В статті була одна дуже крута фраза "чим більше чоловіку повторюють, що він слабкий, тим більше він прив'язується", - по-суті, так в мене і було, було всюди. Мама, Таня. Цікаво, що в розумінні саме цих жінок означає бути чоловіком? Це мій батько, який постійно її тиранив, бив часто і трахав коли захочеться не питаючи дозволу, поки мені було наказано сидіти в кухні, бо між кімнатами не було дверей, а потім миттєво відвернутись, коли процес було закінчено, і треба було підмитись під краном і протерти член від сперми? І тато, до якого мама з метою покарання(?) (нерозбірливе слово) грозилась спочатку мені, а потім брату "збирай шмотки і йди жити до папаши!", точно на автоматі вкладаючи у цю фразу щось негативне. Чи чоловік - це батько Тані, який просто так серед ночі міг встати і її набити, відбиваючи жовчний та доводячи її до блювоти?
Це все породило в мені купу зажимів, комплексів і ненависті до себе, свого тіла та зовнішності, та й до повного нерозуміння як такого як я взагалі можна любити, і, якщо хтось й проявляв до мене симпатію та тепло - вважати це подарунком і милостю над юродивим, готовим віддати все і дозволити себе роздавити, тільки щоб ця людина не йшла з мого життя. Крайніми такими прикладами були Ілона і Таня. Дівчата з двох моїх крайніх відносин.
Любов стала для мене функцією, за яку я маю платити у вигляді докорів у свій бік, а не почуттям щирості та чесності, яке живе між двома людьми. Все описане вище подарувало мені невпевненість в собі та не сприйняття себе, зробивши мовчазним, закритим в собі й своїх комплексах, агресивним, виливаючим свою злобу на брата і рідних - перетворило на чудовисько. Я не хочу позбуватися цього повністю, бо це вб'є в мені творчість, але не хочу бути чудовиськом.
Сьогодні шукаючи зошит для цього щоденника, знайшов зошит брата з психології, де він намалював барана в банці. Можливо, їм задали намалювати саме барана, але думаю він намалював саме себе, адже бараном я його часто називаю і це його травмує. Для своєї мами в дитинстві я часто був ослом, свого брата називаю бараном - іронічно (ні).
Це все поводження зі мною почало переходити в моє життя і ставитись як абсолют, бо хоч я розумію, що це не правильно, але не знаю як інакше.
Я не хочу приносити крах і негатив.
Відкладаю гроші. Коли мама приїде, мушу дати їй почитати ....(книгу, яку писав також як спробу покопатися в собі), і весною звернусь до психолога, це треба зробити, бо сам вже не справляюсь, надіюсь не засцю знов. Але до вести не хочу просто "розлагатись", бо з спеціалістом чи без, ніхто мені не допоможе поки я сам цього не захочу. Тому до того часу буду ввести цей зошит - бо я точно знаю за що я себе ненавиджу, пора вести список речей, за які мене можна поважати і любити.
2 день без соц.мереж - поки не відчуваю ні бажання, ні потреби туди повертатися, хоч повідомлень надійшло не мало, в тому числі від людей, які не зробили мені нічого поганого - надіюсь вони зрозуміють і простять мені таке моє тимчасове зникнення. Я готовий забути і відпустити Таню. Не готовий, буду старатись забути і відпустити. Я можу бути слабим і емоційним, бо я людина і це мені доступно. Я не тряпка.
_
_
ІІ.
Вдень було відчуття, що роблю щось важливе для себе, почавши цей щоденник. Проте під вечір знову почав сумніватися і думати нащо це треба. Знову почав відчувати себе подавлено і самотньо, як в принципі і кожного вечора. Так завжди. Дні проживаються легше, під вечір нагнітають думки.
Все таки повноцінно зайшов у вайбер, бо і так там був - перевіряю уроки для брата в батьківській групі - проте мало хто з моїх знайомих користується вайбером і має мій номер, тому практично нічого не змінилось. Можливо, завтра повноцінно повернусь в мережі.
_
_
- - - - - - - - - -- - -- - -
З хорошого:
доробив сьогодні для брата іграшку з солоного тіста, прикрасу для ялинки. Йому ніби сподобалось. Не знаю до чого це віднести, але накричав на брата, який послав нафіг бабу. Кричати на дітей не дуже круто, але відчуваю, що поступив правильно, тому це +. Підтримав Олю, єдина з ким сьогодні почав спілкуватись.
--------------------
Кількість прийомів їжі - 1 (треба ще щось поїсти, попросив брата запарити вівсянку).
Тіло в тонусі: віджався від підлоги приблизнно 155разів/день, разів 5-7 підтягнувся на турніку.
Вкотре почав читати "Щоденник одного тіла" Пеннака і цього разу вона мені подобається більше.
Ще до хорошого можна віднести те, що поки що я не веду соц.мережі, це дає можливість нам з Танею не зв'язуватись і забувати одне одного. А ще у мене сьогодні ледь не пропав кіт, але він повернувся. Вкотре сьогодні зрозумів, що якби не старався сам з депресії і подавленості себе не дістану повноцінно, бо як би піднесено я себе не почував, атмосфера дома - крики, сварки - нікуди не зникає, а це дуже впливає. Взагалі я втомився. Батьки давно звалили брата на мене з бабою, з різних причин. Баба ж в свою чергу абсолютно з ним не справляється і все, що стосується його виховання: вчителі, уроки, пояснити щось, - "іди скажи йому щось! роби з ним що хочеш! дивись який він прийшов!" - лежить на мені. Складається враження, що баба абсолютно нічого не може йому сказати і за будь-якою дрібницею біжить до мене. Я не вивожу. Я дуже втомився від цього. 2 дні тому мені тільки виповнилося 22. так, я розумію, що у багатьох в цьому віці є власні діти, але це не для мене, я не хочу дітей ще довго. (поки писав це, баба знов зайшла стосовно брата, бля:) ) і маю на це право. Тим більше з моєю вбитою вкрай нервовою системою. Тому я хочу нарешті просто пожити для себе і втомився забивати на свої бажання заради когось, а потім отримувати докори, що у мене ніколи не було совісті тільки тому, що відлучився на 2 тижні в село, щоб морально відпочити і лишив їх(родичів) самих. А відмовка на все одна - "А як? Ти повинен, ти старший брат". Да, я старший брат. Старший брат, а не вчитель, педагог, тато, мама і брат в одному лиці. Потрібно лише дочекатись маму, лишилось відносно не так і довго, і я скажу, що їду, не знаю куди, напевно до Роми, але їду. Я маю право відпочити, в сумі я живу більше року в такому режимі, тому хай думають що хочуть, я не будую з себе мученика, я просто маю право. Не знаю куди доведуть ці записи, але коли виписую стає трішки легше. Вчора заспокоював брата, бо приїхав тато і сказав йому піти, бо треба поговорити зі мною. Зі мною він не говорив, просто втулив гроші і пішов, я пропонував чаю, він відмовився, - функція батька закінчилась. Те, що брата прогнали, його дуже зачепило, він почав плакати: по-суті, він дитина, яка всі 11 років живе без повноцінного тата поряд, і більше року (а то і 2) без мами. Я постарався його заспокоїти, розвеселити. Ніби вийшло.