Війна

lovenat

Чи то життя таке жорстоке, Чи то жорстокі ми? Чому приречені страждати Там,на війні,чиїсь сини. Настав в сім'ї цей день сумний Прийшла повістка сину. Благала мати на колінах : "Ріднесенький,не йди" Син витер сльози і обнявши мати, Пішов свою країну захищати. Хотів,щоб мати жила в мирі, А вийшло навпаки Попали прямо в серце люті вороги. Приїхав син до мами, Але на жаль в труні. "Чому ж ти не послухав,би був тепер живий" Стояла на могилі заплакана й сумна , Убита горем мати свого захисника.

2018-10-29 19:41:50

5

3

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (3)

lovenat

@Ri_Ri дякую, приємно 💖

Відповісти

2018-10-29 19:46:53

1

lovenat

спасибі 😚

Відповісти

2018-10-29 19:58:22

Подобається

Ri_Ri

😞😞😞

Відповісти

2020-01-04 21:34:18

Подобається

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1849

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11359