Цей твір присвячується конкурсу жасних і моторошних оповідань “Кошмар триває” проєкта “Бабай”.

Олег у люті стукнув кулаком по клавіатурі. Та жалібно затріщала, підскочила після удару й перевернулася, з десяток клавіш вилетіли та розсипалися по столу, декілька впало додолу.

Юнак схопився за голову та трохи не закричав уголос те що крутилося у нього у голові. Як?! Як він сміє? “Поганенька пародія на Достоєвського”?! “Пластмасові персонажі, у почуття та мотивацію яких неможливо повірити”?! “Сюжет автор придумав після літру самогону”?! Ах, ти ж, погань! Хейтер знайшовся. Троль. Клятий Анонімус.

Олег уявив як його кулак трощить не клавіатуру, а щелепу Анонімуса, що так гидко аб’юзив його та “насрав” у коментах до його оповідання.

Трохи полегшало. Подивився на безлад на столі. Навряд чи клавіатуру вийде відремонтувати. Доведеться купити нову. Рахунок до Анонімуса зростав і зростав.

* * * * *

Віолета Аркадіївна все ще не могла заспокоїтися та навертала вже п’яте коло по кімнаті. Чи не за все її життя, ще ніхто не насмілився так її ображати, як той Анонімус. “Безграмотна школота”?! Вона?! Вчителька з двадцятирічним досвідом роботи? “Давайте я вам відсиплю ком, бо бачу, що вам не вистачає.” Це клепки у твоїй голові не вистачає, блазень! Сховався за анонімним ніком і дозволяє собі знущатися з людей.

Може, дарма вона послала своє оповідання на той конкурс? Краще було б відразу до видавництва — там дорослі розумні рецензенти б гідно оцінили її творіння.

Ой-ой! Щось закололо у грудях. Віолета Аркадіївна поспіхом пройшла до кухні і прийняла корвалол. Стало трохи легше. Жінка подумала та відкрила шухляду і дістала добре почату пляшку “Старого Таліну”, що їй подарували на день Вчителя. Налила прямо у немиту чашку з-під кави, рука тремтіла і пару крапель впало на білий кухонний стіл.

* * * * *

Павло Миколайович вже втретє перечитував коментарі Анонімуса і кожен раз лють та образа заважали йому сформулювати красиву та гарну відповідь на ті безглузді та нахабні слова.

“Ви хоч би вивчили матчастину! Хоча б курс біології, я вже не кажу про анатомію”. Це йому — хірургу, до якого черга з пацієнтів! А коли тому клінічному ідіоту написав, що він не просто знає матчастину, а є лікарем, то “Тепер я розумію, чого в нашій країні так погано з медициною”. Та хто ти такий? Анонімус! Навіть власне ім’я боїшся написати, потворо. Ох, якби зустрітися з тобою та поговорити, як чоловік з чоловіком. Хоча, який то чоловік? То, певне, якесь щеня, шмаркач, молокосос. Сів після школи за комп’ютер та строче свої висери. На такого навіть час не варто витрачати.

Ця думка мала б заспокоїти Павла Миколайовича, але він і далі накручував себе.