продовжив викладач. — Груди слухай не такі. Вони більш плавніші, а в тебе як наліплені з пластиліну. Уважніше Кириле, уважніше.

Хлопець знову покосився на Сашу. Вона глянула на нього злегка насупивши брови. Дівчина і хлопець зрозуміли один одного з першого погляду.