З самого дитинства Чу Джао Яо займається різними видами спорту, дівчинка з бойовими навиками боротьби та стрільби була улюбленицею в старого діда Фу Янга. Настільки життєрадісного дитяті він не бачив хоть і без батьків росла,в свої вісімнадцять років працювала в кафетерії після школи. Хоть і знущалися над нею одноклассники і інші тикали пальцем на неї промовляючи тихо"жалюгідна сирітка,нікчема,"або просто вдавали що вона не видима.
 
  -Джао Яо,я уже не молодий і сил нема щоб наставляти тебе дальше,но пам'ятай в якій ситуації ти б не була не починай бійку перша...

  -Гаразд...но діду Фу ти ще такий молодий,що навіть цю погану тітку Чо Понг переживеш...
  
   Зайшовшись сміхом Фу поглянув на Джао Яо відчуваючи що не довго залишилося старику.

   -Ну так,но Джао я хотів подарувати тобі на повноліття нашу реліквію,я не хочу щоб вона попала в чужі руки...

  Взявши згорток тканини виложив з нього декілька пар сурикенів,пару кинджалів схожих на довгий трикутник загострений з обох боків. А останнім подарунком бала "Чорна катана".

   -Але ж...ви говорили що я не буду ними користуватися,і що вони мені ні до чого..

  -Ти повинна берегти це,і не використовувати його без потреби. Ти уже доросла раз утримуєш старика.

  Взявши згорток Джао Яо заховала його в своїх речах,пам'ятаючи слова "бережи і не використовуй без потреби".Побігши на роботу Джао навіть не підозрюючи про біду працювала усердно,але через деякий час дзвінок сусідів наче викинув із реальності її, звістка про смерть діда Фу Янга розбила Джао Яо. Навіть на похоронах вона не вірила в реальність того, що відбувається,вважаючи це все жахливим сном, в реальність її привели жахливі слова тітки Чо Понг...

  -Все годі показуватися мені тут, старик здох ну і біс з ним, той іще був і тебе розбалував он яку, ну я тебе виховаю научу життя будеш мені ще вдячна. А зараз геть в свою кімнату я огляну свій новий будинок.

  -Це не ваш будинок,-твердо промовивши добавила- дід Фу Янг заповів його мені,і мені вирішувати ким я буду...
 
  І зразу ж прилетіла пощочина від тітки, вся її біль образа і ненависть переповнювали її почуття,но вона терпіла все терпіла ради наступного дня,хоч і зайнята була у школі і на роботі тітку бачила вона лише ввечері. Доставалося Джао Яо не тільки в школі від однолітків а й від доньки тітки, розбещена, самозакохана стерва як не речі Джао Яо зіпсує, то їжу  їй пересолить. Хоть і Джао Яо не була популярна як Чо Фан, навчалася вона прилежно. Так продовжувалося цілий рік, на день годовщини смерті Джао Яо натрапила в своїх речах на той самий згорток тканини, взявши його випав лист від діда Фу Янга.

  "Чу Джао Яо дитя моє не лий сльози по мені, час бере свої роки а ти ще молода, у тебе ще все впереді. Пам'ятай чого я тебе навчав воно згодиться тобі в житті."

Заплакавши Джао Яо одягнулася і з згортком попрямувала в долину на якій тренирувалася. Но її чекала там битва за її життя,в той час коли вона прибула туди там зав'язалася смертельна битва. Люди в чорному хотіли убити когось, кинувши сурикен дістала кинджали і понурившись в бій ранила кожного із них, що ні один не міг піднятися і битися дальше.

  -Ти хто і чого вони намагалися вас убити,- задавши лише це питання закривавленому мужчині до них приблизилася його охорона, собі не втрапити в більші неприємності Джао втекла, забувши про сурикен який кинула, згадала лише дома.