Йокай прокинулися ближче до полудня, голодними і невиспаними. Похмуро розглядаючи один одного, обидва зрозуміли, що сподівалися прокинутися у своїх ліжках, сподівалися, що все, що сталося виявиться поганим сном. Марно!

Геннадій Олексійович спробував за своєю звичкою смачно висмаркатися і схаркнути – вийшло смішно, але от порадіти юному тілу, позбавленому вікових проблем, у нього не вийшло. Юра деякий час був зайнятий вилученням власного хутра з рота, оскільки всю ніч провів обіймаючи власний хвіст.

– Що далі, Братку Лисе? - почав було розмову Геннадій Олексійович.

Він, саме, діловито пристроївся біля стовбура і задер поділ кімоно. Однак знову виявивши нестачу важливої частини тіла, дуже некультурно вилаявся і перемістився у кущі. У Юри були деякі думки, але він витримав солідну паузу поки бакенеко не повернулася – розчервоніла і зла.

– Нам треба повернутися до Дерева Мудрості. Напевно, це єдиний варіант щось прояснити в нашій ситуації.

– Воно говорить?

– По ідеї так... Ну напевно – у грі говорило. Нам у будь-якому випадку треба зрозуміти, на чому ми стоїмо. Почнемо з дерева.

З пошуком Дерева труднощів не виникло. Ліс був не густий і крону велетенського дерева легко було помітити. Двійка обережно попрямувала до нього, пам'ятаючи про вчорашню зустріч. Хотілося їсти. Дуже. Дорогою голодним йокай траплялися апетитні ягоди які, втім, були проігноровані із побоювань отруїтися. Попалися горіхи, розміром з яблуко, і тут уже довелося витратити час у безуспішних спробах дістатися їхнього вмісту. Але без хоч якихось інструментів все було б марно, якби Юра не згадав про двійника. Він закликав ілюзію себе і витратив ще енну кількість часу розбираючись з її дрібною моторикою. Після чого ілюзія почала трощити горіхи, стискаючи їх у долонях. При цьому вона раз у раз грайливо хихикала кидаючи на Геннадія Олексійовича лукаві погляди.

– Юро, - задумливо звернулась бакенеко до товариша, – чого це вона? І як вона так просто ламає горіхи?

– Не знаю Геннадій Олексійович. Можу припустити, так працює тут одна з її функцій – відвертати увагу ворога. А з горіхами я правильно розрахував – ілюзія збільшує всі параметри оригіналу. Вона ж нас учора на дерево змогла закинути. Її основна функція – боротися з ворогом. Кіцуне у "Пеклі Грінду" – непогані саммонери.

– Ааа, то ти з цих… Не люблю саммонерів.

Кіцуне тільки сумно зітхнула. Саммонерів мало хто любив, зате багато хто вважав читорам с*аними. Юрко вже до цього звик. Він міг би вимовити ще одну виправдовувальну промову, цього разу – на захист любителів сологейму, які звикли усього досягати самотужки, наприклад проходження рейдових підземель. Але не став.

Нарешті, підживившись горіхами, друзі продовжили свій шлях і незабаром вийшли на галявину, де вчора увійшли в цей світ пригод. Галявина Дерева Мудрості дуже змінилася за ніч. Квітковий луг тепер більше нагадував ріллю. А підійшовши до самого Дерева, Юрко помітив, що стовбур було вкрито поганими словами, малюнками і навіть пропозицією продати якісь солі.

Дерево було надзвичайно велике, наживо дивлячись набагато більше ніж у грі тому нашій парі знадобився деякий час, щоб обійшовши навколо стовбура відшукати його обличчя. У грі можна було спілкуватися з ним з будь-якого боку, але в реальному світі кричати в потилицю чурбану, метрів двісті в обхваті, обом здалося не найкращою ідеєю. Судячи з обличчя, Дерево міцно спало. Півгодини криків, а потім і делікатних лайок Юри підтвердили це припущення – рослина дрихла, або вперто їх ігнорувала. Безвихідне положення.

– Юро, – подав голос Геннадій Олексійович, якому набридло сидіти на корені і розважати себе читанням графіті, – Юра, у тебе є сірники?

– Геннадію Олексійовичу! – обурився студент і відскочив від дерева. Воно вважалося найсильнішою істотою у світі Грінда та Юра побоювався наслідків. Натяк, проте був почутий і зрозумілий. Десь угорі зашуміло листя, Дерево розплющило очі, а потім і свій рот:

– Я Дерево Мудрості, покидьки! Оооох! Як ви взагалі сюди так швидко повернулись?

Дерево придивилося до порушників спокою і додало:

– А. Ви не з тих, - воно зітхнуло і заплющило очі в явному небажанні продовжувати розмову.

Ініціативу перехопив Юрко:

– О, емм, Велике Дерево Мудрості! Чуєш не засинай! Поясни, ми нічого не розуміємо! Ми були в іншому місці, зовсім в іншом, потім опинилися тут…

– Ви з лісу прийшли, – стомлено пробурмотів Дерево, – вочевидь…

– Ні, я про зовсім інше! Як ми всі опинилися тут учора? … І де всі, хто тут був? Теж цікаво.

Дерево знову розплющило очі і вже з цікавістю подивилося на порушників його спокою. Пауза затягнулася, схоже, воно вирішувало, чи варто витрачати на них свій час:

– Я – Велике Дерево Мудрості! – нарешті урочисто вимовило Велике Дерево Мудрості, – якщо стисло – мені було видіння з майбутнього. Велике Зло прийшло до нашого Світу. Зло небаченої сили. І бачило я, що в бій зі Злом вступили незнайомі герої і вели нерівний бій за наш мир і спокій. Бачення з недалекого майбутнього. Тому я закликало цих героїв щоб виконати передбачене... Але щось пішло не так...

Дерево видало чи то зітхання, чи то просто позіхнуло і продовжило:

– Вперше моя магія мене підвела. Покликані не стали прислуховуватися до моїх слів. Боже! Я ще раз пояснило їм їх завдання і відправило по Світу кудись подалі… Набридли. Що могло піти не так? Вперше таке…

Схоже дерево вже говорило саме із собою. Стогнало про витрачені сили і як воно втомилося. Судячи з усього – готувалася знову заснути. Юрко посилено думав

.

– То ти закликало нас усіх, щоб перемогти Зло? А що з нами буде далі?

– Виконавши підписаний вами контракт, ви повернетеся додому.

– Який контракт!? – це підскочила бакенеко.

– Підписаний вами.

– Ми нічого не пбвххх… – Вибухнув Геннадій Олексійович і пішов на дерево в атаку, але Юра, проявивши небачену досі сміливість, підхопив дівчинку на руки і прикрив їй рота долонею. Діалог із Деревом “Очевидністю” продовжився:

– За контрактом нам надаються дари, – мозок Юра знову працював на межі можливого, поєднуючи знання про світ Грінда та невиразні здогади, – ми згодні виконати контракт!

– Так! – у голосі Дерева виразно читалися непідробні полегшення та надія, – це, як на мене, досить дивні дари. Але і ворог сильний. Прийміть їх.

До ніг йокай впали дві важкі сумки. – Ідіть шляхом своїх пригод. Хай прибуде з вами мудрість, таке коротше. Я спати!

Дерево Мудрості знову заплющило очі і навіть ніби осіло трохи, мабуть, поринувши в глибокий сон, що не передбачає подальших розмов. Йокай залишилися на галявині одні. Настав час спокійно обміркувати почуте.

– Який контракт? Йоклмн! Ти здурів, йоклмн?!

Юрко зітхнувши сів поруч із однією з сумок і заходився розбирати заховане в ній добро.

– Геннадію Олексійович…

– Просто Гена, йоклмн!

– Гена, все, що сталося з нами – це дуже дивно виглядає, але тут безперечно є певна логіка.

На мох дерева ліг мішечок з дзвінким вмістом, потім дивна розписна дерев'яна коробка. Дістаючи предмети Юра продовжив:

– З того, що бачу я – ми не в “Пеклі Грінда” буквально. Але в реальному світі, який схожий або намагається бути схожим на Грінд. О! Це моя сумка. На мох ліг невеликий японський меч.

– Ну, лор Грінда ... там ... Темний Владика щось задумує, він послав своїх поплічників каламутити воду в Місячному Затоці і тобі треба зібрати 500 сім’янників лупооких коропів щоб мудрець Жень... Пробач, в цілому світові Грінда загрожує небезпека і з усіх всесвітів закликаються охочі випробувати свої сили у боротьбі зі злом. Які у вступному ролику і укладають договір. Потім ти опиняєшся у Древа і отримуєш перший квест на 500 сім’яників, би вони були неладні…

Юра виклав із сумки по черзі десять немаленьких коробок і здається сам здивувався тому, як вони там помістились. Такі коробки можна було знайти під новорічною ялинкою.

– Дерево ніякого квесту на сім’яники не дало і саме сказало, що передбачило майбутнє. Як би це майбутнє не було просто баченням звичайного життя нашого серверу. Знову запустивши руку в сумку кіцуне витягла кілька банальних пляшок із зіллям. Нарешті вона витрусила з сумки якийсь амулет. Тепер сумка була порожня.

– Може й дурістю було погоджуватися на контракт. Але для Древа він – даність, а для нас найочевидніша можливість повернутися додому, якщо воно не бреше. Я не знаю…принаймні ми отримали наш стартовий набір.

Юрко лукавив. Зрозуміло, він не прагнув повертатися додому, але заявляти про це прямо не хотів. У контракті його приваблювала лише можливість отримати стартові предмети.

– То давай розберемося. Дерево бачить наш сервер та нашу боротьбу Бобра із Ослом, приймає це за своє майбутнє. Бачить наші контракти і таке – "Гоу, я створив"? Юра тут може не виявитися Зла, оскільки воно лише на сервері його бачило і я не думаю, що разом з нами його сюди запросило.

– Та все так.

– Бляха-муха! Юра! Ми не зможемо виконати контракт! Не можна забороти те, чого нема!

– Все так. Я вчора вночі зміг викликати вікно статусу персонажа – жодного системного меню із виходом там не було. Тож без сторонньої допомоги нам звідси не вибратися. Дерево поки що єдиний варіант. Що небудь придумаємо.

Кіцуне сумно розвела руками. Похмура бакенеко притулилася рукою до дерева і почала колупатися пальцем у зубах.

– Треба буде розпитати його докладніше, коли прокинеться, воно завжди так спить?

– Звідки я знаю. Може втомилося, чи фіга – цілий сервер закликати, а потім ще й по світу розвіяти. Перепрацювало може.

– До речі, що думаєш про наш рівень? Де уся прокачка?

Юра був дуже задоволений такими серйозними питаннями, зверненими до нього. Можливо, це було вперше у житті, коли хтось настільки дорослий, настільки серйозно прислухався до його слова та шукав поради. - Є тільки дуже-дуже ... сумнівне припущення. Дерево бачило справи на сервері та закликало героїв звідти. Але герої звідти – це просто код на сервері та пікселі на екрані. Справжні герої – ми. Але ми – люди, а не казкові створіння за яких граємо, скіллів у нас немає. Я не знаю як працює магія, може Дерево сказало на кшталт: достав мені ось цих ось, щоб вони зло перемогли. Магія і поєднала його бачення героїв з тими, хто зло міг перемогти. І вийшов такий компроміс. По суті, ми починаємо нове життя в тілах наших героїв.

– Приймемо за основу, – кивнув Геннадій Олексійович, – тоді наступне запитання чи точніше прохання. Мені потрібен ввідний курс по грі. Я нічого не знаю про неї. До речі, спіднє тут у магазинах продається?

– На рахунок трусів, думаю, будуть – гра для любителів по-наряджати своїх персонажів. А по грі, хм... – "Пекло Грінду" нове слово в ММО. Може це й не дуже важливо у нашій ситуації, але я поясню. Розробники гри додумалися продавати не просто можливість гри, предмети чи ультра-нанасилля, а ігрових персонажів. До того ж продавати, прикрутивши до ММО гачу. Тому ігровий лор був зверстаний таким чином, що нові типи та раси логічно б у ньому виглядали. Усі гравці – пригодники і зовсім не обов'язково що з цього світу. Вони просто відгукнулися на поклик про допомогу і вирішили випробувати свої сили та удачу у боротьбі зі злом. Тому серед ігрових персонажів лютий вінігрет із усього того, що має попит, що можна продати. Тобто переважно аніме-адаптації різних міфічних істот. Є і безкоштовні, але як ти розумієш вони і виглядають так собі і скіли у них не дуже.

– До речі про скіли. Скіли є вроджені – прив'язані до типу та раси, а є, і це головне – лінійки скіл прив'язані до класів. Причому, хоча будь-яка раса і тип можуть взяти будь-який клас, синергія у них різна. Доступні набори із загального списку скіллів будуть різні. Розумієте? Людина-паладин і йокай-паладин мають різні набори скіллів. Ніколи не бачив йокай-паладина. Причому раса і тип дають до скиллів бафи або дебафи, що теж принципово важливо.

– І наскільки хороші наші, хм, персонажі?

– Ну, йокай – в принципі донатна раса. Бакенеко - дуже дорогий перс, свою кіцуне я отримав на конкурсі задротів, а так вона теж не дешева. До речі, у безкоштовних типів хороша синергія з робітничими класами всякі там ковалі, шахтарі, золотарі. Що ніби натякає.

– Як це… природно.

– Ну так. У грі є 100 рівнів досвіду, на кожному дають кілька баллів атрибутів, але їх менше, ніж самих атрибутів. Ну ти зрозумів. Є мана, стаміна, життя. Вони зростають від рівня до рівня – тут все стандартно. Скіли мають рівні до десятої. Тобто на кожні 10 рівнів досвіду – один рівень скілла, але це абстрактно загалом. Що ще? А! Скілли так просто не піднімеш і не відкриєш, вони падають з мобів, потім крафтяться, дуже складно – не в двох словах. Може ще чогось згадаю важливого, але найголовніше я вже розповів.

– Але так було у грі, наскільки ці знання нам будуть тут корисні?

– Ну, як мінімум, тут є Дуб Ту… Дерево Мудрості.

– Як ти відчинив вікно статусу?

Юрко показав. Він відкрив своє і сильно здивувався - вікно виглядало "здоровіше", ніж було вночі. Мішанина тексту, що віщувала прибуття ZALGO, зникла, можливо ZALGO передумав. Студента цікавили скіли, а також чи зможе Геннадій Олексійович побачити чуже вікно статусу. Він зміг.

Раса: екай

Расова навичка: Викрадення життя - всі атаки, що досягли цілі, викрадають додаткові поінти життя, мани, стаміни. Викрадені поінти додаються атакуючому. Викрадення ігнорує захист.

Тип: кіцуне

Типові навички: Майстер перевтілень – кіцуне набуває вигляду лисиці, лісолюдини, людини. Майстер ілюзій – усі навички ілюзій підсилені. Майстер контролю розуму – всі навички контролю розуму підсилені.

Клас: ілюзіоніст

Класові навички: Створити двійника (1 ур.) - Ілюзіоніст створює копію себе. Відведення очей (1 ур.) - Ілюзіоніст ігнорується противником.

У Геннадія Олексійовича, після кількох невдалих спроб, що зумів відкрити своє вікно, расова навичка була очевидною такою ж, решта виглядала так:

Тип: бакенеко

Типові навички: Зміна вигляду - бакенеко може набувати вигляду кішки, людини, вбитого супротивника. Реаніматор – бакенеко може пожвавити нещодавно померлого. Мілота - бакенеко підвищує характеристики гравців у паті.

Клас: майстер бойових мистецтв

Класові навички: Посилення (1 ур.) – майстер бойових мистецтв використовує силу духу збільшення своїх бойових здібностей. Прискорення (1 ур.) – майстер бойових мистецтв використовує свою ману, щоб прискоритися.

– Слухай, Лисичко-Сестричко. Ти кажеш, що мій перс дорожчий за твого, – в голосі бакенеко читалися нотки сумніву, – Тоді, що за лажа зі скілами? У тебе якісь майстерні вміння, а мої виглядають як лайно.

"Лиска-Сестричка" намагалася зберегти серйозне вираз морди. Юра передбачав таке питання, але страшну таємницю доведеться розкрити:

– У вашого персонажу модель гарна та кімоно. У бакенеко унікальні емоції у грі, вони мило кажуть “Ня”. А ще…

– Жартуєш?

– Ні. Крім того, "Реаніматор" рідкісний і корисний.

Геннадій Олексійович сів на корінь і поринув у похмурі думи.

– А в мене ось, ліхтарик у вигляді фізалісу… – постаралася втішити подругу кіцуне.

– Юра…

– Мовчу, Геннадію Олексійовичу! – Кіцуне почала вдивлятися у своє вікно статусу поки бакенеко бурмотіла щось про те, як: "Дочка в декреті сильно вітратила грошей". Юра ще деякий час розглядав тремтячий текст, витримав тактовну паузу, потім промовив:

– Я не розумію деякі речі, точніше їх відсутність: де атрибути, одиниці життя і таке інше. Описи скіллів трохи відрізняються від тих, що були в грі, наскільки я пам'ятаю. Не знаю що й думати, чи на цьому подібність світу та гри розходяться? Гаразд, якщо з питаннями все перейдемо до предметів. Нема сил більше терпіти!

Кіцуне повернулася до раніше розкладених на землі предметів із сумки. Її хвіст шалено замолотив об землю.

– І почнемо з найголовнішого, – сказав енергійно Юра, підсуваючи до себе розписну коробочку, – БЕНТО! Швидким, рішучим рухом він розклав перед собою японське кулінарне диво і почав його поїдати прямо пазуристими руками. Голод не тітка, Геннадію Олексійовичу залишилося тільки наслідувати його приклад.