Юнак увійшов до кімнати і сів на диван. М'юзішин пішов готувати чай для себе та гостя, і тут сталося щось неймовірне. Юнак, побачивши, що М'юзішин готує чай, раптом підскочив на місці та вигукнув:

– Ой, бля, ну йобаний рота, так це не шостий вимір? Ох, бля, йобаний рота, а я вже налякався, валідол бля нахуй!

Пан М'юзішн дивився на хлопця із очима на половину обличчя. Він ледве не втратив свідомість, але в останній момент ухопився за стіл.

– То ти розмовляєш?

– Бля, ну йобаний рота, звичайно нахуй бля! А ти шо думав, бля, йобана рот?

– А як тебе звати?

– Мене звати Он. Лишилося, йобана рот, лише, бля, розібратися, що до чого і у якому я вимірі, нахуй. А там вже справа піде і наліво, і направо, і навпростець.

– Якось не дуже прикольно називати тебе Он. Можна я тебе буду називати Валідол Фурева?

– Та називай, бля, як хочеш, мені похуй, йобаний рота.

На якийсь час запанувала тиша. Валідол Фурева розглядав кімнату, а М'юзішин стояв з отакенними очима.

Згодом Вал підхопився і підійшов упритул до пана М'юзішина.

– Так, йобаний рота, мені потрібні бля, по-перше, координати серії вашої галактики, по-друге, їбати її в сраку та в поперек, карту зоряного неба видавництва "Касліом" 3065 року випуску, і в-третє, невеличкий молоточок, йобана.

З усього перерахованого у М'юзішина був лише молоточок, і він ніяково простягнув його Валідолу Фуреві. Той заходився легенько простукувати ним стіни кімнати, сантиметр за сантиметром.

Власник дому лише ніяково дивився на усе це і хотів було спитати: "А що ти, власне..." Але той звичним тоном сказав:

– Так, ляха-гавняха, завари мені чай.

М'юзішин заварив чай і подав його гостю. Він знову збирався запитати: "Я хотів спитати, що ти, власне кажучи..." Але Валідол, сьорбнувши чаю, знову його перебив:

– Мені здається, йобана муха, що у вас покриття нейлонове. Або капронове. А хоча, похую, їбати її не качати. Головне, щоб не було зайвий раз гравітації, бо тоді йобне майстурат, і це призведе до охуєнного хуяку усіх обчислювальних пристроїв. А потім, далебі, ще й акумулятор йобне, я, бля, цього не хочу. Коротше кажучи, ля, мені потрібна пролінітова нитка. І ще, нахуй, ексбонітовий пісок, чим якісніший, тим кращий, їбати її мамцю та сестрицю. Десять порцій, чуєш? Десять порцій. А ще було б непогано десь у цій залупі знайти метеоритний сплав, але це потім. Як кажуть у нас, їбав метеорит – усе їбало згорит, хехе. До речі, непогане у вас обійстя, їбати мене наліво. За скільки терабайтів авансу вибили, га?

– Інаконда, – лише промовив М'юзішн і одразу ж злякано затулив рота руками. Тільки-но він сказав слово незнайомою мовою...