Обід. Сонце високо над землею, у кімнаті і у дворі дуже душно. Анджеліна відправилася до бібліотеки.
    -Куди йдеш?- за кута коридору вийшов Ерек.
    -Я йду до бібліотеки.
    -Навіщо?
    -Почитати...
    -А ти більше нічого не хочеш робити чи розказати?- "Він знає що це я була вчора? Стоп звідкі він може це знати? Ні, ні, ні, невже він відкрив ту тумбочку. Що відповісти? Так стоп скоро думай ато він чекати не буде!"
    -Еммм..... Ні, нічого такого. Просто хочу почитати книжки.
    -А заповіт пошукати не хочеш? "Він точно знає! Але як?"
    -Ну я хотіла трохи відпочити...
    -Що ти робила вночі?
    "Ну всьо мені не жити".
    -Я спала...
    -Точно?
    -Так, а що ще можна робити вночі?
    -Якщо спала значить відпочила а тепер іди шукай заповіт.
    -Добре.- Вона пішла у томуж напрямку де і бібліотека. Ерек дивився їй в слід.
    "Що це з ним? Це зовсім на нього не похоже! Його і правда так хвилює батькове майно? А нічого іншого його не хвилює? Наприклад хто вбив батька? Його дружина. Та й взагалі чому я повинна його слухати?". Дівчина зайшла в бібліотеку. Тут було дуже просторо і моторошно. Вікон було небагато тож кімната освітлювалася погано, помагали свічки. Незвертаючи на спекотний день в бібліотеці було прохолодно. "Так багато книжок і де мені шукати заповіт?" Із цими думками вона попрямувала до першої попавшої на очі полиці і почала її розгладати. "Нє ну заповіт скорше всього в книжці а не на поличках. Або він узагалі не в книжках а можливо на якомусь столі, хоча я б не ставило його на стіл чи у якусь тумбочку". Вона поглянула на полиці з книжками. Їх було безмеж. "А хоча потрібно провірити всі можливі місця, тож де є ці столи і тумбочки?" Вона попрямувала  в інший бік бібліотеки.
    Трохи пройшовши дівчина побачила стіл із тумбочками. Анджеліна підійшла і протерла пальцем по столі. "Ого скільки пилюки, давненько тут ніхто не бував". Дівчина видкрила одну шухляду. Нічого. Ще одну, знову нічого. І ще одну, також нічого. Перевіривши всі шухляди вона таки нічого не знзнайшла. Анджеліна піднялася, розглянула стіл. На ньому стояла одна книжка. Хоч і в бібліотеці багато книжок, ця книжка виглядала самотньою немовби її хтось читав і дуже був звцікавлений нею, а потім покинув її. Дівчина простягнуда до неї руки, її кінчики пальців торкнулися книжки. Вока була настільки в пилі що не було видно обкладинки. Чойно дівчина торкнулася книжки зразу ж передумала. "Так тут точно нічого не має, тут я провіпила все".
    Вона попрямувала до другого стола. На ньому лежали дві книжки. Дівчина тяжко видихла і взяла одну з них. Анджеліка дмухнула на неї. Пилюка розлетілася всюди, а також і на дівчину. Вона пчихнула раз, другий, третій. "Ну чому тут стільки пилюки? В бібліотеці також пивинні прибирати!" Дівчина тяжко видихнула і взялася гортати сторінки. "Так тут нічого не має. Йдемо далі. Такими темпами я буду вічність шукати, а це лише другий стіл!" Якби не було їй нудно вона взяла другу книжку і зробила з нею туж процедуру. "І тут нічого немає". Дівчина пішла далі. "Лишився всього один стіл. Хоч щось втішає". Підійшовши до нього вона побачила що на ньому немає книжок, а під ним полиці. "Повезло". Сказавши це вона обернулася і подивилася на гору полиць. "Або ж ні". Анджеліна тяжко видихнула. "Почну я з перших полиць, мабуть". Підійшовши до них вона опинилася там де і була. Дівчина взяла перишу книжку, на її подив та не була в пилюці. "Можливо перші полиці хтось читає? Або тут прибирають". Анджеліна почала гортати книжку. "Нічого". Взяла другу, яка вже була в пилюці. "Ну так звісно як же без пилюки?". Почала гортати її. "Нічого". Вона брала інші книжки, здмухувала пилюку, але там нічого не було. "Так думай, де ж ти б поставила заповіт? В якусь книжку звісно, но в яку? Та я без поття!" Дівчина далі гортала кожну книжку. "Так тут я скінчила, але це лише одна полиця." Дівчина оглянулася. Вздовш бібліотеки було вікно. Воно було не дуже і велике. У вікні Анджеліна побачила рожеві хмари. "Стоп якщо хмари рожеві, тоді зараз вечір, я що тут півдня просиділа? Я ж таки нічого не знайшла! Та й мало чого перевірила. Йоой шо за день" Дівчина попрямувала до своєї кімнати, апетиту в неї геть не було, тож прийшовши вона одразу лягла в ліжко. "Деж батько сховав заповіт? І для чого він мені? Мені треба ключ, але як ключ виглядає то? Що там у цій скринці? І що воно може означати?"
        
                           * * *

    Бібліотека. Анджеліна сидить в бібліотеці і читає книгу. Повільно перегортає сторінки, книжка про піратів. Вона почула якись звук і їй на голову приземлилася книжка, згодом ще одна і ще одна. Книжки падали і падали. Дівчина почала бігти до дверей, а книжки падали їй у слід. Вона потягнула ручку. "Заперто!" Книжки наближалися до неї. Анджеліна подивилася догори і побачила білу змію що скидала книжки. Книжки падали і були вже коло неї. Остання книжка впала і розгорнулася. Дівчина підійшла до неї. Книжка була про піратів. "Батькова улюблена". Раптом з книжки вискачила змія.
                            * * *

    Анджеліна різько піднялася з ліжка. Вона була вся в поті. "Знов цей сон! Чому він мені сниться? Це ж всього лиш сон? Так? А якщо він мені хоче щось сказати? Чому змія мені сниться? Так у сні була книжка про піратів. Така сама лежала там на тому столі яку я не провірила! Як ж я дура!".
    У кімнату зайшла Ненсі.
    -Доброго ранку! Як спалося?
    -Доброго! Все добре.
    Ненсі поставила її їжу.
    -Що сьогодні одінете? Щодене біле пляття.
    -Як побажаєте.
    Анджеліна багато не їла, апетиту не було. Вона стала і Ненсі помогла її одягнутися. Після чого та вийшла.
    "Так мені потрібно в бібліотеку!" Вона вийшла з кімнати і відправилася по коридорам. "Сподіваюся сьогодні мене ніхто не потурбує". Дівчина дійшла до бібліотеки, зайшла і зачинила двері. Одразу попрямувала до книжки. Як не дивно та була на своєму місці. Анджеліка взяла книжку, дмухнула на неї. "Так я знала що вона про піратів! Просто відчувала це!" Вона чихнула, через і через. "Ну звісно як без цього?". Анджеліка розкрила книжку і почала перегортати сторінки. "Ось знайшла!" Між двома сторінками була записка.
    "Не думав що буду писати заповіт завчасно, але останнім часом мене переслідувати погане передчуття. Тож на всяк випадок я написав цей заповіт. Знаю зараз вас хвилює моє майно тож маєток і все інше я передаю Анджеліні. Оскільки Ерек і Естофель мають свій маєток і сім'ю, я вирішив так буде найкраще".
    На листі був його підпис. "Мені? Так лише більше проблем з братами буде, але якби не мені де я б тоді жила?"
    -Молоднць! Ти його знайшла!- Вона почула звук позаду себе і обернулася. Над її душею стояв Ерек.
    -Ага...- Він взяв з її рук записку і почав її читати. Анджеліна заховала книжку позаді себе.
    -Я так і думав- сказав він коли прочитав заповіт- Але звідки ти знала що заповіт в бібліотеці?
   -Я.... Я... Незнала я просто читала книги і натрапила на нього.
    -Дивно.... Але нехай буде, добре що ми вирішили цю проблему.- Він пішов до виходу.
    -Ти куди?
    -Приходь в зал через 10хв без запізнень. -остані два слова той проговорив голосніше.
    -Ага... - відповіла та, але його вже не було.
    "Я думала він відреагеє по інакшому. Що він зробить з заповіт? Я вже сумніваюся чи можна йому довіряти!" Вона обернулася до книжки, ненароком зачіпила її за плаття та полетіла до підлоги. З неї писала ще одна карточка. "А це що?" Анджеліна нагнулася аби підняти. Розгорнула карточку. наній був намальований ключ, на кінці його був великий алмаз. "Ну що мені з малюнка? Неможна одразу готовий ключ? Але всежтика що він відкриває? Якщо ту скриньку то я хочаби знаю як він виглядає".
    Анджеліна простягнула руку аби взяти книжку яка розгорнутою лежала на підлозі. ""Чорні душі". Чому книжка вікрилася імено на цій сторінці?" Вона підняла книжку закрила і пішла в зал. Карточку з ключам дівчина взяла з собою.
 
                            * * *

    Анджеліна зайшла в залу її брати вже сиділи там.
    -Так всі тут- почав Ерек.- Анджеліна знайшла заповіт.- він подивився на неї- Там більше нічого нн було
    -Ні
    -У ньому батько заповів все майно Анджеліні.
    -Значить ми все рішили.- Сказав Естофель.
    -Так.
    -Вона вже доросла, справиться правдаж?- Естофель подивився на Енджеліну.
    -Я не знаю..... Напевно.
    -Вона справиться.- сказав Ерек- Тож ми вирішили. Анджеліна тепер все батькове майно належить тобі.- він вийшов з кімнати. Естофель одразуж за ним.
    "І що це? Ладно значить десь завтра їх вже тут не буде, отже я зможу спокійно знайти ключ". Дівчина відправилася до своїх покоїв.