1. Побачила маленького хлопця
Після роботи жінка яку звали Віка, збиралася додому, вона сіла в свою машину і поїхала до будинку, в якому жила і її мама. Коли вона вже приїхала і пішла на кухню заварити собі чаю, там сиділа її мама, яку звали Настя. Анастасія попросила доньку сісти і поговорити, вони двоє сіли, друг на против друга. І мама каже.
- Віка тобі вже майже 40 років, а в тебе ще не має чоловіка.
- Не переживай мам, час ще є щоб я найшла собі чоловіка.- Сказала Віка.
Потім Анастасія зробила чай своїй доньці і вони пішли спати. Наступного дня Віка побігла до машини, по дорозі купила собі кави і пончиків. Коли вона доходила, вона побачила маленького хлопчика, який ховався за її машиною. Віка обійшла машину и бачить хлопця в брудній куртці і штанах. Вона підійшла до нього і спитала.
- Привіт, що ти робиш біля моєї машини?
Хлопець розвернувся, і подивився на неї своїми голубими очима наповнені страху.
- Я-я ховався від хлопців, вони мене дражнили.- Сказав хлопчик.
Жінка подивилися в різні боки, і сказала.
- Вони мабуть вже пішли.- Сказала з посмішкою Віка.
Вона помітила що хлопчик дивився на пакет з пончиками, вона дістала один і простягнула хлопчику пончик і сказала.
- Ось тримай, ти мабуть голодний.
Хлопчик не поспішав брати, но все рівно взяв, бо дуже йому хотілось їсти.
- Дякую. - З посмішкою подивився на Віку.
Хлопчик жадібно їв його, немов багато днів нічого не їв.
- Хочеш ще один? - Запитала Віка.
- Да. - Промовив хлопчик.
Вона йому дала ще один пончик.
- А як тебе звати? - Запитала Віка.
Хлопчик пережовуючі пончик каже.
- Діма.
- Яке гарне ім'я, а мене звати Віка.
- Дякую тобі Віка за пончики. - Сказав Діма.
У Вікі на душі було тепло, не мов це її рідна дитина. Хлопчик подякував і побіг додому, а вона поїхала на роботу радісна.
- Віка тобі вже майже 40 років, а в тебе ще не має чоловіка.
- Не переживай мам, час ще є щоб я найшла собі чоловіка.- Сказала Віка.
Потім Анастасія зробила чай своїй доньці і вони пішли спати. Наступного дня Віка побігла до машини, по дорозі купила собі кави і пончиків. Коли вона доходила, вона побачила маленького хлопчика, який ховався за її машиною. Віка обійшла машину и бачить хлопця в брудній куртці і штанах. Вона підійшла до нього і спитала.
- Привіт, що ти робиш біля моєї машини?
Хлопець розвернувся, і подивився на неї своїми голубими очима наповнені страху.
- Я-я ховався від хлопців, вони мене дражнили.- Сказав хлопчик.
Жінка подивилися в різні боки, і сказала.
- Вони мабуть вже пішли.- Сказала з посмішкою Віка.
Вона помітила що хлопчик дивився на пакет з пончиками, вона дістала один і простягнула хлопчику пончик і сказала.
- Ось тримай, ти мабуть голодний.
Хлопчик не поспішав брати, но все рівно взяв, бо дуже йому хотілось їсти.
- Дякую. - З посмішкою подивився на Віку.
Хлопчик жадібно їв його, немов багато днів нічого не їв.
- Хочеш ще один? - Запитала Віка.
- Да. - Промовив хлопчик.
Вона йому дала ще один пончик.
- А як тебе звати? - Запитала Віка.
Хлопчик пережовуючі пончик каже.
- Діма.
- Яке гарне ім'я, а мене звати Віка.
- Дякую тобі Віка за пончики. - Сказав Діма.
У Вікі на душі було тепло, не мов це її рідна дитина. Хлопчик подякував і побіг додому, а вона поїхала на роботу радісна.
Коментарі