Це була вже третя їх спільна вечеря. Первісний Страх за допомогою якихось хакерських вмінь, попри анонімність, що була важливою умовою на літературному конкурсі, знайшов їх.

Не всіх звичайно, тільки найкращих, з ніками: Радіон Раскольников, Перша Вчителька та Ланцет.

Спершу вони зробили групу у Телеграмі і пару тижнів спілкувалися там. Коли ж з’ясувалося, що, чи не дивом, вони всі живуть у одному місті, то вирішили зібратися у їх неформального лідера — Первісного Страха.

Попри те, що всі четверо виявилися дуже різними, у всіх сенсах, людьми, кожна така вечірка проходила у дружній та веселій атмосфері. Первісний Страх завжди робив непогане застілля. Старий, ще радянських часів, стіл-книжка виносився на центр гостинної кімнати. Ковбасна та сирна нарізочка, холодець, квашена капуста, солоні огірочки, холодець, смажена картопля — чого тільки не було на столі. І, звичайно ж, алкоголь. Чоловіки пили льодяну, з холодильника горілочку, а для Віолети Аркадіївни, себто Першої Вчительки, Первісний Страх купив дорогий лікер “Бейліс”.

Олег, що сидів справа від Віолети Аркадіївни, якраз підлив алкоголь до спорожнілої чарки жінки. Та широко посміхнулася і трохи захмелілим голосом промовила:

— Ой, як приємно, що серед сучасної молоді ще можна зустріти чемну людину, що знає як поводитися, коли поруч дама.

— Ви перебільшуєте, Віолета Аркадіївна. — зашарівся Олег. Вони вже давно перейшли з ніків, що використовували на конкурсі, на справжні імена. Тільки Первісний Страх залишав своє інкогніто. Нік був досить довгим, тож компанія називала його просто Первісним.

— Ви, Олеже, не тільки чемний, але й розумний. Любите класичну літературу. У основі вашого оповідання ж лежить переосмислення “Злочин та Кара” Достоєвського, чи не так? Недарма ж, у вас нік: Радіон Раскольников.

— Ви, Віолета Аркадіївна, відразу просікли фішку! Звичайно я не копіював сюжет, а переграв його у кріпове оповідання: молодий студент орендує кімнату у бабульки. Пізніше він виявляє, що вона відьма, яка полює по його тіло та душу, і вбиває її, відтинаючи голову сокирою. Голову потім ховає під осикою у дворі, щоб відьма не повстала після смерті.

— Та можете не розповідати, ми всі читали ваш шедевр. — втрутився Павло Миколайович, він же Ланцет.

Олег відчув нотку іронії у його словах та вже збирався якось різко відповісти, але втрутився Первісний.

Господар квартири підхопився з чаркою, підняв її та промовив:

— Колеги, шановні письменники, пропоную тост за нашу перемогу на цьому конкурсі, бо ми того варті!

Всі підняли чарки й чокнулись, але на губах кожного з присутніх можна було помітити хитреньку посмішку. Переможців може бути тільки три, тож один з них залишиться поза бортом. І кожен був певен, що то не він.

Після того, як усі трохи закусили, Павло Миколайович дістав з-під стола коричневий шкіряний портфель.

— Я пам’ятаю, минулого разу ви цікавилися, що то воно таке “ланцет”. Я приніс сюди вам показати. — якось урочисто сказав він, наче готовий показати не просто хірургічний інструмент, а долучити нових неофітів до магії медицини.

Павло Миколайович убрав тарілку та розклав перед собою серветку. Обережно дістав з портфеля та розклав на столі предмети, що хижо блимнули металом у теплому жовтому освітленні кімнати.

— Ось — це і є ланцет. — вказав Павло Миколайович на невелику металічну паличку з гострим шипом на кінці.

— Не схожий на щось небезпечне. — порушив тишу Олег.

— Ну він використовується для тонких операцій: розтину наривів, прокол мозолі, тощо. Але до того, як винайшли скальпель, ланцет використовували замість нього. Так що він не такий безпечний, як здається на першій погляд.

— А це, е-е-е, скальпель? — обережно вказала рукою на інший хірургічний інструмент Віолета Аркадіївна.

— Так. — Павло Миколайович взяв до рук та підняв догори тонкий та гострий ніж, що блиснув у повітрі.

З хвилину всі заворожено дивилися на предмет, що може принести смерть або життя у справних руках.

Павло Миколайович поклав скальпель назад та вказав на дві ручки, до яких були закріплені декілька гнучких металічних дротів, скручених разом.

— А це знаєте, що таке? — спитав Павло Миколайович.

— Гарота? — виявив неочікувані знання у популярній зброї представників “Cosa Nostra” Олег.

— Не знаю, що таке та “гарота”, але це пилка Джільї. Цей інструмент використовують для різних остеотомічних операцій.

— Що то за осето …, ну те що ви сказали, операції? — зацікавилась Віолета Аркадіївна.

— Це різні операції де треба пиляти кістки: ампутація, трепанація, стернотомія і тому подібне. — відповів Павло Миколайович.

З перечисленого письменники знали дещо тільки про ампутацію, але розпитувати далі ніхто не наважився. Тим більше Ланцет продовжив говорити вже не повчально-лекторським тоном, а гаряче та роздратовано:

— Я використав пилку Джільї у моєму оповіданні. І знаєте, що мені той олігофрен Анонімус написав у коментарях? Що неможливо зробити ампутацію руки цією пилкою за двадцять хвилин! Мені написав! Тому хто робив такі ампутації та й не раз. “Вчить матчастину” Мені вчити?! Він ту пилку й у руках ніколи не тримав. Шмаркач!

Тема Анонімуса та його дошкульної та різкої критики відразу знайшла відклик у всіх присутніх. Той зміг смертельно образити кожного. Вони обговорювали Анонімуса, вигадуючи різні кари, які б застосували до нього при зустрічі. Алкоголь, який жертви анонімного критика не забували пити під час обговорення, тільки підігрівав їх лють та розбурхував уяву. Покарання та тортури ставали все більше витонченими та жорсткими.

— Я б ту вашу гароту, чи пилку, Павле Миколайовичу, обкрутив би йому навколо шиї та затягнув би! У нього б дупа, що на шиї замість голови, б і відпала! — кричав Олег, показуючи руками, як би він це робив, та трохи не вдарив кулаком Віолету Аркадіївну. Та вчасно відсахнулася.

Павло Миколайович хотів запропонувати ще більш доречний варіант покарання, але всіх перебив Первісний. Він піднявся та постукав ножем по чарці з горілкою, що тримав у руці.

— Панове! І чарівна пані — Первісний чемно уклонився Віолеті Аркадіївні, трохи не втратив рівноваги, але утримався на ногах. — У мене для вас сюрприз!

Господар квартири зробив “мхатівську” паузу. За столом, чи не вперше за декілька останніх годин, запанувала тиша.

— Пам’ятаєте, як я знайшов вас, не дивлячись на анонімність на конкурсі? Так от! Нещодавно мені вдалося знайти також і Анонімуса. Цей поганець вже не анонімний для нас. Я знаю його ім’я та адресу.

Присутні так і завмерли.

— Ми можемо до нього навідатися, хоч і зараз! Та навчити його відповідальності за свої слова. — запропонував Первісний.

Попри попереднє жваве обговорення, коли всі дуже хотіли зустріти особисто Анонімуса та розтерти його на порох, зараз за столом запанувала нерішучість.

— А що? Це як, коли Джей та Мовчазний Боб знайшли усіх, хто писав образливі відгуки до коміксу з ними, та натовкли кожному з тих тролів пику! — нарешті, першим підтримав пропозицію Первісного Олег.

Решта не мала жодної уяви про те, хто такі Джей та Мовчазний Боб, але те, що хтось уже таке робив, усіх надихнула. Тож рішення було прийняте одностайно.

Олег, Віолета Аркадіївна, Павло Миколайович та Первісний випили “на посошок” та рушили у двір до машини Первісного, щоб їхати до Анонімуса.