Видалити публікацію?
Семіраміс
2021-09-01 00:16:27
трішки про мій шлях
Новини, Думки вголос, Питання
bonjour! Нещодавно натрапила на квест від @Viktoriya1998 (https://www.surgebook.com/viktoriya1998/blog/3wn3cgq), яка закликає писати про свої історії, про шлях до письменництва. Вирішила приєднатись і поділитись моментами зі свого життя, які поволі формували мене, як любительку письма. Історія моя починається ще з початкової школи. Класна керівничка завжди називала мене фантазеркою. Уява в мене працювала на повну, проте писати твори в тому віці я ще такого бажання не мала, хоч як би вони в мене не виходили і хоч як би мене за них не хвалили. Вперше самостійно помимо школи вирішила написати щось своє у п'ятому класі. Приблизно після перегляду фільму "Чорне вухо, білий Бім" розпочала свій твір про собачку Нею, яка переживала різні пригоди, щоб дістатись до маленької хазяйки, яка потрапила в лікарню. Це не був навіть фанфік, а справжній плагіат. Але тоді мене це не турбувало. Пам'ятаю, що була звільнена з фізкультури і вчитель дозволяв мені ходити на його уроках в бібліотеку. Там я познайомилася з дивовижною жінкою, бібліотекаркою, яка читала мою писанину і щиро підтримувала мене. Саме вона вселила в мене віру, що я здатна писати. У ті часи разом зі мною писали свої твори ще кілька моїх однокласниць. Ох, як же я старалась бути кращою за них... Аж смішно) А далі я підросла. 14-річним підлітком обожнювала перевертнів. Одного прекрасного дня натрапила на серіал про них і після перегляду останньої серії твердо вирішила написати книгу, настільки надихнулась тією атмосферою. Називалась та книга Туманна вовчиця. Проте ця історія залишиться незавершеною через неорганізованість, відсутність плану, сюжету та інших важливих аспектів, про які я тоді не здогадувалась і вважала, що всі книги пишуться спонтанно. І ось нарешті останній мій етап розвитку. Троянди для хранительки. Після провалу з Туманною вовчицею мене буквально перемкнуло. Хотілось більше магії, вигаданого світу, де все працюватиме за моїми правилами. Тоді то я й усвідомила, що потрібна ретельна підготовка. Потрібно продумати світ до найменших деталей, моря, річки, суша, ліси, поля, гори, пустелі, джунглі, міста, столиці, влада, політика, релігія, культури, народи... Потрібно знати, чим все розпочнеться і чим закінчиться, кожен крок в сюжеті... Потрібно було продумати кожного персонажа, знати його пристрасті, звички, хоббі, страхи... Це питання я детально вивчала і намагалась навчати цьому інших. Так я й досі пишу Троядни для хранительки. Знайомлюсь, спілкуюсь з людьми, які готові стати бета читачами і критикувати моє творіння. Вони неабияк допомагають вдосконалюватись, ставати впевненішою і крокувати вперед. Їм, як і бібліотекарці я буду до віку вдячна, що вони стали частинкою мого літературного світу. Тепер письменництво - невід'ємна частинка мене. Вже я не можу уявити себе, що просто читає котрусь книгу і не аналізує її. Такий шлях зробив з мене вибагливого читача, який точно знає, що любить і що хоче в книзі побачити. Я познайомилася з прекрасною примхливою музою і постійно чекаю на її візит, адже той, хто раз насолодився її щедрістю, стає від неї практично залежним. Не дивно, що написання творів для мене стали водночас і прокляттям, і спасінням.
5
1
116
Коментарі
Вікторія Прохоренко
Для мене теж, і щастя і нещастя. Маю схожу історію щодо старту)
Відповісти
2021-09-01 04:32:39
1