Ніч принесла невелике полегшення після виснажливої денної спеки. Закипілий мозок охолов і в голові каруселлю закрутилися строкаті думки. Ще тиждень тому він був у іншій області, в іншій кімнаті з іншими людьми. Там, де легше дихалося, а за спиною не відчувався погляд мертвих зіниць рідного міста.
Годинник блимнув зеленим у темряві. Четверта година – це кінець нічного часу чи початок ранкового? Хлопець відкинув волосся з чола й вперся поглядом у мовчазну стелю. Попереду його чекали лише важкі серйозні роздуми, але хлопець намагався відтягнути неприємний момент.
В останній день перед від'їздом він витяг друзів на нічну прогулянку, чудово розуміючи, що після такої пригоди буде добряче вбитим наступного ранку. Промінь місячного світла ковзнув на ліжко й освітив слабку посмішку – хлопець жодної хвилини не шкодував про своє рішення. До кімнати вони повернулися, коли почало світати. Розкуйовджені, в пилюці та з місцевою флорою у взутті, адже в темряві заблукали і звернули до гуртожитку через поля-городи. Навіть довелося повоювати зі стареньким, але міцним вахтером – не годиться так пізно повертатись і все тут; а чого такі червоні та щасливі – пили, так?
Хлопець придушив усмішку, яка загрожувала перетворитися на сміх, і думки перестрибнули до іншого епізоду життя, пов'язаного з алкоголем.
– І не тільки з алкоголем, а й з твоєю наївністю, бідний дурнику, – безжально прошепотіли стіни.
– Дурнику, дурнику, – підхопили ажурні фіранки.
Долоня мимоволі стиснулася в кулак, а в кутках кімнати заворушилися тіні.
Перший курс, колишні школярі пробують на смак п'янку свободу, а в очах темна пелена дитячої дурості. Йому незручно розповідати про себе – майже на два роки старший за інших, злетів з навчання у престижному закордонному університеті, нічого не досяг і не знає, чого хоче в майбутньому. Скутий, закомплексований, але з великою потребою у спілкуванні та нових знайомствах. Поєднаний із двох протилежностей, що ніколи не могли жити у мирі – власна внутрішня несумісність отруювала найбільше. Він до болю хотів комусь довіритися, кидався до людей, як пес у пошуках ласкавої руки, і щоразу помилявся. Відкривався не тим, закривався не від тих.
Звичайно, всі швидко забули про той розіграш, один з численних розіграшів, але страх і недовіра розкрилися червоною квіткою в саду болю. Забули, як він невпевнено щось мимрив перед продавщицею маленького кіоску, намагаючись купити для товариша, тоді ще товариша, небачений досі алкогольний напій зі смішною назвою, яку було важко вимовити. Стерлося з пам'яті, як він вибачався і червонів, а потім побачив, як поблизу над ним потішається той самий товариш у компанії інших. Виявилося, що ніякого напою не існує і це «ну що ти, лише жарт».
Того дня він вперше втік від усіх і сховався на пожежних сходах, зверху дивлячись на футболістів біля гуртожитку. Усередині біснувався звір, прагнучи розірвати стримуючі ланцюги самообману.
– Ти сам винен.
Кулак зустрівся зі стіною і фізичний біль протверезив. Потрібно було відволіктися і переключити канал у голові, бо хлопець ризикував опинитися в ямі розпачу без сходів нагору. Його звір сидів поруч і з яскраво-червоної пащі капала слина. Звір чекав, коли самовладання дасть тріщину і розіб'ється як крихкий келих, що випадково впав на граніт.
Хлопець відвернувся.