ГЛАВА 4. Запоріжжя (листопад 2007 – весна 2011)
Коли ми приїхали у Запоріжжя, пішли у міську адміністрацію, про все там розповіли і наполягли на тому, щоби нам виділили будинок. У той час у Запоріжжі розбирали колишнє нігерське гетто, і з його залишків збудували новий приватний сектор десь на Космосі. Один з тамтешніх будинків нам і виділили.
Батько тут-таки вирушив шукати роботу, а бабуся зв'язалася зі своїми знайомими, які тут мешкали. Вони придбали їй милиці і навіть відвезли у лікарню, але там сказали, що ногу вже не врятувати. Але нам було все одно, адже ми були разом, та й нігерів у Запоріжжі не принижували.
Мій батько влаштувався тут у IT-відділ з боротьби із кібер-злочинністю, і за це він отримував 500 гривень в місяць. Ще він працював на лісопильні, переплавляв металобрухт, працював дизайнером інтер'єру і лагодив мікрохвильовки. За усе це він сумарно отримував 2000 гривень в місяць, і ми вважалися найбагатшими у своєму районі.
Взимку 2008го в Запоріжжі були заворушення на вулицях: расисти, незадоволені тим, що нігерів стали поважати та вважати за рівних, почали прориватися до державних установ та громити чорні квартали. Під час заворушень нам вибили скло, зламали паркан та обісцяли рог будинку. Моїй сім'ї, можна сказати, пощастило: у багатьох підривали машини, підпалювали дахи та жбурляли гранати у вікна. На щастя, до 11 березня усю цю анархію усунули.
3 квітня до нас приїхав мій хрещений батько, YungNigga. Він розповів про те, що у Енергодарі від передозу ксанаксом у казино померла моя мати, Сандра Муерте. Я трохи засмутився, а от мій батько зрадів, сказавши: "Здохла від розкішного життя, курва!"
Життя більш-менш нормалізувалося до початку 2010-х років. Нігерів у Запоріжжі ставало дедалі більше, расистів та охрінілих копів – менше. Станом на весну 2011 року 40% населення міста складали нігери та мулати. Приблизно у цей же час президент Янукович видав свій указ "Про захист прав темношкірих громадян України". Цей документ і вважається кінцем расизму в моїй країні.
Батько тут-таки вирушив шукати роботу, а бабуся зв'язалася зі своїми знайомими, які тут мешкали. Вони придбали їй милиці і навіть відвезли у лікарню, але там сказали, що ногу вже не врятувати. Але нам було все одно, адже ми були разом, та й нігерів у Запоріжжі не принижували.
Мій батько влаштувався тут у IT-відділ з боротьби із кібер-злочинністю, і за це він отримував 500 гривень в місяць. Ще він працював на лісопильні, переплавляв металобрухт, працював дизайнером інтер'єру і лагодив мікрохвильовки. За усе це він сумарно отримував 2000 гривень в місяць, і ми вважалися найбагатшими у своєму районі.
Взимку 2008го в Запоріжжі були заворушення на вулицях: расисти, незадоволені тим, що нігерів стали поважати та вважати за рівних, почали прориватися до державних установ та громити чорні квартали. Під час заворушень нам вибили скло, зламали паркан та обісцяли рог будинку. Моїй сім'ї, можна сказати, пощастило: у багатьох підривали машини, підпалювали дахи та жбурляли гранати у вікна. На щастя, до 11 березня усю цю анархію усунули.
3 квітня до нас приїхав мій хрещений батько, YungNigga. Він розповів про те, що у Енергодарі від передозу ксанаксом у казино померла моя мати, Сандра Муерте. Я трохи засмутився, а от мій батько зрадів, сказавши: "Здохла від розкішного життя, курва!"
Життя більш-менш нормалізувалося до початку 2010-х років. Нігерів у Запоріжжі ставало дедалі більше, расистів та охрінілих копів – менше. Станом на весну 2011 року 40% населення міста складали нігери та мулати. Приблизно у цей же час президент Янукович видав свій указ "Про захист прав темношкірих громадян України". Цей документ і вважається кінцем расизму в моїй країні.
Коментарі