1.
Повітря було насичене ароматом скошеного сіна. Терпким. П’янким. Десь закукурікав півень і подала свій хриплуватий голос корова. У садку було чутно одвічних трудівниць – бджоли збирали нектар, аби вкотре потішити свого господаря медом.
Дід Тарас, який працював на грядці, підвів погляд угору, до неба. Такої літньої спекотної пори, коли клопотів у господарстві стільки, що хоч греблю гати, йому так хотілося, аби пішов легенький дощик. Відчути на шкірі дотик прохолодної води. Помилувавшись декілька хвилин небесною блакиттю, чоловік повернувся до роботи. Старанно прополював грядки від бур’яну. Щоправда, сьогодні він був мовчазний. Зазвичай, коли перебував у доброму гуморі, розмовляв з рослинами, які вирощував. Ні, не просто вирощував, – леліяв і доглядав, як матір свого малюка. А сьогодні дід Тарас мовчав. І обличчя не полишав суворий вираз. Легкий смуток був у його теплих карих очах…
За роботою минав час і не зогледівся, як небо затягнули чорні важкі хмари, а на землю впали важкі краплини дощу. Чоловік усміхнувся. Не тікав, не ховався від негоди, як його сусіди. А коли не кваплячись доробив намічене, зібрав знаряддя праці й поважною ходою попрямував до своєї оселі. Гарним і затишним було його обійстя. Чисте, прибране подвір’я. Величні господарські споруди: хлів, погріб, курник і клітки для свійських тварин. Посеред двору стояла чималих розмірів хатина. Щоправда, дід Тарас не часто проводив у ній час. Усе клопотався в господарстві розсада полуниці. Можливо, таким чином ховався від своєї самотності, яка йому дошкуляла впродовж двох останніх десятків його життя. Здавалося, для кого старається, коли ні дружини, яка б стала окрасою його господи, ні дітей, які б поспішали до батьківського порога, в чоловіка не було.
Дід Тарас, який працював на грядці, підвів погляд угору, до неба. Такої літньої спекотної пори, коли клопотів у господарстві стільки, що хоч греблю гати, йому так хотілося, аби пішов легенький дощик. Відчути на шкірі дотик прохолодної води. Помилувавшись декілька хвилин небесною блакиттю, чоловік повернувся до роботи. Старанно прополював грядки від бур’яну. Щоправда, сьогодні він був мовчазний. Зазвичай, коли перебував у доброму гуморі, розмовляв з рослинами, які вирощував. Ні, не просто вирощував, – леліяв і доглядав, як матір свого малюка. А сьогодні дід Тарас мовчав. І обличчя не полишав суворий вираз. Легкий смуток був у його теплих карих очах…
За роботою минав час і не зогледівся, як небо затягнули чорні важкі хмари, а на землю впали важкі краплини дощу. Чоловік усміхнувся. Не тікав, не ховався від негоди, як його сусіди. А коли не кваплячись доробив намічене, зібрав знаряддя праці й поважною ходою попрямував до своєї оселі. Гарним і затишним було його обійстя. Чисте, прибране подвір’я. Величні господарські споруди: хлів, погріб, курник і клітки для свійських тварин. Посеред двору стояла чималих розмірів хатина. Щоправда, дід Тарас не часто проводив у ній час. Усе клопотався в господарстві розсада полуниці. Можливо, таким чином ховався від своєї самотності, яка йому дошкуляла впродовж двох останніх десятків його життя. Здавалося, для кого старається, коли ні дружини, яка б стала окрасою його господи, ні дітей, які б поспішали до батьківського порога, в чоловіка не було.
Коментарі