Яна прокинулась у білосніжній кімнаті залитій якимось, здавалося, неприродньо білим світлом. Вона спробувала закрити його джерело, щоб дати очам призвичаїтись та хоч щось інше побачити, але воно, здається, було повсюди.

Дівчина повільно піднялась із підлоги і тільки тоді змогла розгледіти попереду себе, що та стіна була повністю скляною, а за нею ходили люди у захисних костюмах. Яна гукнула їх і тоді одна жінка показала їй жест, щоб вона не рухалась.

- Назвіть себе, - сказала жінка.

- Старший біолог Яна Пилипенко. А що відбувається?

- Що ви останнім пам’ятаєте? - запитала жінка.

В цей момент до Яни повернулись болючі спогади. Вона пригадала, як станція приземлилась на новій екзопланеті, як вона з колегами вперше вийшла на зовні та зібрала зразки місцевої рослини. Вона принесла її у лабораторію та розділила на кілька частин.

Одну частину біолог взяла на аналіз, а іншу висадила у горщик. А через кілька годин рослина із горщика заполонила буквально всю лабораторію, а потім швидко охопила всю станцію. Але найгірше, ця рослина випустила у вентиляцію дивний газ, від якого всі почали втрачати свідомість.

Яна переповіла жінці, що пам’ятала та запитала чи газ якось пошкодив іншим членам експедиції. Жінка нічого не відповіла на це, а лише наказала їй чекати. В якийсь момент дівчина помітила в очах жінки страх. Яна не розуміла, чому вони так поводяться та чому їх бояться. Невже газ якоїсь їх змінив?

Вже через кілька годин сусідню кімнату покинули всі люди в костюмах і Яна вирішила перевірити чи зачинили вони її тут. Проте взявшись за зачинену лямку, Яна відчула у своїх руках силу відчинити двері і зробила це. Опинившись в коридорі, Яна зрозуміла, що все-таки газ щось зробив із нею.

Яна не проходила коридорами й 5 хвилин, як наштовхнулась на свою колегу Мар’яну у такому ж білому костюмі. Проте Мар’яна неначе інколи втрачала зв’язок із реальністю та вела ще більш дивно, ніж люди в захисних костюмах. А коли Яна запитала, чи знає вона, що газ із ними зробив, то Мар’яна лише сказала:

- То ти не знаєш? - і коли побачила страх і не розуміння в очах Яни, продовжила, - Що ми вже не люди?

Яна здивовано та дико глянула на колегу. «Що це вона таке каже?» - подумала Яна. Мар’яна майже одразу зрозуміла, що Яна їй не вірить, тому взяла її за руку та легким рухом розламала її. В середині, замість плоті та крові, були дрібні стебельця. А вже через хвилину стебельця зарухались та зрослись назад у тому ж вигляді руки.

Яна лише ковтнула, а потім притулилась до стіни, намагаючись усвідомити, що це вона таке бачить. Як її людська свідомість могла опинитись у імітації з рослин? І як це рослини могли таке зробити? Раптово, неначе почула її питання, Мар’яна випрямилась, а її очі змінились із звичайних людських на зелені.

- Ми не просто рослини. Ми живий розумний організм, який захищає свою територію від загарбників. Ми зімітували ваші тіла та перенесли ваші свідомості, щоб краще вас вивчити та побудувати ідеальну стратегію захисту, - сказала Мар’яна моторошним голосом.

- Ми не знали, що ви розумні істоти. На нашій планеті рослини такого не можуть. Ми лише вивчали… Будь ласка, відпустіть нас, ми не хочемо вам зла… - сказала Яна.

- Ви не зможете самостійно їх вмовити. Кращим варіантом буде вас знищити.

- Ні, почекайте. Якщо ви так вчините, то цю планету визнають ворожою і вас з орбіти розстріляють або скинуть бомбу. А якщо ви нас відпустите, то я вмовлю залишити цю планету вам. У всесвіті повно інших планет…

В цей момент Мар’яна дещо неприродньо повернула голову та неначе кивнула. А потім повела Яну за собою. Вони дійшли до коридору, в якому лежало справжнє тіло Яни на підлозі, оповите з усіх сторін рослинами.

Зненацька рослини почали відступати та вивільнили з своїх обіймів тіло дівчини. Яна підійшла до нього, розвернула себе головою до верху і в цей момент відкрились очі. Яна заклякла від жаху, адже вони були неначе порожні, ніби це й нежива людина.

Яна не до кінця встигла усвідомити цю дивність, коли відчула різкий біль і вмить опинилась в своєму тілі, а рослини над нею, які ще секунду тому утворювали копію її тіла, розповзлись по коридору. Яна різко піднялась із землі та почала бігти до своїх.

- Звільніть всіх і тоді ми негайно покинемо вас! - закричала Яна в дорозі.