Констатація страшного факту — Бог помер,
Кинув санкцію на храми, вина, гріх і хрест.
Люди щось під ніс бурмочуть, плачуть,
Всюди прославляють, наче роблять краще.

Маркіян давно второпав — тільки пси ідуть у рай,
Християн нема, вони — єврейський урожай.
Тож релігію тримав він лиш для того, щоб не відпускати,
І ревізію на глузд, бо дивний Бог, перед яким всі за́вжди винуваті.

Відчуття, немов коти второпати ніяк не можуть,
Вдерлася чума, що вбила всіх щурів,  лежати їм не гоже,
Часто пізно виправляти помилки, і варто їх забути,
Завтра буде знов не легше, не напружуйте ви губи.

Маркіян дивився в дзеркало котяче днями на проліт,
Результат діянь зліпивши в гуманоїдний конфлікт.
Головний антагоніст живе всередині у всіх,
Розкажіть, тримати як в Герої тисячу облич?

З плином часу ставлять вуса більше запитань,
Зникнуть рани й кровотеча ножових страждань?
Схоже кіт хворіти буде довше в дев'ять раз,
Може вже не хоче, хто йому таке сказав?

Він існує в урагані, що кружляє квантове безсмертя,
Втік від Шредінгера, щоб забути, як муркоче серце.
Кожний стан - як копія з дешевого театру,
Жодний звір у ньому і не має гадки про життєву втрату.

Що найбільше відчуваєш - це якусь руїну серед поля,
Кладовище, що стоїть у місті дурості, спокуси й горя.
В нім коти гуляють і хапають давні і хвостаті форми,
Темноти не вистачить у світі, щоб накрити нею сором.

Жити у карикатурі грецького мистецтва,
Видно, стало любо недалеким, що шукають сенсу.
Маски на обличчі фарбою стікають вниз,
Знак вже дайте: сміх блювати чи чекати сліз.

Маркіян не думає, що час - це щось реальне і живе,
Ран одвічних і тяжких не знало би руде лице.
Світ гниє, перегниває в нескінченній деградації,
Уві сні пливе секундна стрілка, більш ніде не буде краще.

Він чекатиме, котрих іще котів підкине доля,
Зрадливе обличчя споглядаючи спросоння,
Шепіт нарікав йому про констативну важкість,
Фенікс це єдиний, хто насправді усвідомлює фатальність.

Суть у існуванні відшукає той лише, хто може впасти,
Культ, який несе страждання в небі, споглядає Божу паству.
А котам і всім наземним варто безнадійно помолитись взимку,
Бо слова і камінь перетруть, — се нескінченний черствий цикл.

Ви борітеся — поборите і перетрете попіл в попіл,
Вибриком й тертям коти занурюються в спокій.
А рудий надалі пошукає мертвого у небі,
І не жаль, не біль рудому не дозволять зрадити себе у серці.