ІНТРОДУКЦІЯ

На спокійному морі,
Без цунамі,
На хвилі чорній гойдається він –
Човник.
Кудись намагається
Плисти.
Куди –
Він і сам не знає.

У човнику –
Четверо друзів.
Разом були завжди
І тепер пливуть океаном,
Щось там шукають.

ЧОВЕН

Човен, куди ж ти хилишся!
Нащо так небезпечно
Ховаєш свої борти
В темно-синіх, як морок,
Водах цього океану?

"Хочу я, ах (!), як хочу
Нахилитися ближче
До місця, звідки усі ми –
До безодні синьої, чорної!"
Ах, човен!
Невже тебе знову хилить
У вірному напрямку?

ДРУЗІ

Жовте сонце вгорі
Світить – не підгорає.
У човнику четверо друзів
Щось серед хвиль шукають.

"Агов, друже мій, –
Один сказав, –
Натисни на весла!" – "Байдуже.
Дуже все море сильне.
Його не здолати веслами,
Сонцем самим не висушити,
Човником не переплисти".

"Згадуєш дні на Хрещатику?" –
"Знаю". –
"Знаєш, навіщо ми тут?" –
"О ні.
Хто його знає, де ми
І хто тут керує нами?"

Третій тепер їм каже:
"Ну, друже, і ти, мій друг!
Досить зважувати порожнечу,
Ведіть свій човен у напрямку певному!"

Пливе цей човен,
Неначе життя буремне,
Спокійним морем і сонячним.
Чорніє вода під ним,
Та небо не зафарбує вона.

Четвертий друг схопив кермо
І крикнув: "Ну, Другий, годі вже, годі!
Човном цим я керуватиму сам –
Я напрямок знаю!"

Ніхто не став заперечувати.
Схопивши весло,
Ніби долю саму за хвіст і вуха,
Повів четвертий друг свій вічний човен
Кудись у море,
В далеке
(і чорне!)
Море...

БУРЯ

"О, ні! – закричав у якийсь момент
Третій друг першому, – Чорт забирай!
Човен твій потопає!"
"Ну ж-бо, човен, давай! – той хапає весла,
Човен хоче на воді утримати. –
Якщо буду вести корабель свій вічно –
Не потону!"

Ну ж-бо, човен, мій друг!.. І ти,
Зрештою, падаєш у безвихідь.
Зрештою, всі ми трохи пірнаємо
В синє море, у темну вічність.
Зрештою, і таке буває.

Зрештою, човен пішов на дно,
Надіями перевантажений.

Третій знову побачив: другий іде на дно.
"Тихо! Тримай!" – верещить повітря.
"Спокійно, спокійно. Усе це буде".

"Друже, о ні, твій човен!" –
Перевантажений щастям,
І він враз пішов на дно.
"Прощавай,
Я не був щасливим.

Вибач.
Якщо не зможеш –
Моєї провини нуль".
А човен на дно іде,
І ніхто не хапає руль.

Згодом і третій побачив:
Корма напівсиня вже.
Хапає свій руль моряк,
Відчайдушно його і кидає.
Під кілем синіє Тáртар, а нижче –
Мабуть, сам бог.

Човен вже все. А третій
Хапає воду, відтягує хвилі назад,
Бо подумав матрос, що він – цар Нептун,
Над стихією моря господар могутній.

Але потім, відпливши трохи,
Він пірнає у далеку імлу, імлу синю.
Останнє, що він сказав: "Я ніколи не буду
Щасливим на дні,
Бо щасливі в воді не бовталися
І кермо не хапали один за одним".

Під водою вже каже:
"Нахилився мій човен
І пішов на дно він".

Четвертий хапався за руль до останнього,
На дно і пішов із рулем у руках.
Поламані весла зверху хитались,
Уламки ж човна опустились на дно.

Там, у пітьмі морській,
Вони вже не мали сенс.
А трупи чи то опустились,
Чи то піднялись до небес.
(26.08.23)