В очах мутно, я намагаюся їх відкрити, але все ще нічого не бачу. З початку подумав, що осліп, але потім до мене дійшло, що на голові в мене чорний мішок. Руки і ноги зв'язані скотчем так, ніби я на скотче-ізолентній фабриці, якщо такі існують. Знаючи, що навіть якби сильно захотів виплутатися, хрін би в мене що вийшло, я все одно стараюся якось поворушити руками.

- Ей, братуха, - чую я чійсь голос, - подчьотний гость почав ворушиться.
- Ну то дай йому по башкі, щоб перестав.
- Зєвс потом мені по башкі дасть. Ну йо на! Ти так вломав йому по дверях, шо він відлетів метрів на два.
- Перехвалюєш, перехвалюєш. Чув, може мішок йому з голови зняти? Задехнеться ж!
- Нє-нє. Ми як укр-пошта, наша цель - доставка, а розпаковує його вже нехай получатєль.

Голова болить так, що я ніяк не можу зрозуміти де я і що від мене хочуть ці двоє. Знаю точно, що ми в приміщенні, адже дні зараз вітряні, а я не відчуваю жодного протягу. Також чую періодичне капання води і смердить тут якимись, блін, щурами. Хоч би не каналізація! Хоч би не каналізація!

- Де я? - говорю я з особливою важкістю, адже головний біль ніхто не відміняв.
- О-о-о, чуваче, ти попав,- говорить один з тих двох працівників укр-пошти.
- Адольф, замовкни, - говорить інший, - не лякай гостей.
- Міг би й підіграти, - з якимсь обуренням говорить Адольф.

Раптом я почув скрип дверей, що свідчить про те, що до кімнати хтось увійшов (або вийшов і я сподіваюся, що це Адольф, тому що не те щоб я його боявся, але це ім'я повинно викликати неприязнь у будь-якого слов'янина).

- Ото ви красавци... - чую я третій голос і розумію, що Фюрер залишився в кімнаті, - Ви навколо нього ще б капканів понаставляли! Нащо ви на бідолашного хлопця  натягнули того мішка?
- Короч, - говорить вже знайомий мені голос, - це все мій геніальний план. Диви, раптом ми взяли не того і ща покажемо йому свої лиця, а? А ше він може впізнати будівлю.
- Обгрунтовано, - погоджується третій голос, - А як ми взнаємо, що ви взяли того, кого треба?
- Ну в тебе ж є його фото?
- Да.
- Давай звіримо... а, падло... це ж треба мішка буде зняти!
- За твоїм ходом думок, мішки доведеться одягнути нам, - говорить той, перший, що до цього моменту мовчав.
- Хороша мисля, но мені кажеться цей план потерпить фіаско. Ми ж нічого не побачимо!
- Так, досить, - говорить третій і знімає з мене мішок.

Очі засліпило світло лампочки і перші десять-п'ятнадцять секунд щозь розгледіти я не міг. Коли ж я нарешті звик до світла, то побачив трьох хлопців приблизно мого віку. Перший був чорнявий з вусами, як в Гітлера. Одягнений він був просто: джинсова куртка була накинута на жовту кофту з капюшоном, штани також були джинсові, кеди, як не дивно, теж - як я здогадався, це був Адольф, такий собі Фюрер-хіпстер. Розгледіти обличчя другого, що сидів на дерев'яному ящику в кутку кімнати, я не зміг, тому що тінь падала якимсь дивним чином і вся його голова разом з руками і тулубом знаходилась в пітьмі. Що можу сказати точно, так це те, що одягнений він був в камуфляжні штани і військові берци - солідний хлопак. Третій же стояв рівно в центрі кімнати прямо під лампочкою і роздивитися його я міг добре. Сам він був лисий, а замість волосся у нього на голові красувався шрам у формі блискалки (лисий, бляха, Гаррі Поттер), очі його були злі, але обличчя не видавало жодної емоції, на бороді було чітко видно тижневу щетину, яка до того ж де не де була ще й сива, а руки його були побиті і всі в шрамах. Одягнений він був також просто: чорна потріпана куртка, чорний светр, чорні штани і чорні кросівки - він походу гот.

Сама кімната була темна і просякнута сирістю, освітлювала її лише одна гола лампочка, яка висіла рівно над хлопцем в чорному.

- Ну що, - питає він, дивлячись на мене, - любиш сестру мою?

В принципі, я здогадувався, що це був Зевс, але тепер сумнівів не виникало. Чесно кажучи, я думав, що він матиме довге кучеряве волосся і таку ж саму сиву бороду і при цьому буде старше десь років на сто.

- Язика проковтнув? - вже грубіше говорить Зевс.
- Т-так, - не знаю чому, але голос почав бреніти, - люблю.
- Це добре. - говорить він і на його обличчі розпливається якась драконяча посмішка, - А на що ти заради неї готовий?
- На все, - не знаю як, але ці слова я сказав не обдумуючи і без жодного остраху.

В цей момент хлопець в берцах і камуфляжних штанах піднявся і я зміг роздивитись його повністю. Він мав густе русе волосся і яскраво-голубі очі, доглянуту чи то руду, чи то таку ж як і волосся бороду, зламаний ніс і не менш поломані вуха. Куртку він мав землистого кольору з великою кількістю кишень і високим коміром.

- Отже, ми маємо новобранця? - сказав він з якоюсь неприязністю.
- Так, Лис. - сказав Зевс і перевів свій погляд знову на мене, - Те, що пишуть газети - брехня. Ми не вбивали тих вилупків - це підстава, а ти, якщо хочеш бути з моєю сестрою, повинен доказати те, що ти її вартий. Будеш в моїй банді, - він знову посміхнувся, ніби ящірка, - якщо, звичайно, твої слова не пусті.

На останок він кидає на мене зверхній погляд, розвиртається і йде геть, а зупинившись в дверях, говорить до Адольфа:
- Покажеш йому все тут. І розв'яжіть його вже нарешті.
- Єс, сер, - говорить Адольф, бере ножа і йде в мою сторону.