Інші герої бестселерів мережевої писанини до третього розділу встигають розжитися могутнім артефактом (особливо спритні вже в першому, якщо не сильно зайняті бійками), гаремом і сексуальним експіріенсом. Неспішний Юра могутнім артефактом розжитися не зумів, у гаремі був хіба що його гарненький двійни.Ну а з сексом все могло бути набагато гірше, якщо ви розумієте про що я.

Але це дрібниці, головне, що на другий день цих, дуже сумнівних, пригод, Юра багато й смачно поїв. А це важливо. І коли з найголовнішим було дуже ретельно покінчено, йокай приступили до вивчення предметів, що залишилися. Юра взяв до рук свою зброю, міркуючи як подивитися його характеристики. Магічне віконце, що послужливо спалахнуло перед ним, на секунду його злякало.

Вакадзасі #&##????

– Дуже інформативно, – зауважив Геннадій Олексійович, – а моє де?

Він показав на купу добра, яке вивалив зі своєї сумки. Юра дістав з купи два ремінці з чорної шкіри та сріблястими шипами-клепками. Бакенеко скорчила гримасу сумніву взявши їх у руки, можливо вони будили в ній спогади бурхливої молодості.

Наручи майстра бойових мистецтв ?? №??###

– Краще б дали, хоч би, БОЛТ майстра бойових мистецтв. Цим як бити, би си шлях трафив, воно хоч бонуси які дає?

– Ви ж бачите – опису немає. Я й сам розчарований.

Кіцуне знизавши плечима повісила вакадзасі на пояс.

– Дивно, звичайно, це все, але ми принаймні дуже непогано поїли. У грі це була дуже хороша їжа, що відновлює купу очок всього. Зараз ніяких повідомлень не було, але почуваюся я нереально ситим і добре.

Наступними були зілля. Системні повідомлення були такими ж інформативними, але вдалося встановити, що це зілля здоров'я, мани та бойового духу. Останні особливо порадували Геннадія Олексійовича – рухомий вродженим чуттям він відкоркував шклянку з рідиною кольору сечі, сьорбнув, чомусь занюхав рукавом кімоно і задоволено крякнув, посміхнувся. Дух він собі безперечно підняв:

– Зійде.

– Ви, той во, пообережніше з цим. Не пасує у вашому віці.

– У своєму віці, Юрко я…

Але його вже не слухали. Юра не став відкривати коробки схожі на новорічні подарунки. Він пояснив, що у грі з них випадав випадковий лут, головним чином компоненти для алхімічного крафту. Можливо їх вдасться продати або використати, але краще було тягати їх у вигляді коробок. Їх заштовхали назад у сумки. У мішечках із дзвінким вмістом закономірно опинилися монети. Вони пішли в сумки, за коробками. На мосі залишилися лежати амулети. Юра взяв один у руку:

– Це дуже цікава річ, якщо вона працює як слід. Повинна нам сильно допомогти!

– А що це?

Відкрилося магічне віконце і повідомило:

Амулет новачка “Ласк#о просимо до Пекла %??\## ##$4

– Коли починають рекламну кампанію із залучення нових ло…, пробачте, новачків, з метою підтримати їх у “Пеклі Грінду” їм надаються такі штуки. Потроюють отримуваний досвід і зберігають його в собі до левелів апа, якого не буде доки амулет не зламаєш. Не можна одягти якщо ти вищий за перший рівень. У них багато обмежень, до того ж вони зникають з усім накопиченим досвідом при смерті.

– Так! - Задався зовсім не філософським питанням Геннадій Олексійович. – А що станеться, якщо ми помремо?

Юрко завмер. Помирати не входило до його планів. Він про це й не думав. Кіцуне з надією зиркнула на Древо Мудрості – воно продовжувало спати. Очевидно, що найближчим часом отримати відповідь на актуальне питання не було можливим. Таким чином, огляд набору Марті Сью був завершений. Може, він був скромний і бонуси давав сумнівні, можливо він взагалі був китайською підробкою, але іншого у Юри та Геннадія Олексійовича не було.

– Ай гаразд, гірше не буде, - сказав Геннадій Олексійович махнувши рукою і надів амулет, – ти розраховуєш прокачуватися на дріб’язку. Сидіти на першому рівні до останнього?

– Так, – підтвердив Юра, переборюючи свою екзистенційну кризу.

– Потрібно виходити з того, що ми смертні. І смертні на будь-якому рівні. Наразі підвищувати його причин немає, а там розберемося. Головне на рожен не лізти.

Бакенеко встала, прикинула вагу сумки. Задовільно кивнувши одягнула на спину і почала розглядати ліс, що оточує галявину:

– А тепер Юрію, постарайся відповісти на ще одне, ДУЖЕ важливе питання. Тут стать змінити можна? Юрко теж підвівся, прикладаючи на спині свою сумку:

– У грі – так. Тут? Самі розумієте, Геннадію Олексійовичу.

– Просто Гена. Я не знаю, що там із Світовим Злом та поверненням додому. Але жити все одно якось треба і жити я хочу мужиком. Сподіваюся ми хоча б цього з тобою досягнемо. І з цього почнемо, якщо ти не проти. Ти як, Юро, що про це думаєш? Чи тобі з волохатими цицьками миліше?

– Ні, Гена. Ніяк ні.

– Тоді вперед, Юро! На пошуки втраченої мужності!