Олександр разом із Сергієм зайшли в тренажерний зал, ввічливо кивнули головою адміністраторці, яка стояла за стійкою, і пройшли в роздягальню. Переодягнувшись, во-ни удвох вийшли в зал. Олександр одразу підійшов до адміні-страторки і попросив увімкнути його улюблену мелодію, що мотивує, а Сергій стояв біля нього й уважно дивився на теле-візор, що висів збоку. Сергій ніколи не підходив до адмініст-раторки і не просив, щоб вона увімкнула потрібну для трену-вання музику, а Олександр підійшов, і дівчина увімкнула зо-всім іншу музику.

Олександр розвернувся до Сергія:

– Чого ти стоїш? Я нам замовив музику, починай щось робити. А ти стоїш і нічого не робиш. Ти ще спиш чи ти тіль-ки прокидаєшся? Подивися навколо, ми зараз перебуваємо у тренажерному залі і тут потрібно тренуватися, хоча б почати розминатися. Що з тобою сталося?

Сергій:

– Та нічого зі мною не сталося. Я просто подивився, як ти підійшов до адміністраторки і подумав, що в житті такого ніколи не робив. А зараз розумію, мені іноді потрібно було просити, щоб увімкнули музику, яка мені подобається. Я завжди тренувався під ту музику, яка мені не до душі. Я через це не так вмотивовано тиснув штангу, а іноді, бувало, навіть зупинявся і пропускав проміжок часу, відведений для відпо-чинку, чекаючи на нормальну пісню. Треба було раніше зве-рнути на це увагу і не тренуватися під ту музику, яка мені подобається.

Олександр:

– Ну, в залі потрібно щось робити, а не просто прихо-дити і чекати, поки хтось щось зробить за тебе. Необхідно спілкуватися з людьми, слід підходити до адміністрації, коли у тебе виникають питання або ж побажання. Навіть якщо тобі хотілося змінити музику, то слід було підійти і сказати, а не далі терпіти і пропускати тренування. Я розумію, що му-зика завжди несе свою мотивацію, і більше користі від тієї мелодії, що подобається, а не слухати ту, яка тобі не підхо-дить.

Сергій:

– Я ніколи не думав про це. Я жодного разу не зверта-вся ні до кого в залі, і завжди слухав ту музику, яка найчасті-ше мені не подобалася. Так, бажання тренуватися змінюва-лося, і я нічого для цього не робив, а насправді все так прос-то. Підійшов і сказав, і вже грає інша музика.

Олександр:

– Так просто. Підійшов, сказав – і вже інша музика. Я не знаю, чому ти так ніколи не робив.

Сергій:

– Я якось не задумувався.

Олександр:

– Якщо в тебе виникає бажання щось змінити, і це до-ступно в тренажерному залі, то про це слід сказати. Я думаю, адміністрація піде назустріч клієнту, якому не подобається якась мелодія. Адже адміністрація тут для того, щоб обслуго-вувати спортсменів, тобто нас. У мене зараз виникло запи-тання.

Сергій:

– Яке?

Олександр:

– Чому ти раніше такого не робив? Ти вже скільки займаєшся?

Сергій задумався:

– Я займаюся більше року. Я точно не пам’ятаю, скіль-ки я відвідую зал. Мені просто подобається ходити і тренува-тися, а ось скільки, я точно не скажу.

Олександр усміхнувся:

– Ти мене починаєш дивувати. Як це так, ти не звер-таєш увагу на те, скільки часу тренуєшся? Якось дивно. Усі, хто приходить у зал, всі качки знають, скільки вони тут про-вели днів, а іноді навіть знають, скільки хвилин. Запитай у будь-кого, хто зараз тут перебуває, скільки він тренується в цьому залі, і він тобі відповість. Хтось п’ять років і один день, а хтось – рік і тиждень.

Сергій:

– Ну, я ніколи так не ставився до своїх відвідувань за-лу, я ніколи на це не звертав увагу. Мені подобається прихо-дити в зал і тренуватися. І я більше ні на що не звертаю ува-гу. Навіщо замислюватися над тим, скільки ти тренуєшся?

Олександр:

– А ось я завжди знаю, скільки годин займає трену-вання. Я не знаю, як ти так можеш, це ж тренажерний зал, тут кожен день – як свято.

Сергій:

– Це що виходить, у мене було так багато свят, а я про це навіть не знав?

Олександр:

– Виходить, що так. Кожне тренування – це свято. У тебе були свята, і ти про них не знав, і твоє свято було через день. Я завжди радію, коли приходжу в зал.

Сергій:

– Напевно, я в житті вже щось упустив. Я радію, коли приходжу в зал, але ніколи до цього не ставився як до свята.

Олександр:

– У мене завжди, коли я йду в зал, свято і радісна по-дія. Щоразу, коли я приходжу тренуватися, я радію цьому.

Сергій:

– Скажу тобі чесно, я ніколи не звертав на всі ці для багатьох важливі речі увагу. Просто приходив тренуватися. У мене все йде якось по днях. Сьогодні в мене один день і сьо-годні в мене одні плани, а завтра в мене зовсім інший день, і у мене вже інші плани, а про вчорашній день я вже забуваю. Так я живу, і ніколи не рахую дні й роки. У мене немає тако-го, щоб ставити позначки в календарі. А щодо музики – це слушна порада.

Олександр:

– Зроду не бачив качка, який ніколи не звертає уваги, скільки часу він відвідує зал. Ти хоч засікаєш, скільки ти пе-ребуваєш у залі, чи так само приходиш, робиш одну вправу, а потім другу і не дивишся на годинник, скільки відпочиваєш, і так, доки не зробив усі вправи.

Сергій:

– Не потрібно так змінювати моє ставлення до залу. Я розумію, що для тебе це дуже важливо, але в мене зовсім ін-ше відношення до тренажерів. Ні, я дивлюся на годинник, коли відпочиваю, і відпочиваю за програмою, і не більше, а головне – не менше, у мене все по секундах. Я роблю між по-вторами дві хвилини перерви і повертаюсь до наступного повтору.

Олександр подивився на Сергія:

– Можливо, це не для кожного має значення, і тобі байдуже, скільки ти ходиш у зал, і я так розумію, головне для тебе – відвідувати зал.

Сергій:

– Так, слушно. Я прийшов у зал, виконав комплекс вправ і пі-шов додому. У мене немає бажання щоразу, коли приходжу у зал, позначати цей день у календарі. Я живу вільним життям, насоло-джуюся ним і не заморочуюся таким серйозним ставленням до від-відування залу. У мене думки спрямовані зовсім на інше – отримува-ти від життя задоволення.

Олександр:

– Правильне рішення. Кожен живе так, як він хоче. Може, для інших приносить задоволення рахувати дні відві-дування залу. Хтось від цього отримує задоволення, а хтось, як ти, від того, що він просто приходить у зал і радий тому, що тренується, і не важливо, скільки минуло з того моменту, коли він уперше прийшов у зал.

Сергій:

– Саме так. Я сьогодні прийшов у зал і зроблю різні вправи на верхню частину, а минулого разу я тренував ноги. І, можливо, сьогодні я так само зроблю вправу на м’язи ніг. І в мене немає жодного бажання виконувати суворі програми тренувань, і я живу від цього й отримую кайф, і такий ритм життя рухає мене вперед, і я почав жити тим, що я качаю м’язи.

Олександр:

– Так само з музикою, потрібно слухати ту музику, яка приносить задоволення, мотивує і не тримає на місці, а ще гірше – не веде назад.

Сергій:

– Коли у мене є бажання, я роблю більшу вагу, а коли його немає, я так не роблю. Не обтяжую себе перекачуван-ням тіла, такий підхід нічого хорошого не дає. Потрібно за-лишати зал з радістю і легкістю, а не насилу пересуваючи ноги, а потім, на ранок, не встати з ліжка. Потрібно берегти себе, не перепрацьовувати і тренуватися собі на втіху.

Олександр:

– Так, і потім ще буде незадоволення всім і всіма, коли не вберіг себе і зробив те, що треба робити в міру. Для відно-влення навіть нормального настрою потрібен не один тиж-день. Скажу чесно, бували важкі тижні після залу, зокрема на самому початку. Але це мені приносило задоволення, моя втома була приємною, у чомусь вона мене ще більше мотиву-вала, і мені ще більше хотілося піти до залу, але, на жаль, бу-ло багато роботи і мало часу на зал. На вихідних небагато уваги приділяв тренажерам. Після таких тренувань я почав зовсім по-іншому думати як тренуватись.

Сергій:

– Ось тобі відповідь на багато запитань. Все завжди має бути в міру і без надмірних навантажень.

Олександр подивився на годинник:

– Ми вже хвилин десять стоїмо і розмовляємо. Мож-ливо, нам слід почати тренування? Чи в нас сьогодні день розмов і обговорення залу?

Сергій:

– Я б не проти ще трохи побалакати, а то ми не так ча-сто з тобою спілкуємося. Завжди доводиться мовчки трену-ватися, а іноді хочеться поговорити на різні теми. Мовчання – не завжди золото.

Олександр:

– Добре. Сьогодні можна зробити невеликий виняток. Адже маємо вихідний день, а свої домашні справи я можу відкласти на потім, або ж ввечері все зробити і не поспішати, а я, щоправда, так серйозно до всього ставлюся, що сам уже забув, коли з кимось так довго розмовляв.

Сергій:

– Саме так, потрібно більше спілкуватися. Я думав, ти мовчазний тому, що зал для тебе святе місце і ти, коли в ньо-го заходиш, одразу замовкаєш і перестаєш розмовляти.

Олександр:

– Можливо, це вже зайве, що ми так довго розмовляє-мо. Але насправді ні. Зал для мене святе місце, я до нього так ставлюся, так тут грає музика, і мені доводиться працювати над собою, але насправді у мене таке ставлення. Я ж тобі ка-зав, що тренажерний зал дав моєму життю, і це не жарт. Він змінив моє життя. Ти знаєш багато місць, які так змінюють людину, що вона стає позитивною, її життя – радісним, і в неї з’являються моральні цінності, і сама вона теж змінюється. Ти багато знаєш таких місць?

Сергій:

– Ні, я більше не знаю інших місць, які так впливають на життя людини, і зал так само поміняв моє життя, і воно стало зовсім іншим. Більше в моєму житті не зустрічалися місця, які так позитивно на мене впливали б.

Олександр:

– У тебе інше ставлення, і ти не вважаєш зал святим місцем, а я дуже ціную все, що в ньому є, і те, що я тут перебуваю. Адже я міг зараз бути в зовсім іншому місці, а не тут, і я був би зовсім іншою лю-диною. Так, я згоден, тут така обстановка, що багато хто ставиться до всього з посмішкою на обличчі, і їх це веселить, коли вони тут перебувають, тут один позитив, і вона приносить радість. Людина прийшла, підняла кілька разів одну штангу, іншу, зробила ще якусь вправу, а потім йде додому. Можливо, ти не, що ця штанга дає твоєму життю, а я бачу. Завдяки цій штанзі, що лежить на підлозі без дисків, я тривалий час качав біцепс, і вона мені приносила задоволення, вона несла в моє життя користь, мої руки стали більшими. Я перестав хворіти, у мене піднімався настрій. Коли я йшов додому, то посміхав-ся. Це всього лише одна штанга, а скільки вона приносить користі!

Сергій:

– Я ніколи так глобально не думав, але насправді воно так і є. І ще я помічав, що спорт впливає на розумові здібнос-ті, і я по-іншому почав мислити і цікавитися зовсім новими речами, і в них більше інтересу, а до залу я про це не знав. А ще я став самостійним.

Олександр:

– Я теж став самостійною людиною і в мене після то-го, як я почав ходити в зал, удома завжди порядок і чистота. І мені це подобається.

Сергій:

– Дивно, я так само почав ставитися до порядку. Зал на всіх однаково впливає?

Олександр:

– Так.

Сергій:

– Я ще не дійшов до того, до чого ти, і зал став для те-бе святим місцем. У мене все ще попереду.

Олександр посміхнувся:

– На все свій час, і ти почнеш ставитися до залу, як я, але для цього тобі ще потрібно зачекати. Потім будеш перед тим, як зайти до залу, кланятися йому.

Сергій:

– Не виключено. Зараз я з тебе жартую на цю тему, а потім сам, коли буду підходити до залу, тричі кланятимуся перед тим, як зайти.

Олександр:

– І через таке шанобливе ставлення я ще жодного ра-зу не отримав травму, і радий цьому. Усе роблю в міру і з ро-зумом, а головне – на самому початку я не біг за великими вагами і на другому тренуванні не намагався витиснути від грудей сто кілограмів.

Сергій:

– Напевно, мені теж треба було не поспішати, а то якось на ногу диск упав, і я потім бігав і кричав, і тішусь, що тоді у залі голосно грала музика і ніхто мене не почув.

Олександр:

– Завжди потрібно ставитися з повагою до того місця, де ти знаходишся, навіть якщо ти нічого не знаєш про нього, і тоді менше б бігав по залу і кричав. Може, добре, що в залі голосно грала музика і ніхто нічого не почув, а так, можливо, наступного разу тебе б не впустили у зал, щоб уникнути травм.

Сергій:

– Я це вже потім зрозумів, коли прийшов наступного разу. Потрібно не тільки з повагою ставитися до того місця, де ти перебуваєш, а й з обережністю.

Олександр:

– Бачиш, зал навчив тебе ще й поваги.

Сергій:

– Так, навчив, я сам винен, що так недбайливо ставив-ся до цього місця.

Олександр:

– Це все добре, але мені здається, нам уже давно пот-рібно було почати тренування, а не стояти та базікати.

Сергій:

– Цікаво, що думає про нас дівчина-адміністраторка?

Олександр:

– Мені здається, вона думає, що ми сьогодні прийшли не на тренування, а просто поговорити. Не будемо приверта-ти до себе увагу і підемо тренуватися.

Сергій:

– Добре. Тоді приступимо до нашої програми.

Олександр:

– Я ж про це тобі кажу вже хвилин десять. Нам потріб-но йти тренуватися, а не стояти й базікати.

Сергій:

– Ми ж не базікаємо. Я впізнаю тебе, а ти – мене. Ми за шість місяців жодного разу так багато не говорили, а зараз у нас з’явилася можливість, і я її не хочу проґавити, мені ціка-во з тобою побалакати.

Олександр:

– Я ж зараз нікуди не виїжджаю, і ми ще не раз зустрі-немося в залі. І взагалі, я вирішив все життя, до пенсії, ходити сюди і тренуватися, тож у нас ще буде чимало часу погово-рити.

Сергій:

– Вибач, я захопився. Ти будеш не проти, якщо ми сьогодні ще трохи порозмовляємо?

Олександр:

– Ні, я не проти, але спочатку потрібно приступити до вправ.

Сергій:

– Добре, давай. І з чого ми почнемо?

Олександр:

– З найпростішої вправи, а це базова вправа на груди.

Сергій:

– Так, добре. Ще хочу сказати, мені подобається музика, яку ти попросив поставити. Вона тиха і спокійна. Я думав, ти увімкнеш щось гучне й таке, що на місці не тримає.

Олександр:

– Ні, мені подобається тиха, спокійна музика, не така, яка підганяє вперед, а навпаки дає змогу відновити сили і налаштуватися на силові вправи.

Сергій:

– Вона мене теж заспокоює, однак під таку мелодію хочеться спати. Я не знаю, як тобі, але мені хочеться лягти на лавку і заплющити очі.

Олександр:

– Це тобі так хочеться, а ти відчуй потік звуків і спро-буй розслабитися. Прислухайся, це красива музика. Тобі пот-рібно трохи послухати її, і сам зрозумієш, у чому її сенс і що вона несе мотивацію в наш світ спорту.

Сергій:

– У ній тиша і спокій і немає жодних заводних звуків.

Олександр:

– Тобі потрібно розслабитися, може, так твої показ-ники стануть набагато більшими, і жим збільшиться в рази.

Сергій:

– Не виключно, але потрібно спробувати, а потім уже буде видно.

Олександр:

– Під таку музику я почуваюся набагато краще, мені спокійно. В момент жиму я зосереджуюся і мені легше тре-нуватися.

Сергій:

– Можливо, нам варто поміняти музику і ввімкнути щось таке, що заводить і піднімає настрій, і під цю музику почнемо тренування, і жати будемо великі ваги.

Олександр:

– Заспокойся з великими вагами. Давай спробуємо іншу музику, а якщо вона тобі не підійде, то її можна поміня-ти на іншу. У житті іноді потрібно щось змінювати, почати хоча б з музики, а потім – все інше. А завтра сам подзвониш і скажеш, що будеш слухати саме ту музику, яку я тобі показав.

Сергій:

– Не поспішай, спочатку потрібно спробувати. Музика відповідна, до неї потрібно звикнути.

Олександр:

– Добре, сьогодні день змін. Я під таку музику почи-нав тренуватися ще на самому початку. Коли я приходив до тренажерного залу, адміністратор вмикав схожу пісню. І в залі нікого не було, і я під стіночкою біля дзеркала брав найменшу вагу й починав робити різні вправи. Під таку му-зику я змінювався і ріс. Я щомісяця змінювався. Коли закін-чується місяць, то звертав увагу на те, як я змінився, і розмір одягу так само ставав іншим, і за півроку мені довелося їхати в магазин і купувати новий одяг.

Сергій:

– У мене так само було, і мені теж довелося купувати одяг на розмір більший. Я сам здивувався змінам.

Олександр:

– Приховати результат у мене не вийшло, я став наба-гато ширшим, ніж був. І мені було приємно бачити такі змі-ни, вони мене ще сильніше мотивували. Мені іноді здається, що опинитися в тренажерному залі – це чудовий подарунок у житті. Як я думав, не потрібно бути сильною людиною, щоб тренуватися, потрібно всього лише приходити в зал і працю-вати над собою. Я думав, що в залі тренуються тільки ті, хто має від народження якусь силу, а виявляється – це не зовсім так. І в зал може ходити кожен, і це така ж сама робота, як усі інші. Потрібно працювати і все, а твоя зарплата – це твій ре-зультат. У мене до тебе запитання.

Сергій:

– Яке в тебе до мене запитання?

Олександр:

– Ти можеш купити всі ті зміни, які в тебе відбулися за той період, коли ти відвідуєш тренажерний зал?

Сергій задумався:

– Ні, не зможу.

Олександр:

– Ось. Ти можеш тільки сам усе це зробити, а купити все це неможливо. Твій зовнішній вигляд, твоє здоров’я – це те, що ти сам зробив і заробив.

Сергій:

– Це нелегка робота, мені довелося прожити рік, щоб так виглядати, і працювати над собою через день. Я працюю, я заробляю, я отримую результат. Природно, якби я в залі нічого не робив так, як це потрібно, не тренувався, то всього цього, що ти зараз бачиш, не було б. Подивись, у мене зараз добре підкачані руки, добре видно грудні м’язи. І все це я сам зробив!

Олександр:

– А головне, щоб подобалося.

Сергій:

– Мені подобається, і нам уже потрібно починати тренування. З чого почнемо сьогоднішній день у залі?

Олександр:

– Сьогодні почнемо тренування з нашої бази вправ. Я завжди, коли приходжу в зал, починаю легку розминку, це обов’язково. Якось я не зробив розминки, а потім упродовж цілого тижня ходив напівзігнутий, на мене всі звертали ува-гу. Про що вони думали, я не знаю, але коли йде молодий хлопець із зігнутою спиною, ну, тут, напевно, нічого хорошо-го.

Сергій:

– Може, просто дивилися і ніхто нічого не думав, і ти сам собі вигадав, що хтось щось думав, коли ти так ходив і не міг випрямитися.

Олександр:

– Може й таке, і я сам собі придумав, коли ходив у та-кому положенні. Але в той момент, коли я потягнув спину і в мене була невелика травма, я почав замислюватися над тим, що треба перед тренуванням розминатися, а не залітати до залу, коли до його закриття залишилося менше години, і без розминки починати тренуватися. Завжди потрібно обов’язково робити п’ятихвилинну розминку, розігріти м’язи. Я більше ніколи не буду так ризикувати.

Сергій:

– Правильно, завжди потрібно спочатку зробити роз-минку, а потім виконувати вправу. І краще відмовитися від однієї вправи, а натомість зробити розминку.

Олександр:

– Поспішність завжди призводить до якихось неспри-ятливих наслідків, і так само в житті.

Сергій:

– Так, краще зробити кілька вправ і бути задоволе-ним, здоровим і без травм.

Олександр:

– Після того я перестав поспішати і спізнюватися теж.

Сергій:

– Я зрозумів, про що ти. Краще перейдемо до розмин-ки.

Олександр:

– Добре, давай. Ти з чого починаєш розминку?

Сергій:

– Я коли приходжу, то починаю розминку з легкого бігу. Мені цього достатньо. Легкої пробіжки вистачає для того, щоб розігріти всі м’язи. Роблю я пробіжку на біговій доріжці протягом п’яти, десяти хвилин.

Олександр:

– А я починаю розтягувати себе з усіх можливих боків. Це дуже сильно допомагає і розслабляє. І тільки потім я роб-лю силові вправи.

Сергій:

– Як хочеш, роби те, що тобі подобається, а я пішов, пробіжуся на біговій доріжці.

Олександр:

– Добре.

Сергій пішов на бігову доріжку. Став на неї, прикріпив найважливішу річ, яка необхідна для бігу на біговій доріжці, а це захисний механізм. Він спрацьовує, коли спортсмен па-дає і полотно на біговій доріжці зупиняється, щоб уникнути травм. Сергій вибрав потрібну програму, підняв полотно на кілька градусів, щоб можна було бігти не вперед, а вгору, увімкнув середню швидкість і одразу побіг. Олександр почав розминати руки й ноги нахилами назад і вперед з легкими рухами рук. На сьогодні він запланував легке розтягування рук і ніг як стоячи, так і сидячи на підлозі. Минуло десять хвилин, і Олександр з легкістю і задоволенням зробив роз-минку і розігрівся, а Сергій ще був на біговій доріжці.

Олександр підійшов до нього і запитав:

– Ти ще довго будеш бігти? Ти вже оббіг половину району. Чи вирішив збігати до себе додому і зараз думаєш про те, як би лягти і поспати?

Сергій:

– Ні, нікуди я не біг, і в мене не було жодних думок, щоб зараз побігти додому і поспати.

Олександр:

– Це такий жарт.

Сергій:

– Я зрозумів, що це жарт.

Олександр:

– Ти вже зробив розминку?

Сергій:

– Так, я вже закінчив розминатися.

Олександр:

– Тоді вимикай бігову доріжку. І приступаємо до вправ. Зараз будемо робити жим лежачи.

Сергій:

– Добре.

Сергій натиснув на велику кнопку на прямокутній панелі й почав уповільнювати біг. За кілька секунд він уже почав іти полотном бігової доріжки, а ще за кілька секунд загорілася велика кнопка на циферблаті, і він зупинився. Сергій зійшов з доріжки і пішов туди, де стояла лава для жи-му лежачи. Олександр попрямував за Сергієм. Він став з од-ного боку грифа, а Сергій – з іншого боку.

Олександр запитав:

– З якої почнемо ваги?

Сергій:

– Як з якої ваги почнемо? П’ятдесят кілограмів?

Олександр:

– Нічого собі в тебе успіхи в жимі лежачи. Це вже ре-зультат.

Сергій:

– Я так завжди розминаюся. Я не знаю, як розминаєш-ся ти. Може, приходиш і робиш розминку грифом, як це було на самому початку, але я вже давно так не роблю. І перша моя вага в жимі лежачи – це перші п’ятдесят кілограмів. На наступний підхід я з кожного боку додаю по п’ять кілограмів, і так до четвертого підходу. Мені цього вистачає, а за вагами я не біжу. Я знайшов свою середину.

Олександр:

– Ні, у мене зовсім інша робоча вага, і по п’ять кіло-грамів я не починаю додавати з п’ятдесяти кілограмів, я по-чинаю з тридцяти, а потім уже дивлюся по своєму самопо-чуттю. Буває, я додаю по десять кілограмів, а буває – і по п’ятнадцять. І я якось так дійшов до ста кілограмів. У мене так було кілька разів. Я думаю, якщо я більше тренуватимуся, то жим лежачи сто кілограмів для мене буде вже нормаль-ною вагою, але я чомусь вирішив не доходити до такої ваги і, можливо, залишив на потім, на другий рік тренувань такі досягнення. Я подумав, що краще не поспішати й не бігти за вагами.

Сергій:

– Потрібно кілька років, щоб дійти до такої ваги, і во-на стала робочою.

Олександр:

– Мені необхідно кілька місяців, щоб дійти до такої ваги, але слід набагато частіше відвідувати зал, однак мені такий режим не підходить.

Сергій:

– У мене усе по-іншому, я теж міг так тренуватися, але вирішив не перестаратися. І я з легкістю дійшов до дев’яноста кілограмів, а потім зупинився. А коли буде потрі-бно, я збільшу навантаження й дійду до ста кілограмів, а, може, й більше.

Олександр:

– Мені більше не треба, я ж не займаюся жодним про-фесійним видом спорту, щоб мати такі силові показники. Мені достатньо того, що я роблю. І мій організм відчуває мі-ру для простого відвідування залу. Я не хочу перевантажува-ти себе.

Сергій:

– Я згоден з тобою. Не потрібно бігти за вагами, ти тренуєшся для себе, і ні на які змагання не готуєшся. Інші, хто тисне такі ваги, набагато сильніші, і їм це потрібно для того, щоб бути кращими і сильнішими, ніж їх суперники. На-ша програма потрібна нам для того, щоб відчувати себе здо-ровою людиною і триматись у формі. А коли я у формі, то мені завжди приємно на себе дивитися. Рік тому я був зовсім іншим, а тепер я себе не впізнаю. Зараз моя футболка в об-тяжку і я із задоволенням дивлюся на свою фігуру. І я розу-мію, що це все я зробив сам.

Олександр:

– Так, є таке. Коли дивишся в дзеркало і радієш, бача-чи зовсім іншу людину, і ти знаєш, що це ти, і ти сам усе це зробив. І в майбутньому в мене немає жодних планів піти в якийсь інший вид спорту, мені достатньо того, що я роблю зараз в тренажерному залі. Мені іноді буває складно уявити, скільки приділяють спортсмени часу на тренування, щоб мати такий результат і тиснути по сто п’ятдесят кілограмів.

Сергій:

– Вони тренуються в три-чотири рази довше, ніж ми, і в них своє особливе харчування, і є такі, хто днями тренуєть-ся в залі заради своєї мети.

Олександр:

– Радий, що у мене немає такої мети, а то мені замість роботи з самого ранку потрібно було приходити в зал і цілий день тренуватись заради таких результатів.

Сергій:

– Для когось це робота, і коли хтось обирає такий вид спорту, він кожного дня працює над собою, але я б не хотів, щоб у мене було таке життя.

Олександр:

– Кожен сам обирає, що йому потрібно. Тобі потрібно було змінити свій зовнішній вигляд, і ти його змінив, а ко-мусь потрібно стати сильнішим і виступати у своєму виді спорту, і він працює в цьому напрямі.

Сергій:

– Згоден, кожному своє. Я якось спробував два місяці тренуватися вдвічі більше і побачив гарний результат, але скажу тобі чесно, це було нелегко. У мене немає стільки сил, і я зменшив темп тренування.

Олександр:

– У нас зовсім інший режим життя. Ми працюємо, а пі-сля роботи йдемо в тренажерний зал. На роботі втомлюємо-ся, і якщо давати більше навантаження, то нас надовго не вистачить, і так само ми не отримаємо жодного результату. Не потрібно робити надмірні навантаження.

Сергій:

– Ось тому я роблю все поступово, і ті місяці, коли я експериментував над собою, багато чому мене навчили. Я зупинився на середньому темпі тренувань і більше не лечу вперед за великими результатами. Мені більше подобається бути в спортивній формі, ніж накачаним. Я тоді хотів поди-витися, наскільки я сильний.

Олександр:

– Побачив?

Сергій:

– Так, і відразу зупинився, мені було достатньо того, що я сам собі показав. Я знайшов свою доступну і потрібну середню вагу для підтримання форми, я працюю з нею, і вона мене влаштовує. Я не сильно втомлююся, але і немає такого самопочуття, що моє тренування було без результату. Я отримую те, що мені потрібно для підтримки своєї форми.

Олександр:

– Це найголовніше, що потрібно для якісного та оздо-ровчого тренування.

Сергій:

– Але цю середину потрібно знайти, не все так просто. Спершу слід позайматися кілька місяців у залі, дійти до яко-гось результату, а потім збільшити навантаження до макси-мального. І так потренуватися кілька місяців, а після спусти-тися до середньої ваги й підтримувати форму. А далі, якщо є бажання, то можна так само зробити, але вже з іншою вагою.

Олександр:

– Знаю, я теж сам себе прокачував, збільшуючи вагу, а потім спускався назад до середньої ваги, і зараз я так працюю на кожному тренуванні. У когось це може зайняти два місяці, а в когось – пів року. Тут все залежить від швидкості росту м’язів та їхнього відновлення. Мені, наприклад, спочатку не вистачало ночі, щоб відновитися, і я зранку не почувався свіжим. Комусь вистачає однієї ночі, щоб відновити сили і почуватися бадьоро, а мені – дві. І вже наступного дня можна ще раз сходити на тренування і повторити те, що було вчора.

Сергій:

– Для цього потрібен час, щоб звикнути, і тому, дій-шовши до середини, набагато легше тренуватися й легше відновлюватися. І в такому разі вистачає ночі для віднов-лення.

Олександр:

– Коли після роботи я приходив у зал і тиснув великі ваги. Не знаю, як для кого, але для мене вага дев’яносто кі-лограмів була великою, а потім, коли перед сном я заварював чай, то не міг узяти чашку, так у мене трусилися руки. І пот-ренувавшись у такому режимі місяць, я почав зменшувати оберти.

Сергій:

– Це спочатку так, а потім ти б звик. У мене теж таке було, коли я міняв вагу у вправах і додавав, можна сказати, тиснув стільки, скільки міг.

Олександр:

– А ще, і це найголовніше, потрібно завжди правильно тренуватися та качати всі основні м’язи, а то так можна на-качати неприродну фігуру. У комплексі вправ мають бути присутні всі необхідні базові вправи, щоб не порушувати си-метрію. Я вже якось про це говорив.

Сергій:

– Знаю, а то можна цілий рік качати верхню частину тіла, а ось про нижню забути, і тоді верх буде великим, а ноги – маленькими.

Олександр:

– Так, у кожного своя фігура і своя статура. У когось великі ноги і худий вверх тіла, і навпаки. І тут потрібно ди-витися на людину та в кожному окремому випадку робити певні вправи. Якщо худий верх тіла і великі ноги, то тоді пот-рібно більший акцент робити на вправи для верхньої части-ни, а ноги підтримувати якимось певними вправами, і навпа-ки.

Сергій:

– Згоден. Потрібно на це звертати увагу. Слід до всьо-го підходити дуже обережно, щоб не нашкодити собі. Буває, люди тренуються собі на втіху, не звертаючи увагу на симет-рію фігури, і просто тренуються як їм хочеться, а потім неза-доволені результатом. Забувають про інші частини тіла, які також потрібно качати.

Олександр:

– Я теж спочатку так робив, штангу і біцепс, а коли побачив результат, то відразу зрозумів, що мені потрібно виконувати вправи для м’язів ніг. Потім я сам себе домальо-вував, але треба робити все правильно від самого початку, а не так, як я. Я ж нічого не знав і сам усьому вчився.

Сергій:

– І навчився. Тепер ти тренуєшся за своєю програмою, ніхто тобі її не писав.

Олександр:

– Я якось раз бачив спортсмена, так у нього були величезні руки і біцепс, але всі інші м’язи – не особливо розвинені. І я зрозумів, що він крім вправ для рук більше нічого не робив.

Сергій:

– Напевно, йому так більше подобається.

Олександр:

– Можливо, він займається якимось видом спорту і йому потрібні сильні руки. Тому він, крім рук, більше нічого не тренував.

Сергій:

– Так, це його вибір. Я думаю, якщо б він захотів, то вже давно почав би качати інші м’язи.

Олександр:

– Так, нікого не можна засуджувати. Адже кожен сам приходить і тренується, і так, як він хоче, і він від цього отримує задоволення.

Сергій:

– Головне, щоб усі й завжди дотримувалися правил техніки безпеки виконання вправ і також правильно робили кожну вправу, щоб не перекосити свої м’язи. Буває, коли ви-конують вправу не в тому положенні, то м’язи неправильно розвиваються. А за правильного нахилу виконання вправи вони розвиваються так, як треба. І набагато швидше збільшуються силові показники.

Олександр подивився на годинник:

– Я це дуже добре знаю. До речі, ми вже повинні були зробити четвертий підхід, а ми ще й до першого не дійшли. Добре, що я відмінно зробив розминку і тільки зараз відчу-ваю, що я почав гаснути. Нам потрібно почати робити жим лежачи. Не хочу повторно розминатися.

Сергій:

– Так, почнемо, і почнемо так, як починаю я. Давай експериментувати.

Олександр:

– Спробуємо.

У залі лунала спокійна музика. Сергій підійшов до грифа й одягнув свою вагу, зробив повтор, а за ним Олек-сандр теж підняв десять разів. На наступному повторі вони додали десять кілограмів, і знову зробили по десять разів та відпочили дві хвилини. На наступному повторі вони вже удвох зняли замки безпеки, кожен зі свого боку додав по п’ять кілограмів. Цього разу штанга для жиму лежачи була сімдесят кілограмів. Відпочивши ще дві хвилини, вони під-няли її по десять разів і в наступному повторі, останньому, додали ту саму вагу, і тепер вона стала вісімдесят кілограмів.

Олександр:

– Я вже тиждень не тиснув вісімдесят кілограмів, а на-вішував до сімдесяти.

Сергій:

– Так, ми зараз зробимо важке тренування, а то ти та-кі ваги тиснеш, що мені соромно про це говорити.

Олександр:

– Мені цього вистачає. Я багато працював і тому не брав більше ваги.

Сергій:

– Добре, але зараз для тебе ця вага трохи більша, ніж звичайна робоча вага на останньому підході. Ти коли будеш тиснути, головне, голосно не кричи.

Олександр усміхнувся:

– Ні, я не кричатиму. І коли тиснув більше, також не кричав. А тобі що, подобається кричати?

Сергій:

– Ні, я теж не кричу, а тихо підіймаю штангу і ніколи на себе не звертаю уваги.

Олександр:

– Це добре, і я можу сказати, що не всі можуть крича-ти. Я якось спробував вичавити сто кілограмів, я звуку не видав. Навіть якби мене придавило штангою, я так само не кричав би, і все, що зробив, так це покликав на допомогу, але з такою музикою невідомо, чи почув би мене хтось.

Сергій:

– Думаю, що почули б, але краще так не тренуватися, щоб давило штангою. А якщо хочеш спробувати велику вагу, то найкраще когось знайти в залі і попросити підстрахувати, і тільки тоді лягати під штангу, а самому це небезпечно.

Олександр:

– А я завжди сам робив, і ніколи нікого не просив, щоб хтось мене підстрахував.

Сергій:

– Я б хотів побачити, як ти тиснеш сто кілограмів.

Олександр:

– Не зараз, це було давно. Я спробував раз або два і не отримав особливого результату. Перший раз я зняв штангу, потримав її над собою, а потім поклав назад, а вдруге трохи опустив униз до середини вигину рук, відштовхнув від себе і поклав на місце.

Сергій:

– Це невеликі досягнення.

Олександр:

– Може, я ще раз або два пробував, але про них я не хочу розповідати, якось наступного разу.

Сергій:

– Добре, давай приступимо до жиму, але кричати не потрібно. Гаразд?

Олександр:

– Я ж сказав, що не кричу.

Сергій:

– У мене до тебе пропозиція, а давай зараз одягнемо ще по п’ять кілограмів і спробуємо дев’яносто кілограмів. Що скажеш?

Олександр задумався:

– Так, давай спробуємо. Може, раз або два витисну.

Олександр зі свого боку одягнув диск на п’ять кіло-грамів, а Сергій – зі свого, і штанга стала вагою дев’яносто кілограмів.

Олександр:

– Ну, що, давай, починай робити підхід.

Сергій:

– А чому я перший буду робити?

Олександр:

– А що, я першим буду робити підхід на дев’яносто кі-лограмів?

Сергій:

– Так, зараз твоя черга. Я не можу зрозуміти, ти мене соромишся?

Олександр:

– Ні, я просто себе налаштовую. Я ж не був готовий сьогодні робити жим лежачи в дев’яносто кілограмів.

Сергій:

– Може, ти вирішив мене обдурити і ніколи не тиснув таку вагу, а розповів просто так, щоб здатися сильнішим, ніж я?

Олександр:

– Ні, я ніколи так не думав, і завжди кажу правду.

Сергій:

– Я тобі не вірю.

Олександр:

– Чесне слово, я не обманюю. Мені потрібно себе на-лаштувати психологічно, а для цього треба ще кілька хви-лин. Я думаю, як я її буду тиснути.

Сергій:

– Як тиснути? Як зазвичай.

Олександр:

– У мене давно такого не було, я коли йду в зал, то вже знаю, що буду робити, і мої м’язи підготовлені до певно-го навантаження, а тут все раптово змінилося, тому мені по-трібно налаштувати себе. Я візьму штангу в руки, потримаю пару секунд і покладу назад, а я так не хочу.

Сергій:

– Відпочинок вже закінчився і комусь із нас потрібно робити останній повтор.

Олександр:

– Добре, я буду першим.

Сергій:

– Якщо потрібно, я тебе підстрахую, а якщо тобі буде важко, трохи допоможу підняти штангу.

Олександр:

– В момент жиму буде видно. Дякую за пропозицію.

Олександр подивився на Сергія, зробив два глибоких вдихів і видихів, підійшов до штанги, ліг під неї і взяв двома руками середнім хватом. Зробив глибокий вдих і зняв штан-гу з гачків. Утримуючи протягом кількох секунд, він почав повільно опускати її до грудей, не торкаючись їх, і опустив на відстань двох сантиметрів від грудної клітки. Олександр зробив вправу один раз і повільно – другий раз так само. І до п’яти разів він сам опускав штангу, а потім одразу вирішив зробити шостий раз. Розуміючи, що він зараз не зможе вити-снути штангу, трохи зупинився, коли повністю опустив її. Сергій, побачивши, що зараз буде ще один раз, приготувався допомогти, розуміючи, що Олександр зараз не зможе само-стійно витиснути шостий раз. Трохи нахилившись, він почав очікувати, як той буде піднімати штангу вгору. Олександр, намагаючись повільно її відштовхнути від грудей, застиг, і в нього нічого не вийшло. Сергій уважно стежив за Олександ-ром. Він сподівався, що той зараз сам підніме штангу, але в нього нічого не вийшло. Тоді Сергій повільно з двох боків узяв двома пальцями гриф і почав обережно піднімати його. Олександр одразу зрушив з місця і потроху її відштовхував від себе, вкладаючи всі сили. Сергій двома пальцями трохи допомагав піднімати. Піднявши штангу до верху, Олександр ривком поклав її на гачки, і це був останній підйом. Він встав і зробив глибокий вдих і видих.

Сергій уважно подивився на Олександра і сказав:

– Я думаю, мені першим потрібно було лягти під шта-нгу, а ти б уже після мене зробив останній підхід.

Олександр:

– Як зробив, так зробив. Я розумію, що ти більше мо-жеш вичавити, але наступного разу ти будеш першим.

Сергій:

– Добре, я буду першим. Я ж тобі казав, я хочу бути першим, а ти сам поспішив, а так трохи відпочив і, може, ще кілька разів підняв би штангу.

Олександр:

– Я зрозумів, ти ще знову вирішив наді мною пожарту-вати.

Сергій:

– Це добре, що жарт вдався. Радий, що ти не образив-ся.

Олександр:

– Я не ображаюся.

Сергій:

– Тепер знатиму, що ти сам вирішив, а то я думав, що це я тебе підігнав.

Олександр:

– Ні, я сам вирішую, що мені робити, але іноді прислу-хаюся до друзів.

Сергій:

– Я зрозумів, а тепер слухай музику і відпочивай.

Олександр:

– Краще менше розмовляй і приступай до вправи, а то вже третя хвилина відпочинку пішла, а ти ще не робив по-втор. Може, ти не хочеш робити і, як я, відтягуєш хвилини відпочинку, а сам ще не готовий до такої ваги?

Сергій:

– Ні, просто в мене сьогодні є настрій поговорити, і ти не проти довгих розмов.

Олександр:

– Я зрозумів, ти думаєш, додавати ще вагу чи ні. Ну, якщо в тебе є бажання, то ти можеш додати трохи ваги.

Сергій:

– Ні, я не буду додавати вагу, мені вистачить стільки, скільки зараз на штанзі, більше не треба.

Олександр:

– Лягай, а я тебе підстрахую.

Сергій:

– Добре.

Олександр зайшов за лаву ззаду, став на залізну стійку і почав поглядати на всі боки, а Сергій підібрав середній хват, щоб було зручно тиснути на штангу, і відразу зняв її. Зробив глибокий вдих і підняв один раз, другий, третій, четвертий, п’ятий. Олександр уважно дивився і дивувався з того, що Сергій вже зробив вправу п’ять разів, але не був втомленим. Сергій підняв штангу шостий і сьомий раз. Олександр поди-вився на Сергія і був здивований, що йому жим дається наба-гато легше. Сергій виконав вправу восьмий раз і лише на дев’ятому разі призупинився й тримав над собою штангу. Олександр бачив, що зараз йому потрібна буде допомога. Сергій, повільно опускаючи штангу десятий раз, так само, як Олександр, застиг, коли спустив штангу вниз до грудної клі-тки. Він намагався її підняти, але в нього нічого не виходило. Він почав відштовхуватися ногами й піднімати живіт для того, щоб самостійно відштовхнути штангу дев’яносто кіло-грамів. І нього нічого не виходить, як це було в Олександра. Олександр двома руками з двох сторін бере штангу і повіль-но допомагає підняти її. Сергій з усієї сил повільно починає відштовхувати від себе штангу. За допомогою друга він ви-штовхнув штангу десятий раз та поклав її на гачки.

Встав і подивився на друга:

– Ось бачиш, якби ти відпочив ще хвилину і не поспі-шав, то сам зміг би підняти її десять разів.

Олександр:

– Можливо, але я не впевнений. У тебе ж вийшло бі-льше, ніж я?

Сергій:

– Так, але я давно не піднімав такої ваги, а зараз не зосередився повністю, і мені теж потрібно було відпочити трохи, більше ніж дві хвилини, і тоді, можливо, я б підняв десять разів без допомоги.

Олександр:

– Уже як є, так є. Сьогодні ж вихідний, ми прийшли в зал відпочити. Тож, я думаю, не варто звертати увагу на те, що вийшло і не вийшло.

Сергій:

– Згоден, сьогодні у нас вихідний день.

Олександр:

– І ще одне. Не потрібно відпочивати більше двох хви-лин, слід поступово йти у своєму режимі до такої нелегкої ваги, і тоді все буде добре.

Сергій:

– Так, згоден.

Олександр:

– У нашому житті ніколи нікуди не слід поспішати. Перед тим, як щось зробити, потрібно добре подумати, обмі-ркувати і все розраховувати. Але все ж сьогодні можна було спробувати щось змінити. Така вага трохи більше прокачала мене, ніж зазвичай, і мені це сподобалося.

Сергій:

– Мені теж сподобалося, я думав, що підніму набагато менше разів, ніж ти.

Олександр:

– А я думав, що взагалі раз або два зроблю вправу і на цьому зупинюся, але непогано вийшло. Я сам себе здивував.

Сергій:

– Добре, ми зараз зробили жим лежачи, а тепер давай перейдемо до наступної вправи. Яку вправу ти хочеш зроби-ти?

Олександр:

– Зараз я хочу зробити вправу для грудних м’язів, а це розведення з гантелями в бік лежачи. Це дуже ефективна вправа, і вона мені підходить. Слід враховувати, що її можна робити як повністю лежачи з піднятою спинкою лави під певним градусом, так і горизонтально лежачи. Від нахилу по-різному працюють м’язи. Я роблю як лежачи, так і в нахилі. Мені ці дві вправи приносять користь, а на інші вправи для грудних м’язів я не звертав уваги. Якось пробував робити, але вони мені не підійшли.

Сергій:

– Це ефективна вправа, і я її теж роблю. Мені подоба-ється, що можна піднімати спинку в різному нахилі, як п’ятнадцять градусів, так і двадцять п’ять та більше. І за кож-ного кута нахилу працює різна частина м’язу, він округля-ється, і за такої різноманітної роботи більше результату.

Олександр:

– Зручно працювати в різному положенні в одній вправі, і результат чудовий, і м’язи змінюють форму. Іноді, коли я стою біля дзеркала, я сам на себе задивляюся, але недовго. Я не хочу, щоб у мене виникла дзеркальна хвороба, а потім щоранку по годині стояти біля дзеркала і дивитися на себе.

Сергій:

– Іноді можна на себе подивитися, але недовго.

Олександр поглянув на Сергія:

– Так, і не захоплюватися. Подивитися, що на тобі одягнене, чистий одяг чи ні, і цього достатньо, а то інколи коли втомлений не завжди звертаю увагу в якому я сьогодні одязі виходжу з квартири.

Сергій:

– Так, звісно. І не дивись на мене так, ніби я сьогодні запізнився через це. Я не стояв і не дивився на себе в дзерка-ло і не це є причиною мого запізнення.

Олександр:

– Можливо.

Сергій:

– Я тобі правду сказав.

Олександр:

– Та жартую, я вірю тобі. Я сказав на майбутнє, щоб у тебе не виникало такого бажання стояти годинами біля дзе-ркала і дивитися на себе, так можна все життя прожити у своєму дзеркальному образі і крім себе більше нічого не ба-чити. Є багато інших цінностей, на які потрібно звертати увагу, а не жити тільки одним собою. Є ще інші люди.

Сергій:

– Знаю, що є життя, а якщо так подумати і годинами стояти біля дзеркала і окрім себе нікого не бачити, то так можна закохатися у самого себе і більше окрім себе нікого не бачити і не чути, і жити тільки для себе, а от решті як буде хто буде в твоєму оточенні?

Олександр:

– От якби ти сьогодні запізнився через це, то мені б потрібно було з тобою провести довгу бесіду.

Сергій:

– А чому?

Олександр:

– Ти більше звертав увагу на себе і робив усе те, що тобі потрібно було, а не нам, і ти б приходив тоді, коли тобі потрібно, а не нам, і ти, окрім себе, більше нікого б не бачив, і тому мені б довелося тебе лікувати. Ти б крім себе більше нікого не бачив.

Сергій:

– Ого, не хочу, щоб мій дорогий друг так страждав. Добре, що ти мені сказав про це. Дзеркальна хвороба вини-кає від того, що люди самі не помічають, як дзеркало їх затя-гує. А все починається з того, що людина перший раз поди-виться кілька секунд, вдруге – до хвилини, і вона собі подо-бається, і вона сама закохується у свої зміни, а потім уже п’ять хвилин стоїть біля дзеркала і дивиться, а далі – десять хвилин, і вона забуває про все на світі та всіх, і крім себе вона більше нічого не бачить, і потім ще довше стоїть біля дзерка-ла, і так, окрім неї самої, в її голові більше нічого немає, і во-на починає жити тільки для себе, і окрім себе більше нікого не бачить.

Олександр:

– Так, саме так. Тому я довго не стою біля дзеркала, мені вистачає кілька секунд.

Сергій:

– Тепер і я теж не буду затримуватися біля дзеркала, а то, бувало, я хвилинами милувався собою, а потім мене це лякало, і я сам почувався незграбно, але добре, що зараз ця тема спливла в нашій розмові і ми трохи розібралися в дзер-кальній хворобі. Тепер я буду набагато більше розуміти про дзеркало, і такого не робитиму. А то невідомо, як це в житті може закінчитися, і мені б не хотілося потім залишитися самому і втратити свого друга.

Олександр:

– Якщо б ти так запізнювався постійно, то я, скажу че-сно, тебе більше ніколи не чекав би. Люди, які вірно і чесно ставляться один до одного, ніколи не змушують чекати, ну крім непередбачуваних обставин, а вони бувають різні, і то їх можна уникнути.

Сергій:

– Ось така потрібна річ у домі це дзеркало, а таке не-безпечне. З ним треба бути обережнішим, і в залі теж, а то так можна закохатися в самого себе і стати дзеркальним об-разом.

Олександр:

– Ось, не потрібно із дзеркалом так жартувати, слід бути обережнішим.

Сергій:

– Дякую, ти мене врятував від самого себе.

Олександр:

– Ні за що, друже. Головне, потрібно завжди залиша-тися людиною.

Сергій:

– Добре, що ми поговорили на цю тему, а тепер нам потрібно продовжити тренування. Ти яку будеш робити на-ступну вправу?

Олександр:

– Як я говорив, розведення з гантелями по боках ле-жачи, без градусів підйому спинки лави.

Сергій:

– Дуже добре.

Олександр:

– Будемо робити розведення вбік з гантелями, почи-наючи з малої ваги. У моєму розумінні мала вага і перший підхід – це з десятьма кілограмами, а не з двадцятьма, як ти, напевно, подумав.

Сергій:

– Ні, я про таке не думав. Я тебе уважно слухав.

Олександр:

– Тоді ми беремо гантелі по десять кілограмів і почи-наємо робити перший підхід. Хто перший? Я чи ти?

Сергій задумався:

– Давай я почну перший підхід із десяти кілограмів, а ти вже після мене зробиш вправу. Я думаю, цього разу ми не будемо так різко змінювати наростання ваги як інколи бу-ває.

Олександр:

– Добре, не будемо робити. Це вже мене тішить, що в тебе більше не буде таких думок одразу змінювати наванта-ження вдвічі більше. Спочатку беремо десять кілограмів, а потім візьмемо гантелі по дванадцять кілограмів. А наступна вага у нас буде чотирнадцять і шістнадцять кілограмів. Голо-вне, правильно робити вправу, а то я помічав, що іноді вихо-дить неправильно зробити вправу, і за цим потрібно стежи-ти.

Сергій:

– Я вже тренуюся дуже довго і розумію, що і як роби-ти. Можна просто розводити прямі руки вбік або ж трохи зігнути в ліктях і так само робити вправу. Завжди все потріб-но робити повільно. Це я чудово знаю. У мене все добре з технікою виконання кожної вправи. Я багато перечитав лі-тератури та переглянув відеороликів. Я знаю, як потрібно тренуватися. Не переживай, що я можу неправильно зроби-ти.

Олександр:

– Добре, якщо ти будеш робити щось не так, я тобі обов’язково підкажу і покажу. Якщо ти не зможеш підняти, і тобі буде важко, то я тебе підстрахую.

Сергій:

– Мене не потрібно страхувати на таких вагах. Якщо щось буде не так, я обов’язково тобі скажу.

Сергій узяв гантелі й ліг на лавку. Зробив один підхід. Олександр одразу за ним ліг на лавку і зробив підхід, а це було десять разів, і він десять разів розвів руки. Наступна вага була дванадцять кілограмів. Відпочивши дві хвилини, вони знову по черзі зробили вправу. Наступний повтор впра-ви був з чотирнадцятьма кілограмами. Вправа була легкою, і кожен відчув, як зумів з невеликою вагою прокачати грудні м’язи.

Олександр:

– Ти на місце кладеш гантелі?

Сергій:

– Так. Звичайно, на місце, а що?

Олександр:

– Так завжди було і має бути, все повинно бути на своєму місці, а не розкиданим по всьому залу, щоб інші могли тренуватися і не шукати, що і де лежить. Після залу в мене вдома завжди все лежить на своєму місці і я ніколи нічого не шукаю.

Сергій:

– Я теж завжди все кладу на місце. Там, де взяв, туди й кладу.

Олександр:

– Це правильно, що в тебе такого немає. Ти бережеш як свій час, так і інших. Тому, хто після тебе приходить у зал, не доводиться по всьому залу шукати те, що має лежати на місці, а воно у сусідньому кутку.

Сергій:

– Я про те саме, все завжди має лежати на своєму міс-ці.

Олександр:

– А тепер давай повернемося до нашої вправи. Уже минуло дві хвилини і потрібно робити наступний підхід. Це легка вправа.

Сергій:

– А найголовніше – корисна, після неї легше дихати.

Олександр:

– Продовжуємо тренуватися.

Олександр першим зробив підхід. Одразу за ним Сер-гій швидко ліг на лавку, зробив вправу, не забуваючи прави-льно дихати, швидко встав, подивився на Олександра і запи-тав:

– А які в тебе на сьогодні плани?

Олександр:

– Зранку були одні, а ось зараз я вже не знаю, що буде через годину. Сьогодні якось моя стабільність порушилася, і все змінилося.

Сергій:

– Можливо, ти давно не робив вправи з великим на-вантаження і тобі потрібно відпочити.

Олександр:

– Не заперечую. Сьогодні вихідний і я планував дещо відремонтувати вдома. Але зараз я розумію, що мені краще піти погуляти і подихати свіжим повітрям, чи спочатку все зробити по дому та ввечері вже піти погуляти, а то самі лише робочі дні та ввечері тренажерний зал насправді трішечки стомлює.

Сергій:

– І тому ти сьогодні такий злий. Тепер я зрозумів, чо-му ти мене так сварив за моє запізнення. Ти втомився і тобі потрібен відпочинок.

Олександр:

– Не втомився я, і не злий я.

Сергій:

– Тоді тобі терміново потрібна прогулянка.

Олександр:

– Може, я в чомусь поспішив, і в мене зараз такий стан, і це нормально. До вечора минеться.

Сергій:

– Поки ми не почали робити вправу, я б ще хотів ска-зати, а то можу забути.

Олександр:

– Я ще можу вислухати тебе, поки є сили слухати.

Сергій:

– Дякую.

Олександр:

– Кажи, я тебе уважно слухаю.

Сергій:

– Іноді потрібно прогулюватися і не жити в такому поспіху. Можна настільки себе завантажити, особливо робо-тою і завзятим ставленням до всього, і ти будеш пропускати найпрекрасніші моменти, і так твоє життя непомітно проле-тить, а потім, коли озирнешся, то позаду себе нічого не по-бачиш із того, що ти зробив, а насправді нічого не робив, щоб щось було.

Олександр:

– Так, я іноді таке за собою помічав, що буває недовго, щоб підняти голову і подивитися навколо себе і побачити світ, а він повз мене проходить, а я йду далі і особливо більше нічого згадати, але зате я отримав свій результат.

Сергій:

– Іноді потрібно відпочивати, твою мету вже досягну-то. Завжди після досягнення мети потрібно робити невели-кий відпочинок, а потім набиратися сил і далі йти своєю стежкою.

Олександр:

– Так, а я на це якось не звернув уваги, і багато чудо-вих моментів життя пішли, а я їх і не помітив.

Сергій:

– Так не роби, нічого прекрасного з життя не потріб-но відпускати, а то все перетвориться на туманне прохо-дження від мети до мети, а потім, ти не будеш від досягнуто-го отримувати задоволення. Я не знаю, як тобі, а мені б воно вже не потрібне було, коли так минає життя, без задоволен-ня.

Олександр:

– Ти хочеш сказати, що крім роботи я більше нічого не роблю для отримання від життя задоволення?

Сергій:

– Так воно і є. Ти багато працюєш, а от відпочинку в тебе взагалі не було, і ти зараз уже починаєш губитися і не знаєш, чи тобі потрібно відпочити, чи відкласти усі твої справи на потім, вони точно нікуди не втечуть.

Олександр:

– Головне, щоб життя не привалило, як це може зро-бити штанга, ось тоді точно буде важко.

Сергій:

– Я кажу цілком серйозно, що тобі потрібен відпочи-нок, а ти все жартуєш і жартуєш. Це не жарти, коли в твоєму житті немає відпочинку від усього, що ти робиш. Нехай це навіть важлива робота, але й від неї потрібно відпочивати, а не бігти попереду всіх подій. А вже з новими силами, можли-во, у тебе вийде все набагато краще.

Олександр:

– Так. І тому я сьогодні хочу увечері піти погуляти і подихати свіжим повітрям.

Сергій:

– Це правильне рішення, на відпочилу голову легше думати, і з’являються свіжі думки. Коли бігаєш з роботи в зал і так протягом року, то ти скоро зміниш свій ритм і він стане іншим, і тобі сподобається жити без відпочинку.

Олександр:

– Так, потрібно призупинитися.

Сергій:

– Я бачу, як ти живеш, і в мене колись таке було, і я настільки сильно розігнався, що потім сам ледве не врізався в роботу і хотів від усіх втекти, щоб мене ніхто не бачив і бу-ло таке, що я відмовлявся від роботи. Я зрозумів, що так діла не буде й почав пригальмовувати. Потрібно сповільнювати ритм життя, а потім, коли настане момент, знову полетиш до своєї мети і, можливо, до нової. Як у залі потрібно змінювати ваги, щоб не було важко.

Олександр:

– Треба щось поміняти.

Сергій:

– Потрібно. І якнайшвидше, а тому мені іноді здаєть-ся, що ти скоро опинишся в такому становищі, що потім бу-деш дзвонити і просити, щоб я прибіг тобі на допомогу.

Олександр:

– Не буду я такого робити. Я не буду дзвонити тобі і просити про допомогу. Що я такого в житті можу накоїти, щоб потім тебе кликати на допомогу?

Сергій:

– Розігнатися і не зупинитися, а втома може від тако-го життя, і зі своїх причин, переслідувати тебе дуже довго, і тобі мало чого буде хотітися, і ти через силу волі, а не задо-волення, далі будеш продовжувати так жити.

Олександр:

– Я зрозумів, досить уже філософських думок. Це так на тебе зал вплинув чи ти й раніше таким був?

Сергій:

– Ні, я раніше був зовсім іншим, а зал насправді мені додав мудрості і я почав набагато більше цінувати в житті, ніж до тренажерного залу. А з тобою потрібно провести не-велику бесіду, щоб ти щось зрозумів, і переоцінив, і почав по-іншому думати.

Олександр:

– Не потрібно зі мною проводити жодних бесід, я це все знаю, можливо, не завжди звертаю увагу.

Сергій:

– Тобі потрібен відпочинок.

Олександр:

– Гаразд, потім побалакаємо на цю тему, коли будемо повертатися додому, а зараз продовжимо тренування і зро-бимо присід зі штангою.

Сергій:

– Добре, давай.

Олександр:

– Ти готовий чи далі продовжуватимеш балакати?

Сергій:

– Мені подобається розмовляти.

Олександр:

– Розмовляти – це добре, і ділитися досвідом, але за-раз нам потрібно продовжити тренування. Як я бачу, твої ноги ніби ніколи не присідали.

Сергій:

– Не кажи такого, це на вигляд вони худі, а раніше бу-ли ще худішими. Я завжди, коли приходжу в тренажерний зал, роблю вправи на м’язи ніг. Можливо, на вигляд вони не такі накачані, але я можу піднімати досить непогані ваги.

Олександра:

– Які ж непогані ваги ти можеш тиснути?

Сергій:

– Можливо, тебе це налякає, але в мене вийшло під-няти сто десять кілограмів. Ти уявляєш, я сідав із вагою сто десять кілограмів.

Олександр:

– Це хороший результат.

Сергій:

– А ти скільки піднімаєш? Так само, чи більше?

Олександр задумався:

– Скільки я витискаю? Ну, востаннє, коли я тиснув, це було дев’яносто п’ять кілограмів. Але на більше у мене чо-мусь не вистачило хоробрості. Може, я міг витиснути наба-гато більше, але я так почав припускати, що мені достатньо цієї ваги для того, щоб прокачати ноги.

Сергій:

– А чому ти не хочеш качати ноги з більшою вагою?

Олександр:

– У мене немає такого бажання. Мені подобаються мої ноги. Я не хочу, щоб вони були великого об’єму. Якщо я почну присідати з великою вагою, то мої ноги почнуть збі-льшуватися в об’ємі, і я потім буду ходити і перекачуватися з боку в бік, а мені це не подобається.

Сергій:

– Це справжня причина чи ти просто боїшся зробити більше з більшою вагою?

Олександр:

– Ні, я не боюся. Мене все влаштовує, у мене немає жодних претензій до самого себе і до своїх ніг. Якщо б вони були меншого розміру або ж були набагато слабшими, і я тиснув п’ятдесят кілограмів, як це було на самому початку, то я б замислювався над тим, щоб збільшувати вагу жиму ніг. Чому ти так подумав?

Сергій:

– Чому так подумав? Мені здалося, що ти боїшся брати великі ваги зі своєю статурою. Можна було б ще додати тро-хи ваги. І це дасть ще кращий результат.

Олександр:

– Я не хочу великі ноги. Мені цього достатньо. Чому ти хочеш, щоб я тиснув більше?

Сергій:

– У залі потрібно тренуватися і піднімати максимум. Я розумію, що, можливо, ти дійшов до певного рівня і він тебе влаштовує. Однак мені здається, що ноги потрібно ще трохи прокачати.

Олександр:

– Мене мій рівень влаштовує. Я не маю жодних прете-нзій до того, скільки я тисну. Якщо всередині мене щось від-гукується і підказує, що мені потрібно тиснути більше, ніж я тисну, то я над цим замислююся і починаю тиснути більше. Я з самого початку тренувань і донині дійшов до такої ваги й коли відчув, що вистачить, то вирішив зупинитися. Я не займаюся жодним професійним видом спорту. Я не бігаю. Я не їжджу на велосипеді і не беру участі у змаганнях і тому в мене немає потреби стільки піднімати. Я простий хлопець, який приходить у зал і качає м’язи для свого обраного рівня. У мене немає жодних певних критеріїв тренування. І я не з тих, хто приходить у зал і йде до максимуму при цьому, не беручи участі ні в яких змаганнях. Комусь це подобається, а комусь ні, і кожен сам обирає, чи працювати на всі сили і йти до максимуму, чи просто приходити до залу, тренуватися у своє задоволення. У мене свої цілі відвідування тренажерно-го залу. Для мене це новий світ.

Сергій:

– Зал став для тебе святим місцем?

Олександр:

– Так, зал став для мене саме святим місцем, він дав багато чого в житті, того, що я б ніде не міг узяти. Він змінив моє життя, і я вдячний залу. Якби не він, я вже казав, у мене було б зовсім інше життя, а цього життя я б ніколи не впіз-нав, а воно краще за попереднє, у ньому більше сенсу, корис-ті, задоволення.

Сергій:

– Згоден. Багато хто сам собі встановлює планку. Я теж вирішив прийти прокачати себе і стати сильним, і я че-рез деякий змінився не тільки зовні, а й усередині себе. У мене вже зовсім інше ставлення до всього світу. У мене теж інший напрям відвідування залу. Раніше, на самому початку, були думки дійти до величезних ваг і тиснути так, як тис-нуть професійні спортсмени, а потім я подумав, що я ж не вони і жодним професійним спортом не займаюся і не буду, і тому іноді наважувався підвищувати свою робочу вагу, і це так само приносило свою втіху, а ось працювати на знос і дійти до максимуму я не наважився. У кожного своя мотива-ція.

Олександр:

– Так. У когось – прийти в зал і стати великих розмірів та дійти до своєї максимальної ваги. А потім взагалі переста-ти тренуватися, або ж змінити себе. А після неї, коли людина доходить до своєї мети, в неї одразу все змінюється, багато речей стають нецікавими, і вона перестає ходити до залу. У мене мета – дійти до свого рівня і далі тренуватися протягом життя. У мене немає таких цілей: прийти в зал і підняти сто кілограмів, а потім більше не приходити. Ні, у мене усе по-іншому. Я розумію, що доходячи до своїх висот багато хто може втомити і потім перестане хотітися взагалі відвідувати тренажерний зал, і тому я не виснажую себе на максимум і далі продовжую тренуватися.

Сергій:

– У всіх сил є своя межа, і рано чи пізно вони закінчу-ються. У когось, може, через рік, а в когось – через десять років, а то й більше, але настає момент, коли доводиться зу-пинитися. Це так як закінчується день, у всього є свій відве-дений проміжок часу.

Олександр:

– Тому себе потрібно берегти. І свої сили теж, і не ви-трачати їх всі відразу, а поступово йдучи до своєї мети і своїм шляхом. Прийшовши до залу можна місяць тренуватися на межі можливостей, а потім покинути його. Якщо ж тренува-тися в міру, то так можна й надалі відвідувати зал ще довго.

Сергій:

– Я дуже часто помічав, як у зал приходять різні спортсмени, вони тиснуть якомога більше. І їхня мотивація – наступного тижня витиснути ще більше, ніж вони тиснули на попередньому тижні. Для них результат два або п’ять кі-лограмів також є досягненням. Це їх мотивує ще більше, і вони далі продовжують іти до якогось певного рівня, але коли вони доходили до свого максимального рівня, то пере-ставали ходити до залу. Можливо, це була їхня мета – дійти до максимуму і перестати відвідувати зал?

Олександр:

– Так, це була їхня мета, і дійшовши до неї їм уже ста-ло не цікаво. Дійшовши до мети все змінюється, і до чогось вона втрачає інтерес, більше не хоче нічого і зупиняється. Відбуваються радикальні зміни, і так само багато до чого зникає інтерес, щоб щось робити. Якщо не поставити насту-пну мету, спрямовану на продовження своєї справи, людина перестає йти далі, і тому більше не приходить до залу, а в мене мета – тренуватися все життя.

Сергій:

– Я б теж, коли прийшов у зал і у мене була б мета під-німати жим лежачи сто двадцять кілограмів, і коли б я вича-вив цю вагу, то я б потім не знав, що робити далі, адже зро-бив те, що хотів робити, і більше мені нема чого робити. Але в мене ще є мета тримати себе у формі і далі продовжувати тренуватися.

Олександр:

– Потрібно розуміти свої цілі та бажання, щоб потім не було проблем, а різко припиняти тренуватися не можна. Це призведе до негативних наслідків. Якщо ти, приміром, підняв ті бажані сто двадцять кілограмів, тобі потрібно далі продовжувати тренуватися, але вже з меншими вагами, а не зупинятися на досягнутому.

Сергій:

– Я розумію, про що ти зараз говориш. Знаю, якщо різ-ко перестанеш ходити в зал, то потім буде не по собі, і неві-домо, в який бік мене понесе, якщо я перестану відвідувати тренажери.

Олександр:

– Так. Ніколи не слід різко зупиняється і звертати з дороги, необхідно скидати швидкість до повної зупинки, а для цього потрібен час.

Сергій:

– Так.

Олександр:

– Ні, ні, у мене немає вищого рівня. Я ж уже тренуюся протягом року і за цей рік я вивчив себе досить добре з різ-них сторін і зрозумів, що мені потрібно. Можливо, тобі краще влаштуватися тренером у тренажерний зал і ти будеш усім, хто приходитиме сюди, підказувати, що їм потрібно робити та давати мудрі поради.

Сергій:

– Дякую тобі за пораду. Я так само думав над тим, щоб прийти працювати в зал, але це не моє. Мені потрібно прой-ти якийсь певний шлях для того, щоб давати поради. Я так само тренуюся, як ти, самостійно, і ні в кого не навчався. Не закінчував жодного навчального закладу. Не пройшовши шлях спортсмена від новачка до майстра спорту, який розу-міє набагато більше, який знає, що підходить і як потрібно правильно тренуватися, у мене немає таких прав. От якби був би такою людиною і тренувався з самого дитинства і цим жив, як живе багато людей, і це було б моїм сенсом життя, займатися спортом, то я б погодився йти працювати в тре-нажерний зал. Хочу тобі сказати, що я не в змозі давати по-ради іншим людям, а ось своєму другові щось порадити мо-жу. Як вони на мене дивитимуться, якщо я підходитиму до них і розповідатиму, як правильно тренуватися, водночас я самостійно займаюся протягом року. У мене немає жодних досягнень у спорті.

Олександр:

– Я не знаю, як вони реагуватимуть. Можливо, вони реагуватимуть так само, як і я, відмовляючись від твоєї до-помоги та послуг. Навіть якщо вони безкоштовні. Я сам не погоджуся тебе слухати і брати до уваги твої поради, а тим паче – ще думати над тим, що ти мені сказав. У мене є своя голова, і я самостійно ухвалюю рішення, як мені потрібно правильно тренуватися. От якщо б ти був майстром спорту з якогось виду спорту, то в такому разі я б ще задумався. Я б так само поставився в тому випадку, і якщо в тебе був би та-кий великий життєвий досвід у спорті та досягнення, а так насправді я сам прийшов, я сам тренуюся, я сам іноді навіть придумував якісь вправи, яких ніколи не робив. Мені це по-добається, і від цього я отримую задоволення. Я самостійно розвиваюся.

Сергій:

– Які ти придумав самостійні вправи? Усі вправи вже давним-давно придумані і давним-давно вже все розписано, від початку до кінця. Усі м’язи, які є в тілі людини, всі описа-ні в книгах, як і те, як їх правильно прокачувати. Уже стільки літератури існує про спорт, що мені потрібні багато життів, щоб це все прочитати і потім засвоїти. Що ж ти такого нового почав вигадувати, те, чого інші не знають?

Олександр:

– Я з тобою згоден, що все вже написано. Були момен-ти, коли я звертався за допомогою до Інтернету, але це вже після того, як самостійно щось придумав, а потім уже це все десь бачив та інколи переглядав і дивився, правильно я роб-лю чи ні, і в більшості випадків це було правильно. Адже мені ніхто не показував, як правильно це робити, як правильно розминатися, я до всього доходив сам. Просто піднімав руки, ноги і робив так, як це можна зробити. І тому я вважаю, що я сам це придумав.

Сергій:

– Як хочеш, так і вважай, це твоя справа. Якщо ти сам усе це почав робити, то можна сказати, що ти самостійно для себе придумав вправи.

Олександр:

– Я сам для себе придумав розминку, і я працюю так, як мені подобається.

Сергій:

– Молодець, що ти самостійно тренуєшся і ні в кого не питаєш порад. Не кожен зможе так тренуватися. Більшість із тих, хто приходить у зал, одразу починає питати, як, що ро-бити, і каже, підкажіть, покажіть, розкажіть, навчіть і прове-діть мене за ручку. І так потрібно кілька місяців показувати і розповідати, щоб людина чогось навчилася. У кожного своє ставлення до тренувань, хтось хоче самостійно тренуватися, а це ті, у кого немає можливості тренуватися з тренером, і є ті, у кого є така можливість, і вони віддають перевагу трену-ванням із тренером. Я нікого не засуджую, у кожного свої можливості, а бажання одне. Усі хочуть тренуватися.

Олександр:

– Цікаво. Я сам так вирішив, я сам вибрав, я сам тре-нуюся, я сам за себе несу відповідальність. Якщо зі мною щось трапиться, то ніхто в цьому не буде винен, що хтось якось не так показав, що потрібно робити, я сам себе ство-рюю, і всі похибки – це мої проблеми.

Сергій:

– Добре, я зрозумів твій настрій на спорт і те, що ти не потребуєш поради, а все робиш самостійно.

Олександр:

– Хвилини відпочинку минули, ми заговорилися, а нам уже потрібно робити перший підхід на присід ніг. Я ду-маю почати розминку з п’ятдесяти кілограмів, а там уже бу-демо додавати по п’ять і десять кілограмів, і так з кожним підходом. Як ми будемо себе почувати, так і будемо робити. На ноги не станемо робити велике навантаження.

Сергій:

– Добре, починай робити перший підхід.

Олександр:

– Ну, бери ось диски, вони біля тебе висять на гачку. Один диск одягай зі свого боку, бери диск п’ятнадцять кіло-грамів, а я зі свого боку одягну теж п’ятнадцять кілограмів. І не забудь одягнути захисний замок. Можливо, я десь не до-дивлюся або десь передивлюся, або десь замріюся і випадко-во нахилю в бік штангу. І мені б не хотілося, щоб диск злетів із грифа та впав на підлогу. Тому краще одягнути захисні замки, щоб по всьому залу не пролунав гуркіт.

Сергій:

– Добре.

Олександр одягнув п’ятнадцять кілограмів зі свого боку, а Сергій – з іншого боку.. Потім хлопці одягли замки на гриф. Першим до штанги підійшов Сергій. Він поставив ноги на ширині плечей і двома руками взяв гриф, пірнув під нього і поклав гриф на себе, разом зі штангою зробив крок назад і почав присідати. Присів десять разів і зробив крок уперед, подивився вбік, щоб можна було покласти гриф на стійку і не промахнутися. Обережно спочатку поклав ліву сторону на гачок, а потім – праву, і вже без штанги зробив крок назад.

Сергій:

– Ну, що, Олександр, тепер твоя черга.

Олександр:

– Так, моя черга. Я знаю.

Олександр підійшов до штанги і зробив, як Сергій, і ту кількість разів, що Сергій.

Сергій подивився на Олександра:

– А тепер додаємо по десять кілограмів з кожного бо-ку, і зараз вага буде сімдесят кілограмів.

Олександр:

– Добре, сімдесят кілограмів. Це моя робоча вага. Піс-ля цього повтору я вже уважно подивлюся на те, додавати мені ще вагу чи ні. На сьогоднішньому повторі можна буде додати ще по п’ять кілограмів, це буде вже третій підхід, а далі побачимо. Можливо, сьогодні я буду присідати з дев’яносто кілограмами.

Сергій:

– Непогано, якщо ти сьогодні вирішив присісти з та-кою вагою.

Олександр зняв захисний замок, одягнув п’ять кіло-грамів і повернув назад захисний замок. Сергій подивився на Олександра і зняв захисний замок та одягнув диск п’ять кі-лограмів.

Олександр:

– Ну, що, твій підхід.

Сергій підійшов до штанги , як у попередньому повто-рі і зробив усе розмірено та плавно. Олександр після того, як минула хвилина відпочинку, підійшов до стійки і теж зробив десять присідань.

Олександр тихо сказав:

– Непогано присідаєш, швидко, плавно і без зупинки.

Сергій розвернувся, подивився на Олександра:

– Так, це моя робоча вага. Коли я доходжу до певного рівня, то трохи зменшую вагу, і вона, і та вага, яка нижча, стає моєю робочою вагою, і я з нею вже починаю працювати плавно, швидко, без зупинок, і так до самого кінця.

Олександр:

– Непогана тактика.

Сергій:

– Так завжди було. Я спочатку доходжу до великої ва-ги, а потім знижую і з нею вже працюю.

Олександр усміхнувся:

– Починай, роби, не стій на місці.

Сергій:

– Це ти продовжуєш розмовляти. Я навчився завжди зосереджуватися на собі, а не розмовляти.

Олександр:

– Двадцять хвилин тому ти мені говорив зовсім інше.

Сергій:

– Це було двадцять хвилин тому.

Олександр:

– Ти вже змінив своє ставлення до тренування?

Сергій:

– Ні, я жартую, мені подобається розмовляти.

Олександр:

– Бери штангу і роби підхід.

Сергій:

– Так, добре, зараз же моя черга, а ти нічого не забув?

Олександр:

– А що я міг забути?

Сергій:

– Одягнути диск у п’ять кілограмів для збільшення ваги.

Олександр:

– Уже одягаю, а ти не забудь одягнути зі свого боку, а то забудеш, і під час виконання вправи штангу нахилить на бік.

Сергій:

– Я не забуду, це ти можеш забути, одягай.

Олександр підійшов до штанги, одягнув диск у п’ять кілограмів. Сергій теж одягнув диск у п’ять кілограмів та за-питав:

– Ти не забув одягнути захисний замок?

Олександр:

– Ні, не забув, я завжди його одягаю.

Сергій уважно подивився навколо себе і так, щоб стати посе-редині штанги, взяв її двома руками, пірнув під неї, трохи підняв і зробив крок назад. Цього разу, вже присідаючи, він почав затримува-тися кожного підйому, але усе робив плавно і присів десять разів.

Сергій відійшов убік і сказав:

– Я зробив, тепер твоя черга. Не забувай правильно дихати, багато в чому це допомагає, і не так паморочиться голова.

Олександр:

– Дякую за пораду, я про це знаю.

Олександр підійшов до штанги, зробив вправу десять разів, відійшов убік і подивився на Сергія:

– У тебе виходить набагато краще, ніж у мене. Я з ри-вками роблю, а ти плавно, ніби там вага у двадцять кілогра-мів.

Олександр:

– Ти сказав правду, потрібно трохи більше жати, а по-тім вагу зменшити і буде легше присідати.

Сергій:

– Я ж тобі говорив, що потрібно трохи більше тиснути для того, щоб потім із легкістю піднімати вісімдесят кілогра-мів.

Олександр:

– Я над цим подумаю. Давай додамо вагу по п’ять кі-лограмів і буде дев’яносто кілограмів. Я думаю, що зможу підняти таку вагу.

Олександр разом із Сергієм додали вагу в десять кіло-грамів, а це два диски по п’ять кілограмів. Першим підхід зробив Сергій. Він плавно, без ривків зробив вправу десять разів, поставив штангу на місце, відійшов убік і сказав:

– Тепер твоя черга.

Олександр зі здивуванням подивився на Сергія, і по-бачив, що його обличчя не змінилося, ноги не трусилися, він почувався спокійно, і для нього повтор із такою вагою не виявився складним, наче це була його робоча вага.

Олександр підійшов до штанги, взяв її. Цього разу хлопець вже почав відчувати важкість штанги і перед кож-ним присіданням робив кілька вдихів та видихів, зосере-джуючись. Для нього вага була нелегкою, і він все робив обережно, розуміючи, що штанга набагато важча, ніж у по-передньому підході. У Сергія вийшло без зусиль зробити вправу десять разів, а Олександр зміг присісти тільки шість разів, і його ноги трусилися, як ніколи. Для нього це була нелегка вага, він уже давно не робив цю вправу із такою ва-гою і ще більше почав розуміти, що йому потрібно збільшу-вати навантаження на ноги.

Сергій:

– Дивлюся на тебе і бачу, як у тебе трусяться ноги. Як ти себе почуваєш? У тебе все добре?

Олександр:

– Так, у мене все добре. Я нормально почуваюся, а на те, що ти бачиш, я думаю, не варто звертати увагу. Учора на роботі я втомився, а за ніч я не встиг відпочити.

Сергій:

– Та годі, не потрібно такого вигадувати. Я розумію, що тобі важко сідати з такою вагою, вона для тебе незвична, а ось для мене вона є звичайною робочою вагою. Я вже дав-но звик до такої ваги. Потрібно брати більшу вагу, а потім з меншою буде набагато легше.

Олександр:

– Я прислухаюся до твоєї поради. Я зрозумів, на що ти натякаєш, що в мене не такі сильні ноги, як у тебе, але в тебе вони худі, а в мене ні.

Сергій:

– Справа не в розмірі ніг, а в тому, як ти тренуєшся. Будеш більше тренуватися, вони будуть сильними, а от об’єм ніг не важливий.

Олександр:

– Ти робиш більшу вагу, а я роблю менше, і тому мені зараз важко тиснути таку вагу, і коли я тисну, у мене з’являються паузи. Коли я опускаюся зі штангою і стою з нею, я розумію, що потрібно все робити плавно, без зупинок, і так я можу робити тільки з шістдесятьма кілограмами. Мо-жливо, з сімдесятьма, але буде вже набагато складніше, а далі доводиться присідати із зупинками.

Сергій:

– Спочатку всім складно. І не кожен може сідати з та-кою вагою, з якою я сідаю, і так плавно, як виходить. Для того, щоб у тебе виходило так само і не трусилися ноги та не було зупинок, потрібно додавати вагу, і з часом так звикнеш. А потім ця вага, що зараз на грифі, буде легкою і робочою. Я знаю, що це нелегко дається, і знаю, що потрібно багато пра-цювати. Я розумію, що ти не настільки багато приділяв часу ногам, і я тобі про це нічого не кажу. Я робив набагато біль-ше вправ для ніг, і в мене результат кращий. Ти не ображай-ся, я просто хотів дати пораду, а тобі вже вирішувати, брати до уваги її чи ні.

Олександр поглянув на Сергія, на диски по п’ять кіло-грамів, що лежали поруч, і взяв їх. Одяг з двох боків, а Сергій не міг зрозуміти, навіщо він це робить.

Олександр:

– Зробимо ще один підхід. Зараз вага буде сто кіло-грамів.

Сергій:

– Як скажеш, я зможу зробити, а от скільки разів, я не знаю. А ти зможеш хоч кілька разів присісти зі ста кілогра-мами?

Олександр:

– Зараз побачимо, я вирішив спробувати.

Сергій:

– А ти вже починаєш думати про те, щоб збільшити вагу. Слід взяти на замітку, щоб збільшувати вагу, і нам це потрібно, так як ми вже тренуємося близько року. І якщо ти так будеш робити упродовж тижня чи двох, а, може, місяця, то потім можна вже буде збільшувати вагу до ста десяти кі-лограмів, і коли ти ще так позаймаєшся місяць, то тоді дев’яносто кілограмів для тебе буде робочою вагою, і ти з легкістю зможеш із нею присідати.

Олександр:

– Добре, я тебе почув. Над цим треба буде подумати, щоб додати у свою програму тренувань збільшення ваги.

Сергій:

– Подумай, подумай дуже добре, а я почну присідати.

Сергій підійшов до штанги, обережно взяв її і плавно, але вже повільніше, присів десять разів, але на останніх двох він уже почав трохи призупинятися. Зробив повтор, відійшов убік, зробив глибокий вдих і видих, а Олександр підійшов до штанги, і, розуміючи, що він може зробити кілька разів, зро-бив упевнене обличчя, подивився на бік, зняв штангу, а вона вже відчутно була важкою, і зробив повільний невеликий крок назад. Він почав присідати перший раз дуже повільно, щоб не впасти зі штангою, і повільно піднімався. Ця вага для нього була важкою, і другий раз він уже перед тим, як сідати, почав налаштовувати себе, зосереджуючи всі сили на цій вправі. Другий раз присів, встав, і вже коли, перебуваючи в положенні стоячи, почав повільно дивитись в бік і настрою-вати себе на третій раз, відчуваючи в собі ще невеликий за-лишок сил. Третій і четвертий рази він так само зробив, і на п’ятому разі перед тим, як сідати, зробив паузу і почекав кі-лька секунд. Зосередився і зробив п’ятий раз, а на шостий все відбулося набагато повільніше, і з затримками при вставанні. Подивився вниз і поставив штангу на місце, розуміючи, що на сьомий раз у нього немає сил.

Олександр відійшов, віддихався, подивився на Сергія:

– Так, можливо, мені потрібно щось змінювати і біль-ше робити вправ на ноги та все з більшою вагою, а то я від-чуваю, що та вага, яку тиснув, мені не підходить, і потрібно збільшувати її.

Сергій:

– Це нормальне явище. Коли в тебе той жим, який був пару тижнів тому, зараз не піднімається і тобі важко з ним присідати. Не забувай, що ти працюєш, що в тебе як психоло-гічне, так і фізичне навантаження. Після роботи твої показ-ники стають меншими, втома знижує роботу м’язів, а на ви-хідних тобі легше тренуватися, тому що ти йдеш в зал не піс-ля роботи, а після відпочинку.

Олександр:

– Я тренуюся, як можу. Бувають нелегкі робочі дні, що забирають багато сил, і коли я приходжу в зал, то тисну на-багато менше, ніж зазвичай. Сам дивуюся, коли силові пока-зники стають набагато меншими. Мене лякає, коли я тиж-день тому тиснув одну вагу, і вона була пристойною, а потім після нелегкого дня приходжу до залу і хочу підняти цю саму вагу, але роблю з нею вправу кілька разів, і не більше.

Сергій:

– Таке буває, і таких випадків не потрібно боятися. Все це – від роботи і стресів. Вони знижують працездатність під час тренування, і твої показники можуть бути нижчими, ніж у спокійний робочий день, на десять і більше кілограмів. Не варто цим так перейматися. Найголовніше – завжди пот-рібно вчасно їсти. І смачно, тоді буде набагато легше.

Олександр:

– Хотілося б, щоб була можливість завжди і вчасно їс-ти.

Сергій:

– Правильно, потрібно їсти, і шукати можливість якіс-но харчуватись. Від цього залежать твоє здоров’я і сила, а якщо ти будеш їсти абияк, то й сили не буде.

Олександр:

– Я не завжди на це звертаю увагу. На першому місці в мене робота, а поїсти виходить не завжди вчасно, і коли як. Знаю, що від правильного харчування залежить приріст сил. Якщо неправильно харчуватися, то сил буде менше, і резуль-тат буде іншим. Я вже звик до таких стрибків життя. Сьогод-ні легко, а завтра важко, і це нормальне життя звичайної людини, яка живе і намагається вижити, а ще відвідувати тренажерний зал.

Сергій:

– Я тебе почув, але намагайся вчасно їсти і не забува-ти про обід.

Олександр:

– Я прислухаюся до твоєї поради, і тепер на роботу братиму шейкер та питиму молочний коктейль із протеїном.

Сергій:

– Так багато хто робить, хто ходить у тренажерний зал. Молочні коктейлі, а вони бувають різні, багато в чому допомагають перед тренуванням накопичити сили.

Олександр:

– Раніше думав, щоб на роботу брати шейкер зі спор-тивним харчуванням, але чомусь я ще жодного разу так не робив.

Сергій:

– Потрібно не думати, слід робити, і буде набагато ле-гше тренуватися.

Олександр:

– Я врахую твою пораду. Так, нам ще потрібно зроби-ти вправу на біцепс, тож не будемо робити десять хвилин перерви між вправами.

Сергій:

– Так, покачаємо біцепс.

Олександр:

– У нас залишилася остання вправа на сьогоднішній день, ну, крім преса.

Сергій:

– Так, робимо вправу на біцепс, а потім – на м’язи жи-вота, і це обов’язково.

Олександр:

– Я ніколи не забуваю робити вправу на м’язи живота. Якщо я буду качати всі м’язи, а м’язи живота ні, то в мене буде некрасива фігура, а я хочу бути красивим.

Сергій:

– Я теж не хочу, щоб у мене був живіт, а тому роблю кожне тренування вправу на м’язи живота. Мені не подоба-ється, коли є живіт. А коли його немає, я почуваюся набагато легшим. Якщо в мене був би живіт, то мені було б набагато складніше ходити, а на моїй роботі, як ти пам’ятаєш, мені потрібно дуже багато ходити, і тому я прийшов до тренаже-рного залу, щоб привести себе у форму. І не було зайвої ваги.

Олександр:

– А я прийшов у тренажерний зал, щоб прибрати все зайве не тільки з себе, а й з життя. А найбільше мене здиву-вало, що за останній рік відвідування залу я жодного разу не хворів.

Сергій:

– Не хворіти – дешевше жити.

Олександр:

– Найкращі ліки від усіх хвороб – це тренажерний зал.

Сергій:

– Так, він багато чого лікує як фізично, так психологі-чно, і стан душі стає спокійнішим, і життя налагоджується.

Олександр:

– Так, це правда, і минуле життя не зрівняється зі справжнім. Усе змінилося в кращий бік. Завжди, коли хочеш змінити життя, потрібно над собою працювати.

Сергій:

– Добре, а зараз вирішимо, що ж ми будемо робити з біцепсом. Біцепс можна покачати стоячи, сидячи на лавці й опершись ліктями, або ж узяти гантелі.. Вибір за тобою.

Олександр:

– Я б хотів покачати біцепс із W-подібним грифом. Це легка вправа і з хорошим результатом. Мені подобається, коли з цією вправою біцепс округляється. Головне – не роби-ти ніяких зайвих рухів спиною і поставити ноги на ширину плечей з узятим середнім хватом гриф, а широким хватом – це вже під настрій.

Сергій:

– Так, це прекрасний вибір, але сьогодні я хочу зроби-ти середнім хватом. Мені цього буде достатньо.

Олександр:

– Добре, а тепер давай візьмемо гриф, одягнемо по п’ять кілограмів і почнемо перший підхід.

Олександр:

– Добре, давай, ти одягаєш з лівого боку, а я з правого.

Олександр взяв диск на п’ять кілограмів, одягнув зі свого боку, слідом одягнув замок. Сергій зробив так само. Першим почав робити вправи Сергій, він підійшов до W-подібного грифа і взяв його в обидві руки, став перед дзер-калом, уважно подивився на себе, оцінив свою мускулатуру і зробив десять разів, а це були десять легких разів, і поставив гриф на місце. За ним підійшов Олександр, узяв гриф, став перед дзеркалом, але не роздивлявся себе. Повільно, прави-льно дихаючи, зробив десять разів. У наступному підході вони знову додали по п’ять кілограмів з двох боків, і першим зробив вправу Сергій, а за ним одразу, без очікування, Олек-сандр. Відпочили дві хвилини і знову додали по п’ять кіло-грамів з кожного боку, і вже була досить гарна вага.

Олександр подивився на Сергія:

– Це вже непогана вага для такої вправи. Ти зможеш її зробити?

Сергій:

– Так, зможу, я і більше робив, і десять разів. Мені по-добається вправа на біцепс, і роблю я її по-різному, сьогодні так, а на наступному тренуванні по-іншому.

Олександр:

– Ти хочеш розгойдати біцепс по максимуму?

Сергій:

– У мене була така думка, але я утримався, і роблю цю вправу з великим навантаженням.

Олександр:

– Я тебе зрозумів, тоді продовжуй, твій повтор.

Сергій повільно підійшов до грифа, оглянув його і взяв середнім хватом. Став перед дзеркалом, подивився на свої руки і почав робити з глибоким вдихом і видихом, і так, не ворушачи спиною і не допомагаючи ногами, він без зупи-нки зробив десять разів. Олександр зі здивуванням на нього подивився, не сказав жодного слова і сам одразу підійшов до грифа, взяв його і почав виконувати вправу. На останньому десятому разові він почав допомагати собі спиною. Закінчив вправу, відійшов назад і сказав:

– У тебе набагато сильніші руки, ніж у мене. Я думав, що із легкістю зроблю десять разів, а не вийшло. На остан-ньому разі мені довелося трохи допомогти підняти гриф.

Сергій:

– Я тренувався і щомісяця підвищував вагу, тому мені зараз легко. А ще врахуй, що в тебе нелегка робота, тобі до-водиться більше, ніж мені, працювати, і ти дуже втомлюєшся. Це знижує роботу в тренажерному залі і, можливо, тому ти не брався за більшу вагу і довго тренувався меншою вагою й не прагнув збільшити навантаження у вправі. Це нормальне явище, як я вже казав, за умови нелегкої роботи тобі склад-ніше змінювати навантаження.

Олександр:

– Згоден, іноді після роботи взагалі немає сил йти в зал, але я йду і тренуюся, як можу. А, бувало, після тренуван-ня важко встати з лави і піти додому.

Сергій:

– Знаю і розумію, у мене таке було кілька разів, коли на ро-боті була запара, а щоб не затримуватися, я набагато швидше працю-вав і дуже втомлювався. А коли приходив до залу, то мої показники ставали набагато меншими, а іноді й удвічі меншими, ніж зазвичай.

Олександр:

– Але я ще готовий одягнути по два з половиною кі-лограми і спробувати зробити стільки, скільки вийде.

Сергій:

– Я не проти.

Олександр узяв два диски по два з половиною кіло-грами і сам одягнув їх.

Сергій:

– Зараз моя черга робити вправу?

Олександр:

– Так, твоя черга.

Сергій підійшов до грифа, взяв його, став біля дзеркала, по-дивився на диски і почав піднімати. Йому було не складно виконати вправу з такою вагою, і без затримок й допомоги тілом він підняв десять разів та поставив гриф на місце. Олександр розумів, що в нього так не вийде, і йому доведеться робити так, як він зможе. Він підій-шов до грифа, взяв його і почав уже з першого разу піднімати гриф з допомогою спини. На другому і третьому разі він уже набагато пові-льніше, затримуючись на середині підйому, піднімав гриф. На четве-ртому разі призупинився, подивився в дзеркало і вже повільно, з ри-вками, зробив четвертий раз і відразу поклав гриф на підлогу. Відій-шов убік, віддихався та повернувся до Сергія:

– Я думав, буде набагато легше.

Сергій:

– До такої ваги потрібно звикнути, а потім уже буде легко.

Олександр:

– Я відчуваю, що зараз мої руки лопнуть. Я раніше так не навантажував свій біцепс. Я дивлюся на руки, вони ніби стали вдвічі більшими, ніж були.

Сергій:

– Так це ж правильно. Нормальне явище. Коли ти ро-биш велике навантаження на м’яз, то він одразу збільшують-ся в об’ємі, а потім, коли кровообіг знижується і ти заспоко-юєшся, він стає меншим, але не до такого розміру, як був. Коли робиш так протягом місяця, то твій біцепс значно збі-льшується в об’ємі, а якщо ти перестанеш узагалі тренувати-ся, він стане меншим.

Олександр:

– Тому, щоб він не став, як раніше, я підтримую фор-му.

Сергій:

– Таким, як колись, він уже не стане, і все одно буде видно, що ти качав біцепс, але в нього не буде об’єму.

Олександр:

– У моїх планах зал буде до старості. Я не маю жодно-го бажання переставати тренуватися. Тренажерний зал на все життя.

Сергій:

– Чудовий вибір, а то багато хто через рік забуває до-рогу в зал. Якщо ти вже зробив свій вибір, то потрібно йти до кінця.

Олександр:

– Ти мене не відмовиш від мого вибору, і ніхто не зу-пинить мене ходити в зал.

Сергій:

– Добре, я ціную твій вибір і підтримую його. А тепер нам потрібно закінчувати тренування. Ще залишилася одна вправа для живота.

Олександр:

– Дякую за підтримку, а про м’язи живота я не забув.

Сергій:

– Ти де сьогодні будеш робити прес?

Олександр:

– Я його буду робити ось на тій спортивній лавці, буду піднімати ноги, а ти де?

Сергій:

– Я буду його робити он на тому тренажері. І буду пі-днімати тулуб.

Олександр:

– Ну, тоді на цю вправу виділимо десять хвилин, і ко-жен буде її робити самостійно. Не будемо один одного відво-лікати від тренування.

Олександр і Сергій розійшлися по залу і почали роби-ти вправу на живіт. Кожен робив свою вправу протягом деся-ти хвилин. Уже втомлені, вони зійшлися на середині залу. Музика заспокоювала і розслабляла.

Сергій поглянув на Олександра:

– Ну, що, на сьогодні наше тренування закінчено?

Олександр усміхнувся:

– Так, сьогоднішнє тренування закінчено. Йдемо в ро-здягальню і переодягаємося, а потім додому. Я ще хочу при-готувати поїсти, а ввечері піти на прогулянку, мені потрібен відпочинок. Завтра мені рано вставати і йти на роботу.

Сергій:

– У мене та сама ситуація. Зараз я забіжу в магазин, а вдома я нічого не готуватиму, візьму щось солоденьке, при-йду додому, увімкну фільм і насолоджуватимусь залишком вихідного дня.

Олександр:

– Так краще самому приготувати. Домашнє завжди найсмачніше.

Сергій:

– Але в мене немає жодного бажання готувати їсти. Сьогодні в мене вихідний день.

Олександр:

– Я тебе зрозумів. Тоді йдемо в роздягальню переодя-гатися.

Олександр і Сергій зайшли в роздягальню, передягли-ся, і повільно вийшли із залу. Дійшовши до перехрестя, друзі тепло потиснули руки. Сергій пішов в один бік, а Олександр в інший. На сьогодні їхнє тренування закінчилося, тренажер-ний зал приніс їм бажане задоволення і кожен із них вже чекає на наступне тренування, розуміючи те, яку силу та радість дає тренування на тренажерах.

Початок 20.04.2023

Закінчення роботи 15.07.2023