Вона побачила.

Скрипнули зуби, звір вишкірився. 

З нього сміялися всі, без винятку: студенти, викладачі, кухарі, прибиральники, незнайомі люди. Ніхто не бачив його справжнього, що сидів ув’язнений руйнівними думками; жоден погляд не пробився крізь щільну шкарлупу образу невдачливого клоуна. Втім, він не був цікавий оточуючим, тому нерозумно очікувати, що хтось зверне увагу на особистість. Особистість… Хлопець і сам не знав, де закінчується влада звіра та починається свобода.

Того дня мрячив неприємний осінній дощик, ніби бажаючи в кінець зіпсувати й без того поганий настрій. Йому нестерпно хотілося забути про все і всіх, і вирушити до гуртожитку, втекти подалі від липкої туги та тягучого нерозуміння. Але чи можна безкінечно тікати?

Хлопець чудово знав викладача, який стояв перед аудиторією, і міг з твердою впевненістю сказати, що таку людину не можна допускати до навчання будь-кого. Його в цілому потрібно замкнути в клітці і без жалості спостерігати за цією жирною злою пикою, яка вміє тільки виригати прокляття або самостверджуватись за рахунок студентів.

– Що ти так дивишся? Відповідати хочеш? Ну, вперед!

Повільно виринаючи із фантазій, пофарбованих багрянцем, хлопець розуміє, що вся увага аудиторії зосереджена саме на ньому. Тривога захльостує з головою і він, похитнувшись, підводиться з місця. Наче здалеку звучить питання, для якого студент справді намагається вибудувати відповідь. Судячи з вибуху сміху, виходить так собі, але відступати не можна. Потрібно заспокоїтися, лише заспокоїтися і продовжити, ось тільки глузлива гримаса викладача вибиває з колії. Звір гасає всередині, рветься назовні, додає металевих ноток у голос. Студенти замовкають, переводячи погляд на викладача, і хлопець відчуває полегшення – він більше не на пласі в оточенні катів, він зумів перемогти у цьому раунді.

Але не у цій грі. Викладач відчуває зміну атмосфери та різко перериває розповідь, чиркаючи ручкою в журналі.

– Трійка. Що? Хіба не подобається? – насмішку більше ніхто не підтримує, але викладача вже не зупинити, – дивись, можу навіть двійку поставити, якщо ти вважаєш мою оцінку поганою.

Звір гарчить, з’являється у звужених зіницях. Ні, чорт забирай, не можна!

За секунду лунає дзвінок на п'ятихвилинну перерву. Хлопець не зрозумів, як опинився надворі, підставляючи гаряче обличчя під краплини дощу. На ніс звіру впала перша крапля і він слухняно сів поруч. Пожежа, що бушувала до цього, не залишила й сліду, поступившись місцем всепоглинаючому болю. Усім начхати на твої переживання, якщо від тебе не залежить чиєсь благополуччя. На плече опустилася чужа долоня.

Його повернули до аудиторії, силою протягли через коридори і посадили на місце. Невже університет боявся зіпсувати собі статистику одним загиблим студентом, що пішов із пар через ненормального викладача і, наприклад, потрапив під колеса машини? Ніхто не дивився в його бік і хлопець наважився підняти очі, але одразу натрапив на уважний погляд з іншого боку аудиторії. Дідько.

Вона точно побачила його почервонілі очі й того ж кольору ніс. Відвернулася. Напевно, подумала, що він слабак. Плювати, в нього без неї багато проблем. Пара продовжилася в спокійному руслі, адже він намагався сховатися за спинами однокурсників на останній парті. Інформація, що викладалася його не цікавила, тому незабаром тривожний сон вступив у свої права.

Легкий дотик до волосся він відчув одразу – і шарпнувся, як дикий пес. Знову вона. Сидить і мовчки дивиться, випромінюючи жалість. Всередині знову закипіла лють: що їй треба, нехай забирається звідси. Мабуть, його погляд був промовистіший за слова, тому що вона відкриває рота і він готовий почути чергову маячню, але вона раптом запитує про малюнки. Шестерні в голові натужно скриплять, дістаючи з пам’яті уривки минулих діалогів, а негатив несподівано відходить на другий план, забираючи з собою нескінченний набридливий шум.

Стає абсолютно тихо і він справді чує її. Чує у найпростіших питаннях щиру турботу та співпереживання, чує у власному голосі бажаний спокій. Зі сторони в розмову вклинюється хтось ще, але хлопець радий – морок остаточно відступив.

Він хоче сказати їй, що дуже вдячний, хоче сказати щось ще, але вона вже не поруч – пролунав дзвінок.