Минув місяць з того дня як не стало Конора. Сьогодні повині верішати кому дістанеться маєток.
    Анджеліна прямувала до зали де будуть її брати. Вона зайшла і сіла за стіл.
    -Так як всі прийшли- почав середній брат- я хочу спитати чи не давав батько вам звіт? Чи можливо ви не знаходили його?
    -Батько помер надто швидко. Можливо він і не залишив звіт. Він в ніякому разі не розраховував що помре, тож і звіт не на писав- говорив старший брат.
    -Але як тоді ми поділимо спадок- невгамовувався Ерек.
    "Чому його це так хвилює? Він ж не такий зазвичай".
    -Я пропоную шукати звіт. Він повинен бути!- Запевняв Ерек.
    -А якщо його не буде?- Поцікавився Естофель.
    -Тоді поділимо все порівно.
    -І як ти збираєшся все порівно ділити?
    -Давайте просто пошукаємо звіт, а якщо не знайдемо то будем ділити вже потім. Відкладемо це на потім- запропонувала Анджеліна.
    -Скільки можна відкладати? Вже місяць пройшов!- продовжував Ерек.
    -Місяць це ще не сорок днів, тож я підтримую сестру. Ми будемо шукати звіт- заступився Естофель.
    -Добре як хочете- сказавши це він вийшов з зали.
    -Що це з ним?- встаючи з за стола спитала Анджеліна.
    -Не знаю. Можливо ще не оговтався- після цього він також вийшов з кімнати.
                         * * *

    "Я повинна шукати звіт. Деж він може бути. Та й взагалі хіба він є. Чому вони так до цього ставляться ніби все що їм треба це батькове майно. Це ж не так? Чому він помер? В цьому вина змія? Генерал сказав що причини смерті не знайдено. Це можливо отрута, але слідів укусу не було. Тож це не змія. Тоді можливо хтось підсипав отруту? Але хто і навіщо? Чому все так складно? 10 років тому на наше місто "Гранд-Лайнд" напали пірати. Вони називали себе "Чорними душами". Тоді ці чорні, мерзені люди вбили мою мати. І викрали багато скарбів з міста. За словами батька в нас нічого не вкрали. Я завжди думала що це якось дивно, або нам просто повезло. Тепер ні мати ні батька. Брати сваряться.....". Анджеліна йшла сама не знаючи куди вона йшла. Зійшла зі сходів і пішла по коридорам. "Де може бути заповіт? Де б я його поставила якби була на його місці?", але ніяких ідей не приходило. "Подивлюся в нього в кабінеті. Там скорше всього може бути щось, але тато розумний і не став би ховати його у такому місці". Но її більше не було куди йти тож вона пішла в кабінет батька. "Там скорше всього вже були мої брати".
    Вона відкрила двері і увійшла в кімнату. Посеред кімнати стояв стіл з тумбочками, коло нього красиво вироблене м'яке крісло жовто-червоного коляру. Позаду вікно, збоку шафа із книшками.
    Анджеліна підійшла до стола і почала відкривати тумбочки. В них були листи, пусті папери, чорнила, печатки, кучу хлама. Лишилася остатня тумбочка, дівчина потягнула руку щоб її відкрити, але вона не підавалася, Анджеліна попробувала сильніше, но відкрити не змогла. "Заперто? Де тоді ключ? Йоой! Ну чому так складно? І де мені шукати ключ?".
    Так нічого не знайшовши Анджеліна вийшла з кімнати закривши за собою двері. Вона пішла в кімнату батька. Кімната була не далеко кабінету, коло дверей з обох сторін на стінах висіли свічки що освітлювати темний коридор. Увійшовши до кімнати по її спині ппробіглися мурашки. Неприємне відчуття. "Лише місяць тому тут було так затишноа, а тепер я немов не в себе вдома" У кімнаті було просторо, велике двох спальне ліжко, наземлі круглий коврик що огортає майже всю підлогу. Шафа із різними листами, дорогоціностями і книгами. "Батько багато читав. Де б він міг заховати ключ?". Вона підійшла до шафи і почала відкривати дверцята. "Книжки, листи, книжки і листи нічого цікавого". Роздався звук чоботі, хтось увійшов до кімнати.
    -Що ти робиш?- спитав Естрфель.
    -Я..... Шукаю... Заповіт так заповіт можливо він тут.
    -Я тут вже шукав. Його тут немає. Не трать дармо час.
    -Ага..... Добре я тоді піду пошукаю в іншому місці.
    -Не перенавантажуйся йди відпочинь.
    -Я ще пошукаю мені не складно.
    Після цих слів Анджеліка швидко вийшла із кімнаті попрямувавши на другий поверх. "Я хочу самостійно дізнатися що у цій шухляді". Вона попрямувала до своєї кімнати. Увійшла і швидко зачинила за собою двері. "Де може бути ключ?". Дівчина сіла на стілець коло стола з зеркалом. Вона відкрила поличку де була її косметика, взяла гребінець і почала розщісувати волося. "Потрібно косметику відділити від засобів для волося". Анджеліна відкрила іншу тумбочку у ній лежали папери. "І навіщо мені ті папери?". Вона витягла їх аби викінути. "Що це?". Із листків випав невеликий ключик. "Від чого він? У мене ключ? Ніразу його не замічала. Хоча його тут і не було ніколи! А якщо він від тої тумбочки? Хоча мені не може так вести, але попробувати можна". Вона стала із крісла і попрямувала до дверей. "А якщо там хтось із моїх братів? Піду краще вечером. Вони надто дивно поводяться".
                           * * *