Уявіть шум зливи за вікном,
Де блискавка безжально жалить.
Захлинаючись вином, хтось впав,
        Упав у ко́му тихо, без сигналу.
Лікарі забрали з вулиці,
   Вже темрява росте у музиці,
      І світло у куточок тулиться.
Відплив
             в обрив своєї пам'яті герой.
Побачив він всіма забутий Єрихон,
   Протагоністів Босха та
    сюжети Гойї
                 В ТАНЦІ.
Круглу охру піднімає Мітра,
        Освітити кладовище,
                Подивитися за дітьми.
Вище ангели пускають сльози.
Паразити люблять їсти трупи,
Трапеза під супровід "Драбини",
      та, що від Led Zeppelin,
           тільки перевернута.
А скільки болю та жалю́,
Лунають відголоски
                                      скоромовки.
Казка від Танатоса про волю і жагу.
Мурахи-окупанти,
                Сонми малярійних комарів.
І так, історія була така приблизно:
На землі,
      в багні —
             Людськеє тіло,
                  Джерело страшної сили.
У кома́х фантоми споминів ряхтіють.
В давнину гігант міг наступити,
                                  Розчавити  в тлінь.
А далі сам вже розкладатись безупинно.
Це в минулому,
         Забутими залишаться його
Хвилини й днини.
Мертві не старіють, не пітніють.
Служать домом для личинок,
Що народжуються в купі гнилі.
Кокони плетуть,
      Вылазять із домівок.
Ще такі дурні, але голодні.
Мають вже багато запитань,
            наприклад:
Як працює світ сей?
Як шукати дзен?
Пізнати Інь та Янь?
У небі хто стирчить?
Та як відправитись в політ?
Їдять останки трупа,
Розмовляють про високе.
Із самої темряви на світло лізе купка,
Сотні тарганів, жуків, личинок.
            Однобокі,
                               Із безодні.
Новачки в конвеєрі жорстокому,
Дурні і зовсім не гріховні.
Мертвого хтось запитав?
Та ні,
Вони не розмовляють.
Бідні жертви міркувань,
                                          Вмирань.
І потоптав їх час широкий.
Втратив грань наш Бог,
Зітхає двосторонній.
Ви не звинувачуйте навалу,
Не несе за це відповідальність.
Пам'ятайте, що природа прагне ідеалу,
Всі закони є тривалі,
Тож відкиньте псевдо слабкість.
Таргани повинні народитись,
    Вийти з тліні, як з порталу.
[]
Поїдають їстівне,
Один у другого питає:
"Де наші батьки,
     Куди вони поділись?"
Другий тихо каже,
   Що пішли у світ дорослих.
Іноді здається, їм немає діла.
Головне - залишили поїсти.
Щоб не вмерти...
    Рано діточкам чекати смерті,
         Дертися нагору. 
                Горе одиноке,
Бути серед натовпу своїх,
Бо діти прагнуть прикладу
  чужих...
А перший знов до другого:
"У що ти віриш, друже?"
"В те, що стану я важливим,
Взагалі комусь потрібним..."
В серці точиться надія,
Світ сей стане кращим,
Сонце с горизонту майоріє
Освітить останки.
"Любиш ти когось, крім себе?"
Знов дурні питання.
Хочеться сказати "НІ",
Лиш тільки б він відстав вже.
Він мовляв, що любить зливи,
Щоб обдумать свої мрії,
І згадать фантомів, що
       Кохають.
Серце таргана маленьке,
Що він може знати?
Геть пішли і батько й ненька,
І апатія куштує втрату.
Тінь бажань про космонавтів,
Детективів.
         Танатонавтів,
                     Футболістів.
Тих, ким можна стати.
Все це зачекає, слушний час ще не прийшов.
Бо невідомість спить за краєм,
Тарганам на смак солодка кров.
А може і не варто думать про майбутнє,
Краще зараз набиратись сил.
Жага до смерті ще прибуде,
Встигне зажадати свіжих тіл...