2.
А він старався для племінників, які раз на рік провідували старого. Приїдуть своїм дорогим авто, новинок техніки привезуть – то телевізор, то холодильник, то пральну машину, – а дід їм картопельки молодої, капусточки, огірочків, помідорчиків з грядки. А ще меду зо два бідони, яєчок домашніх. І все примовляє: «Беріть, беріть. Мені ж стільки самому не з’їсти. А тут вистачить і продати, і вас почастувати». У ті дні, коли з його двору лунає сміх та гамір, дід Тарас розквітає. Здається, що скидає з пліч життєвий тягар і молодшає років на тридцять. Усе в його руках кипить. А потім знову звична тиша. Аж до Різдва чекає на дорогих гостей. Племінники часто телефонують, питають, що і як, а він і цьому радіє, що не забувають про нього, коли своїх клопотів вистачає…
І нерідко, коли день котиться до заходу, він сідає на лавці під яблунею й обмірковує своє життя. І якби хто на зорі життя пояснив, розказав, що воно в цьому світі головне, якби дав пораду, аби будував свою долю не так. І так шкодує, що не винайшли машини часу, аби повернутися назад і не наробити тих доленосних помилок.
І нерідко, коли день котиться до заходу, він сідає на лавці під яблунею й обмірковує своє життя. І якби хто на зорі життя пояснив, розказав, що воно в цьому світі головне, якби дав пораду, аби будував свою долю не так. І так шкодує, що не винайшли машини часу, аби повернутися назад і не наробити тих доленосних помилок.
Коментарі