Мати й батько ростили Шальдо, як видатного митця, щоб у майбутньому він зміг повернути родині статус багатіїв. Вони витрачали всі свої гроші, щоб викупити свіжі фарби у торговців. Вчили хлопчика різним стилям малювання. І не даремно, бо Шальдо створював шедевральні роботи.
Але, чи помічав їх хтось? Чи були люди, яких вони зацікавили? Можливо і так, але хто буде купувати картину в жебрака, якщо можна знайти багатія, який зробить щось подібне за ті ж гроші? Шальдо не губив надії та продовжував виходити щодня на алею, демонструючи свої роботи. Люди проходили повз, лише обдаровуючи митця гнівними поглядами. Як це так, жебрак намагається продати свої роботи?!
Шальдо розчарувався в людях і жив думками тільки про одну єдину, недосяжну дівчину. Принцеса часто навідувала містечко, гуляла центральними вулицями. Хлопцю було це на руку, бо жив він у старенькій вінтажній квартирці своїх батьків, яка була з видом на центр міста, а також - замок вдалині.
Сині, червоні, білі, інколи рожеві – такі кольори він використовував, малюючи сукні дівчини. Вона завжди була в чомусь новому, але все такому ж чарівному. Ввечері Шальдо проводжав її карету поглядом і дивився, як вони їдуть до замку. Його вдало побудували на пагорбі, за яким сідає сонце.
І тільки коли карета діставалася замку, митець йшов з балкона, повертаючись до своїх полотен. Він малював все, що встиг побачити й запам’ятати. Біль. Так він виливав свій біль, що стримував протягом усього вечора. Бажання підійти до неї, поговорити та навіть просто привітатися – це були пусті та дурні мрії.
Жебраків не пускають в жодний пристойний заклад, бо їх вигляд не відповідає місцевим стандартам. Їх цькують, інколи навіть б’ють. Ти можеш бути талановитим письменником або художником, але якщо ти жебрак - твою творчість зневажають і довіку бути тобі нікчемою в очах інших. Багатії виваляють купу золота, щоб прикрити свої злочини й підставити першого-ліпшого жебрака з вулиці.
Біль, якого завдають місцеві, був гострою голкою, яка вбивається в шкіру неочікувано, занурюючись все глибше до самого серця. Жебраків було у місті не так багато, більшість виїхала та поселилася на околицях. Шальдо так зробити не міг. Квартира батьків це єдине, що в нього залишилося в пам’ять про них. Тому хлопець терпів, єдине що рятувало його – це щоденні відвідування міста Принцесою. Та чи довго це триватиме?