Прокинулась я від дзвонку мами:
- З днем народження, Аля! Як ти?
- Ніби все нормально - невпевнено сказала я. Мене трохи дивувало, що незважаючи ні на що мене вітають з днем народження. Традиції традиціями, та мені через 3 місяці помирати..
Довго думати не вийшло, бо до палати забігла Віка:
- Ну що, як ти? - посміхнулась вона - У мене є ідея, а ти вже роби, що хочеш. Так як тобі вже 18, ти в праві відмовитись від лікування..
- Нащо мені від лікування відмовлятися? Щоб померти по-швидше?
- Пам'ятаєш, ти казала, що хочеш багато подорожувати? Тільки так ти зможеш це здійснити..
Так, ідея, скажена, але у чомусь Віка права. Можливо, мрія всього мого життя коштує місяця? Але, на які гроші я все це організую?
- Вік, а що з матеріальною стороною цього питання? У мене ж нема таких грошей..
- Але у тебе є я - посміхнулась вона - Я ж вже декілька років працюю та коплю на навколосвітню подорож. Я віддам тобі ці гроші, має вистачити
- Не треба! Віка, я ж знаю, як ти мрієш про цю подорож, не треба віддавати мені всі ці гроші!
- Ти серйозно вважаєш, що мені шкода грошей для найкращої подруги? У мене ціле життя попереду, ще встигну. А в тебе залишилось одне літо. Ну що, ти згодна?