Минуло три дні. Естофель залишився на місяць. Він хотів побачити як вона справляється. Ерек поїхав до свого дому і дружини. Надворі стояв прохолодний ранок. Роса виблискувала на сонці. Подував прохолодний літній вітерець. "День починається добре. Пройшло вже три дні, а я таки не починала шукати ключ". Анджеліна підійшла до вікна. За ним відкривався чудовий краєвид, море, гори, порт, в місті багато народу. Всі кудись прямують по своїх справах. "Скільки вже часу пройшло а винуватого в смерті батька таки не знайшли. Но кому потрібна смерть батька, та й в любому випадку нікому з гостів б не перейшло його майно. Батько був хорошим до всіх, для чого тоді вбивати окрім як гроші. Які ж жахливі люди в наший час. А якщо це зробив хтось з гостей щоб забрати майно но воно перейшло мені, значить потім вб'ють мене? Якщо так тоді майно перейде моїм братам, тоді вб'ють їх? Но як вони вб'ють? Отрутою? А де вони взяли отруту? В відьом? Це всього лише вигадки піратів. Якщо ця людина зв'язана з піратами? Але чому вони б стали її помагати? Хмммм... Пірати. Вони були в книжці де батько сховав заповіт і малюнок кляча. Тоді на сторінці були пірати під назвою "Чорні душі". Колись вони напали на наше місто відтоді я більше про них нечула. Батько ніколи про це не говорив і у нас хоч і було багато дома піратів. Я сам'ятаю вони забігли тоді брат мене взяв за руку і почав тікати. Коли пірати пішли, в домі нічого не вкрали не знищили. Лише мати вбили. Я майже нічого не сам'ятаю більше. В принципі є шанси що вони вкрали ключ, але тоді проблем лише більше. Для чого піратами ключ? Вони ж грабують гроші, скарби, золото. Та ну ключ десь повинен бути вдома. Але бліннннн я лише знаю як він виглядає, а де його шукати? Ну звісно не в піратів. Те що книжка про піратів ще не означає що ключ в них. Але де тоді він? Потрібно розпитати про піратів, особливо про "Чорних душ" все-таки вибору в мене немає. Доведеться шукати ключ дома. Я ж не піду до піратів. Як то буде. Дайте мені корабаль я попливла. Приплила, добрий день дайте ключ, дякую бавайте. Та й де мені їх шукати? Ну і для чого мені стільки проблем?" Анджеліна видихнула і відправилася до дверей. "Можливо в тій книжці є ще щось?". Дівчина йшла по коридорах. Дійшла до бібліотеки, відчинила двері. Вона хотіла аби це все скінчилося і чим по швидче. Підійшовши до стола, вона побачила що книжки немає. "Де ж вона? Її хтось брав? Хто? Для чого?"
    -Не це шукаєш?- За полиць вийшов Ерек. "Що він робить в бібліотеці?"
    -Так... Напевно.
    -Для чого тобі?
    -Читати.... Ну цікава книжка.
    -Її колись читав батько.
    -Так я знаю.
    -Хіба ти не в цій книжці найшла заповіт.
    -Так.
    -Звідки ти знала що заповіт там?
    -Я... Я... Я не знала.
    -Невже.
    -Я просто хотіла почитати і знайшла його там.
    -Ясно. І як там щось цікаве?
    -Так.
    -Про що ти читала?
    -Я.... Я... Про піратів.- після цього він розсміявся.
    -Що з тобою?
    -Нічого.- "Що зі мною? Він не себе дивився? Що зним?"
    -Тиж навіть не читала цю книжку. Я правий?
    -Нууу...
    -Ясно. Тримай- він простягнув їй книгу- Я пішов- він вийшов з бібліотеки.
    "Ну тепер він хочаб трохи став похожим на себе. Спочатку вещас ходив злий і думав лише про заповіт. Тепер в нього хороший настрій. Але що він тут робив?" Анджеліна із книгою попрямувала до виходу з бібліотеки. Вийшла з бібліотеки і пішла до кімнати.
    Дівчина сіла на ліжко і почала гортати сторінки. "Так ось "Чорні душі" пірати нападали на міста і грабували їх. Вони були дуже популярними 10 років тому, тоді кожен боявся їх зустріти. Останнім містом на яке вони напали було "Гранд-Лайнд". Після цього вони пропали. Про них можна почути в інших піратів. Ті говорили що вони існують і прийдуть колись мстити. За що мстити невідомо. І чи існують вони на даний час також невідоми. Припускаємо що вони потонули підчас шторму". Дівчина закрита книжку. "Вони пропали після того як напали на нас. Потонули? Хоча що ще окрім цього могло статися?". У дверях роздався стукіт.
    -Заходьте.
    Двері відчинилися і в них зайшов Лорд Годфрі.
    -Добрий день!
    -Доброго.
    -Як справи?
    -Може бути.
    -Це книжка про піратів?- Він поглянув на неї.
    -Так.
    -Для чого вона тобі?
    -Просто почитати.
    -Ясно. Доречі про піратів, недавно спіймали одного пірата. Завтра його страттять.
    -Невже? А де він зараз?- "Можливо він знає чось про "Чорні душі"?".
    -У в'язниці звісно.
    -А де імено? Точніше?
    -А для чого вам це?
    -Просто цікаво.
    -Він в в'язниці "5" недалеко коло вашого маєтку.
    -А як туди дійти?
    -Ви хочете піти туди?
    -Ні звісно, просто це з місто в якому я народилася і живу, а маже нічого не знаю.
    -Ясно. Якщо вийти за території маєтку, піти прямо до центру, звернути на право, там на першому повороті одразуж на ліво і до кінця.
    -Я дуже вам вдячна!
    -Я ж нічого не зробив.
    -Так так, топто ні ви багато що зробили.
    -Але..... Я .
    -У мене є справи. Дуже вам дякую. До наступної зустрічі.- Вона вийшло з кімнати, останнє що дівчина побачила це здивована лице Годфрі.
    "Так значить нині в місто, але треба щоб ніхто не дізнався. Мені лишніх проблем не потрібно!"
                           * * *
    Настав вечір, точніше майже ніч. Зорів на небі сьогодні було досить багато, і великий місяць що освітлбвав місто. 23:00 год.
    "Так зараз вечері піду до в'язниці і сподіваюся тепер вже точно ніхто мене не побачить. Но є ще одна проблема як я туди зайду? Мене мають пропустити, но краще аби ніхто, абсолютно ніхто не бачив мене.  Що робити?" Анджеліна сиділа в себе в кімнаті. "Так якщо мене побачать охоронці всежтаки нічого страшного? Або можливо вони засплють на варті, ну або кудись відійдуть. Буду надіятись що мені повезе". Дівчина одягла плащ івийшла з кімнати. "Потрібно хоча б зараз не наробити шуму, як минулого разу". Спустившись сходами, вона попрямуваоа коридором. Анджеліна дійшла до дверей що вели на вулицю. "Це ще не ворота, а мені вже страшно, хоча цей не дивно я майже ніколи не бувала в міті. Я могла лише їздити до інших маєтків на якісь свята, і то рідко. Батько не хотів аби я покидала стіни маєтку". Вона відчинила двері і вийшла на вулицю. Надворі було спекотне літо, лише легенький, холодний вітерець подував. Дівчина зачинила двері і попрямувала до брами. Вона йшла швидко не озираючись. Дійшовши до воріт вона стала. "Ну ось ворота. Я вже близько. Може мені вернутися назад? Всежтаки я де буду відправлятися до піратів за якимось ключем. Скриню можна ітак відкрити. Я всьоголиш йду спитати про піратів які напали на нас 10 років тому і потім зникли. Для чого мені йти? Хоча непотрібно залишати роботу наполовину зробленою. Так Анджеліно не потрібно боятися ти ж смілива!" Дівчина відкрила браму і вийшла за тереторію маєтку. "Ну чож вперед в центр". Вона накинула капішон. Анджеліна попрямувпла прямо до будинків які були в 100 метрів від маєтку. Надворі стояла темна ніч, лиш місяць освітлював світ. У вікнах будинків ще світилося світло. Надворі було не людно. Люди ходили лош десь не десь. "Дивно ще не так і пізно, а так мало народу". Анджеліна дійшла до центру. Тут по середині стояв фонтан, у воді якого відбивався місяць. Дівчина підійшла до нього. "Як красиво. Так! Не відволікатися. Годфрі казав що від центру на право. Це туди". Вона обернула голову і подивилася на вуличку. "Як ж все-таки безлюдно. Цікаво тут завжди так? Чи тільки нині?" Вона попрямувала у потрібному їй напрямку. Подув вітер і зняв з неї капішон. "Прохолодно якось". Вона оділа його назад. "Так тут поворот. Не ліво. Все так як він і казав. Мені туди". Вона звернула за поворот. Йшла вона швидко. Боялася що хтось зверне на неї увагу, хоча народу майже не було.
    Переднею постала велика будівля. На ній була цифра "5". "Я прийшла. Тепер подивимося чи всміхнулася мені удача." Анджеліна відкрила двері. "Ого вони не сариплять. Це щось новеньке". Дівчина зайшла в приміщення. Тут був не найкращий запах. "Ну звісно це мені не покої". Вона пройшла чуть дальше і побачила сходи що ведуть вниз. "Так я впевнена він там". Вона відправилася туди Пройшовши до низу дівчина побачила решітку за якою були в'язні. А перед решітка спали охоронці. "Сьогодні мій день!". Вона підійшла тихенько до них і взяла ключі. Відімкнула решітку і пішла коридором у якому було багато ґрат для в'язнів. "І де мені шукати цього пірата". Більшість в'язнів спали, а інші незвертали на неї уваги. Анджеліна подивилася на охоронців, видихнула і подивилася на в'язнів. Потім промовила.