3.
Був початок березня. Нам випав майже тиждень вихідних, і подруги роз’їжджались по домівках. І коли на прощання дівчата, з якими ми ділили гуртожитську кімнату, подарували мені кожна аж по 10 гривень (а це майже половина тижневих грошей, що виділяли мені батьки на той час) — це був їхній вклад у мій квиток на концерт. Найдешевшого квитка на балконі мені вже було замало. Я хотіла не просто чути музику, хотіла бачити блиск в очах тих, хто її творить. І ніби весь світ допомагав мені здійснити мою мрію. Десь через тиждень я тримала в руках омріяний квиток в першому (!) ряду на концерт моїх любих «Океанів».
Коментарі