«Ось дні настають, – говорить Господь, – і складу я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Завіт. Не такий завіт, що його з їхніми батьками я складав був у той день, коли міцно за руку їх взяв, щоб їх вивести з краю Єгипетського. Та вони поламали Мого завіта, і я їх відкинув, – говорить Господь. – Бо це ось отой Завіт, що його після тих днів складу з домом Ізраїля, - каже Господь: "Дам Закона Свого в середину їхню і на їхньому серці його напишу, і я стану їм Богом, вони ж мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брата свого: "Пізнайте Господа Бо всі будуть знати Мене від малого їхнього й аж до великого їхнього, – каже Господь, – бо їхню правицю прощу, і не буду вже згадувати їм гріха»

(Єремії 31:31-34).

«Нехай не буде в тебе інших Богів крім Мене»

Перша Заповідь каже: "Нехай не буде в тебе інших Богів крім Мене" (Вихід 20:3). Людство будує собі інших богів, перед якими упокорюється, плазує і величить їх. А що означають слова: "Нехай не буде в тебе інших богів крім Мене"? Цими словами Господь забороняє кого-небудь вважати за Бога і віддавати йому пошану, як Богові.

Замість виконання цієї заповіді, масонство висуває на противагу першу месу, яка, як муха, що сідає на продукти, гадить Христове тіло. Це проявляється, по-перше, в безбожності. Ця масть масонства є копією дракона, тому багато людей, які жорстокі серцем і опоганені розпустою, бажають заспокоїти свою зіпсовану совість тим, що ніби вони за свої злочини не будуть відповідати перед Богом. Переконують себе, що ніби Бога немає. У псалмі читаємо: "Сказав безумний у серці своїм: "Немає Бога". І повіривши в те, ще більше починають грішити: зіпсувались, мерзоту коять" (Псалом 13:1).

По-друге, многобожестві. Деякі люди, що за своєю природою є масонами і прихильниками гороскопів, впадають в іншу крайність і вірять, що Бог не один, а що їх багато; або вважають природу всебогом; або планети, - що мають здатність ніби впливати на долю людини і керувати нею; або душу людську – часткою Божества. Така єресь зветься пантеїзмом. Вона рівнозначна безбожництву, бо відкидає Єдиного Живого Бога і противна Богові, який сказав: "Я - Перший, Я й останній: крім Мене, нема Бога" (Ісаї 44:6). "Я- Господь: це Моє Ім'я! Слави Моєї іншому не дам і хвали Моєї ідолам" (Ісаї 42:8).

Інші масони, переходять в атаку і звинувачують церкву в ідолопоклонстві, що відноситься до третього способу порушення першої заповіді.

Часто можна почути: Церква поклоняється іконам, які є витвором рук художників; і ніхто не бачив Бога, щоб Його змалювати! Що Хрест, який в Церкві, і для кожної віруючої людини є зброєю проти ворожої сили, є ідолом, деревом, адже Христос розп'ятий був не на хресті, а на дереві!

Ну що ж... А скажіть, коли син іде в армію чи йде в далеку дорогу і звідти посилає матері фотографію, а вона одержить її, -цілує, плаче з сльозами радості або горя, залежно від того, яка прийшла звістка, то як це розцінювати? Можна сказати, що ця мати нерозумна і плаче над клаптиком паперу? Правильніше буде сказати, що мати плаче над тим довгожданим образом, якого материнське серце прагне побачити після тривалої розлуки. Так і ікони для християнських Церков є опорою в біді й радості. Вони нагадують про Бога, а не є образом Бога. А про те, що ніхто не бачив Бога — неправда. Бог являвся людям: в образі "ветхого днями" дідуся, як Його бачили пророки (Ісаї 6:1); або Авраамові - у вигляді трьох анголів; Ісуса Христа в тому вигляді, в якому Він був на землі; Духа Святого - у вигляді голуба.

Згадаймо Хрещення Ісуса Христа. "Коли Він виходив із води, що побачив небо розкрите і Духа, як голуба, що сходив на Нього", і Небо засвідчило: "Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав" (Матея 3:16-17). Сам Ісус Христос на запитання Пилипа: "Господи, покажи нам Отця", сказав: "Скільки часу Яз вами, ти ж не знаєш, Пилипе, Мене? Хто бачив Мене, той бачив Отця, то як же ти кажеш: Покажи нам Отця? Чи не віруєш ти, що Яв Отці, а Отець в Мені? Слова, що Я вам говорю, говорю не від Себе. Отець, що в Мені перебуває, Той чинить діла ті. Повірте Мені, що Я в Отці, а Отець у Мені! Коли ж ні, то повірте за вчинки самі" (Йоана 14:8-11).

Отже, "шановні масони", скажіть, значить і Ісус Христос, образ якого дійшов до нашого часу, є також ідолом? А як бути з словами: "Я і Отець — Одно" (Йоана10:30); "Хто бачив Мене, той бачив Отця" (Йоана 14:9); "Три свідчать на Небі: Отець, Слово (Син) і Святий Дух, і ці Три — Одно" (Йоана 1:5-8). Або "Він — образ невидимого Бога... " (Колосян 1:15), А як бути із цими словами: "І з'явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них" (Дії 2:3). Ваші міркування будуть такі, як у фарисеїв на запитання Ісуса Христа: "Йоанове хрещення - звідки було? З неба чи від людей?" Вони ж міркували собі й говорили: «Коли скажемо: 3 неба, - відкаже Він нам: Чого ж ви йому не повірили? А як скажемо, від людей, — боїмося народу, бо Йоана вважають усі за пророка". І сказали Ісусові у відповідь: "Ми не знаємо". Відказав їм і Він: "То й Я вам не скажу, якою владою Я це чиню"(Матея 21:25-27). А я вам скажу, масони, якщо ви вважаєте, що ви добре знаєте Біблію, то перечитайте її від Буття до Об'явлення Йоана Богослова, і ви зрозумієте, що фальшиві і облудні ваші слова та зневага ікон. Це зневага Сущому — Єгові — Господу.

Що стосується хреста, того дерева, яке ще червоний дракон скидав з церков і каплиць, а тепер жорстоко і твердо бестія бажає позбутися його. Вже те, що такі різні, ніби-то, покровителі, атеїзм і масони, бажають одного — знищити хрест, показує, що хрест для них є перешкодою та образою.

Лицеміри, стягніть маску з себе! Хай побачать обдурені люди ваше справжнє лице! Прийде час, і люди побачать, що "той, хто до полону веде, сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, — такий мусить сам бути вбитий мечем!" (Об'явлення 13:10). Так і з вами буде, — відкидаєте хрест і святих, то Хрестом і молитвами святих уде переможений лукавий, і ви разом з ним горітимете у вогні, що ніколи не згасає.

Для християн хрест — це зброя проти всякої ворожої сили. Освячений хрестик є великим охоронцем нашого тіла і душі. Його життєдайна сила показує, що місце і знак, на якому після слова «Сповнилось" Христос переміг світ, тіло і диявола, - є надійним інструментом проти сатани.

"Бо слово про хрест — глупота тим, що погибають, а для нас, що спасаємося, сила Божа"(1Коринтян 1:18). "Він знищив розписку, що була проти нас, що нас осуджувала, разом з приписами; Він її зробив нечинною, прибивши до Хреста" (Колосян 2:14).

Розписка, про яку пише св.Павло, була знищена на хресті. Тому хресне дерево, на якому помер Христос, є знаком, який вказує кожному на те, що той, хто дивиться на Нього та має віру в спасительну смерть Ісуса, – не помре вічною смертю. З хвилини смерті Ісуса Його Хрест став надією людства, острахом для пекла, предметом ненависті слуг диявола і знаком спасіння для віруючих.

Слуги бестії, зокрема, Свідки Єгови, вчать християн, що до хреста не можна ставитися з пошаною і прославляти, бо він є символом ганьби. Оскільки слово "хрест" часто зустрічається на сторінках Євангелія, не визнавати його неможливо. Тому масони змінили слово "хрест" – на "стовп". Тому їхня наука говорить про смерть Ісуса на дерев'яному стовпі. Адже у Святому Письмі написано: "...Бо повішений (на палі) – то прокляття Боже" (Второзаконня 21:23). Якщо повішено на палі, то не на хресті, – говорять свідки Єгови. Відповідь: грецьке слово stauros (стаурос) подібне до латинського crux (крукс) – хрест, означало вертикальний стовп. До нього прив'язували приречених на смерть. Щодо поперечної частини, яка разом із стовпом утворювала властивий хрест, то вона з'явилась дещо пізніше. За часів Ісуса Христа вже використовували такі хрести. Так само пишуть всі чотири Євангелія, Діяння апостолів і Послання, що Господь Ісус Христос ніс хрест, а не палю. Він був прибитим до хреста, а не до палі.

"Отого (Ісуса),згідно з визначеною постановою і передбаченням Божим, ви видали і вбили руками беззаконних, прибивши до хреста" (Дії 2:23). Вороги глузуючи кричали, щоби зійшов з хреста, – а не з палі.

На перший погляд, смішним і незрозумілим є навчання Свідків Єгови. Перші публікації Рассела і Ратерфорда вчили, що Христос був прибитий до хреста і вмер на хресті. Доказом цього служать ілюстрації, вміщені на ст. 114 у книзі Франкліна Ротерфорда "Арфа Божа". Ця книжка видана в 1929 році. На сторінці 140 читаємо: "Коли Христос умер на хресті на Кальварії, то приготував спасіння".

Хрест є великим засобом для навернення людей. Наведемо приклад. Було це за часів Святого Себастьяна, в час Великого посту, коли Хрест виносився на поклоніння в Церкві. Жив тоді один чоловік на ім'я Василь. Він був розбійником, грабіжником, вів розпутне життя. Це була жорстока людина, в якої, здається, нічого не залишилося святого. Василь зі своєю ватагою міг без ніякого сумніву забрати останню копійку у бідної вдови чи сироти. Ні вдень, ні вночі не мали люди спокою в тій місцевості, де "полювала" ця банда. Коли набридло їм ловити "маленьку рибу", вони вирішили напасти на Божий храм, в якому були чималі цінності. У неділю, коли в церкві проходила Свята Літургія, Василь зі своїми прибічниками очікував закінчення Богослужіння, щоб після служби зробити своє чорне діло. Двері в храм були відкриті так, що події в ньому добре було видно. Коли ігумен Себастьян виніс на поклоніння Хрест, Василь, побачивши цей могутній інструмент, перелякався. Струни нечистої совісті почали грати музику докори. Василь, забувши, чого він тут знаходиться, впав перед ігуменом Себастьяном і зі сльозами на очах розповів про свій лукавий задум. Ось так хрест зупинив смертельний гріх, зберіг життя св.Себастьянові та розтопив льодяне серце Василя. Після цього, Василь залишив свою криваву справу і став монахом. До кінця своїх днів ревносно служив Господу.

Преподобний Константан, готуючись до зустрічі з ворогом молився, просячи у Господа допомоги. І незабаром відповідь на молитву прийшла. Перед Константаном постав хрест на якому було написано: "Цим переможеш".

І ще одна історія. Жив собі один молодий хлопець, який у свої двадцять років жив життям "бурним і веселим", яким і тепер живуть більшість ровесників цього юнака. В голові кружляли "нічні гулянки, дівчата, випивки, куріння, весела компанія, багатство, слава, краса. Його мама була ревносною віруючою людиною. Багато ночей чекаючи сина з нічних гулянок, вона плакала і в молитвах просила у Господа заступництва для сина і його навернення. Але здавалось, що все даремно ні прохання, ні погрози матері не могли зупинити падіння цього хлопця. І ось, вибившись із сил, мати іде до священика і просить, щоб він допоміг їй. Священик пообіцяв, що поговорить з сином і для цього одного дня він прийшов до них додому. Хлопця вдома не було. А коли він прийшов і хотів увійти до хати на порозі побачив хрест із розп'ятим Ісусом. Священик помітив це і, вийшовши назустріч хлопцеві, сказав: "Заходь до хати, а той у відповідь: "Як же піду, коли там лежить хрест?" А священик, ніби байдуже, до нього: "Та нічого, заходь. Ти що, хреста злякався? Чи не хочеш а нього наступати? Ти ж давно ступаєш і плюєш на хрест і на розп'ятого Ісуса, не слухаючи матері, ведучи свій розпусний і гріховний образ життя, та щохвилинно затоптуєш в болото хрест Господній і нашого Господа". Хрест і слова священика так вразили серце юнака, що в короткому часі він поповнив ряди священиків.

Чи не вагомі це докази на підтримку Христа?- Чи й ми не часто, як той юнак топчемо нашого Спасителя, розп'ятого на хресті? Яке лицемірство!

Інше пояснення слова ідол – ідеальний, тобто, найкращий, найвищий, найцінніший. Ось таким ідеальним є для віруючих людей розп'ятий Христос, а тому, якщо взяти людське життя, то воно проходить по одному березі річки, а коли ми помираємо, то треба перейти на другу сторону на місце світле і прохолодне, де немає ні смутку, ні зітхань, а є життя безкінечне, і от, прийшовши до берега свого життя, ми не будемо мати кладки, щоб перейти на той бік, якщо за життя не прийняли в серце і душу Розп'ятого на хресному дереві Ісуса. Ось це єдина рятівна дошка, це єдиний білет на той острів, це сіль до їжі. От і думайте, хто кому служить? І в кого яке завдання, а як бачимо завдання в масонерії і атеїзму забрати цю дошку порятунку.

По-четверте, до першої меси належить і невірство та напіввірство чи маловірство. Це буває коли люди або зовсім не вірують у Бога, або начебто вірують і визнають що Бог є, але не вірять в Його об'явлення, що Бог знає все, турбуються про сотворений Ним світ і особисто, про кожну людину. Це стосується і байдужості до Бога і своєї душі.

П'яте. Єресь — це найбільш використовуваний метод у масонерії. Це додавання чогось від себе, суперечення правді, замовчування або перекручування догми по-своєму або ж тлумачення Святого Письма суперечно церковному розумінню чи відкидання чогось: наприклад, Страшного Суду, загробного життя, Святого Хреста, Святих.

Ми вже говорили про війну бестії і дракона з Хрестом. Так само сіється насіння диявола – сумнів у питанні загробного життя і Страшного Суду.

Масони твердять, що людина, відходячи з цього світу не існує ніде, тобто, вона пропадає і зникає і що душа це невеличка часточка в голові, яка разом з тілом іде в сиру землю і на цьому "квітка". Це твердження є неправильне і дуже небезпечне. Якщо немає життя після смерті, то по логіці від цього життя треба брати все як той двадцятирічний юнак і нащо себе обтяжувати якоюсь там покутою, чи сумнівами і докорами душі, яка сама за їхніми словами тлінна і неповинна б керувати нами. Згадаймо слова Христа, Який заявив Своїм слухачам: "Женяться і заміж виходять сини цього віку. А ті, що будуть достойні того віку й воскресіння з мертвих – не будуть ні женитися, ні заміж виходити, ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангелам, і вони сини Божі, синами воскресіння бувши. А що мертві встають, то й Мойсей показав – при кущі, коли він назвав Господа Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим і Богом Яковим. Бог же не є Богом мертвих, а Богом живих, бо всі в Нього живуть" (Луки 20:34-38).

І ще одне підтвердження знаходимо в Євангелії від Марка (9:2-8). Було це на горі Тавор: "І Він преобразився перед ними. І стала одежа Його осяйна, дуже біла, як сніг, якої білильних не зміг би так вибілити на землі! І з'явився їм Ілля та Мойсей, і розмовляли з Ісусом... Та хмара ось їх заслонила і голос почувся із хмари: "Це Син Мій Улюблений, — Його слухайтеся!" І зараз звівши очі свої, вони вже нічого не бачили перед собою, крім Самого Ісуса..."

Якщо б після смерті не було життя загробного, то звідки явився б Мойсей, який помер; або чи не інакшою була б розповідь про багача і бідного Лазаря: "Один чоловік був багатий, і зодягався в порфиру і вісон, і щоденно розкішно бенкетував. Був вбогий один, на ім'я йому Лазар, що лежав у воріт його, струпами вкритий і бажав годуватися кришками, що зо столу багатого падали: ти ж приходили й рани лизали йому... Та ось сталось, що вбогий умер, — і на Авраамове лоно віднесли його ангели. Умер же й багатий — і його поховали. І терплячи муки в аду, звів він очі свої, та й побачив здаля Авраама та Лазаря на лоні його (Раю). І він закричав та сказав: "Змилуйся отче Аврааме, надо мною, і пошли мені Лазаря, — нехай умочить у воду кінця свого пальця, і мого язика прохолодить, бо я мучуся в полум'ї цім..." Авраам же промовив: "Згадай, сину, що ти вже прийняв за життя свого добре своє, а Лазар так само — лихе, тепер він тут тішиться, а ти мучишся. А крім того всього, поміж нами та вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть переходити не можуть і звідси до вас, ані не переходять і звідти до нас". А він відказав: "Отож отче, благаю тебе, щоб його ти послав у дім, батька мого, бо п'ятьох братів маю, — хай він їм засвідчить, щоб і вони не прийшли на це місце страждань! Авраам же сказав: "Вони мають Мойсея й Пророків, — нехай слухають їх! А він відказав: "Ні ж бо отче Аврааме, — але коли прийде хтось з мертвих до них, то покаються". Йому ж він відказав: "Як Мойсея й Пророків не слухають, то коли хто й із мертвих воскресне, — не йнятимуть віри!" (Луки 16:19-31). Значить, хоч затесуй на голові кола, або хоч і мертві прийдуть, то цей рід злобний і лукавий — не повірить.

І ось ще одне підтвердження коли Ісус Христо був розп'ятий на Хресті разом з розбійниками їхня розмова знову ж таки ясно свідчить, що ті хто помирають у Христі Ісусі мають життя вічне і то ж зразу. А один із розп'ятих злочинників став зневажати Його й говорити: "Чи Ти не Христос? То спаси Себе і нас! Обізвався ж той другий, і докоряв йому, кажучи: "Чи не боїшся ти Бога, коли й сам на те саме засуджений? Але ми справедливо засуджені; і належну заплату за вчинки свої беремо, — Цей же жодного зла не вчинив". І сказав до Ісуса: "Спогадай мене, Господи, коли прийдеш у Царство Своє! І промовив до нього Ісус: "Поправді кажу тобі: ти будеш за Мною сьогодні в раю!" (Луки 23:39-43).

І знову як із Образом Господнім так і тут Сам Христос підтверджує існування загробного життя!

Що стосується святих, яких масонерія відкидає, говорячи, що якщо немає життя загробного, то і звертатись за заступництвом до Святих — це нерозумно. Але берем Євангелію і зрозумієм, що саме молитвами Святих і вогнем із жертовника Ангол виллє на світ кари. Ось як станеться. "І прийшов другий Ангел, та й став перед жертівником із золотою кадильницею. І було йому дано багато кадила, щоб до молитов усіх святих додав на золотого жертівника, що перед престолом. І знявся дим кадильний з молитвами святих від руки Ангела перед Богом. А ангел кадильницю взяв і наповнив її огнем із жертівника, та й кинув на землю. І зчинилися громи, і гуркотнеча і блискавиці та трясіння землі..." (Об'явлення 8:2-5).

За святих згадує і Пресвята Богородиця: "Те військо, яке Я проводжу, це всі Ангели і святі в Раю ". Отже масонство воює із Святими тому, що святі — це воїни Жінки одягненої в Сонце.

Масонство твердить, що Бог не настільки жорстокий, щоб за вчинки, які ми робимо, а інколи і не свідомо, позбавляв нас усіх благ, що Він всепрощаючий і що б ми не зробили, простить і не пошле нас на вічні муки в "кромішну тьму...", там буде плач і скрежет зубів.

Це правильно, що Бог добрий, всепрощаючий і люблячий, але доброта Бога несумісна із злом. Зло і Бог не можуть бути разом. Тому тільки той, хто знайшов ласку в Розп'ятому Ісусі, може вічно жити з Богом. Тільки той, хто відмовився прийняти на себе праведність Ісуса і стати в шеренгу воїнства Небесної Матері Пресвятої Богородиці і вибрав навіки зло — цим вибрав вічну розлуку з Богом. Але не Бог робить вибір цей, його роблять самі люди, переступаючи Заповіді і не бажаючи схилити голову перед Відкупителем, щоб Його ранами себе оздоровити. Пекло — це один із наслідків свободи волі. Розлука з Богом означає невимовні муки, тому що людина призначена для вічного життя з Богом.

Але виникає питання, як Бог дозволив людям такий вибір? Колись К.Люїс, який став християнином після того, як багато років був атеїстом і агностиком, роздумуючи і журячись над пеклом висловив таку думку: "Я заплатив би будь-яку ціну за право чесно сказати, що усі спасуться. Але розум зупинив мене: "Спасуться по власній волі чи ні?" Якщо я дам відповідь: "Ні!" - то відразу ж виникає суперечність: як може вищий добровільний акт самовіддачі бути вимушений? Якщо ж я відповім собі: "Так, спасуться по власній волі!" - то розум спитає мене: "А якщо вони не захочуть ?"

Отже Бог так нас підготував до того, щоб ми спаслися, що нам тільки те спасіння треба проковтнути, бо Ісус сказав: "Все Я можу для тебе зробити, тільки тебе без тебе спасти не можу". Якщо людина вперто відкидає Бога, то її ніхто не спасе, ось тому Ісус плакав за Єрусалимом, знаючи що їхнє спасіння в виборі, ось тому Пресвята Богородиця молиться кривавими сльозами, щоб ми навернулись, щоб Молот не стукнув по Ковадлу. Ось тому то всіма силами Господь хоче відкрити людям правду, щоб звільнити їх від самих себе, світу і сатани. І тому цей "магнітофон" нині кличе до покаяння вас, щоб потім не нарікали на себе і щоб коли розділять одних по одну сторону, а других по другу сторону, ви не попали ліворуч.

Масонство виявляє зневагу проти першої заповіді в розколі, тобто своєвільному ухиленні від єдності Богошанування й від єдності з Вселенською Церквою через які-небудь дрібниці, по впертості, або з чистолюбства. Колись наші князі Українські зазнавали поразки тільки тому, що не були єдині. Ось тому-то і Церква нині терпить біди із-за того, що ворогові легше розломити по гілці віника чим увесь віник за одним разом. Ворог старається дерево Христової Церкви залишити без гілок, але "як та гілка не може вродити плоду сама з себе, коли не позостанеться на виноградині, так і ви як в Мені перебувати не будете" (Ів. 15:4). Відколи вона відлучилася від правдивої лози Ісуса Христа та Його намісників, відтоді не лише не приносить плоду, але чимраз більше висихає і нидіє. Досить лише поглянути на велику кількість нерозумних, грішних, безбожних, часом навіть противних природі сект і єресей. І нічого дивного, не маючи в собі життя не можуть вони відняти і своїх вірних з лап звіра і дракона. Багато українських родин, не знаходячи життя в церкві із-за роздорів між різними конфесіями переходять до різних сект цим самим і словом і ділом служать бестії і червоному дракону. Це породжує ще один гріх проти першої заповіді — боговідступництво, коли люди зі страху, або заради вигод світу відступаються від Бога і святої істинної віри.

Якщо один колір масонерії твердить, що все Бог прощає, то інший колір масонських лож твердить, що Бог жорстокий і не прощаючий і це приводить до відчаю, того стану, коли грішник втрачає надію, що може бути помилуваний Богом і тоді вже цілком віддається своїм беззаконням, ставши у ворожнечу проти Бога. А на це є такі слова "є кам'яні серця і нерозкаяні грішники, але немає не прощених гріхів". Надію, яку пропонує християнство — це обіцянка, що Бог усе зробить Сам, що Бог післав Ісуса заплатити за наші гріхи і що ми можемо бути впевнені, що завдяки Ісусу отримаємо прощення Бога і Його вічну дружбу.

Ісус переміг смерть, цього самого страшного ворога людини. Поза християнством мислителі бачили в смерті нездоланного ворога. Есхіл, наприклад, писав: "Людина помирає один раз і немає воскресіння!" Феокріт же писав: "Надія тільки у жиючих, хто помер, тим немає надії". А ось, що писав римський поет Катуля: "Життя промите, як вогник недовгий, і вічній ночі — вимушений сон ".

Християнство ж дає людині надію. Ісус сказав: "Я воскресіння й життя. Хто вірує в Мене, — хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре" (Йоана 11:25-26). "Я прийшов, щоб ви мали життя — щоб достоту мали" (Йоана10:10). Це життя дається при одній умові: "Просіть і буде вам дано" і ще "Жертва Богові — зламаний дух; серцем зламаним та упокореним, Ти не погордуєш Боже!" (Псалом 50:19). І дійсно, Господь не відкидає нас, а в Тайні покаяння — Святій Сповіді — виявляє любов і милосердя до нас, грішних. Бо коли ми обмиті з наших гріхів у Хрещенні та обдаровані Божою благодаттю, знову чинимо зі злоби чи немочі гріх, Господь не відкидає нас і не відвертається, але готовий знову нам простити (Луки 15:12-32). Але для одержання його прощення, треба мати біль душі за наші гріхи, покаятися і постановити жити з Христом.

І визнати наші провини перед священиком у Святій Сповіді і через його уста одержуємо прощення наших гріхів і за словами Христа, який по воскресінні сказав до апостолів, а через них до їх наслідників: "Прийміть Духа Святого. Кому відпустите гріхи, відпустяться їм, кому ж затримаєте, затримаються!" (Йоана 20:22-23).

Якщо б не було священика, можемо здобути в собі почування глибокого душевного болю та постанову не губити Божої благодаті і при найближчій нагоді висповідатись, свої гріхи перед священиком. А освяченням і переломом для грішної душі буде Таїнство Пресвятої Євхаристії.

Наша душа живе Божою благодаттю. Як видиму таїнственну підтримку для того життя лишив нам Христос божественну поживу — Його Тіло і Кров під видом хліба і вина. Це Пресвята Євхаристія.

Христос установив це таїнство на останній тайній вечері, словами: "Це Моє Тіло, що за вас дається!Ця чаша — Повий заповіт у Моїй Крові, що за вас проливається!" І додав: "Чиніть це на мій спомин"(Луки 22:19-20). Тим, хто так чинитиме, Ісус обіцяв: "Хто їсть Моє Тіло і п'є Кров, має життя вічне і я воскрешу його в останній день" (Йоана 6:54). Цю божественну поживу одержуємо на Святій Літургії у Святому Причастю.

Пресвята Євхаристія, це осередок нашого духовного життя і життя Церкви; це знак нашої злуки з Богом.

Восьмим методом бестії в відверненні від Сотворителя, що суперечить першій заповіді є чаклунство, коли люди, нехтуючи вірою в Божу силу, шукають допомоги в різних чарах, прокляттях, вірять у злу силу різних тварин і прикликають злих духів, діють з їх допомогою. Найбільше цей рід масонерії розвівся в наш час і значна частина людей дуже спокійно відноситься до цього. Хіба здивуєш когось, що ворожать на картах, чи на різних предметах, навіть люди, які відвідують Церкву? Чи хтось здивується, коли чує: «Та що поможе свячена вода, ось піти до бабки, вона як примовить, то все стане на свої місця?" А все це є велика зневага Бога, про яку може йти допомогу від свяченої води, коли більшість, так подібні до того чоловіка що зневірився в Господній силі, коли учні Христа не змогли вигнати з його сина духа лукавого і німого. Чоловік сказав: "Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має. А як він де схопить його, то об землю кидає ним, — і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне. Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його, — та вони не змогли" (Марка 9:17-18). Так само і ми звертаємось: молимось, п'ємо свячену воду, а воно не допомагає, та й думаємо — це не є лік, а ця думка — перший знак бестії. Не є ліком тому, що немаємо віри, просимо про одне, а думаємо про друге, або просимо у злобі есерці, в сумніві. Ось що на це відказує Сам Спаситель: "О роде невірний — доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму?" (Марко 9:19). "І Він запитав його батька: "Як давно йому сталося це? Той сказав: "Із дитинства. І часто кидав він його і в огонь і у воду, щоб його погубити. Але коли можеш, що Ти, то змилуйся над нами і нам поможи! Ісус же йому відказав: "Щодо того твого "коли можеш", — то тому, хто вірує все можливе!" (Марка 9:21-24). Ось віра Христа на наше лукавство. Тільки віра, дає силу освяченій воді, нашим молитвам, добрим справам і нам необхідно на докір Христа Спасителя відповісти подібно батькові хлоп'яти, який з слізьми закричав і сказав: "Вірую, Господи, поможи недовірству моєму!" (Марка 9:24). І тоді нашою маленькою вірою і допомогою Господньою станеться те, що просимо — як і з хиткою вірою батька, але з допомогою Христа вийшов з дитини дух німий і лукавий.

До цього методу, яким ми служимо бестії належить і суєвірства, тобто коли люди починають вірити в силу якоїсь звичайної речі, наприклад, вузлик на чомусь, голки в полі, порожнього відра, що з ним переходять дорогу, нитки, що ними зв'язують ноги померлому, речі, знайдені на дорозі чи чогось подібного, надіються на це, навіть бояться. Надія і страх, допомагає чорним силам укріпитися і дійсно, обвівши кругом пальця людину, та підтасувавши життєві події, доказати дію цих предметів.

Десятим методом, яким бестія відводить людей від виконання першої заповіді — це відтягування людей від молитов через лінощі і утвердження любові до чогось більшого, ніж до Бога. Це щось подібне до солдата, що стоїть на посту, а підходить до нього товариш і починає його заговорювати, а в цей час з об'єкту крадуть боєприпаси. Те саме масонство робить з людьми: люди, які ніколи не служили бестії, попадаються на цей крючок. Багато людей і раді би до церкви піти, чи усердно помолитися, але в час Літургії або під час молитви йде гарний фільм по телевізору, або прийшов добрий товариш з яким треба посидіти, або справи наші так сплановані, що саме в цей момент треба вирішити, якусь проблему, без вирішення якої, "світ завалиться", або треба виспатись після гучно проведеної ночі в клубі чи на здибанці, одним словом наше серце посвячене чомусь "вищому" ніж Бог. І виходить як із тим солдатом, послухавши внутрішнього духа злоби, ми підпустили до нашого об'єкту, який повинні охороняти, ворога в якого намір викрасти з цього об'єкту те все святе, щоб і насінини не залишилось на час покаяння, на час, коли треба буде використати боєприпаси душі.

До одинадцятого методу належить людиноугодництво і надія на людей. Це також поширений метод в нашому гучному світі. Люди, які піддаються під вплив цього методу силкуються догодити тій чи іншій людині на шкоду Божій Славі, вони замість Бога починають надіятись на сильних віку цього або лише на людську силу, зброю та мудрість.

Подивіться навкруги, скільки беззаконь твориться навколо, скільки бід і лиха стається для людей і для держав тільки тому, що "круті парні" користуючись методом бестії мають плече в вищих ешелонах влади, в карних органах держави, безнаказано роблять свої чорні справи. Багато ще за свої вчинки, прикриті "плечем", на жаль, не відповіли, а багато ще в цьому житті дістали по заслугах, згадаймо тих "крутих", які сідали за грати, маючи підтримку від перших осіб держави, не поодинокі приклади, коли і перші особи держав самі не встоялись не те що ще когось підтримати, наочний приклад Ніколає Чаушеску, Еріх Хонекер, Аугусто Піночет та багато інших.

Скільки людей тепер розплачуються за те, що понадіялись на "плече" в час вседозволеності клюнули на легку наживу, приховуючи доходи від держави. Тепер сідають на лаву підсудних, або платять величезні штрафи. До речі за 1995 рік поступлення в бюджет держави склали біля 10% штрафні санкції.

Тут виникає реакція — це все маленькі риби, а вся велика риба виплила за кордон, разом із таким як Юхим Звегільський та Павло Лазаренко. Це так, але у 37 псалмі читаємо: "Не розпалюйся гнівом своїм на злочинців, не май заздрості до беззаконних, бо вони, як трава, будуть скоро покошені, і мов та зелена билина пов'януть! Надійся на Господа й добре чини, на Господа здай дорогу свою і на Нього надію клади, і Він зробить і Він випровадить, немов світло, твою справедливість, а правду твою — немов південь. Жди Господа мовчки і на нього надійся, не розпалюйся гнівом на того, хто щасливою чинить дорогу свою, на людину, що виконує задуми злі... А ще трохи — й не буде безбожного, і будеш дивитись на місце його — І не буде його. Лихе замишляє безбожний на праведного, і скрегоче на нього своїми зубами, та Господь посміється з нього — бачить бо Він, що наближається його день. Я бачив безбожного, що збуджував пострах, та він проминув, — й ось немає його, і шукав я його, — й не знайшов!

Надійся на Господа, та додержуйся дороги Його..."

Скільки таких є, що "скрегочуть зубами" на бідного й нужденного. Погляньте тільки на базарі, де безбожники послідню шкуру стягують з тих, і так нужденних, бідних людей. П'ята влада, за яку говорять в народі як мафія, "розкоренилася немов саморосле те дерево" і дехто як у фільмі" Неймовірні пригоди італійців в Росії" потверджує — "Мафія безсмертна". Але це не так, бо устами псалмописця Давида можна сказати: "Бо в Тебе джерело життя..." (Псалом 36:10). Сам Господь запитує людей: "Чи ж не розуміють всі ті, хто чинить безправ'я, хто мій люд поїдає? Вони хліб Господній їдять, та не кличуть Його..."(Псалом 14:4-5).

"Коли хто до полону веде, — сам піде в полон. Коли хто мечем убиває, — такий мусить сам, бути вбитий мечем!" (Об'явлення 13:10). Тут мудрість. Хто має розум нехай роздумує...744

«Не твори собі кумирів і всякої подоби того, що

(ти бачиш) на небі вгорі, на землі внизу, і в водах

під землею, не поклоняйся їм і не служи їм»

Цю Заповідь масонство використовує, як зброя проти церкви, про що ми вже частково говорили, докоряючи віруючих, що вони ніби-то поклоняються "Деревному Христу", "намальованим художниками картинам", святим, які не можуть почути нас та ін., в при цьому сама бестія і червоний дракон висуває п'ять основних гріхів проти цієї заповіді: жадібність, себелюбство до обожнення, ненаситливість або обжерство, п'янство, ласунство, гордощі та марнославство, користолюбство.

Жадібність, коли людина в скупості збирає собі земні скарби і Так серцем прив'язується до них, що забувши Бога, на них тільки й надіється, про них тільки й думає, тоді багатство стає для людини "богом". Ці люди подібні до того чоловіка необачливого, що забувши про слова Господа "будує свій дім на піску. І линула злива, і розлилися річки, і буря знялася й на дім отой кинулась, — і він упав. І велика була та руїна його!" (Матея 7:26-27).

Ці люди подібні до того багача про якого розповів Ісус: "В одного багача гойно нива вродила була. І міркував він про себе й казав: "Що робити, що не маю куди зібрати плодів своїх?" І сказав: "Оце я зроблю — порозвалюю клуні свої, і просторніші поставлю, і позбираю туди пашню свою всю та свій достаток. І скажу я душі своїй: "Душе, маєш багато добра, на багато років складеного. Спочивай, їж та пий, і веселися!" Бог же до нього прорік: "Нерозумний, — ночі цієї ось душу твою зажадають від тебе, і кому позостанеться те, що ти був наготував ?" "Так буває і з тим, хто збирає для себе та не багатіє в Бога" (Луки 12:16-21). І дійсно, скільки людей все життя живуть тільки для того, щоб збудувати палаци, в яких не встигають жити, щоб втопитися в розкошах, як той багач, що в мультику про золоту антилопу топився в золоті, а коли побачив, що наступає кінець і він втопиться сказав "Досить" і все золото стало черепками. Ось так і ті люди, що присвятили життя багатству на смертному одрі побачать, що те добро ніби як черепки, бо не цього потрібно душі в вічну дорогу.

У Старому Заповіті, в книзі Еклезіяста гл.5, ст. 9-15 говориться: "Хто срібло кохає, той не насититься сріблом, хто ж кохає багатство з прибутком — це марнота також! Як маєток примножується, то помножаться й ті, що його поїдають, і яка користь його власникові, як тільки, щоб бачили очі його? Сон солодкий у трудящого, чи багатого, чи мало він їсть, а ситість багатого спати йому не дає. Є лихо болюче, я бачив під сонцем його: багатство, яке бережеться його власникові на лихо йому, — і гине багатство таке в нещасливім випадку, а родиться син — і немає нічого у нього в руці, як він вийшов нагий із утроби матері своєї, так відходить і знав як прийшов і нічого не винесе він з свого труду, що можна б узяти своєю рукою. І це теж зло болюче: так само, як він був прийшов, так відійде, — і яка йому користь, що трудився на вітер?"

У другій месі проти другої Заповіді люди починають самі собі поклонятися, вважаючи, що вони є найкращі й наймудріші за всіх. Вони горді, Богу не покірні, і тому богопротивні. Чи не пізнаєте ви тих, що свідками Бога хочуть бути, а при цьому служать дияволові? Це вони кличуть і малюють ваше життя в барвах веселки, а насправді забирають від вас останню дошку порятунку. Саме секти про які вже говорилось, не маючи в собі життя, бо відкинули, підмінили фундамент віри кличучи за собою людей ніби як свідки Бога ведуть їх від Спасіння у безодню. Ці фальшиві свідки вклонилися звірові. Хто має вуха хай слухає, хто має очі хай розпізнає тих свідків облудних.

Третьою противагою до другої заповіді є ненаситність або обжерство, п'янство, ласунство. Опанована цим людина тільки й думає про своє черево, все приносить йому в жертву. Кривдить, обманює, краде і все то для п'янства, для обжирання. Такі люди забувають Бога, бо як каже апостол "богом їм черево їх"(Филип'ян 3:19).

Гордощі та марнотратство є четвертою перешкодою в додержанні другої Заповіді. Гордий нездатний ні до якого доброго діла. В ньому немає любові до ближнього, бо він вимагає, щоб усі йому служили. Тому-то сказно: "Господь гордим противиться, а смиренним дає благодать" (Приповістей 3:34). Наш малий світ є своєрідним навчальним посібником для Всесвіту. Ніхто і ніщо, за винятком людського егоїстичного гордого серця, не живе тільки для себе.

Як птах, що лине в повітрі, так і тварина, яка рухається по землі, живуть для блага інших. Немає ані жодного листочка в лісі, ані стеблини трави, які б не мали свого призначення. Кожне дерево, кущі листок є джерелом того елемента життя, без якого ні людина, ні тварина не могли б жити, а вони, в свою чергу, служать для життя дерева, куща і листка. Квіти видихають аромат і розкривають свою красу для благословення світу. Сонце випромінює світло на радість усьому живому. Океан наповнює життєдайні джерела й потоки, приймає в себе води всієї землі, щоб потім їх знову віддати. Волога, яка випаровується із його поверхні, спадає дощами на землю, щоб вона могла дати ріст рослинам, забезпечити цвітіння, плодоносіння. Усе в природі свідчить про Бога, цей принцип діє і в Царстві Небесному — принцип служіння іншим.

Цей закон був порушений у небесах. Гріх бере свій початок з егоїзму, того найбільшого і страшного ворога — егоїзму і гордощів Люцифера, осіняючий херувим, бажав бути першим у небі. Він намагався здобути владу над небесними істотами, щоб віддалити їх від Творця і змусити поклонятися собі. Тому диявол представив їм Бога у фальшивому світлі, звинувачуючи Його у прагненні самозвеличення. Усі свої порочні нахили він намагався приписати люблячому Творцеві. Сатана сказав: "Зійду на небо, повище зір Божих... уподібнюся Всевишньому" (Ісая 14:13-14). Таким чином, він обманув ангелів. Так він обдурив і людей, призвівши їх до сумніву у Божому Слові і недовіри до Його доброти. Ось чому гордість є найбільший гріх — бо де гордість немає покаяння, де гордість там панує сатана, а тому й не дивно, що до бестії, яка прийняла методику сатани, тобто свої пророчі нахили приписувати іншим, приманює так багато злобних і неправих людей. Висновок треба робити один, — хто злобний і гордий, той слуга бестії і дракона, той приймає їхнє знамено.

"Стережіться, щоб ви не погордували ані одним із малих цих..." (Матея 18:10).

Стерегтися треба також і ще однієї пастки в яку можна попасти — це користолюбство. Апостол Павло називає його ідолослужіння (Колосян 3:5). Користолюбець не знає милості. Він тільки й думає про те, щоб з кожної людини зискати для себе матеріальну користь. Він не пожаліє нещасного, ні вдови, ні сироти. Матеріальна користь для нього "Бог" (ідол).

«Не взивай марно імени Господа Бога твого»

У Заповіді "Не взивай марно імени Господа Бога твого" — масонерія різними способами блюзнірить з Бога і Його Христа, різними диявольськими делікатними способами висміює, богохулить непристойними словами, а навіть продукує богохульні фільми про життя Ісуса Христа, щоб насміхатися з Його божественної Особи.

"Бог — то Єство вище будь-якого розуміння. Бог — незбагненний. Бог — Святиня, перед Ним увесь світ ніщо. Ім'я Його святе і страшне" (Псалом 110:9; Луки 1:49). З якою ж пошаною ми повинні призивати ім'я Боже!

Святі праведники й великі мужі справжньої науки ніколи не називали імени Божого не знявши шапки (Наприклад, Ньютон).

У цій із Заповідей масони попрацювали досить добре й успішно, тому що гріхами проти цієї Заповіді заражені майже всі.

Найтяжчий гріх проти третьої Заповіді – це блюзнірство, богохульство, кощунство, лайка в Бога, зневага до Бога, до святих, до всього святого. Хто на це пустився, той став на бік сатани, став ворогом Божим, як і диявол. "Безумствує той, хто на це пускається, бо свідома хула на Духа Святого не прощається " (Матея 12:31:32).

У чому полягає богохульство? Богохульством грішить той, хто з погордою взиває Бога, кпить собі з Нього, з Його прикмет, називає Бога образливими словами, хто кпить собі із святої віри, із Служби Божої, святих Тайн або Святих. У Старому Заповіті за богохульство була кара смерті. "Хто хулить ім'я Господнє, — сказано в книзі Левит, — того скарати смертю вся громада нехай каменує його; чи приходень, чи тубілець, як хулитиме Ім'я мусить умерти" (Левит 24:1).

Богохульством також грішить той, хто приписує Богові щось, що Йому противиться: наприклад, називаючи Його тираном або жорстоким, або коли щось перечить, що Бог має, наприклад, що Бог не є справедливий, не є всемогутній, всезнаючий і т.д. Богохульство це один з найбільших гріхів. Це можна пізнати по тім, Що Господь Бог часто гріх богохульства карає тут, на землі.

Святий Апостол Павло застерігаючи перед зневагою Бога, каже: "Не обманюйте себе самих: з Богом жартувати не можна" (Галатів 6:7). Коли тут, на землі, карається за зневагу маєстрату короля, чи президента, то що сказати про зневагу найвищого і найсвятішого Божого Маєстрату? Люди часто керовані бестією, часто величають і славлять артистів, політиків, полководців, державних мужів, винахідників, учених і їхнім іменем називають міста, місцевості, вулиці, парки, школи і т.д., а чиє ім'я з людей може рівнятися з іменем Всемогутнього Бога Творця й Пана Всесвіту? У Святому Письмі Старого Заповіту, головно у псалмах в особливий спосіб прославляється Боже Ім'я. "Хай славиться Твоє велике і страшне ім'я Святе — воно" (Псалом 99:3). "Господи Боже наш, яке предивне Ім'я Твоє по всій землі" (Псалом 8:10). А в молитві "Отче наш", що її навчив нас сам Ісус Христос, щоденно кажемо: "Хай святиться Ім'я Твоє". Божому Імені належить найвища пошана задля Божої величі. Про Божу велич свідчить нам найперше Його дивне і незглибиме знання. На нашій земній кулі живе понад п'ять мільярдів людей. Нам може здаватись, що Бог напевно, забув про нас, загубив нас з поля зору, але це не так, бо тільки один Бог знає наскрізь кожну людину, її серце, душу, її прикмети, всі її справи. Він кожній людині дав життя, її удержує, нею керує, про неї дбає, її нагороджує або карає. Свята Євангелія прегарно говорить про Божу опіку над нами: "Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки, а Отець ваш небесний їх годує! Хіба ви від них не вартіші?.. І коли зілля польове, яке сьогодні є, а завтра вкидають його до печі, так Бог одягає, то чи не багато більше вас маловірні? Отож не турбуйтеся промовляючи: що будемо їсти, що пити й у що зодягнутися? Про все те побиваються погани. Отець же ваш небесний знає, що вам усе це потрібне" (Матея 6:26-32).

Божому імені належить найвища почесть також задля Божої Всемогутності. Гляньмо ввечері на зоряне небо. Скільки там мільйонів і мільйонів зірок — велетенських світів. І все те Господь Бог сотворив. Тими зоряними світами Бог кермує, надавши їхньому рухові сталі закони. Чим є сила людей супроти Божої Сили і Всемогутності?

Славний Американський державний муж Бенджамін Франклін (1766-1796) повертався до Америки з Європи, де був представником молодої американської держави. На кораблі, ставши підщоглом, він у думці милувався своїми тріумфами, та мріяв про ту славу, що його ще чекає в Америці. І його опанувало радісне почування повне гордості. Він сам про це каже: "В цьому моменті я бачив і чув тільки себе і тільки собі віддавав почесть. Та в тім із хмари нагло вдарив страшний удар грому, зломив щоглу надвоє, а мене кинув об землю. А коли я піднісся, то моє перше й одиноке слово було: Дякую Тобі, мій Боже!" За що я дякував чи за врятоване життя? Про це думав я пізніше. Я дякував Богові, що він мені пригадав, хто Він, а хто я! Він вічно Той Самий, єдиний, всемогутній! А я? Ніщо, і тільки маленький хробачок".

До Божої величі додаємо ще світ невидимий — мільйони небесних духів. І їх Бог створив, їх удержує найвищу почесть і славу.

Богові належить найвища пошана і задля Його Доброти.

Найліпший батько так не дбає про своїх дітей, як Бог дбає про нас. Він віддав до нашого вжитку цілий чудовий світ, наче прегарну палату! Як прегарно Бог уладнав усю природу для нашого добра! З Божої волі нам усе служить: сонце, місяць, зорі, море, гори, рослини і звірята. Він помер на хресті за наші гріхи, він з любові до нас назавжди залишився в Пресвятій Тайні Євхаристії під видом Хліба і Вина.

А що ми віддаємо взамін? Багато хто не боїться Бога задля Його величі, і не любить Його, задля превеликої доброти, а дружить з тими гріхами, які роблять його "добрим приятелем" з чорними силами світу, які готують стежку для антихриста.

Приятельство з дияволом виявляється богохульство у нашому намарному взиванню Божого імени. Намарне — значить без слушної причини, без застанови у гніві, в жартах, з пустої звички і т.д.

Св. апостол Павло навчає: "Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне" (Ефесян 4:28). Скільки то людей у нетерпеливості або в гніві намарне, без потреби, взивають ім'я Боже, наприклад: "О Боже, які діти чи люди прикрі!" При кожнім малім подразненні вони нетерпеливо взивають: "О Боже, Ісусе, Маріє!" Скіль то людей з пустої звички біг маються, взиваючи Бога за свідка, щоб своїм словам надати більшої поваги. Чи це не є зневага Бога взивати Його при кожній суперечці? Хто Бог, а хто ми? Ми мале, немічне, грішне створіння у маловажній справі кличемо за свідка свого Сотворителя і Суддю.

У Святім Письмі Старого Завіту сказано: "Не вимовлятимеш імені Господа Бога Твого надарма, бо Господь не вважатиме безвинним того, хто закликає ім'я Його надармо" (Второзаконня 5:11). Є така повчальна історія. Був один адвокат, про якого линула слава як про непереможного адвоката на всіх судових процесах. І от, одного разу його найняли захищати вбивцю.

Суть судової справи була така. Були два сусіди, які все своє життя жили в постійних суперечках та сварках і от один із них не витерпівши сусідових випробувань нервів, ударив його лопатою і вбив. Суд не знайшовши ніяких оправдань для підсудного збирався винести вирок, що вповні відповідав скоєному злочину. І от, коли виступив прокурор і запропонував смертний вирок підсудному, слово надали адвокату. Він, вийшовши на трибуну, сказав: "Пане суддя і панове присяжні засідателі..." І мовчить і потім знову: «Пане суддя і панове присяжні засідателі..." і знову мовчить і так це продовжувалось хвилин п'ять. Можливо, в такому дусі адвокат і далі б виступав, але суддя не витерпів і, стукнувши молотком по столі, сказав: "Досить!" І саме цього слова було досить, щоб адвокат сказав: "Пане суддя і панове присяжні засідателі, ви були свідками сцени, яку я продемонстрував, випробовуючи ваше терпіння, при цьому з великою повагою, і всього п'ять хвилин витерпіли мене, а мого підзахисного покійник "пиляв" ціле життя лайкою, прокльонами, гнівом... Що він мав зробити?"

Ось так, не за фактами, а за логікою адвокат доказав безвинність підсудного. І так само за нашою примітивною логікою можна дійти висновку, на скільки ми докучаємо Богові намарним до Нього зверненням, навіть якщо воно говориться без думки про зневагу. А погляньте навколо. Досить сісти за стіл на весіллі, чи на будь-яких веселих зібраннях, де розпивають спиртне, скільки раз там зневажають Бога: "Пиймо ще третій раз, бо в Тройці Бог перебуває". Підносимо до рота зеленого змія, першого помічника сатани, а взиваємо "Дай Боже!" Виникає запитання, чого можна в момент, коли кличемо в гості сатану, просити у Бога чи комусь щось бажати. Все тільки робиться для того, щоб бестія з дияволом раділа з нашої необачності і з "ревносної просьби до Бога".

Ісус Христос у Святому Євангелії застерігає нас перед пустими словами і грозить за них Божим судом: "Кажу бо вам — за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього" (Матея 12:36). Коли ж за кожне слово треба буде відповідати перед Богом, то що сказати за взивання Божого імені у гніві, жартах, анекдотах? Святий апостол Павло, маючи перед очима зневагу Божого імени, наказує: "Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою" (Ефесян 4:31).

Ця Заповідь не тільки приписує виявляти Божому імені належну почесть, але також забороняє все те, що зневажає святість Божого імені. А зневажити святість Божого імені можуть прокльони та зневага Божих сотворінь, а також зневага себе через недостойні вчинки та сказані пусті слова, а також всього того про що буде йти мова в інших заповідях, які дані нам для того, щоб виконуючи їх ми були у святості. Адже апостол Павло сказав: "Чи не знаєте ви, що ви Божий храм і дух Божий у вас пробуває? Як хто нівечить Божого храма, того знівечить Бог, бо храм Божий святий, а храм той — то ви" (1Коринтян 3:16-17).

Отже, кожен із нас це є Храм Божий і людина, яка ображає іншого чи сквернословить валить цей храм. А тепер задумаймось скільки навколо руйнівників, що Храм Духа Святого розвалюють в дуже простий і, на перший погляд, безневинний спосіб: прокльонами та сквернословієм. Прокльонами грішить той, хто у злості бажає Божого прокляття або собі або іншим. Часто буває так, що батьки у злості проклинають своїх дітей, бажаючи їм усякого зла і навіть смерті. Чи справді батьки, що люблять своїх дітей, бажали б щоб їх прокльони сповнились на дітях? А якщо ні, то чому проклинали їх і призивали Божу кару надаремно?

Ніколи не проклинаймо свого життя або своєї родини чи своєї праці. Ніколи в прокльонах не бажаймо собі або іншим смерті, бо тільки Господь Бог має право до нашого життя. Чи воно гарно свідчить про нас, коли ми своїх уст уживаємо до молитви і ними приймаємо Святе Причастя, а після тими самими устами через прокльони, та словами, що зв'язують наш небагатий лексикон, зневажаємо Бога? Святий апостол Яків застерігає нас перед неопанованим язиком, кажучи: "Усі роди диких звірів та птахів, гадів та морських потвор були приборкані і приборкуються людським хистом. Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він — зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним благослови-ляємо Господа й Отця і ним клянемо людей, що сотворені на подобу Божу. З тих самих уст виходить благословення і прокляття.

Не слід, брати мої, щоб це так було! Хіба з одного джерела виходить вода солодка і гріха? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки, або виноград — фіги? Солодка вода не тече з солонця" (Якова 3:7-12).

Ось так, хто на свого язика не покладе вуздечко і не перестане сквернословити і проклинати, то які б зусилля не робив не з'єднається з Богом, більше того цим він буде служити бестії та червоному дракону. З цього приводу апостол Яків говорить так: «От і коням вкладаємо уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо. От і кораблі, хоч які великі та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються куди хоче стерничий. Так само й язик — малий член, але хвалиться вельми! Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик — то огонь... язик сквернить усе тіло, запалює круг життя і сам запалюється від геєни" (Якова 3:3-5).

Гріх, який виходить з наших уст був завжди з людьми і це прикро усвідомлювати, але ще прикріше і небезпечніше, що тепер на ці гріхи, тобто цей вогонь, який підпалив нашу душу і тіло ніхто не звертає уваги і заслуга в цьому червоного дракона і чорної бестії. Іншими словами погано, коли людина тяжко хвора, але в сотні разів гірше, коли людина хвора і вже з'явились ознаки смерті, а она про це не знає, бо хвороба та прихована. Гріхи проти Третьої Заповіді, ніби як рак четвертої стадії для людей. Немає симптомів, а є хвороба, а коли є симптоми, то вже пізно, бо метастази розійшлися по всьому тілу. Тому пильнуйте і стережіться раку, що підсуває вам диявол.

«Пам'ятай день Святий святкувати»

Четвертою Божою заповіддю є "Пам'ятай день Святий святкувати" — масонство і червоний дракон виступили у два способи проти цієї заповіді. По-перше, сіють смуту між людьми про сам день. Чи то має бути субота чи неділя і тому, в той час, як деякі люди готові один одному горло перегризти, доказуючи свою правоту, щодо суботи чи неділі, а також інших свят. Дракон висунув розв'язку цього питання — непотрібно святкувати ніяких свят, що і роблять велика кількість людей, перетворивши святкові дні на дні розваг і забав, спортивних змагань.

У Старому Заповіті окрема Божа Заповідь приписувала святкувати суботній день. Цей день мав ізраїльтянам завжди нагадувати про створення світу, Божі добродійства та умову-заповіт між богом і людьми. У книзі Виходу читаємо: "Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота, для Господа Бога твого: не роби жодної праці ти і син твій та дочка твоя, раб твій, та невільниця твоя і худоба твоя і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його" (Вихід 20:8-11). Старий Заповіт був тільки тінню Нового Заповіту (Євреїв 10:1). Його значення закінчилося в момент смерті Спасителя нашого на хресті, коли завіса церковна роздерлася (Матея 27:51; Даниїла 9:27).

Христос, як Господь суботи (Матея 12:8) відмінив суботу, згідно з пророцтвом.

"Ось дні постають, — говорить Господь, — і складу Я із домом Ізраїлевим із Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками Я склав був у той день, коли міцно за руку їх узяв,щоб їх вивезти з краю Єгипетського, та вони поламали Мого заповіти, і Я їх відкинув, говорить Господь. Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля — каже Господь: "Дам Закони Свого, і Я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брата свого говорячи: "Пізнайте Господа!" Бо всі будуть знати Мене від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню провину прощу, і не буду вже згадувати їм гріха!" (Єремії 31:31-34).

Пророк Єремія вказує, що Новий Завіт Господь вкладе з домом Ізраїлевим і він буде різнитися від того, який був укладений, коли виводив Бог людей з Єгипту, а вкладе цей Завіт тому, що "вони поламали Мого заповіти і Я їх відкинув, — говорить Господь".

Що ж то був за Завіт?

Із книг Старого Завіту знаєм, що юдеї находились у Єгипті в полоні фараона і ось явився Бог Мойсееві на горі Хорив і промовив Господь: "Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. ІЯ зійшов, щоб визволити його з цього краю до краю доброго й широкого, до краю, що тече молоком та медом... А тепер — ось зойк Ізраїлевих синів дійшов до Мене, і Я також побачив той утиск, що ним єгиптяни їх тиснуть. А тепер іди ж, і Я пошлю тебе до фараона, і виведи з Єгипту народ Мій, синів Ізраїлевий!" (Вихід 3:7-10).

І прийшов Мойсей до фараона той сказав: "Так, сказав Господь Бог Ізраїлів: Відпусти народ Мій, — і нехай вони святкують Мені на пустині!"

А фараон відказав: "Хто Господь, що послухаюсь слова Його, щоб відпустити Ізраїля? Не знаю Господа, і також Ізраїля не відпущу!" (Вихід 5:1-2).

І фараон ще дужче й нещадніше почав поводитися з синами Ізраїля.

І вернувся Мойсей до Господа та й сказав: "Господи, чому Ти кривду вчинив цьому народові? Чому Ти послав мені Це? Бо відколи прийшов я до фараона, щоб говорити Твоїм Ім'ям, він ще більшу кривду чинить цьому народові, а насправді Ти не визволив народу сього!"(Вихід 5:22-23).

"І сказав Господь до Мойсея: "Тепер побачиш, що вчиню Я фараонові, бо він, змушений рукою сильною їх відпустить, і змушений рукою сильною, вижене їх із краю свого" (Вихід 6:1).

І запитав Мойсей: "Як же слухати буде мене фараон?" І сказав Господь до Мойсея: "Дивись, — Я поставив тебе замість Бога для фараона, а твій брат Арон буде пророк твій. Ти будеш говорити все, що Я накажу тобі, а брат твій Арон буде говорити фараонові, — нехай він відпустить Ізраїлевих синів з свого краю".

"Коли буде до вас говорити фараон, кажучи: Покажіть своє чудо, то скажеш Аронові: Візьми свою палицю, та й кинь перед лицем фараоновим, нехай станеться вужем!" І ввійшов Мойсей та Арон до фараона, та й вчинили так, як наказував був Господь. І кинув Арон палицю свою перед лицем фараона, і перед його рабами, — і вона стала вужем! І покликав фараон також мудреців та ворожбитів, — і вчинили так само й вони, чарівники єгипетські своїми чарами. І кинули кожен палицю свою, — і вони поставали вужами. Та Аронова палиця проковтнула палиці їхні, та затверділо фараонове серце, — і він не послухався їх, як говорив був Господь" (Вихід 9:13).

"І за непослух фараона, Господь вчинив десять кар на Єгипет.

І підняв Мойсей палицю та й ударив воду, що в Річці, на очах фараона й на очах його рабів. І змінилася вся вода, що в Річці, на кров! А риби, що в Річці погинули. І засмерділася Річка, і не могли єгиптяни пити воду з Річки. І була кров у всім Єгипетськім краї!" (Вихід 7:20-21).

"І знову не послухав фараон і тому через сім днів Господь сотворив другу кару для Єгипту. І простягнув Арон руку свою на єгипетські води, — і вийшла жабня, та й покрила єгипетську землю " (Вихід 8:2).

І покликав фараон Мойсея й Арона, та й сказав: "Благайте Господа, і нехай виведе ці жаби від мене й від народу мого, а я відпущу народ той, — і нехай приносять жертви для Господа!" (Вихід 8:4).

І зробив Господь за словом Мойсея, — і погинули жаби з домів, із подвір'їв і із плодів. І збирали їх цілими купами, — і засмерділася земля! І побачив фараон, що сталась полегша, ізнову стало запеклим серце його, — і не послухався їх, як говорив був Господь (Вихід 8:9-11).

І послав Господь третю кару — воші.

"Простягнув Арон руку свою з палицею своєю, та й ударив земний порох, — і він стався вошами на людині й на скотині. Увесь земний порох стався вошами в усьому єгипетському краї!"(Вихід 8:13).

І на цей раз фараон не відпустив синів Ізраїля.

І сказав Господь до Мойсея: " Устань рано вранці та й стань перед лицем фараоновим. Ось він піде до води, а ти скажи йому: так сказав Господь: "Відпусти Мій народ, і нехай вони служать Мені! Бо коли ти не відпустиш народу Мого, то ось Я пошлю на тебе, і на народ твій, і на слуг твоїх, і на доми твої рої мух. І єгипетські доми будуть повні мушні, а також земля, на якій вони живуть!"(Вихід 8:16-17). І зробив Господь так. І кликнув фараон до Мойсея та Арона: "Я відпущу вас на пустині, тільки далеко не віддаляйтесь, ідучи моліться за мене!" (Вихід 8:24).

І зробив Господь з а словами Мойсея, — і відвернув рої мух від фараона, від рабів його, і від народу його. І не зосталося ані однієї. А фараон зробив запеклим своє серце також і цим разом, і не відпустив він народу того! (Вихід 8:27-28).

І послав Господь п'яту кару: моровицю на худобу. І відділив Господь між худобою Ізраїля й між худобою Єгипту і не загинуло нічого, що належить Ізраїлевим синам, а єгипетська худоба вигинула вся. І на цей раз фараон не відпустив народу того! (Вихід 9:6-7).

І сказав Господь до Мойсея й до Арона:

"Візміть собі повні ваші жмені сажі з печі, і нехай Мойсей кине її до неба на очах фараонових. І стане вона курявою над усією єгипетською землею, а на людині й скотині стане гнояками, що кинуться прищами в усьому єгипетському краї (Вихід 9:8-9). І сталося так, але фараон не відпустив людей Ізраїля.

І сотворив Мойсей по велінню Господньому сьому кару. Простяг палицю свою до неба і Господь дав громи та град. І зійшов на землю огонь, і Господь дощив градом на єгипетську землю. І був град, і огонь горів посеред тяженного граду, що не бувало такого, як він, у всім єгипетськім краї, відколи він став був народом. І повибивав той град у всім єгипетськім краї все, що на полі, — від людини аж до худоби! І всю польову рослинність побив той град, а кожне польове дерево поламав! Тільки в землі Гошен, де жили Ізраїлеві сини, не було граду.

І послав фараон, і покликав Мойсея та Арона, та й сказав до них: "Згрішив я тим разом! Господь справедливий, а я та народ мій — несправедливі! Благайте Господа, і досить бути Божим громам та градові. А я відпущу вас, і ви більше не залишитеся..." (Вихід 9:24-28). І побачив фараон, що перестав дощ, і град та громи, та й далі грішив.

І сказав Господь до Мойсея: "Простягни свою руку на єгипетську землю сараною, і нехай вона найде на єгипетський край, і нехай поїсть усю земну траву усе, що град позалишав". І простяг Мойсей свою палицю на єгипетську землю, — і Господь навів східний вітер на землю, цілий день той і цілу ніч. Настав ранок і східний вітер наніс сарани! І найшла сарана на всю єгипетську землю! Перед нею не було такої сарани, як вона, і по ній не буде такої! І покрила вона поверхню всієї землі, і потемніла земля! І поїла вона всю земну праву та ввесь плід дерева, що град позоставив. І не зосталось ніякої зелені, ані польовій рослинності в усім єгипетськім краї! І поспішив фараон покликати Мойсея та Арона, та й сказав: "Згрішив я Господеві, богові вашому та вам! А тепер пробач же мій гріх тільки цього разу, і помоліться до Господа, вашого Бога, — і нехай тільки відверне від мене цю смерть!"(Вихід 10:12-17).

І змилосердився Господь над єгипетською землею та укинув усю сарану в Червоне море. Але як і теперішні грішники, коли біда то кличуть "рятуй, Господи!", а коли пройшла біда, то забувають про добродійства Бога так і фараон, вже восьмий раз відказав і не відпустив синів Ізраїлю.

І сказав Господь до Мойсея: "Простягни свою руку до неба, — і станеться темрява на єгипетській землі, і нехай буде темрява, щоб відчули її". І простяг Мойсей свою руку до неба, — і сталася густа темрява по всій єгипетській землі три дні (Вихід 10:21-22). Але й це ще більше зробило фараонове серце кам'яним.

І сказав Господь до Мойсея: "Ще одну поразку наведу Я на фараона й на Єгипет. І промовив Мойсей до фараона: "Так сказав Господь! Коло півночі Я вийду посеред Єгипту. І помре кожен младенець єгипетської землі від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, до перворідного невільниці, що за жорнами, і все перворідне з худоби. І здійметься великий зойк по всій єгипетській землі, що такого як він не бувало, і такого, як він більше не буде. А в усіх синів Ізраїлевих від людей й аж до худоби — навіть те не висуне язика свого, щоб ви знали, що розрізнює Господь між Єгиптом і між Ізраїлем. І зійдуть усі оці раби твої до Мене і поклоняться мені, кажучи: Вийди Ти на ввесь народ, що слухає Тебе. То цьому я вийду. І він вийшов від фараона розпалений гнівом (Вихід 11:4-9). І дав тоді Господь Божий наказ про Пасху говорячи: "Оцей місяць для вас — початок місяців. Він вам перший між місяцями року. Скажіть усій Ізраїльській громаді, говорячи: "У десятий день цього місяця нехай візьмуть собі кожен ягня за домом батьків, ягня на дім. А коли буде той дім замалий, щоб з'їсти ягня, то нехай візьме він і найближчий до його дому сусід його за кількістю душ. Кожен згідно з сім'єю своєю полічиться на те ягня. Ягня нехай буде без води, самець, однорічне. Візьміть його з овечок та з кіз. І нехай буде воно для вас пильноване аж до чотирнадцятого дня цього місяця. І заколе його цілий збір Ізраїлевої громади на смерканні. І нехай візьмуть тієї крові, і нехай покроплять на обидва бокові одвірки, і на одвірок верхній у тих домах, то будуть їсти його в них. І нехай їдять тієї ночі те м'ясо, спечене на огні, та опрісноки, нехай їдять його на гірких травах. Не їжте з нього сирого та звареного у воді, бо до їди тільки спечена на огні, голова його з ногами його та з нутром його. І не лишайте з нього нічого до ранку, а полишене спаліть на огні. А їсти його будете так: стегна ваші підперезані, взуття ваше на ногах ваших, а палиця ваша в руці вашій, і будете його їсти в поспіху. Пасха для Господа. (Пасха від єврейського Pesach — перескочений, бо Бог "перескакував", себто обмивав той дім, де двері були обмазані кров'ю). І перейду Я тієї ночі в єгипетській землі, кожного перворідного від людини аж до скотини. А над усіма єгипетськими богами вчиню Я суд. Я— Господь. І буде та кров вам знаком на тих домах, що там ви, — і побачу ту кров і обмину (в оригіналі написано — переступлю) вас. І не буде між вами згубної поразки, коли Я вбиватиму в єгипетській землі. І стане той день для вас пам'яткою, і будете святкувати його, як свято для Господа на всі роди ваші! Як постанову вічну будете святкувати його"(Вихід 12:7-15).

І покликав Мойсей усіх старших Ізраїля, та й промовив до них, що наказував Господь йому. І пішли й учинили сини Ізраїля, як велено було Господом через Мойсея та Арона.

І сталося в половині ночі, і вдарив Господь в єгипетськім краї кожного перворідного, від перворідного фараона, що сидить на своїм престолі, аж до перворідного полоненого, що у в'язничному домі, і кожного перворідного худоби. І встав фараон уночі та всі раби його, та ввесь Єгипет, [знявся великий зойк в Єгипті, бо не було дому, щоб не було там померлого! І покликав фараон Мойсея та Арона вночі, та й сказав: "Устаньте, вийдіть з посеред народу мого, — і ви, і сини Ізраїлеві. І йдіть, служіть Господеві, як ви казали! І дрібну вашу худобу, і худобу вашу велику візьме і як ви казали, та й ідіть. І поблагословіть і мене.

І квапили єгиптяни народ той, щоб спішно відпустити їх із краю, бо казали: "Усі ми помремо!" (Вихід 12:29-33).

І сповнились слова Господа, що сказав Він Мойсею перед тим як вчинити кари: "І тепер, що вчиню я фараонові, бо він змушений рукою сильною вигнати їх із краю свого" (Вихід 6:1).

І вирушили Ізраїлеві сини з Рамесеху до Суккоту, близько шестисот тисяч чоловік піхоти, крім дітей, а також багато різного люду піднялися з ними, і дрібна худоба й велика худоба, маєток дуже великий. І пекли вони тісто, що винесли з Єгипту, та прісні коржі, бо не вкисло воно, бо вони були вигнані з Єгипту, і не могли баритися, а поживи на дорогу не приготували собі.

І Господь промовив до Мойсея, говорячи: "Посвяти мені кожного перворідного, що розкриває всяку утробу серед Ізраїлевих синів, серед людини й серед худоби — для Мене воно. І сказав Мойсей до народу: "Пам'ятайте той день, коли ви вийшли з Єгипту, із дому рабства! Бо силою руки Господь вивів вас звідти!"

І коли виводив Господь свій народ, то сотворив для них ще одне чудо на більшу свою славу і на порятунок Ізраїля. Наказавши через Мойсея народу розкласти табір над морем, Господь сказав: "Я прославлюсь через фараона та через військо його. І пізнають єгиптяни, що Я — Господь!" І так сталося!

Коли повідомили царя єгипетського, що втік той народ, то змінилось серце фараона та рабів його до Ізраїльського народу і сказали вони: "Що ж це ми зробили, що відпустили Ізраїля від роботи нам?" І Господь учинив зепеклим серце фараона, єгипетського царя, — і він погнався за Ізраїлевими синами на шість сотнях дрібних колесниць, і на всіх колісницях Єгипту. Але Ізраїлеві сини виходили сильною рукою! І гналась та кіннота та військо його і догнали їх біля моря. І сказав Мойсей до народу як відповідь на їхній страх та довіра не бійтеся! Стійте і побачите спасіння Господа, що вчинить вам сьогодні. Бо єгиптяни, яких бачите сьогодні, більше не побачите їх уже навіки. Господь буде воювати за вас, а ви мовчіть!"

І підняв Мойсей палицю і простягнув руку свою на море і розтяв його, і зробився суходіл, так що по ньому пішов весь народ з худобою, а море було для них муром із правиці їхньої та із лівиці їхньої. І пішли по цій суші серед моря сини Ізраїля, а за ними вояки та колісниці фараонові. І рушив Ангол Божий, що йшов перед Ізраїльським табором і пішов за ними; і рушив стовп хмари перед ними (Єгиптянами) і став за ними (Ізраїльтянами), тобто ввійшов у середину між табір Єгипту й між табір Ізраїля.

І була та хмара й темрява стовпова для Єгипту, а ніч розсвітлив він для Ізраїля. І не зближився один до одного цілу ніч. І поглянув Господь на єгипетський табір у стовпі огня і хмари та й привів у заметушення той табір. І поскидав колеса з колесниць його, і вчинив що йому було тяжко ходити. І єгиптяни сказали: "Утікаймо від ізраїльтян, бо Господь воює за них з Єгиптом".

І простягнув Мойсей руку свою за велінням Господа на море, — і море вернулось, коли настав ранок до сили своєї. І кинув Господь єгиптян у середину моря. І вернулась вода, і позакривала колесниці та все фараонське військо, що ввійшло за ними в море. Ані жоден із них не зостався! А Ізраїлеві сини йшли суходолом у середині моря, а море було для них муром із правиці їхньої та з лівиці їхньої.

І визволив Господь того дня Ізраїля з єгипетської руки. І бачив Ізраїль мертвих єгиптян на березі моря. І побачив Ізраїль сильну руку, яку виявив Господь у Єгипті, і став боятися той народ Господа. І ввірував він у Господа та в Мойсея, раба його. І повів Мойсей Ізраїля від Червоного моря, і вийшли вони до пустині Шур. І йшли вони три дні в пустині, і не знаходили води. І, прийшовши до ріки Мари (Гірка ріка), почав ремствувати народ на Мойсея, говорячи: "Що ми будемо пити?" Мойсей помолився до господа, і Господь вказав йому дерево, кинув він його до води, — і стала вода та солодка! І утоливши спрагу, вся Ізраїльська громада прибула до пустині Сін п'ятнадцятого дня другого місяця по виході з єгипетського краю. Забувши про чудеса Господні, що вчинені в Єгипті були та по виході з нього, ізраїльтяни, відчувши голод, знову почали нарікати на Господа. "О, коли б ми були повмирали від Господньої руки в єгипетськім краї, як ми сиділи над горшком м'яса, як ми їли хліба досхочу! Бо ви вивели нас до цієї пустині, щоб поморити голодом увесь цей збір..." Господь Бог замість покарати ворохобний народ ласкаво промовив до Мойсея: "Чув я нарікання синів Ізраїлю. Отож, скажи їм таке: ввечері їстимете м'ясо, а вранці насититеся досхочу хлібом, і зрозумієте, що я Господь, Бог ваш".

І справді, ввечері налетіли перепелиці і вкрили табір, та й легко можна було їх ловити. А вранці, як тільки-но на світ благословилось, впали з неба та й вкрили землю білі зеренця, дрібненькі й купчасті, мов іней, а смак їх був як хліб з медом. І побачили Ізраїлеві сини, та й казали один до одного: "мангу?" (що в перекладі означає "що то?" і звідси пішло слово "манна"). А Мойсей відповів їм: "Це той хліб, що дав вам Господь на їжу. Це те, що про нього Господь наказав: Збирайте з нього кожен у міру їди своєї, гомер (1,8 кг) на голову за числом ваших душ". І зробили так.

Наказав Мойсей: "Нехай ніхто не лишає з нього до ранку!" Та не послухали вони Мойсея, і дехто позоставляли з нього до ранку, а воно зачервивіло і стало смердюче. І розгнівався на них Мойсей. І збирали вони щоранку кожен у міру своєї їди. А коли розігрівалось сонце то манна розставалась.

І сталось шостого дня — поназбирували вони хліба подвійно, два гомери на одного. І посходилися всі начальники громади, і розповіли Мойсееві. А він сказав до них: "Це те, що говорив Господь: "Повний спокій, субота свята для Господа взавтра. Що будете пекти — печіть, а що будете варити — варіть, а все позостале покладіть собі на сховок до ранку". І поклали його аж до ранку, як Мойсей наказав, і не засмерділось воно, і черви не були в нім. І сказав Мойсей: "їжте його сьогодні, бо сьогодні субота для Господа. Сьогодні не знайдете його на полі. Шість день будете збирати його, а для сьомого — субота не буде в ній того".

І сталося сьомого дня, повиходили були з народу збирати, та не знайшли. І сказав Господь до Мойсея: "Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та закони Мої? Погляньте — Господь дав вам суботу, тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе, — нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця!" І сьомого дня народ відпочивав.

З сін-пустині уся громада синів Ізраїля рушила далі й отаборилася у Рефідимі, де не було питної води. Отож, став народ знову нарікати та сваритись з Мойсеєм. "Дай нам води пити! Навіщо оце ти нас вивіз з Єгипту, щоб спрагою заморити нас і дітей наших та й наш скот?" І мовив Мойсей до Господа: "Що діяти мені з цими людьми? Ще трохи і укаменують мене". Господь відповів: "Вийди поперед людей, візьми з собою кілька старшин ізраїльських і палицю, що нею ти вдарив по Нілу, та йди на гору Хорив. ось я стану перед тобою і, коли вдариш по скелі, вода зрине з неї, і люди питимуть". Мойсей виконав Божий приказ. Вдарив по скелі палицею — і відразу бризнула з неї вода, так що всі мали її подостатком.

Сталося ж, що в Рефідимі напали на ізраїльтян амаленитяни, нащадки Ісава — поганський нарід, що тинявся по країні між Ханааном і Червоним морем. Намагались вони стримати ізраїльтян у мандрівці до "Обіцяної Землі", а теж поможності винищити почитателів правдивого Бога. Сказав Мойсей до Ісуса Навина, свого вірного слуги. "Вибери собі людей та вийди вранці в бій з Амоленом, я ж стану на вершині горба з жезлом Божим у руці". Зробив Ісус так, як йому звелів Мойсей і почав вранці битися з амаленитянами. Мойсей же, Арон та Хур (знаменний начальник з покоління Юди) вийшли на вершину горба, звідки було видно обидва табори. Мойсей підняв руку до неба та ревно благав Бога щоб допоміг перемогти ворога. І сталось: як тримав Мойсей руки піднесені — то перемагав Ізраїль, а як опустив їх з утоми то брав гору Амален. Отож, Арон та Хур, ставши один з одного боку, другий з другого підтримували Мойсееві руки, щоб вони не опадали. І витримали так його руки до заходу сонця, поки не розгромив Ісус Амолена та його людей вістрям меча. А до Мойсея промовив Господь Бог: "Запиши це на спомин у книгу і вклади Ісусові в серце, що я зітру пам'ять Амолена з-під небес". І спорядив Мойсей жертовник і дав йому ім'я "ягве-ніссі". Сказав бо: "тим що рука знялася проти Господнього трону, війна Господня пріти Молена з роду в рід".

Третього місяця по виході Ізраїлевих синів із єгипетського краю, прибули вони на Сінайську пустиню і отаборилися там навпроти гори. А Мойсей увійшов до Бога. І кликнув до нього Господь із гори, говорячи: "Скажеш отак дому Якова, і звістиш синам Ізраїля: Ви бачили, що я зробив був Єгиптові, і носив вас на крилах орлиних і привів до себе. А тепер, коли справді послухаїте Мого голосу, і будете дотримувати заповіту Мого, по станете Мені власністю більше всіх народів, бо вся земля – то Моя!А ви станете Мені царством священників та народом святим. Оце ті речі, що про них будеш казати Ізраїлевим синам" (Вихід 19:1-6).

І прибув Мойсей, і покликав старших народних, та І оповів їм, що Господь сказав, та й відповіли воїни: "Усе, що Господь говорив, зробимо!" А Мойсей доніс слова народу до Господа.

І промовив Господь до Мойсея: "Ось Я до тебе прийду в густій хмарі, щоб чув народ, коли Я говоритиму з тобою, і щоб повірив тобі навіки!"

І переповів Мойсей слова народу до Господа. І промовив Господь до Мойсея: "Іди до людей, і освяти їх сьогодні то завтра, і нехай вони виперуть одіж свою. І нехай вони будуть готові на третій день, бо третього дня зійде Господь на гору Сінай на очах усього народу. І обведеш границею народ довша, говорячи: "Стережіться сходити на гору й доторкнутися докроюй. Кожен, хто доторкнеться до гори, буде конче забитий! Нехай не доторкнеться до неї рука, бо буде конче вкаменований, або буде справді застрілений, чи то худобина, чи то людина,- не буде жити вона. Як сурма засурмить протяжливо, вони вийдуть нагору". І зійшов Мойсей з гори до народу, і освятив народ, а вони випрали одежу свою. І він сказав народу: "Будьте готові на третій день і не входьте до жінок" (Вихід 19:6-15).

І сталося третього дня, коли ранок настав, — і знялися громи та блискавки, і густа хмара над горою та сильний голос сурми! І затремтів увесь народ, що був у таборі... І вивів Мойсей народ із табору назустріч Богові, і вони стали під горою. А гора Сінай — уся вона димувала через те, що Господь зійшов на неї в огонь! І піднявся дим її, немов дим вапнярки, і сильно затремтіла вся гора. І розлігся голос сурми, і він сильно все могутнів: Мойсей говорить, а Бог відповідає йому голосно... І зійшов Господь на гору Сінай на верхів'я гори. І покликав Господь Мойсея на верхів'я гори. І вийшов Мойсей. І промовив Господь до Мойсея: "Зійди, остережи народ, щоб не рвався до Господа, щоб побачити, бо багато з нього загине. А також священики, що будуть підходити до Господа, нехай перше освятяться, щоб Господь їх не повбивав". І сказав Мойсей до Господа: "Не зможе народ вийти на гору Сінай, бо Ти засвідчив між нами говорячи: "Обведи границею цю пору і освіти її". І промовив до нього Господь: "Іди звідси, а потім вийди ти й Арон з тобою, а священики й народ нехай не рвуться до Господа, щоб я не повбивав їх". І зійшов Мойсей до народу і сказав їм це все.

І уклав Господь Заповіт з Домом Ізраїлевим, говорячи:

1. "Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе з єгипетського краю з дому рабства. Хай не буде тобі інших Богів передо Мною!"

2. "Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я — Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і хто тримається Моїх заповідей".

3. "Не призивай Імення Господа Бога твого надаремно, бо не замилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно".

4. "Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий — субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці та й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя... Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а для сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його".

5. "Шануй батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій дає тобі!"

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. Не кради!

9. Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!

10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

І ввесь народ бачив та чув громи та полум'я, і голос сурми, і гору димлячу, і побачив народ, — і всі тремтіли та й поставали здалека. І сказали вони до Мойсея: "Говори з нами ти, і ми послухаємо, а нехай не говорить із нами Бог, щоб ми не повмирали". І промовив Мойсей до народу: "Не бійтеся, бо Бог прибув для випробування вас і щоб страх Його був на ваших обличчях, щоб ви не грішили".

Аби скріпити віру народу, Мойсей збудував жертовник, на якому приніс жертву Господові. Половину крови вилляв на жертовник, а другою половиною окропив нарід кажучи: "ЦЕ Є КРОВ СОЮЗУ, ЩО ЙОГО ГОСПОДЬ БОГ УКЛАВ З ВАМИ, ЗГІДНО З УСІМА ЦИМИ СЛОВАМИ". І промовив Господь до Мойсея: "Отак скажеш ідо Ізраїлевих синів: Ви бачили, що я говорив з вами з небес. Не будете робити при Мені богів із срібла і богів із золота, не будете робити собі".

І знову промовив Господь до Мойсея: "Вийди до мене на гору і перебувай там; я дам тобі кам'яні таблиці з законом і заповідями, що написав я на науку народові". Устав Мойсей з Ісусом, своїм слугою, і вийшов на Божу гору Синай. А старшинам Мойсей сказав: "Ждіть на нас тут, покіль ми не повернемося до вас". Лишив тоді Арона з народом та наказав народові до нього в потребах вдаватися. Слава Господня зійшла на Синай-гору, і хмара вкривала її шість днів. Сьомого ж дня Мойсей ввійшов у хмару і вийшов на гору, де Господь дав йому дві камінні таблиці, на яких були виписані Десять Божих Заповідей.

На горі Мойсей перебував сорок днів і сорок ночей. А тому, що він забарився, ізраїльтяни зробили собі золотого тельця, збудували перед ним жертовник, і від ранку до вечора приносили йому жертви, їли, пили й танцювали перед ним — на поганський спосіб.

Тоді сказав Господь Бог до Мойсея: "Сходи скоро з гори, бо зіпсувався народ твій, що ти вивів з Єгипетської землі. Занадто скоро звернули вони з шляху, що я був вказав їм. Зробили собі литого тельця, поклонилися перед ним, принесли йому жертву та й кажуть: "Ось бог твій, Ізраїлю, що вивів тебе з Єгипетської землі". І говорив далі Господь до Мойсея: "Дивлюсь я на цей народ і бачу, що він твердолобий. Тож тепер полиш мене; нехай запалає мій гнів на них та хай винищу їх. З тебе ж виведу народ великий. Та Мойсей благав Господа, кажучи: "Навіщо, Господи, палатиме гнів твій на народ твій, що ти вивів з землі Єгипетської потужною силою й міцною рукою? Відверни ярість обурення твого та зміни гнів на милість супроти твого народу. Згадай Авраама, Ісаака й Ізраїля, слуг твоїх, що їм клявся собою цими словами: "Розмножу ваше потомство, як зорі небесні, і всю ту землю, що обіцяв, дам нащадкам вашим у віковічну посілість". І відвернув Господь те лихо, що задумав був навести на свій народ.

Опісля повернувся Мойсей з гори, несучи з собою дві таблиці з Заповідями. Коли зблизився до табору, почув крики та побачив божка, перед яким нарід танцював. Мойсей розгнівався сильно, побачивши все те, кинув таблицями та й розбив їх. Схопив він бичка, що вони були зробили, кинув на вогонь, а опісля розтовк його на порох. Висипав він цей порох у воду та й дав її пити синам Ізраїля. Арона ж гостро Мойсей скартав, що дозволив на такий великий гріх. А до синів Леві Мойсей сказав, щоб кожен взяв свого меча та йшов від воріт до воріт через середину табору і щоб вбивали кожного, хто покланявся божкові. Сини Леві виконали приказ Мойсея. І полягло того дня до трьох тисяч людей.

Другого ж дня сказав Мойсей до народу: "Великого гріха допустились ви! Та я йду оце до Господа, може спокутую ваш гріх". І вийшов Мойсей на гору та й гаряче благав Бога, щоб простив народові провину. Він навіть сказав: "Прости їхній гріх! А ні, то викресли мене з твоєї книги. Тоді Мойсей витесав нові таблиці, на яких Господь Бог знову написав Десять Заповідей".

Коли сходив Мойсей із гори, не знав, що обличчя в нього стало променистим, але це бачили ізраїльтяни, і тому боялися приступити до нього. Та Мойсей покликав їх до себе. Найперше розмовляв з Ароном та старшинами Ізраїля, а опісля приступили й усі люди. Заповідав він їм усе, про що говорив йому Господь на Синай-горі. Але лице Мойсея не переставало сяяти. Отож закривав він його покривалом, коли розмовляв з людьми, а розкривав, коли йшов на розмову з Господом.

Ще під час сорокденного перебування Мойсея на Синай-горі, Господь Бог наказав йому збудувати святиню, в якій переховувалися б Десять Божих Заповідей та й де Мойсей міг би з Богом стрічатися і говорити про все, що має заповідати для синів Ізраїля.

Як має виглядати та святиня — сам Бог подав точні й подрібні приписи. А що ізраїльтяни вели в той час мандрівний спосіб життя, то й святиня мусіла бути до нього достосована. Не мала це бути мурована будова, але величезне шатро, що його можна було б розібрати, спакувати й перенести на інше місце.

Отож Мойсей, згідно з Божою волею, наказав спорудити храмину. Стіни, підпори, лавиці та стіл виготовлено з дерева акації, саме шатро мало в промірі 30 ліктів довжини, 10 — ширини і 10 — висоти, а зверху було покрите барсовими шкірами, всередині ж вистелене дорогими килимами з витканими по них пальмами, квітами й херувимами. Вхід до святині закривала завіса (заслона) з дорогого сукна, а друга завіса ділила святиню на дві частини: перша — більша називалася "Святая", а друга — менша, що була за завісою — "Святая Святих". У "Святая Святих" стояв "Кивот Завіту", себто, скриня кована з середини і ззовні чистим золотом. На чотирьох рогах цієї чудової скрині прироблено золоті кільця -каблучки та золоті ручки-носила, щоб легше було можна кивот переносити з місця на місце. В тій скрині переховувалися таблиці з Божими Заповідями, сама ж скриня називалася "Ковчегом Свідоцтва" або "Кивотом Завіту". Цей Кивот зверху був накритий золотим віком, на якому по боках стояли два золоті херувими, звернені обличчям один до одного, мов два сторожі, що своїми крилами хоронили Кивот. У "Святая Святих" стояв позолочений стіл з дванадцятьма хлібами з найчистішої муки і чашею з вином. У протилежній стороні "Святая Святих" знаходився семираменний світильник, де безнастанно горіли лампадки з найчистішою оливою. Там теж стояв золотий жертовник, на якому ввесь час горіло пахуче кадило. Знову ж навколо Кивота був малий притвор, де стояв мідяний жертовник, на якім палили жертви; там була й мідяна умивальниця для священиків.

Коли це все було споруджене, і на приказ Божий Мойсей посвятив — нараз спустилася на святиню хмара і хвала Господня наповнила її Від того часу Господь Бог особливішим способом перебував невидимо в цій святині, над Кивотом — поміж двома херувимами, та й звідти об'являв Мойсееві Свою волю. І як хмара Господня піднімалася з-над святині, сини Ізраїля рушали в дальшу дорогу, а як вона не піднімалась, то й вони не рушали, чекали покіль не підніметься. І не зникав цей видимий знак Божої присутности над святинею — ні вдень, ні вночі. Вдень стояла хмара, вночі ж вогонь був над нею.

На Божий приказ Мойсей встановив різні жертви. Одні були криваві, і на це брали чисті та найздоровіші тварини і птиці, як от: волів, овець, ягнят, кіз та голубів. Інші жертви були безкровні, як наприклад: хліб, сіль, кадило й вино. Одні й другі жертви були або цілопалені, що спалювалися цілковито на честь і славу Божу (жертви похвальні), або такі, що спалювалися лише частинно, а частинно їх споживали. Ці жертви приношено Богу в подяку за отримані або випрошувані ласки, і також на перепросьбу за гріхи.

Після того встановив Мойсей і Господні Свята.

Першим святом була Пасха. На цей празник заколювали ізраїльтяни невинне ягня, споживали з нього м'ясо й сім днів їли прісний хліб на пам'ятку виходу з Єгипту. Сім тижнів після того святкували Зелені Свята — П'ятидесятницю — на пам'ятку проголошення Закону на Синай-горі. У цьому дні приносили в жертву перші плоди збіжжя. Третім з ряду святом було свято Кучок — встановлене на пам'ятку сорокалітнього блукання по пустині в пошукуванні дороги до Обіцяної Землі. Тому на це свято ізраїльтяни будували собі шатра з галуззя. Останнім і найбільш врочистим був День Примирення (або Судний День) — встановлений на пам'ятку того дня, коли Господь простив народові ідолопоклонство під горою Синай. Був це день покути. Того дня найвищий священик жертвував тельця за свої гріхи, а козеня за гріхи народу. З кров'ю та кадильницею входив він до Святая Святих, обкаджував та скроплював Кивот Завіту на знак очищення народу з гріхів.

Накінець, за Божим велінням, висвятив Мойсей Арона на найвищого священика, його ж синів — на звичайних священиків, а Інших з покоління Леві посвятив на слуг Господньої святині.

Арон, як служитель Божий, вбирався в одежу з синього вісону рясно виткану золотом, у порфіру, якої спідній рубець був прикрашений золотими яблуками та золотими дзвіночками. Поверх цієї одежі брав Арон нараменник, що його стягав поясом. Потім накладав нагрудник, висаджений дванадцятьма дорогоцінними каменями, на яких були вирізьблені імена дванадцятьох поколінь Ізраїля, а посередині були виписані слова: "Наука і правда". На голову Арон накладав дорогоцінну мітру, на якій сяяла золота табличка з написом: "Святиня Господня".

Мойсей вилляв оливу на голову Арона, помазав його, і таким способом висвятив його на найвищого священика. Восьмого дня по висвяченні Арона, на наказ Мойсея приступив Арон до жертовника, приніс жертву Богу та, простягши руки, поблагословив народ. Зійшов тоді вогонь з неба та спалив жертву. Побачивши це чудо, люди поприпадали до землі та прославили Господа.

Два роки після виходу з Єгипту ізраїльтяни рушили з-під Синай-гори в дальшу дорогу. Пройшли вони багато земель і врешті зупинилися в пустині Фаран, на межі Ханаан-краю. Вислав тоді Мойсей дванадцятьох мужів у ханаанську землю на вивідини. Серед 12-х висланців були також Ісус Навин і Калев. Розвідувачі пішли в Ханаан-край, цебто в землю, яку обіцяв Господь Бог ізраїльському народові в посідання, і пробули там сорок днів. Коли ж вернулися, принесли таку велику китицю винограду, що її треба було нести на дрючку вдвох, принесли вони теж фіги, гранати та інші дивні овочі. Коли зібралася вся ізраїльська громада, вивідувачі почали оповідати, звертаючись до Мойсея: "Прийшли ми в землю, в яку ти нас послав, і яка справді пливе молоком і медом. Але мешканці країни дуже сильні, а міста великі й муровані". Та й оповідали далі вивідувачі про те які народи заселяють Ханаан-край, а Калев, гамуючи невдоволення, що почало наростати серед ізраїльтян, промовив: "Ходімо, та й візьмім цю землю!" Інші ж, що ходили на вивідини, почали перечити: "Нізащо не можемо йти до тих людей, бо вони сильніші від нас. Земля, яку ми оглянули, пожирає своїх підданих. Люди, яких ми бачили, високого зросту. Також бачили ми синів з роду велетів, у порівнянні з ними ми виглядали як саранча".

Почувши це, ізраїльтяни почали кричати і не могли успокоїтися впродовж цілої ночі. Вони знову нарікали на Мойсея та Арона, що вивели їх з неволі та жалували за Єгиптом; бажали собі навіть смерти в пустині, тільки щоб не йти воювати з ханаанцями. Вони почали говорити між собою: "Виберімо собі провідника і вернімся до Єгипту". Ворохобня зростала все більше й більше. Ізраїльтяни почали навіть братися за каміння, щоб укаменувати Мойсея та Арона.

Тоді сказав Бог до Мойсея: "Доки ж нарід цей зневажатиме мене, доки не довірятиме мені і не зважатиме на всі чуда, які я для нього вчинив! Ось вдарю на них мором і вигублю їх; а з тебе виведу народ більший та сильніший ніж вони".

Мойсей, однак, вставлявся перед Богом за ізраїльтян: "Відпусти, молю тебе, провину цього народу, по великому твоєму милосерді!" Господь вислухав Мойсея і простив народові, але переказав йому такі слова: "Всі ви, що нарікали на мене, не ввійдете до Обіцяної Землі, крім Ісуса й Кале на. Щойно ваших синів упроваджу до землі, яка вам не подобалася. Однак, і вони будуть блукати по пустині сорок років, щоб спокутувати ваші беззаконня". В цій хвилі всі десять чоловіків, що їх висилав Мойсей на розвідку і що тепер бунтували нарід, померли наглою смертю.

Незабаром по тім збунтувалися проти Мойсея та Арона двісті п'ятдесят левітів під проводом Караха, Датана й Авірама. Датан і Авірам задумали взяти провід народу в свої руки, Корах же забажав уряду первосвященика і заміряв при помочі 250 сторонників силоміць видерти його собі. Але тим вони збунтувалися не проти людей, а проти Бога. Побачивши це, Мойсей припав лицем до землі, перепросив Бога, а до збунтованої товпи промовив: "Завтра ранком покаже Господь Бог котрі до нього належать. Кожен із вас нехай візьме кадильницю та стане перед лицем Господнім". Наступного дня всі 250 збунтованих левитів та Корах із кадильницями в руці стали при вході до намету зборів. Тоді Мойсей промовив до Кораха: "Ось послухайте, сини Леві. Чи то ж мало вам, що Бог Ізраїля вилучив вас із громади синів Ізраїлю та й допустив до себе, щоб ви виконували службу в храмині Господній і стояли перед громадою, послуговуючи їй? Оце захотілося вам ще й священства? Отже, ти (Кораху) і твої прибічники повстали проти Господа!"

Не було при тім й Датана й Авірама. отож післав Мойсей по них, але вони відповіли: "Не підемо!" Тоді Мойсей звелів народові відступити від наметів Кораха, Датана й Авірама, кажучи: "Коли вони згинуть звичайною смертю, це буде знак, що мене Господь Бог не післав. Але коли Господь зробить чудо, і земля роззявить рота свого й поглине їх, тоді знайте, що ці люди зневажили Господа".

Ледве скінчив Мойсей говорити, як розчавилась земля і поглотила всіх трьох бунтівників з усіми їхнім майном та наметами. В той самий час зійшов вогонь з неба та спалив і тих 250 зухвальців, що хотіли присвоюй собі священичий уряд.

Щоб покінчити раз і назавжди з подібними бунтами, сказав Господь Бог до Мойсея, щоб він узяв від кожного покоління палицю і виписав на ній ім'я князя того покоління, а ім'я Арона щоб написав на палиці Леві. І сказав Господь Бог: "Котрого я виберу на священика, того палиця зацвіте". Поставив Мойсей усі 12 палиць у святині. Наступного дня, увійшовши до святині, Мойсей побачив що палиця Арона зацвіла і зродила овоч. Отож усі інші забрали свої палиці, а палицю Арона приказав Господь сховати до Кивота Завіту на пам'ятку та на те, щоб пізніше не було суперечок за священство.

Сорокового року після виходу з Єгипту, ізраїльтяни прийшли цілою громадою в Сін-пустиню і зупинилися в Кадеші. А що не було тут води, то знову почались нарікання на Бога й на Мойсея. Тоді Господь приказав Мойсееві вдарити палицею по скелі та видобути з неї воду. Мойсей послухав Господнього приказу, взяв палицю, яка переховувалась у Кивоті Завіту і якою перед цим вже був зробив стільки чуд, і разом з Ароном скликали ввесь нарід перед скелю. Але завагалися у своїй вірі Мойсей та Арон, чи Господь іще зробить чудо для цього народу невірного і твердолобого. Отож промовив Мойсей до зібраного народу: "Слухайте, ворохобники, чи добудемо вам із цієї скелі воду?" І вдарив Мойсей палицею по скелі — для більшої певности аж два рази, та й линула сила води, і було її подостатком для всього народу й для скоту.

Господу Богу, однак, не сподобався сумнів Мойсея та Арона, тому промовив Він до них: "За те, що ви не вірили мені, що добудете зо скелі воду, не введете ви цю громаду в землю, що я дав їм".

З Кадешу ізраїльтяни рушили громадою та прийшли до гори Гор, що знаходиться на границі Едом-землі. Тут сказав Господь Бог до Мойсея: "Арон мусить прилучитися до свого народу, бо він не ввійде в землю, що я віддав синам Ізраїля, за те, що ви спротивилися моєму велінню при водах Меріви. Візьми Арона та Єлеазара його сина, і виведи їх на гору Гор. Зніми з Арона його шати й вдягни в них Єлезара, Арон там умре". Мойсей вчинив все так, як приказав Господь. При очах всього народу вийшли вони на гору. Зняв Мойсей з Арона одежу й одягнув в неї Єлеазара. І помер Арон на верху гори, а Мойсей з Єлеазаром його там поховали та зійшли з гори. Коли ж уся громада побачила, що Арон помер, щиро оплакувала його впродовж тридцяти років.

Врешті наприкрилося ізраїльтянам таке безнастанне блукання по пустелі. Вони знову почали нарікати на Господа та на Мойсея. За кару Господь Бог наслав на них вогненних гадюк, які почали кусати їх смертельно. І вимерла від гадюк сила народу. Налякався народ, розкаявся та сказав до Мойсея: "Ми згрішили, бо говорили проти Господа й проти тебе, помолися до Господа, щоб віддалив від нас гадюк". Мойсей у своїй великій любові до народу, просив прощення у Бога і відповів Господь Бог: "Зроби собі вогненну гадюку". Мойсей у своїй великій любові до народу, просив прощення у Бога і відповів Господь Бог: "Зроби собі вогненну гадюку й повіш її на стовпі, а як вкусить когось гадюка, то він нехай погляне на неї, а зістанеться живий". Отож зробив Мойсей мідяного змія та повісив його на стовпі, і коли кусала гадюка, то він звертав очі на мідяного змія й лишався живий.

Прийшла і хвилина розлуки Мойсея з народом. Сказав тоді Господь до свого вірного слуги Мойсея, щоб він положив руки свої на Ісуса Навина перед усім народом, бо відтепер він провадитиме нарід. Мойсей виконав приказ Господній та промовив до народу ці останні слова: "Вже близька година моєї смерти, не перейду я Йордану, але ви його перейдете та посядете добру землю. Пам'ятайте угоду, яку склали з вашим Богом. Цілим серцем любіть Його, цілою душею та всіма силами. Пам'ятайте, що Господь провадив вас 40 літ у пустелі, кормив та опікувався вами, мов добрий батько своїми дітьми. Заховайте всі Його слова у вашім серці та роздумуйте над ними з вашими дітьми. Шануйте Його святі заповіді — тоді Господь буде вас благословити в усьому. Коли ж не підете за Його голосом, тоді спаде на вас Божий проклін. Господь Бог пішле вам пророка, подібного до мене, його маєте слухати".

Потім, поблагословивши нарід, Мойсей з Божого веління вийшов на гору Нево, що стоїть проти Єрихону, і звідки видно Обіцяну Землю. І сказав Господь до Мойсея: "Це земля, що про неї клявсь Авраамові, Ісаакові та Якові, словами: я дам її твоєму потомству. Я й тобі дам побачити її очима, але туди ти не ввійдеш". І помер там Мойсей, маючи 120 років життя.

Основою основ Старого Завіту є, звичайно, укладений союз Бога з Ізраїлем через заповіді. А дальші події, що будуть розвиватися у відносинах між Богом і людьми найкраще відображені В "Пісні Пророка", тобто, останньому зверненні Господа до людей через уста Мойсея.

"Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле! Нехай, як дощ накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.

Бо ім'я Господнє прославляю: віддайте славу нашому Богові!

Він — скеля; звершені його діла, бо всі його дороги — справедливість; Бог — вірність, без жодної омани, він справедливий і правий. Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!

То так одячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не твій Батько, твій Творець, що сотворив тебе і тебе підтримує?

Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.

Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом Ангелів Небесних. І Господа ж частина — народ його, Яків — уділ його насліддя. Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходить його пестити, за ним ходити, мов зіницю ока. Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах. Господь один водив його, не було з ним чужого бога.

Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого; коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят башанських баранів, козлів з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона — вино шипуче.

Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала. Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували. Жертву приносили бісам, не Богові, богам яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували. Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.

Побачив те Господь і відкинув у гніві власнім синів і дочок власних.

Та й промовив: "Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони-бо кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.

Вони збудили ревнощі мої не-богом, розгнівили мене своїми бовванами, а я збуджу їх ревнощі не народом, я роздратую їх — людом глупим.

Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір. Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої; вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів. Ззовні, меч убиватиме, а всередині — жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом. Сказав би: я і знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людях; якби я не боявся глуму ворога, щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а не Господь усе це вчинив. Це ж народ, позбавлений глузду і розуму в них немає. Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде. Як міг би один тисячу гнати, а двоє — пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув? Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.

Лоза бо їхня — лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград — полин, гіркота — їхні грона. Вино їхнє — їда гадюча, пагубна отрута гадів. Хіба ж не сховано це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці? Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить. Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більше ні раба, ні володаря.

Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали ? Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть! Дивіться отже, що я, я — Бог, і нема Бога, окрім мене, я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується. Бо я зведу руку мою до неба і скажу: я живу вічно! Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу, напою кров'ю стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів. Радуйтесь, народ з його людом; бо він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить" (Второзаконня 32:1-43).

Господь у пісні Мойсея говорить, що через те, що потоптали обіцянку, знехтували всіма благами, чудесами, які творив для Єшуруна (тобто Ізраїля) Господь, він заховає своє лице від них і подивиться на їхній кінець, називаючи їх "кодлом перевертнів, дітьми, що вірності не мають".

Ще багато пророків після Мойсея повстануть з землі Ізраїльської і всі вони будуть ніби дзвоном, який знову і знову буде взивати і кликати навернутись до Господа.

Апостол Павло в посланні до Євреїв гл. З ст.7-11, порівнюючи часи Мойсея, про які ми докладно вже знаємо, застерігає про те, щоб знову не повторити помилку предків і не затвердіти серцем. Ось чому, як каже Святий Дух: "Коли ви почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями, як то було на місці сварки в день спокуси у пустині, де мене спокушали батьки ваші, виставляли мене на пробу, дарма, що сорок років бачили мої діла. Тому я і прогнівався на рід цей і мовив: Вони завжди блудять серцем, вони доріг моїх ніколи не шали! Тому я і поклявся у своїм гніві: Ні, їм не ввійти в мій відпочинок!"

Про який це відпочинок говорить Святий Дух? Ми знаємо, що Господь шість днів творив світ, а сьомий день, суботу, відпочивав. Цей відпочинок він запровадив в 10-х заповідях, де 4 Заповідь говорить: "Пам'ятай день суботній, щоб святкувати його, Шість день працюй і роби всяку роботу свою, а день сьомий — субота, це для Господа Бога твого..."

У "Посланні до Євреїв" Апостол Павло роз'яснює цю на Перший погляд незрозумілість з днем відпочинку так: "Я поклявся у Моїм гніві: вони не ввійдуть у мій відпочинок", хоча діла його були закінчені від сотворіння світу. На одному бо місці він так сказав про сьомий день: "Бог відпочив сьомого дня від усіх діл своїх" і знову На тому місці: "Вони не ввійдуть у мій відпочинок". Коли ж так воно є, що деякі у нього ввійдуть, а ті, кому перше благовістовано Не ввійдуть у нього через непослух, бо він знову призначає якийсь день, "сьогодні" говоривши через Давида після такого довгого часу, ЯК було сказано раніше: "Коли почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими. "Бо якби Ісус (Навин) увів їх у відпочинок, то не говорив би після нього про інший день. Отже для Божого народу збережено відпочинок; бо той, хто ввійде в його відпочинок, відпочине також від своїх діл, як і Бог від своїх власних" (Євреїв 4:3-10).

Отже, підсумовуючи сказане доходимо до висновку, що за наміром Господнім народ, який вийшов з Єгипту і рукою Господньою мав бути запроваджений до обіцяної землі, де мав увійти в його відпочинок (тобто справжній сьомий день Відпочинку). Але "вони збудили ревнощі мої — говорить Господь, — небогом розгнівили мене своїми бовванами" (Второзаконня 32:21) і тому поклали пропасть (гріх) між Богом і людьми. Господь заховав у гніві своє обличчя і дав їм можливість жити за власною волею, але при цьому в пісні Пророка застерігає їх "і побачу який кінець їх буде?" І дійсно без Господа народ чимраз дальше і дальше провалювався в пропасть: тому хоч і за законом Мойсея сьомий день був відпочинком, але то не був справжній відпочинок? І хоч за законом Мойсея приносились священиками в жертву тварини на жертівниках, але то не була справжня жертва. Бо справжня жертва за гріхи — це Син Божий, який є жертвою за гріхи і брамою, через яку кожний, хто ввірує в Нього, входить в відпочинок (через воскресіння із мертвих Господа нашого Ісуса Христа).

Останній пророк Старого Завіту Малахія в своїх пророчествах показує всю недбалість священиків в виконанні Закону Господнього. "Син шанує батька, а слуга господаря, коли ж я батько, то де моя пошана? Коли я господар, де страх передо мною?" — Каже Господь сил до вас, священики, що моє ім'я зневажаєте й питаєте. Чим зневажаємо ми твоє ім'я? Тим, що приносите на мій жертовник хліб нечистий, а ще питаєте: Чим ми його осквернили? Та тим, що думаєте, мовляв, стіл Господній можна зневажати. А як приносите сліпе у жертву, хіба ж то не зле? І як приносите кульгаве або хворе, то це не зле? "(Малахія 1:6-8). "І каже: Глядіть, яка морока? — і маловажите ним, — говорить Господь сил. Приносите грабоване, кульгаве й хворе, таке приносите у жертву! Таке б мені приймати із рук ваших? — говорить Господь" (Малахія 1:13). "З часу батьків ваших ви від моїх заповідей відступили і їх не пильнували. Поверніться ж до мене, і я до вас повернусь, —- говорить Господь сил. А ви питаєте: як нам повернутись"(Малахія 3:7).

"Жорстокі ваші слова супроти мене, — каже Господь. А ви питаєте: І що ми говорили між собою проти тебе? Ви кажете: то марна річ — служити Богові. Яка користь із того, що ми берегли його постанови, що ми сумні ходили перед Господом сил? Тепер же називаємо щасливими зухвалих. Злочинцям теж живеться добре: вони випробовують самого Бога й живуть собі гарненько далі" (Малахія 3:13-15).

Згадайте про закон Мойсея, слуги мого, що я був наказав йому на Хориві для всього Ізраїля, про заповіді та про постанови.

Ось я пошлю вам Іллю пророка перед приходом дня Господнього, великого і страшного (Малахія 3:22-23).

Ось я посилаю гінця мого й він приготує дорогу передо мною, і Господь, що ви його шукаєте, прийде негайно у храм свій. Ангел союзу, що ви його бажаєте, — ось він іде, — говорить Господь сил (Малахія 3:1).

Пророк Малахія за 450 років до Івана Хрестителя і Ісуса Христа говорить про їх прихід, закликає до повернення до Закону, але на ділі останні часи перед приходом Господа нашого Ісуса Христа говорять про те, що як сказано в пророка Єремії: "Вони поламали Мого заповіта, і я їх відкинув, говорить Господь" (Єремія 31, 32). "Але не за прогріхами і гріхами нашими він учинив нам і не за беззаконнями нашими відплатив нам" (Псалом 102:10).

Господь посилає свого Сина, щоб знищити гріх і запровадити Новий Завіт, про який він говорить через пророка Єремію. "Ось дні настають, — говорить Господь, — і складу я із домом Ізраїлевим і з Юдиним домом Новий Заповіт. Не такий заповіт, що його з їхніми батьками я складав був у той день, коли міцно за руку їх взяв, щоб їх вивести з краю Єгипетського. Та вони поламали Мого заповіта, і я їх відкинув, говорить Господь. Бо це ось отой Заповіт, що його по цих днях складу з домом Ізраїля — каже Господь: "Дам Закона Свого в середину їхню і на їхньому серці його напишу, і я стану їм Богом, вони ж Мені будуть народом! І більше не будуть навчати вони один одного, і брата свого: "Пізнайте Господа! Бо всі будуть знати Мене від малого їхнього й аж до великого їхнього, — каже Господь, — бо їхню провину прошу, і не буду вже згадувати їм гріха" (Єремії 31-34).

Але цю обіцянку Бога ще треба виконати через Розп'ятого Спасителя світу Ісуса Христа, щоб раз і назавжди заплатити Отцю Небесному за гріх стражданнями Ісуса Христа і щоб через це і "провину нашу прощено було і вже гріхи наші щоб не згадувались".

Повернувшись до питання Господнього дня, виникає питання: чому святковий день з суботи, через розп'яття Ісуса Христа, за словами "Сповнилось", коли завіса в храмі роздерлась на двоє зверху аж до низу, перейшов на неділю?

Як ми вже знаємо, сатана говорив, що справедливість і милосердя не сумісні, і що всякий гріх повинен бути покараний. Отже, коли Господь сказав: "Вони не ввійдуть у мій відпочинок" — це не означало, що Господь змінив своє слово. В Господа слово незмінне -, і тому саме через справедливість і незмінність Господнього закону вони не могли увійти в його відпочинок. Гріх поклав пропасть між Богом і людиною. І поскільки всі люди грішать, як сказано в Біблії і втратили ласку Божу, тому ніхто не міг увійти у Господній відпочинок.

Ісус Христос поєднав справедливість і милосердя заплативши Отцю Небесному за наші провини, він заплатив перед справедливістю, і тепер залишилась тільки воля людини і милосердя, яке бере початок з третього дня після Розп'яття, тобто з Воскресіння, ось чому Господній день — неділя (воскресеніє), а не тому що субота вже не подобається. Повторюю ще раз, що до суботнього відпочинку людину не пускають гріхи. Господнім днем стала неділя, яка є днем милосердя і великої ласки Божої. І тому хто не почитає неділі, той себе обкрадає. Бо через свої гріхи не може увійти в суботній відпочинок, а через свою безглуздість і волю не хоче прийняти недільний відпочинок. Саме в неділю Господь благословляє людину на цілий тиждень, і хто хоче увійти в недільний відпочинок і благословіння Господнє, не дружіть з масонською думкою, що неділь є 52 у році, а свят менше, і в неділю можна і працювати без потреби і в карти грати і пиячити. Неділя — це день прослави Господа і день подяки за велику ласку відкуплення. Не топчіть Розп'ятого Христа, який не заслуговує на таку байдужість і невдячність до його страждань. Пам'ятайте, що з Христос вчинили те, що мали б чинити з нами за наші гріхи. І як призиває Апостол Павло: "Колі ви почуєте сьогодні його голос, не твердійте серцями вашими..." .

Прислухайтесь, ви чуєте, церковний дзвін кличе на безкровну жертву, ви чуєте то Христос вас кличе: "прийдіть до мене всі страждені і обтяжені я упокою вас та й приведу вас до свого відпочинку".

«Шануй батька свого і матір твою, як заповідав

тобі Господь Бог твій, щоб довго тобі

жити й бути щасливим на землі»

"Знайте, що за останніх днів настануть скрутні часи, бо люди будуть самолюби, грошолюби, зарозумілі, горді, наклепники, батькам непокірні, невдячні, безбожні, без любови, непримиримі, осудливі, розбещені, жорстокі, недобролюбні зрадники, бундючні, більше розкошолюбні, ніж боголюбні —мають бо сповид побожности, сили ж Ті зреклисяю. І тих цурайтесь! Бо то з таких походять ті, що влазять у доми і зводять жіноцтво, обтяжені гріхами, яке дається на повіддя різним пристрастям" (2Тимофія 3:16).

Слова приведені Апостолом Павлом в Другому посланні до Тимофія наглядно показують, який стан моральності буде в світі перед кінцем. А що таке світ?.. Хіба це не родина, хіба це не ми? Кожний із нас це частина ланцюга, який утворює людство. І від того, який буде зв'язок між ланками цього ланцюга, залежить фундамент віри, фундамент церкви, суспільства. Бо що то є родина? То є найдорожчий скарб людства. Родина є як обруч у бочці. Здійми обруч із бочки, а вона розсиплеться на дощечки. Нерозривність подружжя є тим обручем, що держить цілість суспільства. Як розпадеться родина, то розпадеться і суспільство. Початок родина бере з Едему де наші прародичі Адам і Єва стали праобразом першої сім'ї. А це сталось так: "Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка і чоловік сказав: "Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом..." (Буття 2:21-24). Сатана з перших днів свого відступлення від Бога вирішив знищити паростки Господньої любові — сім'ю. Він посіяв гріх. І між Богом і сотворінням постала пропасть яка позбавила ласки божої Адама і Єву.

Отже, через наших прародичів Адама і Єву гріх впав на всі покоління, тобто згрішили Адам і Єва, а ласки позбулись всі наступні покоління. Значить сім'я це є корінь з якого виростає дерево нового життя і яке воно буде це дерево залежить від коріння.

Залишивши початки історії людства, повернемось в наш час. З яким корінням ми тепер живемо? Який виросте плід з нас і наших дітей? Це є дуже важливі питання тому що масонство і червоний дракон керовані князем темряви найбільше попрацювали над розвалом сім'ї, над тим, щоб підмінити її іншими формами співжиття.

В основі будь-якої сім'ї повинна лежати віра в Господа. І коли зароджується нова сім'я, тобто молода пара одружується, то це все починається із обряду весільного. У Церкві він починається із обряду шлюбу — вінчання. Червоний дракон попрацював так, що мільйони людей, коли женяться запрошують рідних, земляків, приятелів, фризерів, фотографів, музикантів, поварів, кравчинь лиш Христа не просять! Це є перше і основне зло, що "новітні подруги" закладають родинне гніздо, але без Ісуса Христа. А що означає заключити шлюб без Христа? Тут різняться кілька способів.

Найперший це шлюб в який вступають ярі противники Бога і поклонники чорної бестії і червоного дракона. Як правило, це шлюб в який вступають молоді люди, що втратили дівочу чи чоловічу чистоту. В таких "новомодних подружжях" батьки готують домовину своїм ненародженим дітям.

Бо як сказав Господь: "Хіба може оливкове дерево родити смокви, або на смокві рости фініки?" Ось так і в цих сім'ях діти виростають без Бога. А поскільки сім'я є об'єктом першочергової уваги чорних сил тому що навіть природня материнська любов до дитини є не бажана для сатани, то він через ворожбитство і чорну магію дуже легко розпорошує сім'ї, які живуть без благословення Господнього. Цим словам можна знайти підтвердження, коли подивимось як "легко" і просто сім'ї не сходяться характерами, поповнюючи новими сиротами дитячі будинки при живих батьках.

Другим різновидом шлюбу без Бога — це подвійний удар масонства по Божих законах. Коли люди, які є поклонники сатани беруть шлюб в церкві без Тайни Сповіді і Святого Причастя, без віри. При цьому священик, який виконує обряд є інструментом чорних сил у зневазі Господа, а сім'я, яка зароджується ніби-то з благословінням Господнім, а насправді там чорт панує. З такими сім'ями буває те, що і в першому випадку, тільки при цьому добавляється ще багато біігьше гріхів ніж при першому явному неприйнятті Бога. Бо сказав Господь: "Горе тій людині, яка побачила дорогу спасіння, стала на поріг брами милосердя і повернулась назад. Краще було б їй не бачити тієї дороги".

Третій випадок зневаги Господа — це коли шлюб приймають віруючий, а другий не віруючий член шлюбної пари. Тут виходить, як в тій поговірці: "Бог у дзвони, а чорт у клепало". Виникає питання, чи може бути згода в такій сім'ї? Кожен чоловік повинен любити свою жінку без застереження, але й без застереження має любити Бога, а коли супруги є не однієї віри, або одне вірить, а друге ні, то він або любить жінку, а Бога ні, або навпаки. В обох випадках зле поступає. В таких сім'ях є найбільше прикмет для суперечок і постійного напруження. Такі пари часто не згоджуються в найважливіших поглядах на світ. Особа віруюча постила б в п'ятницю, а невіруюча хотіла б їсти м'ясо. Сторона, що ходить до церкви молиться "Богородице Діво", а невіруюча це називає ідолопоклонством, віруюча особа хоче іти до сповіді, невіруюча відраджує і називає це глупотою і забобоном і т.п. Разом ідуть і до театру і в товаристві до ресторану, на забаву, а до церкви — ні. Чи можна це назвати здоровим явищем? Що ж роблять ті бідні діти таких супругів? Хоч навіть і охрещені діти і виховані в вірі вони з часом питають: "Мамо, чому не ідете зі мною до церкви?" А що коли одне дитина чує від батька, а друге від матері про релігію і в результаті релігійний хаос і байдужість релігійна.

Подивимось кругом себе і на себе. До яких пар ми можемо себе віднести та й взагалі, яка пара може називатися благословенною, а яка мумією, тобто зовні благополучною, а в середині без життя. З наведених трьох прикладів можна зробити висновок, ніби цією класифікацією охоплені всі подружні пари.

Звичайно це не так, є і пари, що чоловік і жінка тягнуть упряжку спільного життя в двох і з Богом і таких здавалось би могло бути багато. Але якщо таким сім'ям задати запитання — чи походить супружжя від Бога? — Ні. — скажуть багато! Чи Бог наказує нерозривність? Ні! Чи Бог дає Діти? Ні! Чи діти є благословенством Божим? Ні! Це є відсталість глупота і т.д. Рахиля біблійна благала Бога: "Дай мені діти, бо інакше умру" (І Мойсея 30: 2). А чи є так нині? Погляньте на супружжя і знайдете відповідь, про що просить нинішня "Рахиля" і то християнка.

Сім'ї, які не можуть мати дітей можуть бути християнами, але не маючи віри шукають своїх майбутніх дітей в клініках, інститутах, купують у професорів, а не в Бога.

Поверхневість віри, яка притаманна сьогоднішньому часу має свої корені і в поверхневості трьохсторонніх стосунків Бог — чоловік — жінка.

Ми доходимо до такого часу, коли сім'я стає не пристановищем і опорою людини, але скоріше джерелом і носієм зла, інкубатором сатани.

Багато пар, що одружуються, розлучаються через декілька місяців після весілля. В інших випадках після довгих років спільного життя, батьки після незначної сварки розлучаються, не беручи до уваги майбутнє їхніх дітей.

У деяких колах зрада і подружня невірність є невеликими втіхами в щоденному житті, так, що багато людей більше не вірять в подружню вірність. Преса, книги, кіно сприяють тому, що подружжя змирившись з цією "традицією" затримуються самі в негативній позиції. Сьогоднішня ситуація в сім'ї є гірше ніж тривожна.

А які причини цього, що сім'я в небезпеці, першою і останньою причиною є життя у гріхах. Там де гріх, нема Бога, а де нема Бога, там чорт панує. Божі заповіді не є ярмом яке більшість собі усвідомлюють, а за великою ласкою Божою і мудрістю є дошкою порятунку для людини. Заповіді виконувати треба не тому тільки, що цього вимагає від нас Господь, але й тому, що невиконання заповідей є бомба сповільненої дії, яка знищує життя земне і закриває браму перед вічним щастям.

Божий закон є шляхом, що веде до миру і щастя, але в наш час, особливо в сімейному житті на шляху виконання цих законів стають перешкоди, які є раком першої стадії. На першій стадії хвороба є, симптомів немає, а на четвертій стадії є симптоми, але немає ліку, щоб вилікувати. Як же розпізнати рак на першій стадії. Для цього без апаратів і лікарів не обійтися, ось так і ракову пухлину в сім'ї без ласки Божої і Господньої мудрості не знайти. Диявол тут так багато наклав капканів, в які падають супружні пари і майбутні діти, що про всі і бумаги не стане написати. Недаром є таке російське прислів'я: "Муж и жена одна сатана".

З чого починається робота диявола в сім'ї.

Перше, це перекручення справжньої любові. Чоловік і жінка не знають, що таке любов іде вона бере початок, тобто люди не знають як любити. Це дивні речі, скажете ви, варто ввімкнути радіо чи телевізор і ви тут же, почуєте слова любові. Але перша пастка диявола саме захована в тому, що слова, що ви чуєте деградовані. Те, що диявол приносить до нас як любов, це є всього лиш балом, виставою, феєрверком. Але для того, щоб влаштувати цей бал чи феєрверк треба не один день працювати і любов в сім'ї починається не з феєрверку, а з турбот, які є другою причиною і пасткою диявола.

Молода сім'я починає своє сімейне життя з запитання — де жити? І тут, як у лісі дерев, так виникає багато підстав для майбутніх проблем і розлучень. Уявіть собі картину. Зійшлися двоє, які до цього любили "феєрверською любов'ю". Вони при своїх зустрічах були на "десятому" небі, а одружилися і тут... "чоловік вночі хропе, чи сопить, ранком вставай йому їсти варити, випрати і всі інші турботи лягають на жінку. Чоловік вранці встає і бачить свою половину в бігудях, домашньому халаті, без прикрас і макіяжу. І тут диявольська любов, яку нам прищіплюють через телебачення, радіо, пресу відпала. До зовнішніх змін ще можуть додатися причини співжиття молодої пари із своїми батьками.

Якщо сім'я живе самостійно, то перехід від свята до буднів може бути мирний і менш болісний. Але коли молоді пари, котрі живуть з батьками неодноразово зустрічаються із бажанням батьків "допомогти", тут диявольські сили розгортають різні сценарії. Все починається із нескінченних пліток і базікань. "Моя дочка робить це, мій зять робить те..." Батьки, брати, сестри повинні залишати молоді пари в спокої для звивання їх власного гнізда.

Якщо молоді пари живуть зі своїми батьками, вони рідко знаходять сімейне щастя. На початку свого шлюбу, коли молоді люди часто потребують взаємної уваги і близькості, мовчазний нагляд бентежить їх, і вони не почуваються дійсно незалежними вдома. Тому мусять часто залишати дім для відпочинку та розслаблення. Фатальний наслідок не заставить себе чекати: для них входить у звичку життя поза домівкою. Вони почувають себе ображеними, на перше місце виходять матеріальні проблеми, і як наслідок — загублене сімейне життя.

Батьки повинні собі закарбувати, що надто надокучлива допомога, навіть для щастя їх дітей, є великою помилкою. Вони повинні уникати будь-якого "патріархату" чи "матріархату", і дозволити своїм одруженим дітям нести власну відповідальність за свої вчинки і наслідувати їх власним смакам та уподобанням.

У багатьох сім'ях батьки наставляють молодят одне проти одного. Це є доброю послугою дияволу. Бо ще святий Йосафат казав: "Батько всякого роздору є диявол". Отже виходить, що ті, які повинні би за Божими законами і світськими приносити щастя своїм дітям приносять біду.

Багато є батьків, що впливають на погляди своїх дітей, на речі, що вони роблять. Наприклад, будівництво нового дому, улаштування квартири, та багато інших речей. Даючи поради, вони часто спричиняють до розбіжностей в думках і поглядах до сварок між чоловіком та дружиною.

Власне, бажання бути незалежним, не звільняє молоді пари від обов'язку поваги та вдячності до їх батьків. Це природні почуття розсудливихдітей. Вони виховуються, коли діти виростають в мирі і благочесті. Завдяки цим почуттям вони краще розуміють труднощі батьківства. Якщо ви досягли вищого рівня соціального чи інтелектуального, завжди пам'ятайте, що ви зобов'язані тим, хто з Божою допомогою виховав вас. І треба пам'ятати, що найкращим способом побачити зростаючу синівську любов є виховання своїх дітей на тих ідеях, що самі проповідуєте.

Здається, якщо прислухатись до порад, що викладені тут, і зважити на пастки, то сімейне щастя забезпечене. Але насправді це не так.

Повернемось до диявольських пасток, що приготовані в сім'ї. Якщо сім'ю не розвалила неправильна любов, турботи повсякденні чи співжиття з батьками, то тут диявол готує більш витончені і скриті пастки, які в наш час виросли, як гриби після дощу.

Не дозволяйте нікому, крім членів вашої сім'ї, почувати себе надто вільно у вашому домі. При надмірній фамільярності люди стають надто близькі один до одного, найкращий друг сім'ї, якщо не є в ласці Божій і не живе в страсі перед Божими Заповідями, стає небезпечним.

Ось що розповідає один бізнесмен: "Ми часто запрошували сім'ї з котрими ми дружимо на спільні телевечори. Через кілька тижнів одна з наших дочок, їй 18 років, застерегла нас від реальної небезпеки. Вона сказала нам, що інтимна атмосфера, напівтемрява, близькість, іноді перебільшена тим, що ми бачимо на екрані, не несе нічого доброго для нас. Ми щиро обговорили з жінкою це питання, і в цьому, можливо, був наш порятунок".

До цієї пастки також належить постійна присутність гостей в домі. Шум і часті візити гублять сімейний затишок, зникають гармонія і злагода.

Іншим засобом в розваленні сімейного гнізда є всеприсутність загально комунікаційних засобів технічного прогресу, котрі турбують нас, де б ми не були — це радіоприймачі, телебачення, преса. У деяких програмах і публікаціях розпущеність поведінки, зрада і невірність широко висвітлюються, і показані як загальна поведінка і звичайна справа. Це парадоксальна і небезпечна ситуація. Сім'ї занурені зранку до вечора в цю атмосферу, де переважаючі тони дискжокеями і авторами, котрі перенасичені натуралізмом і неповагою до святих справ. Один із священиків з Австралії сказав так до кінорадіопродюсерів і видавців_журналів: "Ми намагаємось, не без труднощів, зберегти християнську атмосферу в наших домівках але приходите ви і псуєте все вашою істеричною музикою, піснями, котрі глузують над повагою до любові, жінками і їх доброчинністю в подружньому житті, і пісні котрі поширюють натуралізм, котрі підтримують і славлять найбільш огидні і абсурдні форми ідолопоклоніння, котрі висміюють все варте пошанування ".

До цієї пастки належать також відеофільми, що заполонили дома сексом, розпустою та іншими огидами.

Ще одна пастка диявола. Це гак звані спеціальні події, які нищать відразу батьків і дітей. Це зловживання вечоринками, котрі в даний час дуже популярні. У деяких колах, це стало модою. Першою жертвою є діти. Дуже шкідливо для дітей, коли вони не почувають біля себе люблячого захисту матері, не можуть заснути без впевненості, що вони в повній безпеці — захищені їхнім батьком, котрий в їх очах все знає і все вміє. Як бути цим маленьким "самітникам", котрих залишили дома самих з наказом добре поводитися і працювати над книгами, в той час коли батьки на вечоринці? Але і батьки так само легко стають жертвами цих вечоринок. Регулярні зустрічі одних і тих людей в атмосфері, що стимулює почуття, стають нарешті, небезпечними для кожного чоловіка та жінки. Постійні вечоринки, з їх звичайною люб'язністю, в наших середніх верствах, є дуже небезпечними. "Деякі шановні громадяни зустрічаються періодично. Не буде підстав для заперечення, якщо чоловіки обговорюють свої справи, а жінки довіряють одна одній свої домашні проблеми. Але якщо чоловік зустрічається регулярно з жінкою іншого чоловіка на цих вечоринках, він намагається зустрітись з нею протягом дня, — говорить один кореспондент, — я кажу це з власного житейського досвіду".

До цього ще додається одяг жінок, які присутні на вечоринках. Чоловік в якого жінка одягається скромніше і менш спокусливо може задивитись на "парадний одяг" і "боєприпаси" спеціального підрозділу сатанинських сил, якими є жінки, що через свою нескромність і натуралізм в одязі стають причиною спокус. Такий чоловік піде з вечоринки, якщо не з явною "симпатією" до побаченого, то в повсякденних спогадах час від часу йому на думку будуть приходити "барви" вечірніх "метеликів". Це все може забутись якщо в сім'ї все гаразд, а якщо ні, то найменший конфлікт розв'яже чоловікові руки до дій і при цьому на його думку оправданих. До небезпек з роду "вечірок" ще належить явне невдоволення однією із сторін поведінки чоловіка чи дружини. Або ще, тим більше, вияснення своїх сімейних проблем прилюдно Це часто буває бомбою в сімейному життя. А стається це приблизно так. Чоловік, який завжди тихий і спокійний, чи замкнутий у своїх емоціях при "заправці" оковитою стає бадьоріший і сміливіший. Жінка, що звикла бачити чоловіка завжди спокійного це не подобається і як результат жінка проводить урок моралі для чоловіка, це йому звичайно не до вподоби, особливо в присутності сторонніх людей. Сварки відбуваються все частіше, а результатом стає розбите життя.

Тут може бути ще багато різних пасток на таких гульках, про які ви і самі здогадуєтесь або знаєте.

Треба пам'ятати, що Господь сказав, що я вашу радість у смуток перетворю. Це не означає, що Господь бажає бачити нас завжди І сумними і страждаючими. Навпаки, Бог — це Любов і любов Господня має намір зробити нас щасливими вже тут на цій "долині сліз". Але у будь-яких веселощах має бути міра і найосновніше присутність Господа. А де Господа не запрошують, там приходить сатана і тому стільки небезпек. Якщо людина іде з Господніми силами, то ніщо не може розірвати те, що з'єднує Небесна Любов. Пам'ятаймо це.

Після пасток диявола, що розкладені у святкових днях, вечірках, стоять пастки виробничі, тобто пов'язані з нашою працею на підприємствах.

Місце праці, якщо жінка і чоловік не працюють разом, є причиною загибелі багатьох сімей. Це, зокрема, властиво для відносин між начальником і підлеглими. Без сумніву, затримання заробітної плати — це гріх, що кличе про помсту до неба, але більш серйозним і шокуючим є гріх, коли роботодавець чи управитель робить замах на свободу і моральну честь підлеглих. Немає нічого більш огидного, чим скористатись службовим положенням і спокушати людей, котрі боячись втратити роботу мусять приймати рішення, яке засуджує їхнє сумління, йдуть в розріз із своєю совістю.

Роздумуючи про цю пастку сатани, в пам'яті виникає ще одна думка, що машина, яка є робочим місцем багатьох людей може стати місцем розбещення. Я думаю про борделі, безпринципові власники котрих використовують розпусту для збагачення, чим гублять свою душу і душі багатьох співучасників, душі дітей, що здається і не мають відношення до цього. Деякі мерзотники дуже добре пристосувались, але не потрібно піддаватись ілюзіям — вони є тими, кого Ісус Христос звинувачує: "Хто спокусить одне з цим малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепили, — і його потопили в морській глибині..." (Матея 18:6).

Пасткою для загибелі сім'є є також сімейні незгоди, які є внутрішніми причинами, що роз'єднують родину.

Слід звернути увагу на трагічність наслідків грошолюбності чи "пристрастного шукання комфорту".

Одружені пари на довгому шляху життя настільки заклопотані матеріальними аспектами, що нехтують моральними та духовними інтересами своєї сім'ї. Кожна домівка неповторна і повинна бути сама собою. Тільки на нерозумних впливає розкіш і зручності життя інших домівок настільки, що вони прикладають усіх зусиль, щоб зрівнятись з ними. Багато сімей забувають, що матеріальний добробут не є метою, але лише засобом для досягнення щастя в домі. Бідолахи, вони так загіпнотизовані тими матеріальними благами, настільки сильно, що не докладають належної уваги ні часу, щоб присвятити себе справі їхнього подружнього життя — взаємній любові і жертвенності, життя людського і життя перед Богом.

Один священик довго перебував в Конго і ось як виразив почуття багатьох колоністів: "Ми заслали себе в інтересах наших сімей, для забезпечення кращого майбутнього для наших жінок, дітей. І що ми зараз маємо ? Те, що наші жінки і діти є першими жертвами нашого божевільного ризику ".

Наступна викладка повинна стати застереженням для багатьох бізнесменів. Вони не повинні жертвувати жінками і дітьми задля своїх інтересів. Ось, що говорить життєвий досвід одного службовця: "Декілька років я працюю понаднормово для збільшення мого заробітку. Втомлений я приходжу ввечері додому. Як може цікавитись батько жінкою і дітьми, коли він цілком знесилений ?Це тягнулося надто довго. Як результат розлад в сім'ї, втрата контакту з дітьми. Все чого я хочу — більше часу віддавати домівці. Я буду задоволений меншими зручностями, комфортом, аніж відсутністю щастя у нашому домі".

Ця заклопотаність матеріальними благами проявляється не тільки в шаленій гонитві за достатком, а часто і в використанні дозвілля, що є нешкідливим само собою, але не в інтересах жінки і дітей. Ця історія розповідає про трагічну подію.

"Молода пара була дійсно щасливою. їхнє подружнє життя було освячене народженням першої дитини. Вони були цілком щасливі. Жінка раділа доброму чоловікові, котрий ніколи не залишав її саму, був щасливий з нею. Іншою стороною медалі було його навчання. Щоб покращити життєвий рівень сім 7 він додатково вчився, здавав іспити. Заради навчання він жертвував усім. Його молода жінка іноді хотіла відпочити, провести час поза домівкою. І він не заперечував. Як добрий чоловік, ніколи не забороняв жінці відвідувати невеликі вечірки. Але сам він залишався дома з сином і улюбленими книгами. Він став сліпим до потреб і бажань своєї жінки. А все, що вона хотіла, це тихе домашнє життя з сім'єю, задушевні розмови, спільні поїздки автомобілем. А чоловіка опановували думки: "Як вона проводила час, коли я вчився ? "І він чіплявся до жінки з претензіями. Розчарована, з прикрістю в душі молода жінка безцільно блукала пустими вулицями. Глибоко в її серці запала образа. Трагедія трапилась. Вона "покинула чоловіка, і зараз він може лише проливати сльози над всім, що залишилось від його щастя — над трирічним сином, покинутим матір'ю".

А тепер слід звернути увагу на те, що основою сім'ї є жінка, а головою— чоловік. Господь дав жінку в поміч чоловікові... Сказав Господь Бог: "Не добре чоловікові бути самому, сотворю йому поміч, відповідну для нього" (Буття 2:18). Тоді Господь Бог навів глибокий сон на чоловіка, і коли він заснув, узяв одне з його ребер і затулив те місце тілом. Потім з ребра, що його взяв від чоловіка,утворив Господь Бог жінку і привів її до чоловіка. І чоловік сказав: "Це справді кість від моїх костей і тіло від мого тіла. Вона зватиметься жінкою, бо її взято від чоловіка. Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристане до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" (Буття 5:21-24).

Отже чоловік і жінка за Божим планом повинні бути одним тілом, тобто щось таке, що ходить окремо, але є нероздільне.

Коли жінка виходить заміж, вона приймає роль достойної засновниці сім'ї, стає дружиною і матір'ю. З цього моменту і надалі, вона не може організовувати своє життя шляхом, що суперечив би тій відповідальності перед сім'єю і домівкою, що вона взяла на себе і не може передати її комусь іншому. Вони повинні застосовувати свою жіночу інтуїцію для того, щоб її "власність" стала реальною домівкою, створити для всіх атмосферу миру і інтимності, теплоти і розуміння. В її житті першим обов'язком є відповідальність за піклування і виховання дітей. Становище, коли діти без матері, дуже добре показує, що означає мати для дитини. Домівка ніколи не повинна перетворитись на готель, куди люди приходять спати і їсти. Перша відповідальність, що приймається жінкою на весіллі — відповідальність створити з дому домівку для кожного з членів сім'ї. Цю роль вона повинна відіграти і як жінка, і як християнка — забезпечити чоловіка і дітей матеріальними і моральними елементами, для їх повноцінного існування. Жінка повинна бути цілковито матір'ю і дружиною. Це її найперший обов'язок. І дуже суттєво, навіть якщо це звучить досить парадоксально, вона повинна постійно дбати про своє здоров'я та відпочинок. Якщо вона хвора, втомлена чи схвильована вона не в змозі створити затишку і щасливу атмосферу. Мусить постійно турбуватися про свій зовнішній вигляд і для цього слід читати серйозну літературу. Не може вона нехтувати і духовним життям, повинна часто причащатися і всіма силами тягнутись до Бога. Як вона може виховувати свою сім'ю, якщо її обрій обмежений господаркою і домашніми турботами. Вплив побожної люблячої матері є обов'язковим у вихованні дітей. Мати завжди повинна знаходити час для молитви. Під час прання, готування їжі і т.п. Вона може в думці молитися Богу у всій простоті своїх турбот, за чоловіка, дітей. Вона завжди повинна зустрічати свого чоловіка із посмішкою і приємними словами. Якщо він зайде на кухню, вона повинна показати свою вправність, дати йому ласий шматочок, жінка повинна знайти час вислухати дітей. Коли вони приходять зі школи мати повинна бути вдома.

Отже виходить, що жінка повинна, повинна, повинна... І зразу жінки почнуть обурюватись. А чоловік для чого? Якщо саме так ви подумали, то пам'ятайте, що ваші думки навіяні силами бестії. Жінка повинна запам'ятати, що вона якщо вийшла заміж, то повинна служити в першу чергу Богові, а по волі Божій чоловікові. Я знаю, що багатьом таке ніби "рабство" не подобається. Але це якраз три вугли майбутньої сім'ї і три вугли у вихованні дітей. В 90% випадків саме через бунт проти слів Господніх, сказаних Апостолом Павлом "Жінки коріться своїм чоловікам, а чоловіки любіть своїх жінок" немає доброго життя в сім'ї.

Запам'ятаймо, що Господь — це Любов і саме з великої любові він людям відкрив свої Закони. І саме з великої любові до свого сотворіння чоловіка він з його ребра сотворив дружину і саме з великої любові він вимагає дотримання його настанов. Не тому, що так треба для Бога щоб люди жили по його Законах. Це в першу чергу потрібно людям, щоб вони, дотримуючись Божих Законів, змогли осягнути вічне щастя.

Сім'я — це маленька зірка всесвіту, отже якщо для всього всесвіту Божі Закони дані щоб осягнути вічне щастя, то для окремої "зірки" — сім'ї є свої внутрішні закони, при виконанні яких ґрунтується Господом сімейне щастя. Отже, ми доходимо висновку, що все починається з маленького. Яка сім'я — такі діти, які діти така буде й майбутня сім'я. Іншими словами, що посієш те й пожнеш. Отже, Заповідь Божа "Шануй батька і матір..."'в першу чергу відноситься до батьків. Якщо бажаєте, щоб ваші діти шанували вас, то навчіть їх цього. Щоб цього навчити треба, щоб перш ніж з'явиться нове Господнє сотворіння, сім'я була готова до цього. Для цього треба подолати капкани, які чатують на сім'ю, їх можна подолати тільки перебуваючи в Божій благодаті.

Діти, коли з'являються на світ, є в першу чергу під впливом матері. До семи років у них з матір'ю навіть нероздільне біополе. І тому роль матері є надзвичайною. Коли одного пастиря запитали як можна змінити світ, щоб він став добріший. Він не задумуючись відповів: "Треба виховати побожних матерів". В цих чотирьох словах суть всієї нашої розмови.

До одного монаха прийшла жінка з дорослим сином, якому було десь біля 22 років. Вона привела його до монаха і благала із сльозами, щоб допоміг у вихованні. "Він дуже пиячить, ходить блудом, зв'язався з поганою компанією, мене не слухає, не молиться, до церкви не ходить... Я вже так згризлася, що не можу ночами спати, все чекаю, коли скажуть мені, що з ним щось сталось..."

Монах, який мав від Бога дар провидіння, вислухавши цю жінку сказав: "ти чому, прийшовши з роботи і зробивши свої сімейні справи, перевернулась на ліжко і дивишся в телевізор, або з чоловіком зачинаєш сварку замість того, щоб молитись за себе, чоловіка і сім'ю. Ти кажеш, що дуже згризлася із-за нього? А Ти знаєш як його сильно опутала ворожа сила і в цьому не його вина, від колиски його і до тепер ти не молилась за нього і не захистила його від спокус і гріха, а тепер маєш те, що заслужила. Хіба ж ти не знаєш, що молитва матері скелю пробиває, з вогню й води дитину витягує. Пам'ятайте, додав монах, що поки мати живе і молиться за дітей доти діти щасливі, бо перед Господом мають заступника. З любові до своєї матері Господь Ісус Христос дуже вислуховує молитви матерів за своїх дітей ".

Я думаю, цей приклад немає потреби коментувати. Якщо ви хочете бачити ваших дітей щасливими і зустрітися з ними у вічності, виховуйте їх в Божій науці і моліться за них.

Не чужоложитимеш...»

«Не подажатимеш жінки ближнього твого...»

У цьому розділі п'ятої Заповіді слід розглянути і шосту Заповідь — "Не чужоложитимеш..." і останню — "... не подажатимеш жінки ближнього твого...", тому що вони можуть доповнити нашу розмову про сім'ю і про виконання заповіді "Шануй батька і матір..."

Згадаймо 26 квітня 1986 року. Чорнобиль. Неділя. Вихідний день. В цей день нічого особливого не відбувалося з людьми, тільки одне — невидима сила атома вбивала в людях кров'яні кільця, забираючи здоров'я і життя. "Страшна" і "культурна" смерть...

Того недільного ранку люди ще не знали про небезпеку, але від цього небезпека не ставала меншою. Коли збагнули, що сталось, то ввесь світ здригнувся. Нерідко ми згадуємо цю трагедію і як дзвін болю він проноситься в наших серцях. Це жахливо. Але є ще більш жахливіші речі і більшої руйнівної сили ніж сила Чорнобильського атому про яку не дуже говорять, не дуже звертають на неї увагу. Це гріхи проти Заповіді "Не чужолож". Якщо взяти десять заповідей, то ця заповідь є найбільш небезпечна, бо на ній спотикаються більшість людей і каються — одиниці.

Святий Тома Аквінський навчає: "Кожна людина має два найсильніші інстинкти — інстинкт самозбереження та інстинкт розпліднення ". Самі по собі ці інстинкти є добрі, так як сила атома, коли вона під контролем, приносить користь людині, а вийшовши з-під контролю є великою руйнівною силою.

Не випадково я почав розмову про цю заповідь з Чорнобильської трагедії, це образне порівняння, але в наш час найбільш підходяще. Великим капканом чорної бестії і диявольських сил є саме ставлення до цієї заповіді.

Перший капкан, який поставлено в цій заповіді це вислів і твердження, яке можна почути дуже часто в оправдання переступу її, це те, що Бог — любов і наказав усіх любити... Якби знали, що говорять і як зневажають ці друзі сатани Бога таким твердженням. Це твердження явно сатанійське і застосовується побідно як диявол застосував слова з 90 псалма, коли спокушав Ісуса Христа. Він сказав: "Коли ти Син Божий кинься звідсіль додолу; писано бо, Він ангелам своїм велітиме про тебе, щоб тебе зберігали і Вони візьмуть тебе наурки, щоб ти ногою своєю не спіткнувся об камінь"(Луки 4:9-11). Диявол прикриваючись словами Господніми, сказаними у псалмі, підштовхував Ісуса Христа на спокусу і на сумнів, але Ісус зразу відповів: "Сказано: Не спокушатимеш Господа Бога твого" (Луки 4:12).

Ось так ми і почнемо свою розмову, що написано: "Не добре чоловікові бути самому, — каже Господь Бог — сотворю йому поміч відповідно для нього" (Буття 2:18). Через заснування першого подружжя в раю поклав Господь Бог основу під існування і ріст людського роду. "І сотворив Бог людину на свій образ, — каже Святе Письмо, — на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх і благословив їх Бог і сказав їм: "Будьте плідні і множтесь і наповнюйте землю"(Буття 1:17). Отож, подружній стан це не людська, а Божа установа, бо походить із рук самого Творця. Головною ціллю подружжя є множитися і наповнювати землю. Для тієї мети Бог зложив у тіло чоловіка і жінки розплідні сили, статевий гін, взаємну привабливість. А тому перша й головна мета подружнього стану життя — це, з волі Божої, приводити на світ діти. Бог, будучи всемогутнім, міг знайти інший спосіб розмножування людей на землі, але Він вибрав найкращий і найрозумніший, заснований на любові.

Батько — мати — дитина творять природний, нерозривний трикутник, що наче є символом Святої Тройці.

Найбільше добро людини на землі — це її життя. І Бог, даючи людині розплідну силу, наче ділиться з нею своєю творчою силою в тім, що кожній людині найдорожче і найцінніше. У серце кожного чоловіка й жінки Бог уклав бажання потомства та бажання у дітях увіковічити себе і свій рід.

Бог знає, що подружній стан вимагає великої жертви від тих, що в ньому живуть, тому Бог хоче, щоб вони мали також, наче нагороду за свою жертву, спільну приємність, задоволення і радість. Бо всі інстинкти, що Бог дав людині є приємні в тому числі і інстинкт розмноження. Тому Бог одруженим дозволяє на те, що поза подружжям ніяк, ніколи й нікому не дозволено, бо це виключно привілей подружнього життя. "Жінка не має влади над своїм тілом, лише — чоловік, — каже св. Апостол Павло, - так само й чоловік не має влади над своїм тілом, лише жінка" (1Коринтян 7:4). Якби не цей привілей, то не багато було б охочих вступати в подружній стан і брати на себе тягар народження та виховання дітей.

Любов, про яку говоримо в подружньому житті, це любов духовна і даючи відповідь на диявольську пастку ніби з любові можна чинити перелюб, додам, що саме тому, що Господь — любов і наказав любити один одного любов'ю духовною, а з духовної любови через тайну Подружжя є дорога до тілесної насолоди. Св.Апостол в посланні до Ефесян 5:25-33 говорить: "Чоловіки, любіть своїх жінок, як і Христос полюбив церкву... Так і чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла, бо хто любить свою жінку себе самого любить, ... а жінка нехай поважає чоловіка".

Коли ж чоловік віддає своє тіло іншій, або жінка своє тіло іншому, то вони розривають свою єдність, або продають одне одного, сквернять чистоту й святість свого шлюбу, поганяють свою родину й руйнують її.

Ми вже про це говорили, коли мова йшла про шлюб, але й тут доречно нагадати, що за неправильну трактовку любови багато людей, особливо молодших душ, розплачується втратою свого одягу хрещення. Те, що є вкрай небезпечне і гріховне видається за норму. Для прикладу можна послухати бесіди чоловіків у чоловічій компанії, там про таке говорять, а ще й хваляться, що про це соромно й говорити. І знову, головне тут те, що гріх не засуджується, а приймається як норма, а інколи як сміливий, геройський вчинок. Багато мужчин ототожнюють свої достоїнства через переступ заповіді. Коли ти вкусив забороненого плоду — молодець, наш мужик, а ні — дівственник, або як у сексуальній термінології називають "васильок".

Щоб збагнути суть любові треба найперше її спізнати в Бозі, а не через пресу, радіо та телебачення, про яких вже й слів немає на оприділення їхньої ідеологічної діяльності. Щоб самому не накласти тавро на засоби масової інформації, хочу сказати словами з книги Андре Фроссар "36 доказів існування диявола": "Ви друкуєте (інформуєте) щоби справити враження. Заплутуєте читача (глядача чи слухача) в павутині ваших словоплетень, або привернути його погляд до висновку, який вам подається. Я теж так чиню (слова диявола), але роблю це краще від вас; запитую лишень себе, чому кажуть, що я "спокушаю ", а ви "інформуєте "...

Хоч дехто з посмішкою відноситься до цих слів, мовляв хто говорив з дияволом, що знає його думку? Мені здається, що суть не в джерелі, з якого вийшли ці слова, а в оприділенні, причому влучному, того що ми завиваємо в папірці. Настав час все своїми іменами називати. Так от і слід назвати, що засоби масової інформації це є права рука диявола. А взагалі про це бесіда буде йти трохи пізніше, нам треба збагнути одне, що гріх дуже солодкий, а особливо проти заповіді, яку розглядаємо, але розкусиш і він дуже гіркий.

Раджу вам, шукайте справжньої любові в поєднанні з Богом, а через пізнання Господа пізнаєте себе, світ і диявола.

Одягніться в Христа і пам'ятайте, що атомна енергія корисна для людини тільки тоді, коли знаходиться під контролем, так і наше тіло має мати вуздечко, щоб за допомогою нього можна було усмиряти його. Але тут виникає природне питання, а як можна зупинити те, що виникає інколи і без нашого бажання? Як відкинути те, що закладене у нас в крові?

Уявіть собі бурхливу гірську річку, яка з великою швидкістю змиває все на своєму шляху, спішачи до морських просторів. Поглянувши на таку стихію, можна тільки розвести руками і змиритись з його силою. Але виявляється це не зовсім так. Людина навчилась опановувати стихією води, зробивши греблі і направивши воду через турбіну в правильне русло, перетворюючи силу води в силу електричного струму. Отже виходить стихію, атома, ядерну енергію, космос ми навчилися підкоряти, а от силу похоті не можемо, а вірніше не хочемо. Подібно як мудра людина придумала греблю, так і тілесну енергію слід пускати в правильне русло.

Спробуймо збагнути, а з чого починається гріх проти Заповіді "Не чини перелюбу". Якщо наслідувати слова Ісуса Христа, коли він сказав: "Що кожний, хто дивиться на жінку з пожаданням, той вже вчинив перелюб з нею в своїм серці" (Матея 6:28).

Отже, хто подивився на жінку з поганою думкою, вже вчинив перелюб в своєму серці. Такий строгий підхід до цього питання Господь ставить не тому, що підходить з узурпаторської точки зору до цього, а тому, що всяке погане діло починається з думки. Коли людина бачить спокусливі речі (фото, відео чи в натурі, чи чигає спокусливу літературу) включається в організмі механізм, що відповідає за статеву хіть, а іншими словами, так би мовити, подивившись з другої сторони медалі, можна прослідкувати ще і такий рух подій. Ворог спасіння з численними його слугами постійно знаходиться біля сотворінь Господніх з єдиною метою — не дати душі взлетіти до неба. Коли людина попадає в спокусливе коло, навіть не з її вини, вона повинна захищатись Христос. Для прикладу такою молитвою: "Ісусе Христе, Сину Бога Живого, рятуй мене в спокусах ", або "Не хочу нічого такого ні думати, ні говорити, ні робити чим би я міг зневажити Тебе Господи ", або Господньою молитвою "Отче наш", чи молитвою "Богородице Діво". При інакших обставинах ворожа сила подібно як предмет, що має радіоактивні елементи опромінює того, хто знаходиться в полі їх дії, і через деякий час дає знати про себе променева хвороба так і спокуса, хоч і не закінчилась гріхом без відкиджання її вбиває кров'яні кільця душевної чистоти, іншими словами, Господь сказав, що "воно і треба, щоб спокуси приходили", але їх треба перемагати, бо інакше вільний може стати рабом гріха. Якщо в інших заповідях гріх чиниться по немочі чи злобі, то гріх проти цієї заповіді в більшості випадків чиниться по насолоді. І тому з ним багато важче боротись, ніж з будь-яким іншим гріхом. І саме тому з любові до нас, щоб спасти нас від самих себе, Господь Ісус Христос забороняє чинити перелюб навіть очима, бо добре знаючи нашу людську природу, що на перших норах можна зупинити вогонь похоті, а коли "вогонь" огортає все тіло, то вже тоді пізно. Як кажуть, хворобі легше запобігти, ніж її лікувати. Або як той циган, що послав дитину з глечиком по воду і наперед його наказував, щоб не розбив його, бо коли вже розіб'є, то глечик вже не буде цілий, хоч бий, хоч не бий дитину. Ось так і Батько наш Небесний, бажаючи щоб "глечик" душі нашої був цілий, наперед застерігає про небезпеку, наказує не лізти туди, де небезпека. Це застереження Ісуса Христа подібне до таблички на електрощитку "Не влізай, уб'є" або "Стій! Небезпечна зона". Якщо людина не шукає спокус і добровільно не наражається на них, то в самих спокусах немає гріха. Гріх наступає тільки тоді, коли ми своєю волею даємо згоду на любування, дотик, чи в своєму розумі робимо подальший прогноз тим подіям, в яких вона опинилась.

А тепер попробуємо розібратись, а чим можна прогнівити Господа в цій заповіді.

Ми вже вияснили, що-любування в нечистих думках — це є перший гріховний крок. А другим таким кроком є говорити сороміцькі слова. Дехто може здивуватись, а чому до цієї заповіді відноситься гріх сквернословія. Ми вже частково про це говорили, коли мова йшла про Третю Заповідь. Я хочу вам тільки згадати слова Ісуса: "Кажу бо вам: за кожне пусте слово, яке скажуть люди, дадуть відповідь судного дня за нього"'(Матея 12:36). Апостол Яків також влучно сказав про наш язик: "От і коням вкладаємо уздечки до рота, щоб корилися нам, і ми всім їхнім тілом керуємо От і кораблі, хоч і які великі та гнані вітрами жорстокими, проте найменшим стерном скеровуються, куди хоче стерничий. Так само й язик — малий член, але хвалиться вельми. Ось маленький огонь, а запалює величезного ліса! І язик — то огонь ... язик сквернить усе тіло, запалює круг життя і сам запалюється від геєни" (Яків 3:3-5).

На превеликий жаль чорні сили так розпалили вогонь геєнний через наш язик, що ми вже якби не Боже милосердя, давно би згоріли в огні пустослів'я. У наш час цих слів так скрізь повно, що 95% людей вже і не помічають у розмові ні за собою, ні за іншими цього, я б сказав без перебільшення, тяжкого гріха. З Божою мудрістю я постараюсь пояснити небезпеку цього гріха з двох причин. По-перше, мова — це Божий дар, даний людині для того, щоб за його допомогою людина славила Господа. Підкреслюю: мова найперше дана як засіб спілкування з Богом, а потім як засіб спілкування між людьми, але ні при яких обставинах не як засіб пустослів'я.

Розглянемо мову як засіб спілкування з Богом. Апостол Яків говорить так: "Хіба з одного джерела може виходити вода солодка й гірка? Хіба може, брати мої, фігове дерево родити оливки або виноград — фіги? Солодка вода не тече із солонцю" (Якова 2:7-12).

Практично вислів Апостола Якова до даної ситуації підходить так: молитовна людина, що постійно молиться, має над собою небесний омофор і його аура, подібно панциря захищає від нападу диявольських сил. З такою людиною демонським силам важко боротись, бо немає за що зачепитись і немає чим пробити цей "панцир". Однак, якщо з "солодкого джерела" починає текти "солонець", то тоді людина відкриває до себе доступ ворожій силі. Ми часто дивуємось, як часто ми попадаєм в різні пригоди, багато людей схильні це зв'язувати з ворожбитством, з витівками чаклунів, але ніхто не задумується над тим, що фортецю, яку збудував Господь, щоб захищатись нам від нападу чужинців, ми самі, а не хтось, відкриваєм своїм пустослів'ям. Коли людина говорить сороміцькі слова, вона впускає найперше до себе чорного ангела-спокусника, який на противагу Ангелу-хоронителю має завдання довести нас до пекла. Але в більшості випадків при пустослів'ю, а особливо, коли це вже правило, то тоді можуть входити духи розпусти, п'янки, злоби, лінивства та всіх інших гріхів.

Тому пам'ятаймо, що від часу хрещення ми маємо фортецю, яка нас захищає, а якщо ми молимось, то вона стає ще могутнішою і недоступною для ворога спасіння. Але не чинім собі зла, не пускаймо добровільно біду в свій духовний дім.

Після гріха пустослів'я до небезпек, в яких ми живемо, відноситься мастурбація або онанізм. На перший погляд, можна було б сказати, що в цьому немає нічого страшного. Ну подумаєш, завдав чи завдала собі пару хвилин насолоди? З примітивної точки зору воно й так, більше того для більшості людей це є єдиний спосіб розрядки своєї похоті. Але не все так просто, як нам здається. Ось уявім собі картину. Юнак, якому 14-15 років, який тільки почав дозрівати в статевому плані, в його організмі починає вироблятись більше гормонів, мужніє голос, тіло покривається волосяним покривом, щитовидна залоза більшає. Одним словом, все йде як би і мало бути. Але тут приходить велика похоть тіла. Що робити? Більшість юнаків та дівчат знімають цей стрес саме мастурбацією, не задумуючись, що подібно до мухи, яка заплуталась у павутині однією ногою згодом потрапляє у неї повністю.

Дехто запитає, а що сталося? Так ніби і нічого. А от з медичної точки зору, організм починає розвиватись з недостатньою кількістю гормональних елементів, виснажується, інколи може бути і не повноцінним. Але це одна сторона медалі, а з другої, людина потрапила у пастку диявольської звички і то дуже приємної. Ця звичка з роками не зникає, а в більшості випадків або залишається, або переходить у ще небезпечнішу, а саме тягу чоловіка до чоловіка або жінки до жінки.

І знову тут дехто може навести статистику наших вчених, що для прикладу в Америці за статистикою 90% здорових чоловіків займались або займаються мастурбацією, і що Америка від цього не зникла.

Повернемось до людської природи. Людина так побудована, що її завжди тягне до чогось нового. Якщо сьогодні мастурбація проводилась без ніяких думок, то завтра диявольська фантазія навіває нам сцени з побаченого чи почутого, а завтра наша фантазія бажає бачити це не на екрані, а після завтра бути учасником тих фантазій насправді. І так ніби з безвинного погляду починається перелюб і з безвинного дотику починається гріховне життя. Мастурбація, подібно як погляд на жінку, є гріхом. Господь є чистота, і бажає, щоб гребля нашої чистоти була украплена. Саме через ці дріб'язкові нахили багато людей противляться Богові. Згадаймо св.Августина. Він ішов проти Бога саме тому, що Божі плани чистоти не узгоджувались з його гріховним життям. Багато атеїстів стали атеїстами тільки тому, що бажали заспокоїти свою совість, яка постійно докоряла за гріхи нечистоти. Людська логіка, нашептана дияволом, робить розв'язку з тієї ситуації, коли треба воювати з тілом. Краще відкинути совість і Бога, ніж вести боротьбу, яка не дає задоволення. Ось тому і з цієї причини вище наведене є небезпекою, за якою криється відкидання Бога.

Я інтуїтивно відчуваю, що більшість читачів перейшли через вище згадані гріхи, тому хочу нагадати слова Ісуса Христа: "Здорові не потребують лікаря, лиш хворі. Я прийшов кликати не праведних, а грішників" (Матея 9:12-13). Ще пам'ятайте, Господь наш Ісус Христос любить нас такими, які ми є, але не бажає, щоб ми такими залишались. Саме тому він і пішов на Голгофський Хрест, щоб зробити нас вільними від гріха. Проти похоті неможливо воювати без сили Христа і хто думає, що сам вилізе з бочки гріха, то він глибоко помиляється, тільки в поєднанні з Спасителем тіло наше може бути переможене. '

Тут, напевно, доречно більше поговорити про цю боротьбу, але зробимо це в кінці розгляду всіх гріхів, бо в наш час гріхи проти цієї заповіді практично забрали все в свої кігті. А в зв'язку з цим доречно згадати, скільки злочинів на основі

переступу цих заповідей вчинено. Це і вбивства, і самовбивства, і розбиті сім'ї, і сирітські діти при живих батьках та багато іншого.

Чому це так? Чого так багато твориться непоправимого?

Основа відповідь — це втрата зв'язку з Богом.

Апостол Павло навчає. "Духом ходіте і тіла пожадливостей не будете чинити, бо тіло пожадає проти духа і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному, так що ви не можете робити того, що хотіли б. А коли дух вас водить, то ви не під законом " (До Галатів 5:16-18).

Отже тільки духовно можна перемогти тілесне. Бо "плід Духа: любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість. На тих то нема закону. Вчинки ж тіла явні: розпуста, нечистоти, розгнузданість, ідолослужба, чари, ворогування, сварки, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, заздрість, гульня і таке інше.., ті що таке чинять царства Божого не успадкують" (Галат 5:19-23).

"Не обманюйте себе а ні розпусники, а ні ідолопоклонники, а ні перелюбники, а ні мужоложники, а ні злодії, а ні зажерливі, а ні п'яниці, а ні злоріки, а ні грабіжники — царства Божого не успадкують. І такими з вас деякі були; але ви обмились, але ви освятились, але ви оправдались іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога"(1Коринтян 5:9-11).

"Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом — про духовне. Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа — до життя і миру; тому що прагнення тіла вороже богові — бо не кориться законові Божому, та й не може..." (Римлян 7:5-7).

"...Не кориться законові Божому та й не може... "Якщо інші заповіді ще підпадають під контроль, то проти тілесних похотей треба воювати озброївшись духовною зброєю, обмившись, освятившись та оправдавшись іменем Господа Ісуса Христа та Духом нашого Бога.

До цієї заповіді стосується ще й така трактовка, що переступ її допускається Господом через ідолопоклонство. Тобто, особливо содомські гріхи допускаються до людей через добровільне відкидання Бога. Спробуємо в цьому розібратись більш докладно. У Посланні до Римлян апостол Павло розповідає, що є багато тих, що Господь дав їм себе спізнати, а вони "правду спиняли несправедливістю", а "Пізнавши Бога, не як Бога прославляли або дякували, але осуєтились у своїх мудруваннях, і притемнилось їхнє нерозумне серце. Заявляючи, що вони мудрі, стали дурними, і проміняли славу нетлінного Бога на подобу, що зображає тлінну людину, птахів, четвероногих й гадів. Тому передав тих Бог за похотями їхнього серця на нечистоту, щоб вони самі сквернили власні тіла між собою і вони замінили Божу правду на неправду і честь віддавали і служили створінню радше, ніж Творцеві, котрий благословен повіки. Амінь. За це ж і видав їх Бог пристрастям ганебним, бо їхні жінки змінили природні вживання на протиприродні, так само і чоловіки, полишивши природні вживання з жінкою, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, чинячи ганьбу чоловіки на чоловіках, і приймаючи на собі самих належну плату свого блуду. І як вони не вважали потрібним триматися правдивого спізнання Бога, Бог видав їх ледачому розумові чинити негодяще..." (Римлян 1:21-28).

Отже чинять негодяще тому, що відкинули Скелю! Слова апостола Павла ніби переплітаються з Піснею Мойсея де він також хоч і іншими словами говорить: "Потовстішав Єшурун (Ізраїль) та й вибуяв, став ситий, вгодований, грубий і покинув Бога, що сотворив його, зневажив Скелю, що його врятувала" (Второзаконня 32:15). Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе. Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних (Второзаконня 32:18-19). Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо кодло перевертнів, діти, що вірності не мають (Второзаконня 32:20-28). Лоза бо їхня — лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград — полин, гіркота — їхні грона. Вино їхнє — їдь гадюча, пагубна отрута гадів (Второзаконня 32:32-33).

У Старому Завіті в Книзі Левит читаємо: "Коли чоловік зійдеться з чоловіком так, як із жінкою, обидва вчинили гидоту; смертю мусять їх покарати; кров їхня на них. Чоловік, що спарується зі скотиною мусить бути скараний на смерть; а скотину треба вбити, коли жінка наблизиться до якоїсь скотини, щоб злучитись з нею мусиш убити жінку й скотину, кров їхня нехай упаде на них" (Левит 20:13-17).

У наш час також не краще відношення до "голубих", зоофілів, лесбіянок з боку так званих "нормальних" Довгі часи ця тема у нас була закрита для обговорення в суспільстві та й церква на це великої уваги не звертала, але від цього проблема не зникла, вона пустила міцне коріння. І я не помилюсь, якщо скажу, що ця проблема стоїть на рівні з ядерною безпекою та проблемою раку чи СНІДу.

Спробуймо привідкрити завісу на цю проблему з точки зору Закону Божого і з точки зору Любові Бога. Ми знаємо вже думку і оприділення цим гріхам Святого Письма, ми знаємо, що за ці гріхи Господь знищив Содом і Гомору, ми знаємо, що у всі часи ці люди отримували згідно вироку Книги Левит.

А що тепер?

Почну розмову зі слів так званого Василя. — Я довгий час, - розповідає мій співрозмовник, - знаходжуся в лабіринті "голубого життя", багато об'їздив по Україні і світу. В одному обласному центрі я часто приходжу на місце зборів "меншинства". Перший раз як я побачив скільки там людей, то слово "меншинство" смішно навіть вимовляти. Мені захотілось спитати цих людей, та й себе втім числі, чи часом світне поїхав "кришею".

Я не задумав цю розмову вам розповісти як інтерв'ю, а тим більше, що в книзі на духовну тематику важко писати про такі речі. Однак і мовчати немає права, бо ця розмова відображає типовий стан речей з цією заповіддю. І ще ми повинні з цього опису зрозуміти велику катастрофу в якій знаходиться людство. Содом і Гомора це не історична дійсність, а наше сьогодення. Ще раз прошу вибачення в читачів за текст який будуть читати, але про це не можна мовчати. Тому стисло передаю цю розмову. Я його запитав:

— А які професії там найбільш зустрічаються?

— Життя в мене на колесах, а тим більше, що це стало ціллю життя. Я хотів знайти відповідь, чому це так є? Яка причина цього і взагалі, скільки нас є? Туди ввійти можна тільки будучи "своїм" чоловіком, а інакше не кожний захоче бути висміяним. Хоч є і такі, що не приховують своїх нахилів. Для прикладу, Валерій Леонтьєв. І вже раз зайшла бесіда за артистів, то я ними дуже цікавлюсь.

В одного артиста на концертах немає де яблуку впасти, а він - голуба проститутка, сходить зі сцени і чоловіків за члени ловить, а другий має родичів, що є красою і гордістю не тільки України, сам також "голубий", при чому я з ним зустрівся в Криму. Його "предок" виступає на сцені, а він по ресторанах та в залі "підчіпає" хлопців. Я знаю ще багато інших артистів, акторів, які обдаровані всіма талантами, живуть подвійним життям.

— Яку ти вивів закономірність? - запитав я його.

— Твердо вам кажу, що цим займаються "великі люди". Я не можу називати імен, але це і політики високого рангу, і працівники правоохоронних органів, силових структур, армії, медицини, освіти і культури. Хотів би зупинитись на працівниках правоохоронних органів. З ними в мене добрі відносини. Є такі, що займають високе положення в прокуратурі, податковій, суді, міліції і цим користуються. Хабарі, що вони беруть використовують на таких як я, гарних, молодих хлопців. Тут получається так: ще поки молодий сам і красивий, то партнерів можна знайти без грошей. А от у похилому віці, коли тобі під 50 і більше за таке треба платити і то немалі гроші.

Я тоді йому розповів одну статтю, що недавно читав у газеті: "Молодий хлопець пише, що став "голубим" і тепер вже не може вернутись назад, а сталось все в армії. Він розповідає: "Служив я в роті, якою командував капітан віком десь 30 років, не жонатий. Віл до мене відносився дуже лагідно і привітно. Одного разу, а я вже прослужив півроку, капітан запросив мене і ще двох хлопців допомогти вдома зробити ремонт. Ми робили його цілий день. Увечері ми поїли і хотіли йти в роту, а мама його сказала, що ті два товариші хай ідуть, а я щоб залишився. Не допитуючись нічого, юнак лишився ночувати. Пізно прийшов капітан і ми ще раз повечеряли і трохи випили. Мама сказала, що нам двом розстелила в сусідній кімнаті і ми будемо спати вдвох. Я, не маючи ніяких думок і намірів, ліг спати, продовжує юнак, - а вночі пробудився від того, що капітан поліз до мене. Це був початок мого "падіння". Ще півтора року ми з ним жили таким життям. Юнак пише: "Я повернувся додому. Страждань стало більше ніж достатньо. Не маючи з ким поєднатись, я кілька разів у селі пробував завести стосунки з місцевими хлопцями. Це призвело до того, що мене розшифрували і тепер у мене дві стежки: або втікати з дому і шукати нового "щастя", або взяти мотузку і зробити розв'язку з усього".

Василь продовжив. Подібна історія була і зі мною. їхав я закордон і попався з незаконним перевезенням товару. Мені сказали або тюрма, або ліжко. Я, звичайно, вибрав ліжко, тому що це мені не перший раз. Тепер з митниками в мене немає проблем.

— А що далі?

Мій співрозмовник опустив очі і, довго думаючи, сказав:

"Віддав би все своє багатство, віддав би все що маю тільки щоб жити спокійно"

— Для цього треба не майно віддавати, а Бога просити, - сказав я.

— Один тільки Бог знає скільки сліз, ридань і молитов я до Нього послав.

— Каятись треба!

— Я ходив до Сповіді, до святого Причастя, нічого не допомагає.

— Хвороба, яка стала хронічною, важка для лікування, на це потрібний час і впертість.

— А як лікувати? Де ті лікарі душевні, що могли б залічити цю рану? Хто може зрозуміти нас? Кому можна відкрити душу?

— Священики могли б цьому допомогти.

— Я пішов до одного священика, а він через деякий час приїхав до мене з такою ж проблемою, а насправді в нього такі самі проблеми як і в мене. Та й взагалі він як мені розповів своє життя, то після цього я зрозумів, що з цим боротися марна трата часу. Священик мені сказав, - продовжив Василь, - коли мені було 13 років я почав помічати, що порівняно з своїми ровесниками більш дорослий, як кажуть в народі "скороспілка". І ще помітив, що мені подобаються чоловічі тіла, я несвідомо часто проводжав поглядом перехожих чоловіківчи хлопців. На пляжі також в око мені западали спортивної будови з волосяним покровом тіла хлопців. В 14 років до нас у гості приїхав один товариш мого батька. Оскільки в нас двохкімнатна квартира, то йому постелили ночувати зі мною. Він був досить гарний тридцятирічний мужчина. Та ніч закінчилась тим, про що я до цього часу не знав. З того часу в мені жили два "я". Один завжди думав якби продовжити ту ніч, а другий засуджував мене Страшним Судом і вічним пеклом. Я з малого віку жив з Богом, а тепер цей зв'язок ніби був перегороджений, молитви вже були не ті, думки на молитві приходили з картинами гріховності. Коли перемагали в мені пристрасті, то я займався мастурбацією. Але в скорому часі я здався і вирішив так: або знайду собі партнера, або щось з собою зроблю. Біля мене були хлопці які мені дуже подобались, але я не міг бути достатньо відкритим оскільки з порядної родини. Я страждав від депресії. Батьки помітили, що зі мною щось діється. Мама хотіла мені допомогти і в одній з бесід запропонувала мені підти в монастир. Через деякий час я потрапив у монастир. І розмова з монахом та благодать, яку я чув від нього, допомогла мені трохи вирватись з тих кайданів в яких я був до цього часу закутий. В один час у мене з'явилась думка, а чи не буде для мене спасінням стати священиком? В семінарію я поступив швидко. Але згодом зневірився у своєму виборі. Не тому, що не хотів стати священиком, а тому, що обставини знову мене повернули до старого життя.

— В колах монахів та священиків ці спокуси такі великі, що на фронті так безперестанку не нападають, як диявольські сили стараються спокусити і опанувати душі священиків і монахів. Я не хочу сказати, що семінарії і монастирі стали домами розпусти, але там цих речей є багато, хоч все відбувається таємно від настоятелів. Я закінчив семінарію, одружився, став священиком, і хоч тепер це життя покинув, але війна з собою не припинилась, та й думаю не припиниться. Я зрозумів одне, - сказав священик, - якщо я сам не вирвусь з цього кругу, то хоч буду молитись і проповідувати слово Боже, щоб таких як я було якнайменше. Якщо Господь дає людині нести життєвий хрест, то мені здається, хрест війни з тілом найважчий.

— А як тепер священик той живе? - запитав я у Василя.

— Два рази він до мене приїжджав випивший і з плачем казав: " Пропаща я людина. Я такі покути на себе кладу, а все одно тягне мене до хлопів, в тому числі і до тебе". Він мене зловив за коліна, продовжував Василь, - але я його зупинив і сказав, що межу, яку тримає між нами Бог, ми не маємо права переступити. Хоч чесно кажучи, якби то був не священик, напевно, не зупинився б. Правда, потім він мені дякував зате, що я не скористався з його слабкості.

— А як цей священик виконує свої пастерські обов'язки, - запитав я.

— Він досить сильний священик. Коли він говорить проповідь, то здається мурашки по тілу біжать, або заплакав би на цілу церкву. Та й в його голосі чути якийсь біль і велике бажання достукатись до Всевишнього.

— Як ти думаєш, все таки, а що буде далі?

— З священиком, напевно, буде все нормально, а от зі мною - не знаю, задалеко я зайшов.

— А як ти вважаєш, чого все це так є?

— Мені здається, що ми є заручниками нечистих духів, я б сказав біснуваті. Але якщо брати з медичної точки зору, то це пояснюється додатковою кількістю пар хромосом. І з цим нічого не вдієш. Це ще називають транссексуальність. Ми є помилкою природи, або жінкою в чоловічому тілі.

— Василю, а ти знаєш, що Господь все може для тих, хто хоче повернутись до нього.

— Я це все розумію, але це хронічне...

Це кінець за яким немає нічого... Я ще вам розповім, продовжує Василь, - таку історію. В мене є знайомий директор спиртзаводу, також із "наших". Я часто бував у нього. А у нього є син 18 років і от директор мені розповідає про свого сина. Одного разу приходжу додому, а він в ліжку з ще одним хлопцем, голі... Ось так! Як кажуть яблуко від яблуні далеко не котиться. Я би ще багато міг розповісти. Знаю одне, що слава Богу, що у мене немає дітей, а особливо хлопців, бо ця зараза по хромосомах передається. Цей приклад з директором тільки один приклад, а їх я знаю дуже багато. Діти, як правило ідуть по слідах батьків.

— Василю, а чому ти мені це все розповів.

— Не знаю, але в житті наступає такий момент, що іноді треба і душу комусь відкрити.

— А ти не боїшся, що я тебе продам?

— Ні!

— Чому?

— Людина, яка має на собі печатку Бога не буде судити, а тим більше продавати того хто впав і не може піднятись. Я не знаю чи мені щось помогла ця розмова але я повністю відкрив те, що було під багатьма печатями.

Додам, що прилюдне висвітлення бесіди з Василем — це не є його викриття, а приклад стану справ і великої трагедії.

Один священик сказав: "Ми живемо не в 20 столітті, а в Содомі і Гоморі. І Лотів чим раз стає все менше і менше..."

Розглянемо статтю "Христопродавець", надруковану в газеті "Совершенно секретно" (№5 за 1999 р.). По-перше, щоб фактами підтвердити те, про що говорив Василь; по-друге, щоб показати третю ознаку кінця - "бестію з двома рогами, як у ягняти".

Наша розповідь буде базуватись тільки на фактах, підтверджених документами. Це журналістське розслідування в газеті "Совершенно секретно" викликало в Російській Православній Церкві, а також і в російському суспільстві справжню війну.

Епіграфом до цієї розповіді будуть слова очевидця про єпископа Нікона: "Підчас чергової п'янки владика Нікон хлюпнув горілкою в стелю і сказав, звертаючись до Бога: "Хто Ти? А я - єпископ!"

Прилюдне спалення книг відомих богословів Олександра Меня, Мейєндорфа та Шлімана - за наказом єпископа Нікона - стало останньою краплею, яка переповнила чашу терпіння та викликала церковний бунт. Спочатку тихий. Тепер протистояння в Єкатеринбурзькій губернії самі священослужителі і їх парафіяни називають не інакше, як ВІЙНА.

Хроніка Священної війни-1

Травень 1998 р. На єпархіальній раді Нікона звинувачують у згубній кадровій політиці та фінансових беззаконнях, які полягають у численному пограбуванні ним святих храмів.

Червень. Вилучення та спалення в дворі Єкатеринбурзького духовного училища книг згаданих богословів, після чого, за словами одного зі священиків, який відмовився брати участь у цій акції, набір студентів різко впав, а на училище лягла пляма книгознищувачів.

Серпень-листопад. Отримано докази та знайдено десятки свідчень того, що єпископ Нікон не тільки безбожник, п'яниця та грабіжник, а ще й гомосексуаліст.

П'ятеро священиків за "ідеологічними" переконаннями, а вірніше з причини небажання служити під керівництвом "голубого" єпископа, йдуть із Російської Православної Церкви (РПЦ) Московського Патріархату в РПЦ за кордоном (довідка: РПЦ за кордоном створено в 1921 році. Остаточно відділилась від Московського Патріархату в 1927 році після того як уряд радянської влади визнав Московський Патріархат. В даний час РПЦ за кордоном має близько 350 приходів - більше, ніж у 30 країнах світу. На території Росії є дві єпархії РПЦЗ. В Єкатеринбурзі діє Ішімська та Сибірська єпархії РПЦЗ, які зареєстровані управлінням юстиції Свердловської області в 1997 році).

Грудень. Ігумени Авраам (Рейдман), настоятель монастиря в ім'я Всемилостивого Спаса в Єкатеринбурзі, та Тихон (Затенін), настоятель Святомиколаївського монастиря в Верхотур'ї - таємно їдуть до Москви до патріарха Олексія II. Єпископ Нікон, дізнавшись про це, піднімає на ноги все УВС губернії, щоб перешкодити цій зустрічі. Перекривають дороги, шукають скрізь, навіть у лікарнях. Але отці все-таки зустрілись з Олексієм II і розповіли про гріховні вчинки правлячого архієрея. А, повернувшись, відправили Патріарху папку з документами, які підтверджували звинувачення. Переляканий владика Нікон про всяк випадок вивозить частину свого майна, в невідомому напрямку.

20 січня 1999 р. в Єкатеринбург приїхала для перевірки фактів Синодальна комісія Московського Патріархату, яку розселяють в резиденції губернатора Єдуарда Росселя. У перший же день голова цієї комісії архієпископ Солничногорський Сергій заявляє про содомські гріхи правлячого архієрея так: "Навіть якщо це так, хіба це заважає управлінню єпархією". Отцю Володимиру Зязеву, одному з авторитетних священиків, навіть дорікає: "Як же ви могли, стільки нагород маєте, а виступили проти єпископа, який вас і нагороджував". Отець Володимир відразу ж зняв нагороди та поклав їх на стіл перед головою комісії.

До відома архієпископа Сергія та Священного Синода (якщо вони цього не знають) 25-те Апостольське правило голосить: '"Якщо духовна особа згрішила блудодіянням (навіть звичайним, не говорячи про гомосексуалізм), вона позбавляється свого сану і ніколи вже не може служити, стояти перед престолом Господа". Наведемо приклад із історії Російської Церкви: митрополит Зосима Московський був розкритий в содомських гріхах, позбавлений сану та назавжди вигнаний із церкви за осквернення святині.

А ось вердикт комісії: свідків гріхів Нікона об'явлено підкупленими, а всі звинувачення - вигадкою. Конфліктуючим сторонам рекомендовано покаятись і помиритись до початку засідання Священного Синоду. Кажуть, що Нікон на знак покаяння стояв перед 120 священиками на колінах.

Однак примирення не вийшло.

Лютий. Губернатор Россель під час зустрічі з Олексієм II заступався за владику. Нікон, повернувшись із Москви після святкування 70-річного ювілею Його Святійшества, заявив духовенству, що його простили.

Березень. Група священиків знову їде в столицю за правдою. На цей раз зустрітись з Олексієм II не вдалось, але один із помічників Патріарха нібито пообіцяв проінформувати його. На ім'я Його Святійшества відправили листа з проханням "удалити з тіла церкви ракову пухлину педерастії та цинізму". Підписались сто вісім чоловік, у тому числі - п'ятдесят три священики.

1 квітня 1999 року. Засідання Священного Синоду, розглянувши підсумки роботи комісії, постановляє: ігуменів Тихона та Авраама відсторонити від посади, а протоієрею Володимиру Зязеву, настоятелю церкви на Уралмаші, винести "догану за факт знехтування церковними нагородами". Усього в "чорному списку" десять священиків. Наказали й Нікона - оголосили догану за упущення в керівництві єпархією.

"Упущення" владики

На яких фактах базувались висновки членів Священного Синоду, щодо правлячого архієрея, та чому їх не врахували?

Ось фрагмент документів, що передані компетентними органами автору статті Андрію Колобаєву. До речі, свідчення підписані досить таки нестандартно. Наприклад, "за кожне слово готовий нести відповідь на Суді Христовому". Або "в тому, що сказане, є правда, готовий присягнути на Святому Євангелії"...

"За благословінням владики Нікона я поміняв... 2 млрд 412 тисяч рублів (старих), що становило 324 тисячі 318 доларів США... Подальша доля цих грошей мені невідома..." "... Після відкритих брутальних образ на мою адресу владика запропонував "пожертвувати" йому на мітру 5 тисяч доларів, і тоді питання буде вирішене. Що мені і довелось зробити, - з соромом випрошуючи гроші у благодійників нашого монастиря. Крім того, щомісячно 15 мільйонів рублів (старими) від двох монастирів - Спаського та Ново-Тихвинського - я передавав особисто владиці". "Я був свідком, як в кабінет владики привезли мішки з грошима... Сім сестер рахували їх кілька днів - з ранку до вечора... Мені постійно скаржились співробітники Вознесенської церкви, що кожен день приходять люди від владики та забирають гроші з каси..." "Як православний підприємець я виділяв кошти як на потреби єпархії, так і особисто владиці. Наприклад, на золоті панагії, поїздки на Кіпр тощо. Щоб він не обкрадав Ново-Тихвинський монастир, я був змушений запропонувати як "пожертву" автомобіль. Він вибрав "Вольво". Потім довелось "пожертвувати" ще 5 тисяч доларів!.."

"В Нижньотагільському храмі Олександра Невського Нікон забрав два старовинних дияконських стихаря, комплект старовинних парчових риз, ікону в срібній рамці... Він міг поставити "свою" людину в церковну касу, і все, що виручив храм від продажу свічок та замовлених молебнів, повезти з собою... Із Нев'янського храму реквізував чашу, яку цьому храму подарував Демидов. Чаша красива була, позолочена та прикрашена дорогоцінним камінням". ...Я передав три срібних хрести, потир, дві ікони в срібних рамках, із послуху правлячому архієрею. Народ до мене звертається з питаннями: куди поділись ікони, я змушений був виправдовуватись перед людьми... В Свято-Троїцькій церкві м. Ірбіта та інших приходах зникли Євангелії в срібній обкладинці, потир, звіздиця, тарілка з зображенням Божої Матері, ікона Божої Матері Федорівської"...

"...У Верхотурському монастирі єпископ Нікон заборонив ієромонахам, ієродияконам та паламарям читати духовні книги, молитви, Святе Євангеліє до дня Святої Пасхи (до якого було ще півроку), а велів читати лише "архієрейську службу..." Виписка з протоколу ради отаманів Ісетської лінії Оренбурзького козачого війська від 29.05.98 р. З великим розчаруванням відзначається отаманами спроба єпископа Нікона впливати на козачі структури з політичною та особистою метою. В його виступах звучать погрози про відлучення нас від Православної Матері Церкви, в разі невиконання його вимог... Замість того, щоб сприяти укріпленню православної віри, - під виглядом кипучої діяльності йде розвал та обкрадання Єкатеринбурзької єпархії. Єпископ Нікон своїми вчинками вбиває клин між Православною церквою та козацтвом... своїм хамським відношенням до нас сіє розбрат і невдоволення в козацькому середовищі. Прийнято рішення: якщо єпископ Нікон не змінить свого відношення до козаків і козацтва в цілому, прийняти заходи з метою недопущення його для проведення служб в храмах на території козацьких станиць та хуторів".

" ...Коли приїхав владика, то перш ніж переступити поріг, став вести себе дуже грубо, бо був у нетверезому стані. Взнавши, що один із єпархіальних працівників щось не виконав, став на весь голос сварити його, висловлюючись нецензурними словами... Потім голосно вимагав: "Наберіть мені губернатора!" Оточуючі переконали його не дзвонити в такому стані до губернатора. Тоді владика почав кричати: "Наберіть мені помічника губернатора!" Всі були вражені такими діями". За останні два роки на богослужіння в Верхотурський монастир владика Нікон приїжджав зі світськими та військовими чиновниками, під час вечері розгоралася п'янка. Кілька разів було так, що владика не міг самостійно рухатись - через сп'яніння. Особливо великі п'янки були, коли приїжджали представники області. Всі ці банкети супроводжувались випивкою та співом світських пісень під час трапези. Одного разу владика вручав Патріаршу нагороду - орден Святого Бл. Князя Данила Московського - голові уряду Свердловської області в Преображенському храмі нашого монастиря, після чого запропонував, за старою традицією, його "обмити". Владика опустив орден із зображенням Святого в бокал з горілкою, і голова уряду повинен був випити горілку та зубами дістати орден із бокала.

"...Наш владика взагалі не дотримується ні постів, ні пісних днів. Постійними гостями його були генерали та рідше радник у справах релігії при адміністрації області В.П.Смірнов. Прийоми рідко обходились без бані та випивки. Смірнова після вечері часто приходилось виводити із-за столу попід руки. Владика був у такому самому стані. На території Йоанно-Предтечинського храму загинув один із працівників. У березні 1998 р. з цього приводу було порушено кримінальну справу проти владики. У нього повинна була відбутись зустріч з прокурором. І вона відбулась. Після неї хтось із працівників прокуратури привіз владику додому, довів до ліжка, а сам ледве повернувся назад у машину. Вранці владика мав поганий настрій через похмілля, картав себе, говорячи, що він нікому непотрібний, називав себе дурнем, мужоложником. Потім поїхав служити літургію на парафію".

"Після вечірньої трапези у мене в келії, де був присутній представник губернатора Капустін О.О., під час чаювання п'яний владика раптом, ні з того, ні з сього, з розмаху дав потиличника представнику губернатора. Олександр Олександрович звичайно ж розсердився, але не подав вигляду. Вранці я запитав владику, - чи пам'ятає він, що було увечері та отримав чітку відповідь: "Я дав потиличник Капустіну. Нічого, стерпить".

"...І тверезий і п'яний владика Нікон міг образити будь-якого священика нецензурними словами чи рукоприкладством. Одного разу п'яний владика, у присутності кількох вищих військових чинів, зненацька, щосили вдарив мене під груди, а мені вже за 50, так, що я мало не впав... Один із генералів сказав: "Владика, що ви робите?! І додав: "Якби я так удавив підлеглого, то впевнений, негайно отримав би здачу!" Владика сказав: "Я цих попів ще не так буду бити".

Жахливо читати такі свідчення. Напрошується висновок: чи це часом не те, про що говорила Пречиста Діва Марія святій Луції, або про що Вона говорила Стефано Гоббі - "...бестія має на голові два роги, як у барана. Це жертвоприношення, ті два роги були інтимно пов’язані зі священством. Єпископи носять мітри у формі двох рогів, що означає повноту священства! Чорна бестія, як леопард, з двома рогами, означає масонство, яке проникло всередину церкви. її можна назвати церковним масонством, котре поширюється між високою ієрархією. Про цю масонську інфільтрацію в нутро церкви Я говорила ще у Фатімі, коли повідомляла вас, що сатана вийде на вершину Церкви. Якщо завданням чорної бестії та червоного дракона є провадити душі до вічного прокляття, то завданням церковного масонства є знищення Христа та Його Церкви зсередини, - встановити нового фальшивого христа та фальшиву церкву" (Із об'явл. Пречистої Діви Марії 13.06.1998 р. Фатіма).

Повернемось до статті.

Одним словом, упущення Нікона мали місце. Але це ще не все, про що були добре проінформовані члени Синоду.

"Голуба" келія

Приношу всім читачам вибачення, але документи, які були передані священиками Святійшому Патріарху Олексію II, треба процитувати дослівно.

"Його Святійшеству Святійшому Патріарху Московському та Всія Русі Олексію II від…

Нижайший рапорт

Доводжу до відома Вашого Святійшества, що в перших числах жовтня 1996 р. у Казанському храмі м.Нижнього Тагіла ієромонахом П. мені було запропоновано ублажати Єкатеринбурзького та Верхньотурського єпископа Нікона. Я повинен був виконати в ліжку роль... чоловіка. Я дав згоду, оскільки мені було обіцяне покровительство єпископа.

Після вечірнього застілля єпископ Нікон пішов у свої покої, а свита його була відпущена додому. Ієромонах П. підійшов до мене і сказав, що єпископ вже мене чекає. І щоб я не соромився його.

Я зайшов у покої, він сидів за столом, я роздягнувся, і ми лягли в ліжко. Він спробував поцілувати мене в губи, але я відвернувся... Він попросив мене, щоб я його... Я виконав його бажання...

Наступного разу я, будучи у відрядженні в Єпархіальному управлінні, залишився там ночувати... Історія повторилась. Через рік наші стосунки повторились у Верхньотурському монастирі... Я приходив і ублажав його жіночі пристрасті. Таких зустрічей було три, після чого я старався не зустрічатись з єпископом.

Протягом всього часу він вимагав, щоб я знайшов когось іще.

За мої послуги через ієромонаха я отримав 5 млн руб. і близько 1 млн особисто від єпископа.

В тому, що вищенаведене є правдою, я готовий присягти на Святому Євангелії.

03.12.98 р. (Підпис).

І ще один лист.

"...Доводжу до відома Вашого Святійшества, що, як тільки я поступив у Єкатеринбурзьке Єпархіальне духовне училище, мене з іншими учнями привезли на дачу єпископа Нікона, нібито для робіт. Там нас поїли горілкою, водили в баню з басейном, показували відеофільми... Коли я зайшов у парилку, то побачив там архієрея. Він взяв мене за руку, притягнув до себе і поцілував. Потім ми з ним пішли в його покої... Він сказав, що буде виконувати роль жінки, і щоб я переспав з ним. Я виконав його бажання. Подальших подій я не пам'ятаю, оскільки був у стані сильного сп'яніння й заснув. Вранці єпископа Нікона вже не було...

В ніч перед храмовим святом у храмі Казанської ікони Божої Матері м. Нижнього Тагіла до мене в 2 годині ночі приїхав ієромонах Пімен і сказав, що мене хоче бачити владика... Владика звинуватив мене в тому, що я його видав, і нібито комусь розповів про наші стосунки. Я сказав, що нікому про це не говорив. Він раптом повернувся до вівтаря й сказав, що присягається біля вівтаря, що, якщо я комусь скажу, навіть на сповіді, то мене покладуть під гріб, і ніхто мене ніколи не знайде..."

"...Владика Нікон, коли приїжджав до монастиря, завжди вів зі мною розмови на інтимні теми, до речі, він постійно просив знайти йому келійника чи хлопця при монастирі. Одного разу він, будучи п'яним, вимагав, щоб я поставляв йому хлопців, говорячи, що в інших єпархіях настоятелі монастирів займаються цим питанням... Потім він назвав імена архієреїв, які займаються неблагочестивими справами. Він розповів про те, що, якщо б у нього був постійний гарний хлопець, то він би так не нервував під час відправи Божественної літургії..."

Таких свідчень кілька десятків. Із них випливає, що багато із близького оточення Нікона, або коханці (архімандрит Клавдіон, ієромонах Пімен, ієрей Володимир та інші), або постачальники хлопців. Всім, кого хотіли звести, єпископ чи його довірені особи пропонували гроші, посади, багаті приходи, високе покровительство. Хто відмовлявся, міг бути протягом 24 годин витравлений на край світу. Одного священика відправили на парафію, де і церкви не було...

"Голуба справа" поставлена була так, що духовне училище стало "кузнею геїв". Практикувалась хитра методика прийому: давали спеціальний тест, складений редактором єпархіальної газети, священиком Дмитром Байбаковим. Біля двохсот запитань типу: Чи подобається тобі розглядати своє тіло, статеві органи? На одну відповідь давалось дві секунди. За таким тестом визначалась сексуальна орієнтація. Звичайно, перевагу мали ті, хто давав "потрібні" відповіді. Доказів, що це відбувалось за благословенням єпископа, поки що немає, проте відоме інше. Один із студентів зізнався, що владика після бурхливої ночі сказав йому: "Згідно з тестом, ти не пройшов. А тут - відповідаєш!" Але і цього владиці було мало.

Витяг із згаданого листа на ім'я Його Святійшества (100 підписів).

"...Архімандрит Клавдіон говорив, що Спасо-Преображенський Каменсько-Уральський монастир, де він є настоятелем, буде спеціальним монастирем - там для архієрея будуть підібрані відповідні кадри, тобто гомосексуалісти... Про призначення Каменсько-Уральського монастиря під притон для геїв чути було й від ігумена Тихона (Затекіна)..."

Хроніка Священної війни-2

Квітень-травень 1999 р. Рішенням Священного Синоду "бунтаря" отця Авраама переводять духовником Єкатеринбурзького Ново-Тихвинського жіночого монастиря. Отцю Тихону, почесному громадянину Верхотур'я, дають напіврозвалену Успенську церкву при цвинтарі.

Прихожани відповідають на це акціями протесту.

В пресу потрапляють компрометуючі матеріали на організаторів бунту. їх звинувачують у зв'язках з кримінальними структурами, розпусті, пияцтві, злодійстві, запроторенні монахів до психлікарень, рукоприкладстві та навіть вбивстві (чи це не схоже на князя темряви, який свої хиби приписував люблячому Творцеві, обмовляючи Його перед небожителями).

Місцевий журналіст та історик Андрій Санников проводить детальне розслідування кожного з цих звинувачень, і в своїй передачі "Земля Санникова" доказує, що вся ця інформація розрахована на дурнів.

Наступний етап - шантаж та погрози. Невідомі проникають у дім отця Геннадія (Вєдєрнікова) в Нижньому Тагілі. Йому та отцю Фомі (Абелю) регулярно дзвонять з погрозою, щоби він відступився.

Губернатор Россель, відвідавши Нижній Тагіл, заявив, що Нікон - порядна людина, що його очорнили письмоносці, і, що брехуни вже наказані. На підтримку єпископа виступає Уральський Рух за права гомосексуалістів...

15 квітня 1999 р. Невідомі (як згодом вияснилось, знайомі архімандрита Клавдіана) зв'язались по телефону з ігуменом Авраамом, а потім, нібито для передачі важливої інформації, двоє молодих людей з'явилися в Ново-Тихвинському монастирі, вимагаючи: "Отче, ви повинні поїхати з міста. Інакше..."

25 квітня. Віруючі Єкатеринбурга запрошують отця Фому й Геннадія на молебень за "очищення церкви". Біля хреста на Вознесенській гірці, на місці розстрілу царської сім'ї, збираються близько трьохсот прихожан. Моляться сім священиків.

2 травня. Молебень повторюється.

Отець Геннадій, настоятель храму Олександра Невського, член єпархіальної ради розповідає: "Коли ми закінчили молебень, я звернувся до парафіян із словами: "Чи хочете ви, щоб у майбутньому ваші діти прийшли на сповідь до "голубого" священика? Якщо ні, то віра повинна виявлятись не декларуванням її, а конкретними справами. Тому ми повинні зробити все, щоб Нікон і йому подібні не довели нашу церкву до знищення її зсередини".

"Мене спонукала відкрито виступити, - каже о.Геннадій, - конкретна ситуація. Постраждала моя духовна паства, зокрема, хлопець, якого я готував стати священиком. Він потрапив під розпусний вплив Нікона. Коли він побачив нетрадиційний секс на дачі єпископа, то був у такому стані, що втратив духовну рівновагу. Хлопець потім півтора місяця лежав у психлікарні. І ще півроку ми з ним не могли нормально спілкуватись. На щастя, від церкви він не відвернувся, від віри не відійшов. Він зрозумів, на яких рубежах сьогодні йде війна в Росії".

Отець Фома додає: "На сьогоднішній день нам відомо про трьох юнаків, які залишили духовне училище через те, що їх спробували спокусити. Ще двоє також підпали під спробу реалізації розпусного плану, на щастя, невдалу. Один все-таки взяв участь у розпусних сценах єпископа. І це тільки із училища. На дачу єпископа їх возили нібито для виконання робіт. Там їх поїли, показували порнофільми про гомосексуальні стосунки. їх возив туди шофер-гомосексуаліст, в обов'язки якого входила, так би мовити, прелюдія розпусти..."

Отець Геннадій: "А представлявся він, шофер, офіцером ФСБ. Взагалі, як тільки ми підняли питання про морально-виховний облік єпископа, відразу почались погрози на нашу адресу. Наприклад, отець Володимир Поммер, у присутності інших священиків, сказав нам з о.Фомою: "Отці, ви ж їздите служити по тюрмах! Одно діло служити, а інше - сидіти. Приїдете в тюрму, а у вас - наркотики..."З боку єпископа також неодноразово звучали погрози в присутності солідного зібрання духовенства: "Отці, хто з вас впевнений, що доїде додому... А може когось в ополонці знайдуть!?"

О.Фома: "Єпископ неодноразово говорив: "Отці, моя панагія переважить всі ваші хрести!" Тобто давав зрозуміти, що він недосяжний... Нам інкримінується те, що ми другий раз поїхали жалітися. Але ж причина була в тому, що голова комісії архієпископ Сергій не так як належить, з боку церкви та Святого Євангелія, віднісся до цієї великої біди... Практично, комісія розбиратись навіть і не думала. Вона приїхала, по-перше, усмирити бунт; по-друге, залякати інших, щоб не йшли проти єпископів. І саме тому, коли Нікон сказав, що йому пробачили, звичайно, ми поїхали ще раз, шукати справедливості. І знайшли. В результаті Синод виніс всім нам догани та строго попередив, що, якщо подібне повториться, то канонічні заходи будуть більш жорстокими. Ми змушені були звернутись до преси, тому що немає вже внутріцерковних методів вирішення проблеми. Вирок Священного Синоду, як вирок Верховного суду - оскарженню не підлягає. Але не з будь-яким вироком можна погодитись. Ми викриваємо той гріх, який робить неможливим бути належним до Православної церкви. Ми не можемо примиритись з смертним гріхом. Особисто я, буду йти до кінця, бо мовчати - це означає зрадити Бога і Святу церкву".

Підсумком нашої розмови будуть слова протоієрея Владислава Петкевича. Його термін служби в РПЦ - двадцять п'ять років, із них п'ятнадцять - у Свердловському кафедральному Соборі. Він один із тих, хто через Нікона змушений був йти в РПЦ за кордоном. "Страшно не те, що люди дізнались про гріхи Никодима, а те, що своїми діями він відвернув від себе багато чесних священиків, монахів і парафіян. В результаті люди просто розчаруються в Богові. Крім цього, Нікон дав привід засумніватись в чистоті вищих ешелонів архієрейської влади всієї Російської Православної Церкви Московського Патріархату. Дав привід думати, що серед вищого духовенства велика кількість "голубих". Та й взагалі, - додав о.Владислав, - по іншому підтримку Нікона в Москві пояснити неможливо".

Р.S. Наказом головнокомандуючого ВВ МВД Росії від 18 квітня 1999 року "...за активну участь у патріотичному та духовному вихованні військовослужбовців внутрішніх військ єпископ Єкатеринбурзький і Верхотурський Никон нагороджений знаком ВВ МВД РФ "За отличие в службе І степени".

Під час написання цієї книги виникла суперечка про доцільність приведення різних фактів, особливо, в цій Заповіді. Аргументом проти цього ставилось нетиповість фактів, особливо розповідь Василя, яка вище наведена, а також делікатність теми.

Усвідомлюючи все це, а також той факт, що це духовна книга, а не книга на медичні чи сексуальні теми, дозволимо собі не погодитись з тим, що це нетипово.

По-перше, в одній із телепередач "П'ятий кут", в якій брав участь Патріарх Української Православної Церкви Київського Патріархату Філарет, на запитання ведучого: "Є факти, які вказують на те, що Ваша Святість замічені у стосунках з дівчатами..." Патріарх відповів: "А що гірше, захоплюватись дівчатами, чи хлопцями? У мене є факти, - продовжив Філарет, - що багато архієреїв серйозно цікавляться молодими хлопцями..."

Слова Патріарха Філарета підтверджують типовість ситуації. Також підтвердженням може служити останній Синод Англіканської церкви. Весь світ, через телебачення, був свідком дебатів, коли "слуги" Божі готові були перегризти один одному горло, щоб узаконити те, за що Господь знищив Содом і Гомору, називаючи смертний гріх забобоном XX століття. І ще, в інтерв'ю, один із священиків сказав кореспондентам: "На цьому Синоді нас було менше, але через рік, я впевнений, - підкреслив співрозмовник, - це рішення буде прийняте".

Тут приходять на думку слова Спасителя: "Якщо ваше світло є темрявою, то яка темрява має бути великою. Гілка, що відірвалась від Христової лози виноградники, засохла і стала дзвенячою міддю, пустотою та слугою сатани".

Іще: втікають "Отож, коли побачите "мерзоту запустіння", провіщену пророком Даниїлом поставлену на святім місці, - хто читає, нехай розуміє, тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори..." (Матея 24:15-16). Це перша причина, через яку детально описані факти гріховного життя в церкві.

По-друге, треба усвідомити, що ми дійсно стоїмо на брамі Содому й Гомори, і що "мерзота запустіння" духовного й морального почалася на святому місці.

Багато людей може неправильно зрозуміти цю інформацію, і це може стати причиною відкидання Святої Церкви як єдиної брами спасіння. Ми ще про це будемо говорити, але необхідно зауважити, що при всіх негараздах і запустіннях, Церква єдина має Святі Тайни та Святу Літургію, і всі інші засоби, щоб нам осягнути спасіння. Поза Святою Церквою немає дороги, що веде до вічності. І пам'ятаймо, що грішать люди, недосконалий весь людський рід, а Господь - святість, і через Святі Тайни може зробити і нас святими, - для цього треба повірити в слова Спасителя: "Яз вами аж до кінця світу", і покаятись в своїх блудодіяннях, і, "взявши хрест свій життєвий, іти за Ним".

Якщо провести рейтинг гріхів, то на першому місці стоять гріхи проти заповіді "Не чини перелюбу". У наш час з'явилися явища сексуальних стосунків людей з худобою. Це найвищий рівень гріховності і ці люди всі стають буснуватими. Це явище найбільш поширене в містах і воно в 100% випадків закінчується біснуватістю або повним оволодінням душі чорними силами.

Це вже є такий стан, коли нечисті духи рахують людину своєю власністю і можуть в тілесному вигляді вступають в контакти.

Лесбійські стосунки також є не менш поширеним явищем. І хоч певних історій я не буду вам наводити, але це не означає, що їх немає. Та й, напевно, ви й самі з преси чи відео про це добре знаєте. Скажу, що жінка — це найперше синонім матері, і тому лесбійство є подвійне зло, яке руйнує материнство і гріхом душу.

Хто знає медицину або був на прийомі у лікаря, пам'ятають, що лікар, обстежуючи хворого, пише спочатку з його слів історію хвороби, а в кінці пише об'єктивно: хворе те - причина, діагноз такий-то, лікувати треба так. І так подібно і я з Божою мудрістю хочу ці всі історії з об'єктивної точки зору розглянути.

Почнемо з того, наскільки типова ця інформація, і чи дійсно такий стан справ з цією заповіддю.

По-перше, треба пригадати, що ми прожили період червоного дракона і живемо в часі чорної бестії, а тому, повернувшись в недалеку нашу історію можемо згадати, як вірно і твердо ми служили червоному драконові, як навчились атеїзму, як скидали з себе хрестики, як плювали на ікони та руйнували храми. А коли не стало червоного дракона, замість того, щоб покаятись в своїх блудодіяннях, пішли за антихристами в шкурах екстрасенсів, побігли до кашпіровських, руцьких, джун та ванг, зайнялися хіромантією, спіритизмом, гороскопами та астрологією, іншими словами, витягли ногу з болота та стали у багно, з одних гріхів вилізли та залізли в другі, з одного способу відкидання Бога перейшли до іншого. Не маючи думки покаятись, ми стали "народом, позбавленим глузду і розуму" (Второзаконня 32:18). "Заявляємо, що ми мудрі стали дурними" (Римлян 1:21-24), тому й передав Бог нас за похотями нашого серця на нечистоту, "щоб ми самі себе сквернили власними тілами між собою".

По-друге, дракон в людській подобі, що був "совістю і честю нашої епохи", сам належав до великих содомських грішників. Людина, яка втратила Контролера над собою, стає добрим інструментом в руках ворожої сили. Лідери держави топилися в гріхах нечистоти, були тиранами, п'яницями, грошолюбами, хабарниками.

А чому були? Згідно твердження газети "Бульвар" середовище російських політичних, фінансових і артистичних кіл буквально на очах перетворилось в голубий колір. Навіть є така байка про це. Говорить один чоловік іншому:

— А знаєш я - гей!

— Та ти що. Це значить, що у тебе є рахунок у швейцарському банку?

— Ні.

— Тоді, напевно, вілла на Канарах?

— Та ні.

— Ну, напевно, їздиш на "Мерседесі"?

— Також ні. Пішки ходжу.

— То який ти тоді гей! Ти – п…….!

Мораль цієї байки така: сьогодні людина, що прагне до кар'єрних висот не обмине потіх та нетрадиційного сексу. Спрацьовує принцип: не можеш - навчимо, не хочеш - заставимо. У Москві вже є така приказка. Одне із місць збору "голубих" біля пам'ятника Героїв Плевни не випадково розміщене в 100 метрах від будинку Адміністрації Президента, щоб далеко не ходити.

До "голубих" бісексуалів відноситься багато політиків, у тому числі керівник однієї із країн СНД та немала кількість наймогутніших олігархів. Автор статті з іронією запитує: "Чому тут дивуватись? На то вони і олігархи, щоб будь-яку свою прихіть задовільняти".

У посланні до Римлян апостол Павло пише: "Вони сповнені всякої неправости, лукавства, захланності, злоби, заздрості, убивства, колотнечі, підступу, злоби, вони — обмовники, наклепники, богоненавидники, зухвальці, горді, хвальки, винахідники зла, неслухняні батькам, нерозумні, зрадливі, безсердечні, немилосердні. Вони (дехто), хоч спізнали Божий присуд, що, хто таке чинить, заслуговує на смерть, не тільки це роблять, але й схвалюють це в тих, що таке чинять" (Римлян 1:29-32).

По-третє, пройшло вже багато часу після падіння комуністичної системи. Повернення моральності, відродження духовності, відкриття храмів — це добре, але все це нічого не важить без покаяння, без покаяння за прожите немає руху вперед. Господа так довго ображали, а тепер дивуються, що Господь їх не чує. Покаятись треба сльозами, і такими кривавими, як Господь наш Ісус Христос молився перед страстями. Чоло треба розбити поклоняючись Господу. Бо лише одного Господь хоче від нас — нового серця, нової душі, нової дороги, зречення всього старого.

Не менший гріх мають і ті, хто в часи червоного дракона не валив храми і хрести, не був комуністом, але поклонявся цій системі, вірив їй і ще й тепер проливає крокодилячу сльозу за нею. Нерозумні! Якщо краще з дияволом жити, ніж з Богом, то батько вам диявол, тоді чого дивуватись, що навколо "лоза содомська з полів гоморських" (Второзаконня 32:32).

По-четверте, що ж насправді стається з людьми, що належать до "меншин"? Кожна рослина має коріння і яке коріння, така буде й майбутня рослина. Якщо корінь підточив черв'як, то рослина буде неповноцінна. А якщо корінь майже сухий, то як рослина може рости?

Людина також має своє коріння, то наші предки. З релігійної історії знаємо, що Господь за гріхи Адама і Єви позбавив благодаті всі майбутні покоління. І за праведність Авраама, Ісаака, Якова благословив увесь Ізраїльський народ, а за праведність Давида пообіцяв з його роду поставити наслідника на Престолі і "його царству не буде кінця" Так як за кількох праведників благословенні цілі покоління, так і за безбожність батьків прокляті діти.

Згадаймо суд над Ісусом. Коли Пилат зрозумів, що Ісус невинен, почав натовпові казати, що не бачить ніякої вини в Ісусі, а тому, щоб не відповідати за невинну кров, взяв води й умив перед народом руки та й каже: "Я невинний в крові праведника цього, ви побачите". Увесь же народ відповів: "Кров його на нас і на наших дітях!" (Матея 27:24-25).

З цього стає зрозумілим, що євреї добре усвідомлювали, на відміну від нас, що провина падає не тільки на безпосередніх учасників гріха, але й на дітей їхніх. А я додам, що аж до дванадцятого покоління тягнуться гріхи предків.

Подумаємо логічно. Гріх передається з покоління в покоління. А якщо батько грішить і не кається, син теж саме робить і не кається, внук те ж саме робить і не кається, що ж тоді? А ось що. Гріхів назбирується так багато, що ворог спасіння отримує той рід як заложників, тобто всі майбутні покоління народжуються проклятими і є власністю сатани.

Ви запитаєте, а хрещення? Хрещення знімає всі гріхи, і людина може залишити дорогу предків, але для цього треба не втратити сорочку хрещення, тобто чистоту хрещення. А через гріхи предків на душу, що хоче вирватись із ланцюга гріха, падають великі спокуси, і тільки впертістю і "терпеливістю святих" можна це все подолати з ласкою Божою. Але, на жаль, насправді буває так: рід через гріх проклятий стає безбожним або маловіруючим і тому сатані легше продовжувати вести всіх до геєни огненної.

Якщо людина щиро кається, то хіба Господь такий немилосердний, щоб не почув цю душу? Він чує її але є ворог спасіння і є "експеримент", і для того, щоб Господь міг протягнути руку допомоги треба довіритися Йому і згодитись на горнило випробувань. Зрозумійте, та душа, яка вирішила розірвати кайдани сатани, що сковують увесь рід, мусить доказати своїм життям, що вона зрікається тієї дороги, якою ішли предки і вибирає дорогу Христа. А дорога ця буде насправді тернистою. Хочу потішити всіх тих, хто стоїть на тій важкій дорозі покаяння, пам'ятайте, що з вами Пресвятая Богородиця, з вами ангели небесні, з вами молитви церкви, з вами молитви святих, з вами кров мучеників, з вами Любов Божа. Це все треба зрозуміти і ще пам'ятати, що ці терпіння, які треба пройти не можна порівняти з терпіннями чистилища чи пекла. У цьому житті за борг у сумі 1000 платимо одиницю. Атам за борг в одиницю платити будемо сотню.

Іноді такій людині не допомагає навіть Сповідь і Причастя. Справа в тім, що після Сповіді людина стає чистою, а якщо й дійсно ще й важно висповідатися і прийняти Причастя, то людина стає вільною від гріха. Але знову ж таки, пам'ятайте, чи можна війну вести одним пострілом? Хіба, коли на тебе направлений кулемет і зо три автомати ти однією рушницею відстріляєшся? Звичайно, що ні. Ось так і покаяння включає комплекс заходів. Найперше — велика підготовча робота. Людина повинна багато молитися, перепрошувати із жалем і сльозами Господа за свої гріхи, сказати Йому: "Господи, я є содомський грішник (грішниця) і знаю, що заслуговую на кару пекельного вогню, але Ти блудниці простив коли вона обмила Тобі ноги сльозами і витерла своїм волоссям. Так і я нині плану за свої гріхи, плачу за те, що розіп'яв (розіп'яла) Тебе своїми гріхами. Плачу, що через мене Ти отримав 5480 ударів, плачу, що через мене Ти пролив 6100362 краплі крові. Я через Непорочне Серце Марії зрікаюся всіх своїх гріхів, своїх стежок, що вели до гріха, зрікаюся сатани і всіх підступів Люцифера, зрікаюся як Юда зрікся тридцяти срібняків. Перепрошую Тебе Господи. З'єднуюсь з Ісусом Христом христом непереможним, з'єднуюсь з Ісусом Христом із тим останнім словом, що чути було з Христа "Сповнилось". Тоді правильно і чітко хреститесь і продовжуєте: "Уповання моє Отець, пристановище мені Син, покров мені Дух Святий. Тройця Святая Боже наш слава Тобі" (Поклоняємось).

Господи! Я хочу стати на твою сторону, а тому все, що пошлеш мені, як покуту за мої гріхи і гріхи моїх предків, приймаю і дякую тобі за все. Прощаю, Господи, перед твоїм лицем всім своїм ворогам видимим і невидимим і молюся до тебе за них, як ти молився на хресті, коли Тебе розпинали, мовивши: "Отче, прости, бо вони самі не знають, що чинять". Так і я повторюю твою молитву Господи Ісусе Христе Сину Бога Живого, прости всім моїм ворогам, а за їх прощення прости і мені.

Настільною молитвою має стати для нас 50 псалом "Помилуй мене Боже по великій милості", а також "Отче наш", "Богородице Діво", "Вірую" і "Під твою милість прибігаєм".

Потім ви повинні пройти все своє життя з книгою катехизму чи іншою книгою, де списані всі гріхи і в письмовій формі відповісти на всі гріхи чи робив чи ні. Підготований список добре прочитати і задуматись, що якщо б хтось з ваших ближніх прочитав це, напевно, зрікся б вас, а Господь вам прощає, він навпаки, кличе вас до себе. Ви маєте відчути великий жаль за вчинене. Коли ви висповідаєтесь і приймете Святе Причастя, до вас постукають великі спокуси. І, напевно, знову вас потягне до минулих гріхів. Навіть може ви знову повторите те, що чинили. Не біда, пам'ятайте таку приказку "Грішити — це природна річ, а ходити в гріхах — диявольська ". Негайно після першого гріха знову ідіть до Сповіді і Причастя, сильно моліться, читайте безперестанку Євангеліє, Псалми, тримайте піст у визначені Церквою дні, особливо п'ятницю і середу. Якщо можете, перебувайте ці дні на воді або на воді і хлібі. Умертвляйте своє тіло навантаженнями, переключайтесь на корисну роботу, завантажте себе роботою так, щоб у вас не було вільного часу на злі думки не те що діла. Покиньте місце, особи, що нагадують вам за гріх чи приводять до гріха. Не пийте спиртного, не переїдайте, моліться за прощення гріхів предків, давайте милостиню за померлих предків і за здоров'я ворогів. І пам'ятайте, що не той солдат на війні називається боягузом хто, йдучи вперед попадає в полон, але той, хто втікає з поля бою. Пам'ятайте, що Ісус Христос переміг світ диявола, і тіло, тому може нам допомогти у всьому. Методика боротьби з гріхом відноситься не тільки до цих двох Заповідей. Це, так би мовити, інструкція духовної безпеки.

Якщо вас огорне відчай чи лінивство, чи насолода гріха засвітіть свічку, покладіть руку на свічку і рахуйте скільки секунд зможете витримати руку на вогні. Думаю секунд 10-15, не більше.

А потім скажіть: "Господи, я і 15 секунд не витерпів вогняних мук і то тільки однієї руки, а що зі мною буде, коли буде горіти все тіло і цілу вічність. Врятуй мене, Господи, від пекельного вогню!"

Тоді наш розум став більш схильним до того, що хоче душа, ніж до того, що тілові подобається.

Ні при яких обставинах не здавайтесь, бо Ісус Христос сказав: "Коли дух нечистий вийде з чоловіка, то блукає по місцях безводних, шукаючи спочинку, та, не знайшовши, каже: "Повернуся в дім свій, звідкіля я вийшов. І, прибувши, знайде його заметеним, прибраним. І тоді йде й бере з собою інших сім духів, гірших від себе, і вони входять і там оселяються, і останнє того чоловіка буде гірше ніж перше"(Дуки 11:24-26). Тому вперед до бою за спасіння своєї душі.

І ще розглянемо чому на гачок гріха падають таланти, мудрі люди, вчені, керівники та їх сім'ї.

По-перше, на цей гачок потрапляють і колгоспник і простий робітник, але за статистикою все ж більше ті, хто з людської точки зору є елітою. Чому? Та тому, що вони забули слова Ісуса: "Сину мій, все, що маєш , маєш від мене... "Тобто, не хочуть пам'ятати, що той талант то подарунок Господа і ним не треба гордитись, а треба дякувати за нього, що та посада чи професія дана по Божій волі і не треба, вдягнувши на себе лавровий вінок, хизуватись собою, а пам'ятати, що будь-яка влада дана від Бога. Згадаймо суд над Ісусом, коли Пилат спитав Ісуса Христа: "Звідкіля ти?" Не дав же йому Ісус одвіту. "Зо мною не розмовляєш, - каже йому Пилат, - чи не знаєш, що в мене влада відпустити тебе і влада розіп'яти тебе?" І відрік Ісус: "Не мав би ти надо мною ніякої влади, якби тобі не було дано згори" (Йоана 19:9-11).

Коли людина забуває про Скелю, приходить те, що маємо. А тому, не відкидаймо Господа, якщо не хочемо щоб самі не були вкинуті в геєну вогняну. Ще на самому початку я казав, що в наш час не краще відношення до содомських грішників з боку так званих "нормальних". Слово "нормальні" та ще й в лапках, я не хотів образити всіх тих, що з ласки Божої не є в гріхах нечистоти. Справа в тому, що нормальними людьми, Божими людьми, можна назвати тільки тих, хто бачить гріх, засуджує його, а за грішника молиться, а не судить і ганьбить. Спробую пояснити докладніше. У сім'ї є 4-5 дітей і серед них один — содомський грішник. Мабуть, якщо родина дізнається про таку поведінку одного із своїх членів, буде дуже незадоволена. І більшість з вас скаже, що це правильно, а для чого він цим займається? Пам'ятайте слова Ісуса: "Не судіте, щоб вас не судили, бо яким судом судите, таким і вас будуть судити, і якою мірою міряєте, такою і вам відміряють" (Матея 7:1-2). Тому зрозумійте, ці спокуси, що переносить твій ближній, є результатом відкидання Бога, є результатом гріховності кожного члена родини.

Коли б, наприклад, якійсь людині передали нести багато речей до певного місця, а ті, чиї це були речі, залишились позаду. Той, хто ніс речі, набрав їх занадто багато, що не в силі був нести, а ті, хто залишився позаду, наздогнавши його, що повинні були зробити? Напевно, допомогти нести, бо там були і їхні речі, але ні в якому разі не насміхатись і знущатись з людини, що вона по своєму нерозуму переоцінила свої сили. Ось так і з грішниками. Моліться за них, жертвуйте добрі справи за них, допоможіть їм віддалитись від пекельного вогню. Пам'ятайте, що якщо хто за своє життя врятує хоч одного грішника, то багато своїх гріхів закриє на землі, а в житті майбутньому дістане вінок нев'янучої слави. Ангел Хоронитель врятованого грішника і Ангели Хоронителі предків грішника стануть і вашими охоронцями на знак подяки за ваші молитви і допомогу цій заблуканій вівці. "Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що ангели їхні на небі повсякчасно бачать обличчя мого Небесного Отця. Бо Син Чоловічий прийшов спасти те, що загинуло.

Що ви гадаєте ? Коли хтось має сто овець і одна з них заблудить, — чи він не кине дев'ятдесят дев'ять у горах і не піде шукати ту, що заблукала? І коли пощастить знайти її знову, істинно кажу вам, що радіє нею більше ніж дев'ятдесят дев'ятьма, що не заблукали. Так само і в Отця Вашого Небесного немає волі, щоб загинув один з тих малих" (Матея 18:10-14).

Зрозумійте, у Бога немає волі щоб загинув хоч один, а суспільство створює такі умови, що у багатьох виникає думка про самогубство. Ми стаємо убивцями, хоч і несвідомо. Скільки душ, подібно до св.Августина, повернулись би до Бога якщо б за них молились і допомагали врятуватись від пекельних капканів.

Ви скажете, добре, якщо людина хоче позбутись цього гріха, а якщо шукає партнерів і тим самим втягує ще більше людей у цю прірву, через це прогресують венеричні хвороби, СНІД?

Уявіть собі, людину засуджену на кару смерті ведуть на розстріл. Ви це бачите, що будете відчувати? Напевно, жаль до цієї людини, бо хоч вона і провинилась та повинна за це заплатити — ціною її життя. Ісус Христос казав: "Горе світові від спокус. Воно й треба, щоб прийшли спокуси, однак горе тій людині, через яку спокуси приходять. Хто спокусить одного з тих малих, що вірують у мене, такому було б ліпше якби млинове жорно повішено йому на шию і він був утоплений у глибині моря" (Матея 18:6-7).

Страшно собі уявити що діється по тюрмах та деяких військових казармах, де гріхи Содому й Гомори переплітаються з вбивствами, насиллям та грабежем. Одного разу зустрів я жінку років 80, що поверталась від каплички дуже заклопотаною: "Моя бабуся мене навчала — якщо хочеш -, щоб Господь тебе вислухав, то молись за інших, а за себе можеш і не згадувати, бо Господь добре знає твої потреби... - Бабуся призадумалась і додала, - світ тепер такий пішов, що й не знаю чи молитва за тих, що готові тіло й душу пожерти щось допоможе їм... Що з такими буде?"

Розповім вам одну правдиву історію з тюремного життя, а потім спробуємо розділити содомських грішників та заложників нечистої сили і тих про яких Пресвята Богородиця говорить, що військо Люцифера складається з демонів, що вирвались з пекла на землю, а також усіх проклятих людських душ і тих, що ще живуть на землі і бореться за тріумф зла. "Таким краще було б почепити жорна на шию і втопити в глибинах моря".

Що з такими буде?

Сталася ця подія в камері №50 у маленькому містечку Ленінградської області. Привели сюди нового постояльця, невисокого, світловолосого, худорлявого вісімнадцятирічного хлопця.

— Як звати тебе, сусід, - запитав пахан Віктор Валін, двадцятитрьох років, чотири з яких він провів за ґратами.

— Антон.

Зареготав пахан і разом з ним всі почали вимушено сміятись. Валін сказав:

— Згинь. Біля параші твоє місце, далеко ходити не треба. Всі знову почали реготати. Антон покірно пішов до крайніх нар і почав влаштовуватись.

Тим часом Валін вирішив дізнатися по тюремних каналах за що Антон сидить. Довідався, що за спробу викрасти автомобіль (сам Антон говорив, що по п'янці хотіли з приятелями покататись на чужих "Жигулях", вибили бокове скло, а тут наряд міліції). Це була перша кримінальна спроба Антона і тому він не знав про закони зони. Хоч не був він "маминим синочком", але все ж був людиною спокійною, врівноваженою і покірною. Тюрма його зробила замкнутим, а тихонь, як правило, не дуже люблять і тому його почали вважати "стукачем". Пішла по тюрмі поголоска, що пацан "стукає" адміністрації. Насправді цього не було.

Коли Антона перший раз викликали на допит і він звідти повернувся, пахан запитав: "Ну, як сьогодні постукалось?"

— Товаришів закладаєш? Недобре це! - і знову удари звалили Антона на підлогу. Били його вже кілька гвардійців пахана. Антон намагався щось сказати в своє оправдання та зустрічав ще більші побої.

— Досить мужики, - зупинив нарешті своїх підопічних Валін.

Антон лежав побитий на підлозі, гвардійці розійшлись по своїх місцях. Всі мешканці камери відвертали від нього погляди, бо нічто не хотів бути на місці Антона.

Після цього побої стали регулярними. Кожний допит Антона у слідчого закінчувався серією жахів у камері. Пахан сам участі у побоях не приймав, але з великим задоволенням спостерігав за знущаннями і їх благословляв. Так пройшло днів з десять.

— Ей, ж...звон, - така кликуха закріпилась за Антоном з легкої руки Валіна. - Іди сюди!

Антон підійшов.

— Ну що, козел, далі операм доповідаєш? - почав допит пахан.

— Ні.

— Брешеш, сука! - і сильний удар в пах заставив Антона зігнутись.

— Піднімись і дивись в очі, коли з тобою тюремний закон говорить!

— Бийте, - додав командним голосом пахан, - доки не признається.

Били довго і як кажуть в народі, як град лопухи. Антон мовчав, а їхні черевики вогнем обпалювали живіт і все нутро. Коли кати припіднімали його за руки і ноги, потім кидали лицем до цементованої підлоги, Антон тільки стогнав. Коли почали заганяти голки під нігті він не витримав і признався:

— Так... Я стукач.

— Мужики, — звернувся пахан до гвардійців, — що по закону зі стукачем роблять? - І не чекаючи сам собі відповів, - їх "опускають"!

Ця пропозиція знайшла велике схвалення, бо це означало не тільки дістати задоволення від знущання над людиною але й задовільнити свою статеву хіть.

І тут відбулось те, про що в духовній книзі важко описати.

Коли цей жах закінчився, все тіло Антона гуділо від багаточисленних ударів, а обличчя перетворилося на суцільний синяк. До тілесних страждань додались ще й безмірні приниження. Тим часом пахан виніс вирок:

— Треба буде його замочити, тільки тихо, коли засне.

На тюрму опустилась ніч. Дочекавшись, коли затихли кроки наглядачів, вбивці приступили до виконання плану. Петля затягнулась на шиї Антона. Ще двоє інших перехопили його руки і ноги, і тримали так до тих пір, поки тіло жертви билось в агонії. А ще один тримав руку на пульсі Антона, слідкуючи, коли настане кінець.

Валін із задоволенням спостерігав за цією сценою. Антон останній раз здригнувся в руках убивць і затих...

— Стукач отримав по заслугах, - пахан був задоволений і дав команду приготувати міцний чай (чефір). Чаювали із насолодою, не вагаючись, що поряд лежить ще теплий труп.

— Клич адміністрацію, - звелів Валін одному із підопічних, а сам розлігся на нарах.

Мабуть про таких казала жінка, таким не допоможуть молитви, бо немає в них нічого людського. На думку приходять страждання Ісуса Христа — та ж байдужість, та ж жорстокість, та ж високомірність, та ж жадоба задоволення та ж наснага крові.

Напрошується запитання— якими принципами, якими ідеями керуються люди, коли чинять такі жахи?

Принцип тут один — велика боротьба між двома світами: світла і темряви. Світ своє любить, а чуже не приймає, світ розп'яв Христа, тому що не від світу цього був Він, світ ненавидить "тихих і спокійних, бо таких Царство Небесне". Це диявол змінює людські серця, це він їх наділяє всіма якостями притаманними йому самому, а тому і будуть вони мати участь з дияволом та ангелами його.

У цій розповіді знаходимо ще один повчальний приклад. А саме: людина живе тихо, спокійно, з совістю і страхом Божим. Таких людей Господь через церкву і своїх вірних попереджає — будьте обачні, не переступайте заповідей Божих, бо там за межею небезпечна зона. На прикладі Антона прослідковуємо якою є небезпека порушення Заповідей. Тут бачимо, як людина, будучи "пшеницею", тобто насінням, що посіяне Богом, забуває про це і стає на шлях, закритий для людей Божих, задивляється на діла, які творять беззаконники. Псалмописець про це пише: "А ноги мої мало не захитались, мало не поковзнулись стопи мої. Бо я позаздрив беззаконникам, на мир грішників дивлячись" (Псалом 72:2-3).

Антон, випивши з компанією, спробував переступити небезпечну зону — вкрасти автомобіль. Спроба не вдалась, але гріх стався і то подвійний: п'янка і порушення Заповіді "Не вкради!" Ми вже знаємо, хто переступив одну заповідь, той спротивився всьому Законові. Бо сказано: "Хто сказав "не чини перелюбу", сказав також "не вбивай" (Якова 2:11). "Бо хто ввесь закон дотримує, а прогрішується лише в одному, стає у всьому винуватий" (Якова 2:10). Отже, порушений закон. Коли немає оправдання за гріх через заслуги Ісуса Христа, тоді згідно закону Мойсея гріх — смерть. Іншими словами "з ким поведешся від того й наберешся ". Послухав диявола, пішов за ним, значить попав під його владу, бо пішов на його територію. Якщо в дім приходить хтось добровільно, щоб там жити, при цьому знає і забуває про небезпеку дому того, то якщо щось станеться з ним за час перебування, відповідальність покладається на того, хто призвів до цього, але й також на того, хто знехтував застереженням.

Постає запитання: хіба Господь такий жорстокий, що за маленькі провини допускає такі розправи?

По-перше, нам не відомі всі провини Антона, як невідоме життя його предків, але з опису його характеру і на підтвердження його невинності можемо думати, що він був доброю людиною.

По-друге, Господь завжди посилає чи допускає нам те в житті, що ми самі вибираємо, але при цьому з кожної події старається отримати заслуги для вічного життя. З християнської точки зору муками земними, стражданнями, кров'ю своєю Антон очистив свої провини і, напевно, отримає вічну радість. І це для нього краще, ніж мати участь у вічному стражданні.

По-третє, тепер ми можемо бути впевнені, що содомські гріхи — це результат відкидання Бога, це оволодіння душі і тіла людини демонами. З одної сторони наші гріхи та гріхи наших предків стають причиною содомських гріхів. З іншої содомські гріхи стають причиною умноження інших гріхів. Ми не маємо права судити тих, хто не такий як ми, але й миритись з цим важко. Апостол Павло каже: "Знаємо того, хто мовив "До мене належить відплата, і я відплачу!" І ще "Господь судитиме народ свій. Страшно впасти в руки Бога живого!" (Євреїв 10:30-31).

У розповіді про Антона кінець такий — Віктор Валін засуджений до розстрілу, його "гвардія" отримала від 10 до 11 років позбавлення волі. А в усіх інших випадках кінець тим, хто став під прапор диявола і бореться за тріумф зла і не є жертвою сатани такий: "...І впаде вогонь від Бога з неба, і пожере їх; а диявола, що зводив їх, повержено в озеро вогню і сірки, де звір і лжепророки; і мучитимуться день і ніч на віки вічні" (Одкровення 20:9-10). І ще: "Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу. Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня, і кинуть їх до вогняної печі, і там буде плач і скрегіт зубів" (Матея 13:40-42).

Оскільки Віктор Валін отримав покарання земне і потрапив у потойбіччя ще до Останнього Суду, то, напевно, добре було б знати, що з такими і подібними відбувається за горизонтом видимого. У Святому Євангелії говориться не так то вже й багато про той незнаний для нас світ. Але від того, що ми мало знаємо і нам мало відкрито, наша доля після смерті-не змінюється. У розповіді Ісуса Христа про бідного Лазаря читаємо: "Був один чоловік багатий, що одягався у кармазин та вісон та бенкетував щодня розкішно. Убогий же якийсь, на ім'я Лазар, лежав у нього при воротях увесь струпами вкритий; він бажав насититися тим, що падало в багатого зо столу, ба, навіть пси приходили й лизали рани його. Та сталося, що помер убогий, і ангели занесли його на лоно Авраама. Помер також і багатий, і його поховали. В аді, терплячи тяжкі муки, зняв він очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, і він закричав уголос: "Отче Аврааме, змилуйся надо мною і пошли Лазаря, нехай умочить у воду кінець пальця свого й прохолодить який мій, бо мучусь у полум'ї цім". Авраам же промовив: "Згадай мій сину, що ти одержав твої блага за життя свого так само, як і Лазар свої лиха. Отже, тепер він тішиться тут, а ти мучишся. А крім того всього між нами й вами вирита велика пропасть, тож ті, що хотіли б перейти звідси до вас не можуть; ані звідти до нас не переходять". "Отче, - сказав багатий, - благаю ж тебе, пошли його в дім батька мого; я маю п'ять братів, нехай він їм скаже, щоб і вони також не прийшли в це місце муки". Авраам мовив: "Мають Мойсея і пророків; нехай їх слухають". Той відповів: "Ні отче Аврааме, але коли до них прийде хто з мертвих, вони покаються" А той відозвався до нього: "Як вони не слухають Мойсея і пророків, то, навіть, коли хто воскресне з мертвих, не повірять" (Лука 16:19-31).

З прочитаного робимо висновок, що не уникнуть всі беззаконники участі багача . І ще, коли багач попросив, щоб Авраам дозволив Лазареві оповісти про потойбіччя братам його він сказав "то навіть коли хто воскресне з мертвих, не повірять".

Так і я думаю, що у наступну розповідь про життя потойбіччя не всі повірять, бо не вірять в Закон і пророків, тому і не повірять у незнане. Але пишу це для тих, хто ще не розучився вірити і зрозуміє, що це правдива історія, хоч взята не із Євангелії.

Пишу це для того, щоб ви зрозуміли, а якщо пекло не вигадка, а реальність, то що ж тоді...

А тоді буде так як розповідає Теодора. У роки царювання грецького царя Констянтина жив у Константинополі святий Василій, що за життя удостоївся від Бога дару ясновидіння й творення чудес.

Один побожний і праведний мешканець Константинополя на ім'я Констянтин запросив св. Василія жити у своєму домі. Збудував йому келію і дав для прислуги чесну і побожну бабусю Теодору. Крім Теодори був ще у св.Василія учень Григорій. Блаженна Теодора слугувала св.Василію, як Ангелу Божому. Коли прийшов її час покидати цей світ повернулась до монастиря. Скоро після цього Теодора померла. Усі, хто мав духовну любов до Теодори, жаліли з приводу її смерті. Вона була зі всіма ласкава, усіх потішала добрими розмовами, була покірна, милосердна, розумна й побожна. Учень св. Василія Григорій, люблячи Теодору синівською любов'ю, бажав дізнатися, де знаходиться її душа після смерті: чи перебуває з тими душами, що по правиці Предвічного Судії, чи із тими, хто по лівиці. Зайнятий такими думками, Григорій часто просив Василія, щоби той розповів про долю душі Теодори, бо твердо вірив, що від св.Василія не скрита загробна доля душі її. Святий Василій молився до Господа Бога, щоби Григорій у сні побачив долю душі Теодори. Наступної ночі, Григорій побачив блаженну в світі святої обителі, приготованої Богом для св.Василія, якому щиро слугувала трудолюбива Теодора у земному житті. Григорій мав довгу розмову з нею. Тоді запитав, як Теодора розлучилася з тілом, як переносила смертні муки, як проходила повітряні митарства.

Теодора йому відповіла: "Григорію, ти питаєш страшні речі, які й згадувати страшно. Я бачила такі лиця, яких раніше ніколи не бачила, чула такі слова, яких раніше не чула. Що тобі казати? Мене за мої гріхи чекала люта й важка участь у чистилищі, я не мала надії на полегшення моїх мук. Як я тобі поясню смертельну хворобу й горе та муки, які відчувають умираючі. Це немов би хто був укутий живим у величезне полум'я, згорів у ньому й перетворився на попіл. То тільки в такий спосіб можна порівняти люті муки смерті й страшну мить розлуки душі з тілом. Довга, люта й страшна смерть таких грішників як я. Коли моє життя наближалось до кінця і для мене прийшов час розлуки душі з тілом, мою смертну постіль оточили безліч дияволів, обличчя їх були чорні як сажа, очі як розпалене вугілля. А погляд такий страшний, що не можна описати. Вони почали страшно кричати. Одні з них ревіли, як худоба, чи дикі звірі, другі вили, як вовки, інші кричали, як свині, і всі злобно і люто дивились на мене. Скреготали зубами, бо хотіли пожерти мене, а разом з тим вони приготовляли якісь папери й розкривали книги, в яких були записані всі мої гріхи.

Моя душа завмерла в несказанному страху й терпінні, грізний і лютий вид дияволів був для мене страшним видом смерті, я відвертала від них очі, щоб їх не бачити й не чути страшного голосу, але не могла їх позбутися. Замучена всіма цими муками, я побачила врешті двох святих Ангелів Божих, які підійшли до мене у вигляді прекрасних юнаків. Краса їх неописанна, обличчя їх були дуже ясні, очі ласкаві, волосся блищало на голові, мов золоте, одежа їх миготіла, як блискавка. Перепоясані вони були на грудях навхрест золотими поясами. Підійшовши до моєї постелі, вони стали по правій стороні й тихо розмовляли між собою, а я побачивши їх, зраділа серцем і весело дивилась на них. Злі духи при появі святих ангелів здригнулися й відступили. Тоді один із святих ангелів грізно сказав злим духам: "О, безсоромні, прокляті й злобні вороги людського роду! Чого ви спішите до конаючих зі своїм криком? Страшите всяку душу, яка розлучається з тілом. Не дуже радійте, тут ви нічого не знайдете, Бог помилував цю душу і вам нема до неї діла". "А чиї це гріхи? Не вона їх сповняла? " - кричали дияволи і дожидали моєї смерті. З уст моїх вийшов останній дух.

Відразу святі ангели взяли мою душу в свої руки, я обернулась назад і побачила своє бездушне тіло, мертве, без почуттів, без руху. Подібно так якби хтось скинув із себе одежу й дивився на неї. Так і я дивувалась своєму мертвому тілу. Коли святі ангели тримали мене, то злі духи оточили нас і кричали: " Ця душа має багато гріхів і хай за них відповідає". І самі почали виказувати мої гріхи.

Святі Ангели натомість почали шукати моїх добрих діл. З Божою допомогою збирали все, що коли-небудь я зробила: дала милостиню вбогому, нагодувала голодного, напоїла спраглого, чи одягла голого, чи прийняла в дім подорожнього й заспокоїла, чи послужила ближньому, чи відвідала хворого, в темниці ув'язненого потішила, чи молилась із жаром серця із сльозами жалю, чи постила в приказані церквою пости, скільки зробила поклонів, скільки зітхала до Бога , як плакала за свої гріхи, як сповідалася з них, чи надолужила добрими ділами; чи покутувала гріхи; чи ходила до церкви, і як поводилася в ній; чи робила ближньому добро; чи платила за зло добром, чи потішила плачучих і сумних; чи допомагала кому в доброму ділі, а від злого відвертала; чи сама відвертала очі від суєти та здержувала свого язика від зла. І всі мої найдрібніші діла на славу Божої справедливости. Злі духи, дивлячись на це, скреготали зубами. У цей час з'явився сам святий Василій і сказав до святих ангелів так: "Ця душа багато послужила мені, тому в молитві за неї Господь Бог дарував її мені". Сказавши це, святий Василій вийняв із-за пазухи ніби кошик золота й віддав його ангелам. "Ось скарб молитов перед Богом за цю душу, коли ви будете переходити через нього митарства чистилища, і злі духи захочуть її мучити й затримувати, викуповуйте її цими молитвами від її гріхів".

Злі духи, побачивши дар святого Василія, спочатку здивувались, пізніше підняли плач і стали невидимими. Тоді вдруге святий Василій з'явився серед нас, приніс він із собою кілька посудин чистого єлею і дорогоцінного мира, та все це, одне за одним, вилляв на мене, і я із темної перемінилась у дуже світлу. Святий Василій сказав ангелам: "Сповняйте все, що необхідно для цієї душі, тоді вивезете в приготовлену Богом для неї обитель у небі, і хай там залишається". Сказавши це святий Василій став невидимим. А святі ангели взяли мене і, піднявшись над землею, попрямували на схід.

Коли ми піднялись до небесної висоти, нас затримали злі духи першого чистилища, в якому мучать за гріхи нерозумних та непотрібних бесід. Перед нами були викриті всі мої гріхи у словах самохвальних, від ранньої молодості до смерті, я бачила там записані всі свої світські бесіди, всі крики, сміх та хохотіння. У всьому тому злі духи оскаржували мене й показували мені місце й час, коли я займалась суєтою, пустою бесідою або прогнівила Бога неприємними словами, а потім, не вважаючи їх за гріх, сповідаючись, не казала про це духовному отцеві. Побачивши все, я мовчала, як німа, бо не могла нічого відповісти злим духам, тому, що вони правильно оскаржували мене. Я тільки дивувалась, що вони не забувають навіть про те, що давно минуло або зникло з пам'яті. Вони знали про все, ніби це було сказане й зроблене мною сьогодні, вони звинувачували мене. Коли я мовчала й тремтіла від страху, то святі ангели поклали дещо із моїх добрих діл, а решту доповнили із скарбу (тобто молитов), дарованих святим Василієм, і цим відкупили мене".

Далі Теодора разом із святими ангелами пішла чистою дорогою митарств. Зупинимось на 16, 17, 18 чистилищах, а при потребі будемо розглядати й ті чистилища, де мучаться душі за невиконання тієї чи іншої Заповіді. Отже, чиє інше 16. В цьому чистилищі злі духи мучать душі за гріхи розпусти, причому, тут мучаться не лише за гріх перелюбу, а й за кожну думку перелюбу, за насолодження такими думками, за нечисті та пристрасні погляди. Диявол цього чистилища був одягнутий в брудний смердючий одяг, заляпаний кров'ю, і багато бісів стояло біля нього. Побачивши мене, вони здивувалися, що я встигла так швидко пройти стільки чистилищ, а потім винесли замітки всіх моїх гріхів і діл. Вказували на осіб, час, місце, де, коли, з якими і скільки разів я грішила в молодості та оскаржували мене. Я мовчала й тремтіла від страху та сорому. А святі ангели сказали бісам: "Вона давно вже залишила розпусні діла й останній час свого життя провела в чистоті, умертвленні й пості".

Але злі духи кричали: "Ми знаємо, що давно вже перестала грішити, але вона не зробила щирої совершенної покути, і тому - наша. Або залишіть її нам, або викупіть її добрими ділами". Святі ангели подали дещо із моїх добрих діл, а більше з дару святого Василія, який багато положив, і взявши мене, пішли далі.

Чистилище 17, 18 — чистилище содомських гріхів, де злі духи мучать душі грішників за гріхи протиприродної розпусти, за кровозмішання та інші гріхи, про які навіть згадувати страшно. Князь-диявол був найгидкішим за всіх бісів. Такими ж на вигляд і запах були його слуги. Неможливо описати їх страшний вигляд та злість. Вони оточили нас, але, за милістю Божою, не знайшли в мені таких гріхів. З радістю ми віддалились від них. Тоді святі ангели сказали мені: "Ти бачила, Теодоро, страшні й гидкі чистилища нечистоти. Дуже рідко можна знайти душу, яка б перейшла ці чистилища без затримки й викупу, тому що цілий світ лежить у нечистоті, не умертвляючи в собі тілесну хіть. Багато душ, що приходять до цих чистилищ, бувають тут затримані надовго. Злі духи цього чистилища хваляться, що вони занечищені більше від усіх бісів, бо наповнюють людськими душами вогненну безодню пекла. Ти, Теодоро, подякуй Господу Богу, бо що вже перейшла чистилище нечистих гріхів за допомогою молитов святого Василія. Більше такого страху не знайдеш".

Всього перейшли 20 чистилищ. Під час цієї подорожі Теодора почула розмову між святими ангелами, що її душа дійсно має велику допомогу від святого Василія. І якщо б не його молитви, багато б горя терпіла вона в чистилищі. Набравшись сміливості, сказала вона святим ангелам: "Мені здається, що на землі ніхто з живих не знає, що тут робиться, що чекає після смерті кожну душу?" Святі ангели відповіли: "Чи не свідчать про це всі Божественні письма, які проповідують священики в церквах, та писання у Святих Євангеліях? Лише люди, які прив'язані до земної суєти, не дбають про це, бо вважають великим задоволенням щоденне насичування свого черева. Забувають про страх Божий, мають своє черево за Бога. Такі люди не мають своєї загробної долі у вічному житті. Вони забувають слова Святого Письма: "Горе вам, насичені сьогодні, - бо будете голодні завтра; горе вам, веселим кожного дня, - бо заплачете... " Хто в земному житті милосердний задля свого милосердя до ближніх, той переходить усі чистилища без затримки. У Святому Письмі сказано, що милостиня очищує всіх від гріхів і рятує від наглої смерті. А хто не старається милостинею очистити свої гріхи, той дуже тяжко мучиться в чистилищі. І тобі, Теодоро, прийшлося б тут дуже довго мучитися, якби не одержала скарб молитов від святого Василія. Пізніше Теодора знов запитала: "Скажіть мені, святі ангели, звідки ці страшні злі духи так детально знають усі гріхи ? І то не тільки явні, але й усі тайні".

Святі ангели відповіли: "Кожний християнин на Святому Хрещенні дістав від Всевишнього Бога Ангела Хоронителя, який постійно охороняє душу, спонукає її на вічну хвалу й нагороду в Царстві Небеснім. І сатана, бажаючи привести до вічної погибелі весь людський рід, також призначає одного зі своїх злих духів, щоби він, ступаючи за чоловіком услід, побуджував його завжди до злого та записував усі його гріхи. Такий злий дух розносить по всіх чистилищах гріхи чоловіка, і звідси вони відомі дияволам. Коли людська душа розлучається з тілом і хоче йти до свого Творця на небо, злі духи затримують її, забороняють йти до неба, показуючи сповнені нею гріхи. Якщо душа має більше гріхів, ніж сповнення добрих діл, то її затримують на деякий час і замикають у пеклі.

Ця душа, внаслідок церковних богослужінь, молитов, милостинь і жертв своїх ближніх, живучих на землі, одержує від Бога звільнення з чистилища. Коли ж якась душа виявляється такою грішною й нечистою, що для неї не буде ніякої надії на вічне спасіння, то злі духи відразу забирають її в пекло, де для них приготовлене місце — вічні муки в незгасаючому вогні. Там загиблі душі перебувають до другого приходу Спасителя, до Страшного Суду. Потім, злучені зі своїми послами, будуть вічно мучитися із злими духами, з тілом і душею в пеклі. Запам'ятай і ще, що цим шляхом проходять і очищаються від своїх гріхів у чистилищах лише ті душі, які просвічені Христовою святою вірою та Святим Хрещенням. А невіруючі ідолопоклонники тут не проходять, тому що ще до своєї смерті належать до пекла. І коли вони вмирають, злі духи беруть їхні душі без усякої спроби на очищення як свій спадок та кидають у вічну прірву до пекла ".

Теодора запитала у святих ангелів: "Чи всі християни проходять ці чистилища без затримки й мук?"Святі ангели відповіли їй так: "Немає іншої дороги для душі до неба, як тільки через чистилище. Всі йдуть цією дорогою, але не всі бувають затримані й мучені. Затримують лише тих грішників, які відбувають неповне й нещире визнання своїх гріхів, які затаювали свої гріхи з удаваного сорому, не каючись в них правдивим жалем.

І тому всі гріхи невидимо згашуються для тих, хто приходить до чистилища з Божим милосердям, каючись, тоді злі духи, розкривши свої книги, не знаходять в них нічого записаного, й така душа з молитвою приступає до Престолу Божого. Якби ти відбула досконалу Святу Сповідь, отримала розрішення й старалася надолужити за гріхи добрими ділами, то ти не була б так строго затримана злими духами в чистилищі. Тобі багато помогло, що ти вже давно перестала грішити. Та найбільше тобі допомогли молитви святого Василія, якому ти довго й щиро служила ". "Тепер ми з радістю наближались до Царства Небесного. Небесні ворота були з чистого кришталю та чарівно сяяли, біля воріт стояли ясні, мов сонце, юнаки, які побачивши мене в супроводі святих ангелів, зраділи, що я з Милосердя Божого перейшла всі чистилища. Привітно зустрівши, вони завели мене в Царство Небесне.

Що я там бачила, що я там чула, Григорію, того не можна розповісти. Бачила те, чого людина ніколи не бачила й не чула, чого всім людським розумом не можна навіть збагнути.

Потім мене привели до Престолу Божого, який був оточений небесним воїнством, яке прославляло Бога чарівними піснями. Впавши, я поклонилась Богові.

Небесні сили заспівали солодку пісню, славлячи Боже Милосердя, непереможне людськими гріхами. І почули ми голос від Престола Божого, який звелів Ангелам, щоб мене провели й показали мешкання святих. Потім усі муки грішників, а потім, щоб мене привели в місце, призначене Богом для святого Василія. І мене провели скрізь, і я побачила прекрасні мешкання святих апостолів, пророків, мучеників, святих угодників Божих.

Після огляду всіх святих місць вічного блаженства, мені було показано пекло. Я бачила там страшні нестерпні муки нерозкаяних грішників. Показуючи їх мені, святі ангели сказали: "Дивись, Теодоро, від яких мук врятував тебе Господь за молитвами святого Василія!" Я чула там мученицький стогін, крик, плач і ридання грішників. Вони страшно кричали та проклинали день свого народження. Але на їхнє горе ніхто їм не проявляв жодного милосердя, ні найменшого співчуття. Всі вони були чорними, смердючими, гидкими. Вогонь їх мук був страшним і темним, без найменшої іскорки світла. Звідси святі ангели повели мене в місце, приготовлене Господом Богом для святого Василія ".

Сказавши це, блаженна Теодора показала Григорію всю красу своєї обителі, усі багатства, заслужені великим трудом святого Василія.

Григорій прокинувшись був дуже здивований з усього побаченого. Потім, за звичаєм, він пішов до святого Василія за благословенням. Святий Василій запитав його: "Де ти був цієї ночі, Григорію?" "Спав у своїй постелі", - відповів Григорій. "Знаю, - сказав святий Василій, - що тіло твоє спало в постелі, але душа твоя була в іншому місці. Ти бачив Теодору й від неї довідався, що хотів знати".

Тоді Григорій пересвідчився, що сон той не був звичайним сновидінням, а було це Богом об'явлене відображення загробного життя, випрошене йому в Бога молитвами святого Василія.

Тому, пам'ятаймо, що як молитви святого Василія допомогли Теодорі, так наші щирі молитви можуть допомогти нашим ближнім вирватись з тенет диявола, а в переході через чистилище можуть стати тим рятівним скарбом, який звільнить їх душі від мук чистилища. За словами Пресвятої Богородиці, як колись, за часів Ноя, йшов безперестанку дощ, так тепер без упину душі людські падають в пекло. Від себе додам, що, як правило, це відбувається через гріхи нечистоти, кровозмішання, перелюбу. Людство втопилось у власній розпусті.

Розглядаючи ці заповіді, стає зрозумілим, що людство повністю перебуває під ковпаком сатани.

«Не кради»

«Не пожадай нічого того, що є власністю

твого ближнього»

Не краще виконуються Заповіді "Не кради" та "Не пожадай нічого того, що є власністю твого ближнього".

У наш час розставлено так багато пасток, що про мамону, про служіння якому застерігав Спаситель, можна написати не один том книг. Моє завдання від Господа - показати пастки та довести, що ми дійсно знаходимось у катастрофі гріхів.

Найбільшим ударом по цій Заповіді є удар червоного дракона з ідеєю комунізму. На перший погляд, комуністичні ідеї схожі на заповіді і, здається, проголошують високу мету рівноправності, навіть гуманізму. Хіба не приємно чути "Працювати за здібностями, отримувати за потребою", але цим самим, червоний дракон блюзнірить з Божих Заповідей і явно виступає проти природних й Божих Законів.

Папа Пій XI дня 19 березня 1973 року видав окрему енциклопедію для цілого світу, де викриває безбожну комуністичну систему: "Цілі народи, - каже він, - є в небезпеці повернутись до варварства, гіршого, від того, в якому перебувала більша частина світу в час появи Спасителя. Це направду страшна небезпека, бо більшовицький безбожний комунізм має намір перевернути догори ногами соціальний лад та зруйнувати основи християнської культури... "

Отже, червоний дракон бажає перевернути основи християнства, а також і основи права власності.

Господь Бог, створивши наших прародичів Адама і Єву, у своїй Божій Премудрості й Доброті вперше щедрою рукою приготував для них усе, що потрібне для життя, розвитку та щастя. Він для них влаштував чудовий видимий світ, наче царську палату, де їх помістив, кажучи: "Будьте плідні та множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі; пануйте над рибою морською, над птаством небесним і над усяким звірем, що рухається по землі" (Буття 1:28).

З Божої волі людина стала паном і власником рослинного і тваринного світу та всіх земних благ. А щоб людина могла вільно та спокійно вживати дані Богом дари на славу і для свого добра, то на сторожі приватної власності Бог поставив ці дві Заповіді, які ми розглядаємо.

Нам треба дати визначення, що таке є власність з Божої точки зору, бо саме від цього слова починається коловорот гріхів. Більшість людей вважають власністю, те, що встиг загребти під себе. Більше того, часто ці люди ще й знущаються над тими, кого обділили. До одного святого, який був дуже бідним, підійшов багатий чоловік і почав картати його: "Невже тобі не соромно бути падаллю суспільства? ". Той спокійно та впевнено відповів багачеві: "Моя убогість нікому не завдає шкоди, а твоє багатство багатьом зашкодило ". Правда, точне визначення убогості та багатства. Тому власність перед Богом цінна тільки та, яка відповідає визначенню, що власність — це виключне особисте право вільно розпоряджатись своїм добром; це природне право, яке належить людині з огляду на її гідність як особи, а не залежно від якоїсь публічної влади, положення, насильницької сили, обману, злодійства тощо.

Людина як особистість має певне місце в суспільстві, має своє домашнє гніздо; і все це благословляється Богом тільки тоді, коли воно є укріпленням справедливості та милосердя, а не її руйнуванням.

Хибність і явну неприязнь Божих і природних законів червоним драконом показує щоденне життя. Воно свідчить, що посідання приватної власності з різних причин для людини є важливим, корисним та необхідним. Кожна людина свою власність любить, цінує, для неї радо й жертовно працює, пильно її береже та охороняє, а при потребі навіть її боронить, тому і з болем серця з нею розлучається. Приватна власність не тільки необхідна для людини особисто, але передусім - для нормального розвитку родини. Родина без приватної власності, наче дерево без коріння або листок, відірваний з дерева, який гонить вітер. Без приватної власності родина не в силі успішно виконувати свої різні відповідальні обов'язки та виховувати своїх дітей. Коли ми розглядали заповідь "Не чужолож", то зробили висновок, що одним із методів боротьби з розпустою є займання вільного часу корисною справою. Ось тому приватна власність є також одним із методів використання енергії пристрастей на енергію добрих справ. Ви погодитесь зі мною, що в селі люди мають вищий духовний рівень ніж у місті, хоча, здавалося б, мало бути навпаки. А справа тут саме в тому, що, на відміну від більшості жителів міста, селяни не мають часу на блудодіяння чи фантазію зла.

Одній американській родині друзі радили придбати будинок. Та жінка сказала: "Для чого мені власний дім? Я народилась у клініці, виросла в пансіонаті, мій чоловік познайомився зі мною на забаві, мешкаємо ми у готелі, харчуємося в ресторані. Вранці займаюся спортом, пополудні роблю відвідини, а ввечері ходимо до театру. Коли захворію - то візьмуть мене до шпиталю, а як умру - то занесуть мене на цвинтар. Якщо так, то навіщо мені власний дім з його клопотами?" Ось вам жінка, а разом з тим і родина, без коріння. Це вічні скитальці. Як серед таких обставин можна говорити про правильне родинне життя, про виховання дітей та про родинне щастя взагалі?

А як набувають право власності? Його можна набути різними способами. Загальний спосіб набування власності — це чесна й пильна праця. Працювати наказав сам Господь. Виганяючи Адама з раю, Він сказав: "В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято" (Буття 3:19).

Власність набуваємо або примножуємо через різні контракти купівлі. Це можуть бути блага рухомі або нерухомі. Право власності переходить також по спадковості. Батько при смерті останньою своєю волею розподіляє свій маєток поміж своїх дітей чи родиною. Можна набути власність також через акт дарування. Тільки такі методи надбання власності є Божими, а всі решта - від сатани.

Отже першою пасткою чорних сил проти цих Заповідей є:

Крадіжка — злодійство. Здається, що визначення цьому ми знаємо - це забирання чужого добра проти волі власника. Однак в наш час це дуже поширений гріх. По-перше, в нього потрапляють явні противники Бога, які свідомо беруть чужу власність; а також ті, що ділять крадіжку, яку можна робити, і ту, яку не можна. Дуже поширене серед наших людей поняття злодійства, що прищеплено червоним драконом, а саме, що тяжким гріхом є красти у людей, але не є гріхом красти у держави, організації, колгоспу тощо. Це велика глупота, адже: "Ані злодії, ... ані грабіжники — царства Божого не успадкують" (1Коринтян 6:10). Ніде не написано в Святому Письмі, що красти не можна в людей, а в держави чи в суспільних об'єднаннях - можна. Більше того, коли Ісуса фарисеї запитали, чи платити кесареві податки, чи ні, Він відповів: "Чого мене спокушаєте, лицеміри? Покажіть мені гріш податковий". Ті принесли йому динарій. Він спитав їх: "Чий це образ і напис?" Відповідають йому: "Кесарів". Тоді він до них каже: "Віддайте ж кесареве кесареві, а Боже Богові" (Матея 22:18-21).

По-друге, є явна крадіжка і непряма. Непряма це та, яка, на перший погляд, не є крадіжкою. Для прикладу, приховування податків, не сплата податків та зборів. У часи нашого перебування на землі це також поширений метод злодійства. Він є небезпечним тому, що не отримує засудження з боку людей. Народ звик шукати "козла відпущення" скрізь, на всіх рівнях державної влади, тільки не поміж себе. Скільки таких "доброчинців", які двома руками грабують народ, тобто державу, а одним пальцем роблять доброчинність. Вони, прикриваючись ширмою милосердя насправді подібно до того багача, який картав убогого; вони самі ж призводять народ до убогості. Таких вибирають на керівні посади, роблять їх мало не національними героями. Задумаймось, які ми сліпі та необачні, що так легко піддаємось на репетицію антихриста, так, саме так, репетицію, бо такими методами діють більшість "доброчинців"; так антихрист буде купувати та спокушати людей у свій час. Будьте чуйними та перевіряйте всяке добро чи воно є справедливим. Бо добро, яке робиться через кривду - є лицемірством. Коли пенсіонери та малозабезпечені живуть на межі крайності, "доброчинці" не задумуються, що саме гроші з їх податків чи зборів, а не фальшиві подачки, мали б підняти з упадку народ.

Більшість можуть зауважити, що податки великі. Не будемо кривити душею, справа не в величині податків, а в справедливості. Якщо б в 100% платники платили "кесареві кесареве", то і податки були б низькими, і люди б жили краще. Причина тільки в тому, що якщо один має занадто багато, то другий залишається обділеним.

До священика приходить багатий захланний чоловік і скаржиться, що відчуває себе нещасливим. Священик каже йому поглянути через вікно та й запитує: "Що там бачиш ?" "Бачу людей ", - каже він. "А тепер поглянь у дзеркало, і що там бачиш?" "Бачу себе самого," - відповідає багач. Тоді священик каже до нього: "У вікні і в дзеркалі є скло, але різниця в тому, що скло в дзеркалі з другої сторони потягнене тоненькою верствою срібла, і воно спричинює, що там ми бачимо не інших, а себе. Навіть золотий долар може заслонити сонце, якщо приложити його до ока ".

Сонце справедливості та любові до ближнього заслонене у багатьох відблиском монет. Тому здебільшого вони самі не знають, що чинять. Для прикладу, в Америці щорічно крадіжки спричинюють шкоди на суму 25 мільярдів доларів. Серед крадіжок перше місце посідає пропажа автомобілів. Тобто кожні 36 секунд відбувається викрадення машин. Ось такою сумною є картина крадіжок-злодійств.

Другим методом переступлення цієї заповіді є грабунок — розбій — напад. Це дуже поширений метод. Свідченням цього є часописи багатьох країн світу, які постійно інформують про різні випадки таких гріхів. У Нью-Йорку за 1997 рік було понад 510 000 випадків грабежу.

Грабіж — це насильне відбирання чужого добра через погрози побиття, каліцтва та, навіть, смерті. Грабіж - це гріх не тільки проти заповіді "Не вкради". Це поєднання гріхів, - бо грабіж здійснюється в основному для придбання коштів на наркотики та спиртне, розпусне та блудне життя.

До цього типу гріхів належить рекет. Про це можна дуже довго говорити. Частково я вже про це писав. Тут слід звернути увагу на таку обставину. Будь-який гріх — це гидота перед Богом; а в очах людей він має бути засуджений, і сприйматись як негативне явище. Однак в наш час, так званих, "крутих" мають мало не за національних героїв, перед ними плазують не тільки прості люди, але й ті, які за обов'язком служби покликані наказувати їх. Насправді влада та "крутизна" об'єднались і здебільшого виконують одну функцію.

Лихва — це третій метод переступлення цих заповідей. В книзі Виходу читаємо: "Коли позичиш гроші комусь із мого народу, вбогому, що при тобі, то не станеш для нього лихварем" (Вихід 22:24). А у книзі Левіт сказано: "Якщо твій брат зубожіє й буде в злиднях у тебе, допоможи йому. Не братимеш від нього відсотків, ані лихви, а боятимешся Бога" (Левіт 25:35-36).

Прочитавши ці вислови, дехто, можливо, здивувався, чого це я маю позичати гроші та не брати проценти? Цей гріх такий звичайний, що більшість людей навіть не задумується над цим, більше того, посвячені Богом особи, церкви, священики, інколи дають на лихву гроші. Розплата за цей гріх велика й у тих, хто бере лихву, та й у тих, хто дає її. Перші, беручи проценти, вступають у суперечку із Божим Законом, стають законними грабіжниками, бо забирають гроші в тих, хто їх потребує. Ті, які сплачують проценти, стають їх рабами, заплутавшись в диявольських інтригах фінансів і капіталу, інколи вони закінчують життя самогубством. Багато людей через проценти втрачають все, що заробили важкою працею.

Чому багато людей перебуває в павутинні процентів? По-перше, це пояснюється економічною ситуацією; а по-друге, і це найголовніше, "коли Господь та не будує дому, — дарма працюють його будівничі..." (Псалом 126:1). Тобто людина, яка потрапляє в скруту, шукає порятунку в нових знайомствах, контрактах, торгах, в позичанні під проценти грошей, але не шукає допомоги тільки у Бога, через що віддається на марноту. Покладає надію не на Бога, а на сотворіння та мамону. Де немає Божого благословення, там є диявольські сили. Люди, які дають на лихву — це "круті хлопці", або ті, що йдуть в ногу з Люцифером через інші гріхи, зокрема, через гріхи чорної магії.

Ісус говорив до Маргарити, що "світ це маріонетки, за ниточку яких тягає диявол". Людина, яка не шукає Бога, а пускається в марноту - стає маріонеткою, тому з нею можна робити все, що потрібно архівідступнику.

Вандалізм — це наступний метод переступу Заповідей. Це нищення майна, яке не є особистою власністю. В американських школах учні щороку нищать майна на три мільярди доларів. Що сюди відноситься. По-перше, умисні пошкодження майна — підпалювання, ламання тощо. По-друге, несвідомі, ненавмисні пошкодження. Ці гріхи походять від нашої низької культури та браку любові до ближнього. Зокрема, випасання чи нищення насаджень, трави, городини тощо. Також необережне ставлення до майна, забруднення громадських місць сміттям, забруднення водоймів.

У книзі Левіт написано: "Дві ваги і дві міри — огидне Господеві одне і друге" (Левіт 19:35). Це сказано про ще один гріх обман-ошукання. В книзі Буття читаємо, що Яків довгі літа служив у свого дядька Лавана, який аж два рази збрехав йому. Перший раз, коли він вислужив за його дочку Рахилю сім літ, то її батько замість Рахилі підсунув свою другу дочку Лію. А коли Яків був наважився повернутись додому, то він сказав до своїх жінок: "Ви ж самі знаєте, що я всіма своїми силами працював для вашого батька. А ваш батько ошукав мене й міняв десять раз мені платню" (Буття 31:6-7).

Затримання платні. Цим гріхом провиняється той, хто затримує своїм робітникам платню, щоб на тім ще скористати. В книзі Левіт про це написано: "Не затримуй у себе наймитової платні до ранку" (Левіт 19:11). Ми знаємо, що затримання платні — це смертний гріх, який кличе за помсту до неба. В наш час це також дуже поширений гріх, який не одного кинув у смертельну провину. Він також нам дає підтвердження наведених на початку розмови слів, що Господь по своїй справедливості бере під сильний захист чесно придбане майно. Та й подумайте самі, що Господь кладе хулу проти Духа Святого на одну вагу із затримкою заробітної плати, тобто честь Божу Господь ставить на рівні з правом людини отримувати вчасно зароблене. Погроза за невиконання цього — вічна гієна пекла та прокляття.

Особливістю гріхів проти цих Заповідей є те, що вони потребують реституції, тобто відшкодування. Винуватець в цих гріхах зобов'язаний поправити кривду, повернути чужу власність. Обов'язок реституції засновується на праві природнім, на Божих і навіть цивільних законах. Іншими словами, будь-яка неправно набута чужа власність ніколи не перестає бути власністю свого першого власника, і тому мусить до нього повернутись; а зроблена комусь кривда мусить бути направлена.

Свята Церква виразно вчить, що хто не має наміру повернути чуже добро або направити спричинену шкоду, не допустить у Бога прощення гріхів. Така особа не зможе при сповіді дістати розрішення, хоча жалкує за свої гріхи, якщо не обіцяє направити кривду чи шкоду. Нечесно набуту річ треба віддати власникові, а якщо його вже немає серед живих, то його спадкоємцем; а якщо немає нікого з родини - то віддати або вбогим, або на якусь добру справу.

Святе Євангеліє подає нам гарний приклад як треба виконати обов'язок реституції. Розповімо про Закхея. Ісус Христос прийшов у гостину до знаного митаря Закхея. Митарі не мали доброї слави, бо вони збирали державні податки та притім часто чинили великі здирства для своєї користі. Тому дехто нарікав на Ісуса, який зайшов "до чоловіка грішника в гостину". Гостина Ісуса так подіяла на сумління Закхея, що він сам вирішив зробити реституцію: "А Закхей устав і до Господа промовив: "Господи, ось половину майна свого даю вбогим, а коли чимось когось і покривдив, поверну вчетверо". Ісус похвалив його, кажучи: "Сьогодні на цей дім зійшло спасіння" (Луки 19:8).

Як треба робити реституцію, щоб себе не наразити на сором й утрату чести? Реституція не має на меті знеславити того, хто вкрав чуже добро або комусь зробив кривду. Вона має на меті тільки виправити заподіяну шкоду чи кривду. Тому реституцію можна зробити або потайки через пошту, не подаючи своєї адреси, або через довірених осіб, або через сповідника.

Наведемо приклад. Часописи подавали, що один чоловік у Західній Німеччині одержав з Америки пакунок, в якому був його годинник. Цей годинник забрав у нього американський комендант табору полонених під час останньої війни. Очевидно, совість не давала йому спокою і він вирішив відіслати годинник власникові та попросити вибачення за заподіяну кривду.

І ще одне. Святі отці Церкви говорять, що будь-яка крадіжка має дві палки удару. По-перше, це гріх. По-друге, злодій разом із втраченою річчю бере частину гріхів власника, тобто пропажа є і методом очищення. Додам, що потерпілі при крадіжці не повинні нарікати на злодіїв, не повинні проклинати та мстити, а молитись за прощення їх гріхів, пам'ятаючи, що злодії і так взяли на себе великий тягар гніву Божого. Застерігаю також і тих, хто захотів би очистити свої гріхи через пропажу. В Євангелії від Марка сказано: "Хто ж спокусить одне з оцих малих, що вірують, — краще було б такому, якщо б йому повішено на шию жорновий камінь та вкинено в море" (Марка 9:42).

Людина, яка своєю халатністю спокушає на злодійство, стає гіршим за злодія, бо братові своєму створює нагоду на спотикання.

Тому, щоб жити в ласці Божій, не будемо в'язати вузли, які не зможемо розв'язати. І охороняймо своє так, щоб не стати спокусником.

Розглядаючи ці заповіді, слід ще розглянути "два кольори" до даної картини. Чорний колір — захланність і скупість, світлий — милосердя та щедрість.

Святий Апостол Павло каже: "Бо корінь усього лиха — грошолюбство, до якого деякі вдавшись, від віри відбились і прошили себе численними болями" (1 Тимотея 6:10). У захланних на місце Бога приходить золото-гріш. Вони з думкою про нього встають, працюють і лягають спати. Захланні замість віддавати честь Богові, б'ють поклони перед своїм золотим ідолом-тельцем. У книзі Проповідника читаємо: "Хто любить гроші, ніколи ними не насититься; а хто любить достатки, ніякої користи з них не має" (Проповідник 5:9). Що так воно буває, то найкраще побачимо в притчі про євангельського багача. Христос каже про нього, що в нього надзвичайно зародили поля. Він не має досить місця, де б зложити нові плоди, бо старі стодоли замалі. Що ж він робить? "Ось що я зроблю, каже він, розберу мої стодоли, більші побудую і зберу туди все і ввесь мій достаток та й скажу душі своїй: Душе моя! Маєш добра багато в запасі на багато років! Спочивай собі, їж, пий і веселися! А Бог сказав до нього: "Безумний! Цієї ночі душу твою заберу у тебе, а те, що ти зібрав, кому воно буде?" Христос закінчує притчу пересторогою: "Отак воно з тим, хто збирає для себе, замість того, щоб багатіти в Бога" (Луки 12:16-21).

Цей євангельський багач — це тип людини, яку сьогодні можна зустріти особливо часто у заможних державах. Такий багатій живе тільки для своїх земних благ. Поза ними він не бачить ані Бога, ані ближнього, ані церкви, ані свого народу. І тоді, коли йому здається, що він усе має для свого земного щастя, раптом приходить смерть. Він усе залишає та стає на Божому суді з порожніми руками. Чи таке життя є гідним розумної людини та християнина?

Святий Василій Великий у своїй проповіді до багачів каже: "Захланність — це мий сусід на селі та в місті. Море знає свої межі, ніч не переступає давно їй назначених границь. А захланний не обмежується в часі, не визнає ніяких границь, не дивляться ні на який порядок у спадщині, а наче вогонь, усе загортає, все пожирає... І що буде опісля? Чи не залишиться тобі тільки три п 'яді землі з усього цього? Чи кілька каменів не вистане, щоб прикрити твоє нужденне тіло ".

У Нью-Йорку помер знаний мільйонер Вернард Барух, довголітній дорадник кількох американських президентів. Одного разу репортер попросив його розповісти про батька. А він каже: "Коли я ще був молодий і заробив свій перший мільйон доларів, то із захопленням прибіг до батька й сказав: Тату, тату, я заробив мільйон. А він поглянув на мене так, ніби йому було байдуже. Я ще раз повторив свою радісну звістку ". Тоді батько спокійно відповів йому: "Сину, ну що ж ти доброго думаєш зробити з тим мільйоном ?" І Барух сказав: "Я провів ціле своє життя над тим, щоб дати собі відповідь на таке запитання ". Це було дуже влучне запитання. Над таким питанням повинен подумати кожен багатий чоловік і дати собі відповідь.

Може ми не маємо великих багатств, та справа не в цьому, а у жадобі до багатства та у погоні за ним. Тож поставмо собі деякі запитання. Чи наше бажання та здобування грошей є причиною занедбання наших християнських обов'язків (недільна молитва, свята Літургія, участь у святих Тайнах тощо)? Як з нашими пожертвами для Бога? Чи ми жертвували на будову Божої святині, на її окрасу або на виховання священиків? Яке ми робили милосердя для наших ближніх?

Варто над тим трохи глибше задуматись. Прийде час, коли потрібно буде все це залишити. Ми нічого не принесли на цей світ і нічого з собою не візьмемо. Багатства це не мета, а тільки засіб. Нам треба так жити, щоб у час смерті сповнилися Христові слова: "Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне" (Матея 5:3). "Блаженні милосердні, бо вони зазнають милосердя"(Матея 5:7). Отже будьмо милосердними, бо це не тільки наш обов'язок, але й запорука того, що і нам дасться мірою повною та великою "якої око не бачило, вуха не чули і розум наш збагнути не може". "Дай кожному, хто тебе просить... Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний. Дайте, то й вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють" (Луки 6:30-38). "Даром прийняли, даром давайте" (Матея 10:8).

З цих висловів стає зрозуміло, що Христос від усіх нас домагається діл милосердя. Святий Іван Золотоустий має для милостині найкращі похвали: "Милостиня, — каже він, — цариця чеснот, дуже скоро підносить людей у небесні зводи, найкраща заступниця. Велике діло — милостиня... Високий політ у милостині: вона розтинає повітря, проходить місяць, зноситься понад проміння сонця, досягає самих небес. Але й там вона не зупиняється, навпаки, переходить і небо, обходить і збори Ангелів й хори Архангелів, і всі вищі Сили, і стає перед самим царським престолом... Дай хліб і візьми рай!Дай мале і візьми велике!Дай смертне і візьми безсмертне!Дай тлінне і візьми нетлінне!" Святий апостол Павло пригадує, що зовнішні добра не наші, а Божі: "Ми бо не принесли на світ нічого, - каже він, - та й винести нічого не можемо" (1 Тимотея 6:7).

В одному оповіданні розповідається про чоловіка, який мав трьох приятелів — Гроші, Жінку і Добрі діла. В час смерті він кличе їх усіх і прощається з ними. Найперше він каже до Грошей: "До побачення, бо я вмираю!"А Гроші йому: "До побачення, мій приятелю! Коли помреш, ми засвітимо свічку за твою душу". Приходить його Жінка. Вона прощається з чоловіком, обіцяє завезти його на цвинтар. В кінці приходить і третій приятель, його Добрі діла. Він каже до них: "До побачення, бо я вмираю!" А вони до нього: "Ні, не до побачення!Ми не відлучимось від тебе. Доки живеш — ми з тобою, а помреш, то і ми підемо з тобою у вічність ". Він помер. Гроші пожертвували на свічку, Жінка його поховала, а Добрі діла пішли з ним на Божий Суд по вічну нагороду. Ось така доля кожної людини.

Святий Іван Золотоустий, заохочуючи нас до діл милосердя, каже: "Велике діло — милостиня. Полюбім її — вона не має нічого собі рівного. Вона може змити гріхи й охоронити від засуду. Ти мовчиш, а вона стоїть і тебе охороняє. Що більше, тоді, як ти мовчиш, тисячі уст дякують за тебе ".

«Не свідчи ложно на твого ближнього»

Розглянемо цю заповідь. На світі бувають різні цінності, якими людина дорожить. Вони можуть бути чисто матеріальними, - як маєток, гроші, золото, будинки чи різні підприємства; і не матеріальними - такі духовні цінності як знання, мудрість, слава, добре ім'я, чеснота тощо.

Ця Заповідь схожа до Заповіді "Не взивай на марне Ім'я Моє", тому що, як і та, має глибокі корені спотикання та підхід до Них витончений, а також це гріхи язика.

По-перше, в часи червоного дракона та чорної бестії поняття доброго імені дуже змінилось. Я б сказав, що критерії оцінки доброго імені повністю змінились. Щоб говорити про добре ім'я необхідно дати визначення, що з точки зору Божої Мудрості є добрим ім'ям. Святий Франц Сальський порівнює добре ім'я до листя на дереві, що творить не лише окрасу дерева, але і служить для охорони його плодів. Таким листям є мудрість. Святий Антоній дає таке визначення мудрим людям: "Мудрий є той, хто шукає мудрості". А в Книзі Приповідок читаємо: "Розумним назвуть того, хто мудрий серцем..."(Приповідки 16:28). Отже, всяка мудрість починається з бажання бути мудрим. Необхідно шукати мудрість.

Першою пасткою диявольських сил у цій Заповіді є саме те, що всі себе вважають мудрими, більше того, всі "шукають" мудрості, не там, де треба. В книзі "Листи Крутня" говориться, що завдання чорних сил полягає в тому, щоб так закрутити людям голову, щоб коли тоне корабель, людина бігала з вогнегасником. Тобто, щоб мудрі світу цього стали безумними, рахуючи себе мудрими. Мудрість полягає в тому, щоб черпати її від Джерела Мудрості — тобто Творця. Хто звідти черпає її, той ніколи не буде бігати з вогнегасником, коли треба шукати рятівне коло, бо Господь Наш Ісус Христос сказав: "Я бо дам вам слово й мудрість, якій ніхто з ваших противників не зможе протиставитись і перечити" (Луки 21:15). У навчаннях святого Антонія Великого читаємо: "Звичайно, людей вважають за розумних у невірному розумінні цього слова. Не ті являються розумними, які вивчили вислови й писання стародавніх мудреців, ті, - в яких душа розумна, ті, які можуть розсудити, що таке добро та що таке зло; а саме, злого та шкідливого для душі уникають, а добрим і корисним для душі розумно користуються та роблять це з великою до Бога вдячністю. Лише такі повинні б називатися розумними людьми".

Справді, розумна людина має одну турботу — цілковито коритися та всіляко догоджувати Богові. Тому вона повчає свою душу, як би догодити Богові, дякуючи Йому за Його милосердне Провидіння, в яких би життєвих ситуаціях не знаходилася. Бо недоречно нам залишатися невдячними, як і стосовно лікарів за оздоровлення тіла (навіть тоді, коли вони дають нам гіркі та неприємні ліки), так і Богові, коли Він посилає нам щось нерадісне, ми не розуміємо, що все походить з Його Провидіння і є нам на користь. У такому розумінні та в такій вірі у Бога знаходимо спасіння та спокій".

Другою властивістю доброго імені є покора. В Уставі святого Антонія Великого п.197 написано: "Передусім не вважай себе "кимось ", бо лише так зробиться у тобі смиренність, смиренність же породить науку (досвідченість і здорове мислення); наука породить віру; віра породить надію; надія породить любов; любов породить покору, а покора породить непохитність у доброму". Покора в доброму імені як вінець усіх чеснот є ніби його лавровим вінком.

Диявол, який упав з небесного чину внаслідок своєї гордині, безнастанно намагається потягнути до падіння і всіх тих, які з усього серця бажають приступити до Господа, — таким же шляхом, як і сам він упав — гордістю та любов'ю до марної слави. Тим-то воюють з нами демони. Цим і тому подібним думають вони віддалити нас від Бога. Окрім того, знаючи, що той, хто любить брата свого, любить і Бога, демони вкладають до наших сердець ненависть один до одного — та до такої міри, що деякі не можуть бачити свого брата та промовити до нього слово, або забагато про свого брата говорять, опоганюючи його. Справді, багато людей зробили великий поступ у чеснотах, але через свою нерозумність загинули. Охолонувши у духовному діянні, вони вважають, що володіють доброчинністю, а насправді впадають до хвороби диявольської зарозумілості, думаючи, що є близькими Богові; й перебувають у світлі, тоді як насправді знаходяться у темряві. Що спонукало Господа нашого Ісуса Христа відкласти Свою одежу, підперезати бедра рушником і, вливши води до умивальниці, обмити ноги тим, які були нижче Нього, як не те, щоб навчити нас покори? (Йоана 13:4) Так, — Він показав її на прикладі того, що тоді виконав. Усі, хто бажає осягнути досконалість доброчинності, можуть осягнути це не інакше як через покірність, бо ж на початку те, скинуте з неба, пішло дорогою гордості. Тому, якщо не буде в людини повної покори, — покори усім серцем, усім розумом, усім духом,усією душею та тілом, — вона царства Божого не успадкує.

Апостол Павло в першому посланні до Корінтян пише: "Нехай ніхто себе не обманює! Як комусь із вас здається, що він мудрий у цьому віці, хай дурним стане, щоб зробитися мудрим; бо мудрість цього світу — глупота в Бога. Написано бо: "Він ловить мудрих їхніми хитрощами"; і ще: "Господь знає думки мудрих, що вони марні" (1Корінтян 3:18-19).

До "листа", що творить добре ім'я, можна віднести ще й інші чесноти: хоробрість, відданість, непохитність у добрі і вірі та інші. Однак, мудрість, любов і покора — це є три стовпи, на яких тримається добре ім'я.

А тепер візьміть цей індикатор доброго імені та попробуйте доторкнутись до тих, кого вважали мудрими, добрими, справедливими, "честю і совістю нашої епохи", еталоном краси та таланту. Напевно, буде як сказано в книзі Приповідок: "Хто злому каже: "Ти праведний", того народ клястиме, люди зненавидять", - а я додам, і мудрість позалишить (24:24).

Неправда противна завжди й нам, грішним людям, але яка ж вона огидна перед лицем всеправедного Бога! Не Господь створив неправду, її привів на світ сатана, і ми вже про це добре знаємо, ¬про велику боротьбу між правдою і обмовою (брехнею) та між любов'ю, що любить, і злом, що ненавидить. В Євангелії від Йоана Ісус говорить:"... він був убивцею людей спочатку. Він не встоявся у правді, бо правди нема в ньому. Кали ж говорить неправду, то говорить від свого, бо він сам неправда та отець неправди" (Йоана 8:44).

Отже, всяка неправда богопротивна, і хто нею користується, той стає братом сатані, тому в цій заповіді так дуже строго засуджується неправда. При розгляді заповіді "Не чужолож" ми говорили, що Господь забороняє перелюб думкою та поглядом, тому що цим самим ми вступаємо в контакт з силами темряви; а в даній заповіді всяка неправда є тим ланцюгом, який зв'язує нас із сатаною, навіть брехлива думка дозволяє ввійти в наше тіло злим демоном. Святий Антоній Великий так про це говорить: "Демони не є видимими тілами, але ми стаємо для них тілами, коли наші душі приймають від них темні думки; бо, прийнявши ці думки, ми приймаємо самих демонів і робимо їх присутніми в тілі".

Найбільшим із гріхів проти цієї Заповіді є неправдива присяга на суді. Це смертельний гріх. Таких кривосвідків Господь часто карав тут же на суді. (Наприклад, Сусану-Даниїла гл. 13, Ананія й Сапфіру — Діяння 5:1-11). Бо клястися іменем Господнім на неправду - те саме, що обмовляти Самого Бога.

Підкуплені судді, підкуплені та підставні свідки - невже це не обличчя сьогоденних суддів, в яких великий долар замінює правду, де правда та справедливість вимірюється положенням в суспільстві, силою фізичною і фінансовою та "плечем" можновладців. Як багато нерозумних радіють виграним судам та гучним процесам, забуваючи, що цей найбільший в житті виграш в брехні буде для них каменем спотикання, прірвою, з якої можуть витягнути тільки заслуги Ісуса Христа при розкаянні.

Неправдиве свідчення на ближнього і поза судом також відноситься до гріхів проти Заповіді, яку ми розглядаємо більше того, Господь забороняє не тільки свідчити неправдиво, а навіть слухати наклепи на людей. Святі отці церкви говорять, що гріх обмови має три кінці, якими б'є. Перший кінець — причина неправди, тобто її джерело; другий — носій неправди, тобто той, хто її переносить; і третій — хто її слухає. Кожна з них є огидною в очах Бога, бо руйнує добре ім'я й добру славу ближнього. Та хтось може сказати: "Але це була правда". І правди поза очі не можна говорити на ближнього, якщо її говорять тільки як констатацію фактів без ніякої на те потреби. Як це зрозуміти? Якщо твій ближній вчинив недобре, і ти бажаєш йому допомогти виправитись, то: "докори йому віч-на-віч. Коли ж він не послухає тебе, візьми з собою ще одного або двох, щоб усяка справа вирішувалася на слово або двох або трьох свідків. І коли він не схоче слухати їх, скажи Церкві; коли ж не схоче слухати й Церкви, нехай буде для тебе як поганин і митар"(Матея 18:15-17). Розмова про чужі хиби оправдана і не є обмовою, тоді, коли вона є застереженням, засобом, який допоможе уникнути подібного іншим. Але краще цим не виправдовуйтесь і не користуйтесь, тому що диявол цей пункт підсуває постійно як оправдання наших гріхів проти обмови. Ми, як робимо якийсь гріх, то здебільшого маємо оправдання благих намірів, але це тільки оправдання, а насправді ми грішимо завжди, коли шкодимо своїм язиком доброму імені інших; і подвійно грішимо безпричинністю та пихатістю наших осуджень, коли обмова допомагає нам себе "обілити", а інших "опоганити". "Удар батогом залишає смугу, удар язиком — ламає кістки. Від гострого меча полягло багато, але не стільки, скільки впало від язика" (Сирах 28:17-18).

Коли Христос за кожне пусте слово грозить Божим судом, то що ж тоді сказати про гріх обмови? Одне правило каже: "Хто інших обмовляє, той має злого духа на язиці; а хто слухає обмови, - має злого духа у вусі". В одному монастирі молодий монах встав уранці, коли всі спали, відмовив молебень, прибрав територію та ще багато чого встиг зробити доброго. Прийшовши до настоятеля він промовив: "Мої брати ще сплять, а я вже молебень провів і встиг багато роботи зробити". "Брате мій, — каже настоятель, — краще би ти був спав, ніж мав би братів своїх обмовляти". Цей приклад показує, що обмова, є бомбою, яка руйнує всі наші добрі справи і під тією руїною покриває ревність, старання, добрі справи та добре ім'я того, хто прогрішується обмовою. Не тільки живі люди мають право до доброго імені та слави, але й померлі, тому одна старовинна засада каже: "Про померлих говорити або добре, або нічого ". Померлі вже стали на Божому суді.

Осквернення — це найбільший і найтяжчий гріх з усіх гріхів язика. Вже саме слово вказує на те, що є чисте чи біле, а ми робимо його чорним. Осквернення полягає в тому, що хтось свідомо приписує комусь такі провини чи гріхи, які він сам видумав з наміром пошкодити йому на слові. Ми вже говорили, що батьком всякої неправди є диявол, і що він був першим очернителем, коли Славу Господню захотів споганити брехнею. Багато прикладів в Святому Письмі та історії можна навести де цей облудний гріх проростав. Очерненням поповнила жінка Путифара, звинувачуючи Йосифа, що він хотів її зґвалтувати, що було неправдою. Подібно й жиди очернили Христа перед Пилатом, бо казали, що Він бунтує народ і каже не платити податків кесареві, що було неправдою. Очернення — це гріх проти правди, проти справедливості та проти любові ближнього.

В одній парафії злобна жінка очорнила доброго й невинного священика. її очернення так на нього подіяло, що він дістав серцевий напад і лежав смертельно хворий. Жінка, яка його очорнила, маючи докори сумління, приходить до нього і просить за свій гріх: "Жалкую за все і перепрошую, — каже вона, — і я хочу завдану кривду направити ". Священик витягнув подушку з-під голови, дає їй і каже: "Візьми цю подушку, йди на церковну вежу і висип з неї пір я ". Вона так зробила та знову прийшла до нього. А він до неї: "Тепер іди й позбирай пір'я знову до подушки ". А вона тоді: "Цього не можу зробити, бо вітер уже розніс пір'я на всі сторони ". Тоді з умираючих уст вона почула: "Це правда, що розсипане пір'я вже не можна позбирати, як також неможливо, щоб ти привернула мою добру честь і славу. Гріх очернення твого язика зруйнував моє життя. Я вмираю, а тобі хай Бог простить. Хай моя смерть буде пересторогою для інших, яким великим злом є гріх очернення ". Це справді глибоко повчальний приклад. Гріхами, що відносяться до даної заповіді є також осудження, підозріння, сіяння незгоди, гостра критика. Осудження — це сильне переконання про гріх нашого ближнього без слушної й розумної причини. Наприклад, гордий фарисей на молитві у храмі уважав митаря за великого грішника, приятелі багатостраждального Йова думали, що Бог покарав його за великі гріхи. Тільки один Бог знає наскрізь людське серце, тому тільки Він має право судити кожного: "Один лише законодавець і суддя, — каже Апостол Яків, — який може спасти й погубити. Ти ж хто такий, що судиш ближнього?" (Якова 4:12).

У книзі "Листи Крутня" описуються сцени зустрічі грішників у пеклі. Там сказано, що дуже дивуються ті, які вважали себе праведними, а інших грішниками, - чому вони разом попали? Вони дуже гризуться один з одним. І це дійсно так, бо Христос каже: "Не судіте, щоб вас не судили" (Матея 7:1).

Підозріння — найбільш поширений гріх в часи червоного дракона, коли один одного скрізь і в усьому підозрювали. Ціла структура, ціла організація була створена диявольською владою для свідомого переступу цієї Заповіді у всіх повністю гріхах. Соловки та Магадан, Казахстан і Далекий Схід, Сибір і Заполяр'я — це живі свідки обмови, очернення, підозри, осудження та браку любові.

Задумаймось, на яких засадах була збудована імперія зла, витремо крокодилячі сльози за нею та постараймось хоч тепер зробити реституцію за скоєне. Наше мовчання або наш язик допомогли в цьому червоному драконові. Гріх проти цієї заповіді не прощається, якщо ми не зробили відшкодування. Добре ім'я невинних жертв мусить бути відновлене навіть посмертно. Каймось за блуд тілесний, але в десять разів сильніше каймось за блуд язика, бо він є сильнішим, бо виходить з серця нашого, бо показує справжнє наше обличчя. Знімемо самі обличчя хамелеонів, щоб не сталось як в одній історії.

Одна американська родина мала звичай влаштовувати в себе гостини для своїх приятелів. Ці приятелі часто в очі вихваляли попід небеса господарів дому, але поза очі їх різко засуджували. Господиня захотіла переконатись, чи ці похвали гостей справді щирі, чи може це лише пусті компліменти. Тому одного дня, поки гості зійшлися, вона помістила у гостинній кімнаті магнітофон на невидимому місці. Наступного разу при кінці гостини господиня попросила гостей послухати цікавий запис. Всі радо згодилися. І що ж сталося? Вони слухають і вухам своїм не вірять: це ж їхні слова, розмови, жарти. Гості насміхалися з господині дому, з її поведінки, одягу й зачіски, страв та напоїв. Подібна була й критика чоловіків щодо господаря дому. Рум'янець сорому покриває гостей, деякі пані з сорому мліють, а інші тікають з цього дому. Магнітофон сказав усю правду. Може нас ніхто не підслуховує, але Боже вухо завжди нас чує.

«Не убий»

Для того, щоб з'ясувати цю заповідь, необхідно вияснити, що таке людське життя та яка його вартість. Одною ціною оцінює його людина, а інакше оцінює його Господь Бог. Один американський хімік оцінив вартість хімічних елементів у людині на 98 центів. На його думку в людському організмі є стільки води, що в ній можна б випрати столову скатертину; із заліза було б сім цвяхів; вапна б вистачило побілити одну стіну в кімнаті; з вуглецю було б 65 олівців; з фосфору — одна коробка сірників і кілька ложечок солі. І все це вартує 98 центів. Постійна інфляція долара згадану ціну піднесла. Але, орієнтуючись на хімічні елементи, ми не вартуємо більше 100 доларів. А в 1988 році аж три американські комісії, оцінюючи людське життя під різними оглядами (суспільними, медичними, інтелектуальними), так його оцінили: перша комісія оцінила людину від одного до двох мільйонів доларів; друга - на сім мільйонів; а третя - оцінила його аж на 132 мільйони доларів. Здається ніби як у тому мультфільмі "Малюк і Карлсон", можна сказати: "Я не знав, що так дорого коштую, от би хоча б частину за себе отримати готівкою". Насправді, в кривавому двадцятому столітті людське життя коштує 150 доларів, саме стільки беруть за вбивство на замовлення "простого смертного". За все існування людства за такий короткий час, як в нашому столітті не було пролито стільки крові. Ми вже говорили, що понад 100 мільйонів людей загинуло насильницькою смертю, з них 20 мільйонів загинуло від рук убивць.

Напевно багато хто з вас бачив фільм О.Дунаєва "Змова", де зібрані матеріали про вбивство президента СІНА Кенеді. Переглянувши фільм, можна зробити висновок, що в руках фінансових магнатів і "сильних світу цього", навіть, президент СІЛА, є комашкою, яку можна задавити. Аналогічним є загадкове та нерозкрите вбивство президента Швеції У.Пальме. Вбивства на замовлення часто є єдиним методом отримання влади, положенням у суспільстві та багатством. Навіть у таких сферах як культура, естрада, кіно, мистецтво вбивства допомагають знайти місце "під сонцем популярності" (І.Тальков, В.Цой, В.Лістьєв). А скільки вбивств сталось у церковних колах, не рахуючи всім відомих мучеників за віру і правду. В наш час людське життя не має ціни. І якщо простим способом убити коштує 150 доларів, то тепер появився новий метод вбивств, який більш дорогий але "ефективний". Живучи в цьому жорстокому світі ми повинні про це знати, хоч історія яка вміщена в газеті "Факти" за 30 квітня 1999 р. нагадує фантастичний бойовик. Мова йтиме про найманого вбивцю який заражає людей смертельними хворобами при цьому фактично не залишає їм шансів на виживання, а слідчим органам на розслідування.

Ця стаття вражає своєю холоднокровністю і зухвалістю вбивці в білому халаті. "Я просто якісно виконую свою роботу, каже Максим (так звати біокіллера), - а гріхи лягають на замовників".

За професією Максим біолог і це йому допомагає знати не тільки смертельні віруси, але й допустимі дози. "Перш ніж піти в інший світ, людина повинна хоч би днів п'ять, краще зо два тижні, похворіти". Все це має виглядати як випадкова смерть від інфекційної хвороби. Робиться так, щоб за життя хворого боролися лікарі.

Повністю не розповідатиму про методику вбивства, щоб це не стало каменем спотикання. Просто скажу, що розповідь Максима є цілком серйозною. В його "професії" використовуються сучасні досягнення медицини. Зокрема віруси він купує у спецслужб, бо ці віруси є складовими частинами бактеріологічної зброї. Одна "доза" віруса коштує близько 500$. Послуги біокіллера коштують в Україні 5-9 тисяч доларів, в Росії 12 тисяч доларів. У арсеналі "зброї" біокіллера є віруси, радіоактивні капсули, які викликають в людини онкозахворювання. Перш ніж приступити до виконання замовлення Максим складає досьє на підопічного: вік, стать, шкідливі звички, чим і коли хворів, як часто звертався до лікаря. На кожний варіант є свій арсенал і Максим сказав: "У мене є все, що показують у фільмах про таємних агентів". Замовниками, за словами виконавця, є як правило, бізнесмени, дуже рідко політики та й то невисокого рангу. У великих політиків є свої власні виконавці. А ось усунути жінку, чоловіка чи когось із квартировласників його просили всього три рази і то через житлову площу.

І останнє. На запитання: що ви відчуваєте, коли позбавляєте людину життя, Максим відповів кореспонденту "Фактів": "Якщо ви хочете почути, що мене мучить совість і ночами переслідують тіні невинно вбитих, то ви помиляєтесь. Я не бачу в своєму "підопічному" людини. Мене не цікавить, що його люблять, що комусь він дорогий, що він чийсь син чи чоловік. Як тільки професіонал починає задавати собі такі питання він неминуче провалиться. Просто я якісно виконую свою роботу за хорошу платню, а все решта гріхи замовників".

Яка диявольська холодність і байдужість але що тут дивного на деякі види вбивств люди взагалі перестали реагувати та рахувати вбивством. Це стосується в першу чергу абортів. Мільйони людей користуються цим методом боротьби з життям не маючи при цьому жодних проблем із совістю.

Людське життя у Божих Очах має зовсім іншу ціну. Сказано, якщо б Господеві дали вибір; одна людська душа та ввесь світ без людей, то Він-скоріше б знищив світ без людей, ніж одну душу. Тому Христос, знаючи ціну нашого життя, каже: "Яка користь людині, як світ цілий здобуде, а занапастить власну душу ?" (Матея 16:26), або "Що бо людина може дати взамін за власну душу?" (Марка 8:37).

Життя людині дає Бог, і тільки Бог має право його відібрати. Тому ця заповідь рішуче забороняє вбивати людей або відбирати їм життя, яким би то не було чином. Бо вбити можна не тільки зброєю, але і чимось іншим фізично. Можна вбити людину й словом образливим або наклепом чи поводитись з нею так, що вона сама собі заподіє смерть.

Убивство — це смертельний гріх. За вбивство месником стає Господь: "Мені (належить) помста, Я віддам, - каже Господь" (Римлян 12:19, Второзаконня 32:35).

Коли Каїн убив брата свого Авеля, то Господь сказав йому: "Кров брата твого голосить до Мене від землі та ти тепер проклятий від землі, що прийняла кров брата твого " (Буття 4:10-11).

У 1942 р. митрополит А.Шептицький видав окремий пастирський лист "Не убивай". Він гостро засудив вбивство дитини в лоні матері: "Особливо мерзенні, жахливі та противні природі випадки, в яких батьки вбивають рідних дітей. А може ще гіршими є вони, коли ті діти ще на світ не прийшли. Вже самі обставини, що злочину допускається рідний батько або рідна мати, що дитина не може боронитися, що будучи нехрещеною - тратить вічне спасіння. Ці обставини роблять зігнання плоду особливішим родом злочину. Дітовбивство надає цілій родині пляму Каїна й стягає прокляття на ту першу та найважливішу клітину життя... Людське життя — це прецінний скарб, передусім для батьків, а опісля для родини й цілого народу... Людська душа — це ж найважливіший твір, ніж усі матеріальні добра чи дари Божі".

Вбити дитину в лоні — це найбільший гріх матері. Чи може бути на світі більший злочин, ніж кров рідної дитини на руках матері? Цей злочин перевищує злочин Каїна, бо там був убитий брат, а тут - рідна дитина. Бог кликав до Каїна: "Каїне, де твій брат Авель?" А на Страшному Суді Бог запитає кожну матір, в якої на руках кров своєї дитини: "Негідна мати! Де твоя дитина ?"

Під час останньої світової війни у нацистській Німеччині міністром пропаганди був колишній католик Йосиф Гебельс. Він мав шестеро дітей. Коли вже валилася Німеччина під ударом альянсу союзників, то він постановив знищити себе та свою родину. Всі мали вжити отруту. Діти боялися смерті, тому батьки дурили дітей, кажучи, що всі вони мусять тікати з Берліну. І щоб вони нічого не боялися, то їм дадуть снодійне. Старші діти зрозуміли, про що йдеться, тому не повірили батькам. Найстарша дочка благала: "Мамо, я не хочу вмирати! Мамо, ти неправду говориш!" Вона хотіла втекти, та мати, за допомогою лікаря, зробила те, що було задумано. Дівчинка померла. Нерви матері невитримують. Вона вибігає надвір і каже до знайомої пані: "Я не можу цього робити! Не можу! Вже двоє не живуть. Я далі не можу, але я дала слово Гітлерові". Опісля загинуло ще четверо дітей, а в кінці обоє батьків. Правда, це страшний злочин негідних батьків? Але аборт нічим не поступається. Вбивство завжди є вбивством!

В одному з об'явлень Пресвятої Богородиці сказано: "Що ж у вас лишилось ще християнського: аборти узаконили, розлучення узаконили... "Тяжко, страшно і дуже прикро усвідомлювати, що ми живемо серед мільйонів законних вбивць. Так, так, законних убивць, та і як можна назвати те, що в більшості країн світу аборти узаконені. Зокрема, у СІЛА 22 січня 1973 року Найвищий Суд Америки виніс трагічне рішення стосовно абортів. Він дав повну свободу жінці над дитиною в її лоні. Вона може привести свою дитину на світ, але й може безкарно вбити її у своєму лоні на перших місяцях вагітності. Найвищий Суд поставив себе понад Божу Заповідь. Він навіть дав рішення, що кошти всіх абортів має покривати держава або штати з громадських податків.

Багато жінок вбивство власної дитини оправдовують "свободою вибору", яка надається земним законом. Що це за "свобода вибору"? Чи є свобода засуджувати на смерть невинну ненароджену дитину? Чи є свобода бути катом для своєї дитини? Чи є свобода чинити вбивство на невинній дитині? Чи є взагалі на світі така свобода, і чи може бути вона необмеженою? Кожна свобода має свої межі, рамки, в яких вона може діяти. Вона знаходиться або в рамках Божих і церковних заповідей, або в рамках цивільних законів. Наша свобода обмежена також добром і правом людини, родини, громади та любов'ю ближнього.

Немає свободи вибору поміж Богом і дияволом, між життям і смертю, між добром і злом, між чеснотою та гріхом, між життям і вбивством ненародженої дитини. Свобода вибору може бути тільки поміж меншим і більшим добром, між меншою чи більшою чеснотою та більшим добром, між меншою чи більшою любов'ю. Над Божими заповідями не можна голосувати. Ось як Яка говорить святий апостол Павло про свободу вибору: " о спільність праведності! з беззаконням? Що спільного між світлом та темрявою ? Яка згода між Христом і Веліялом-демоном ? Яка участь вірного з невірним? Які взаємини між храмом Божим та ідолами? Ми бо храм Бога живого"(II Корінтян 6:14-16).

Так хочеться запитати в законодавців Америки та тих держав, де аборт є узаконеним, яка спільнота за свободу вибору - вбивство. Відгуком цієї свободи стали сумні цифри статистики, про які і писати не хочеться. В Америці, кожну 21 секунду гине дитина в лоні матері. Щорічно через аборт гине понад 1,5 мільйона дітей, це майже половина, що народжуються. Від 1973 року, тобто від легалізації абортів, впродовж 15 років було вбито в Америці понад 21 мільйон ненароджених дітей. Третина з них - це ненароджені діти від малолітніх дівчат у віці 14-19 років. У 1985 році малолітні дівчата мали близько півмільйона абортів. У цілому світі 25 процентів вагітних жінок роблять аборт. А в усіх клініках світу щорічно гине біля ста мільйонів ненароджених дітей. На території колишнього Радянського Союзу, Японії, Австрії, Італії та Франції половина вагітних дівчат чи заміжніх жінок нищать дітей у своєму лоні. В Америці, Індії, Китаї, Швеції, Данії кожна четверта жінка робить аборт.

Ми жахаємось війнами, які випали на долю,і тому, що за останнє століття на полі бою та від рук убивць загинуло понад 100 мільйонів чоловік. А тут щорічно 100 мільйонів убитих в утробі, причому, якщо перші 100 мільйонів померли чи в гріхах чи в покаянні, то убієнні в утробі - померли без освячуючої ласки Хрещення. Страшенна біла смерть, жорстокість і черствість світу цього!

До цієї картини жахів слід додати ще і скалічені долі матерів. Для сотні тисяч дівчат і жінок, з цієї сумної статистики, аборт є причиною постійного фізичного та душевного каліцтва. Багато з них визнає, що роками, вдень і вночі, мучить їх страшна травма, їх мучать докори совісті, усвідомлення злочину, депресія, жаль і гнів на себе за вбивство невинної дитини. Одна жінка каже: "Чому мені ніхто не сказав, як буду себе почувати після аборту ? "Інша каже: "Я все ще сердита на свого чоловіка, що не стримав мене від аборту ". А ще одна, яка 14 років тому зробила аборт, заявляє, що вже ніколи не захотіла б терпіти ті муки та те почуття провини, через які перейшла. Чи дівчата й жінки, нищать дітей у своєму лоні, думали коли-небудь над тим, що було б з ними, якщо їхня мати вбила б їх у своєму лоні?

В Америці під час такої операції вмирає біля 20 тисяч жінок, а біля 350 тисяч набуває різних хронічних недуг, таких як кровотечі, запалення, зараження крові, нервовість, неплідність.

До одного священика приходить за порадою жінка, яка зробила аборт: "Отче, — каже вона, — я ніколи не піду до неба. Я терплю муки пекла день і ніч. Моє сумління ані на хвилину не дає спокою. Я ввесь час бачу переді мною маленьке обличчя. Завжди чую його голосочок, що каже: "Мамо, ти не підеш до неба, бо не хотіла впустити мене до неба ". Чи є на світі більш жорстокий кат, ніж муки та докори сумління?

Німецький кардинал фон Гален був тринадцятою дитиною у своїй родині. Ставши єпископом, він сказав видрукувати на пам'ятку образки з таким написом: "Я є 13-ю дитиною у моїй родині. Повіки буду вдячний своїй мамі, яка мала відвагу прийняти і ту 13-у дитину, яку послав Бог. Без згоди моєї матері я сьогодні не був би ані священиком, ані єпископом ".

На такий гріх, як аборт, немає жодного оправдання. Кожний стан життя до виконання своїх обов'язків вимагає великої посвяти й жертви; вимагає його також подружнє життя та народження дітей. Кожна мати повинна мужньо здійснити Богом наданий обов'язок приводити на світ дітей, і ніколи не шукати себе, але Божої волі, бо від того залежить її вічне спасіння, нагорода та щастя в небі.

Гріх самогубства. Самогубство — найтяжчий гріх, бо воно робиться наперекір Божій волі, як відчай або протест. Тому церква Христова відмовляє самогубцям у християнському похороні та дозволяє ховати лише тих, які вчинили це в стані втрати розуму або доведені до того іншими.

До гріхів самогубства відносяться й ті, які скорочують наше життя або його гублять. Це, зокрема, пияцтво, розпуста, куріння, наркотики, надмірний холод та надмірне тепло. Виставлення свого життя на будь-яку небезпеку без слушної та розумної причини. Наприклад, для пустої слави чи реклами швидка їзда на автомобілі без правил. Однак, розумними і благородними є ті небезпеки в нашому житті, які вчинені для рятування життя ближніх, в обороні свого життя, подружжя, родини, рідного краю та народу.

Основною причиною самогубства є смертельні гріхи та дія чорних сил. Про це ми ще будемо говорити, коли буде йти мова про сатанізм, його імперію та розмахи їх діяльності в теперішній час. Наведемо кілька цифр. Понад 250 тисяч чоловік американської молоді щорічно намагається накласти на себе руки, а 6 тисяч таки це довершують. В Україні, за неточними даними, щорічно закінчують життя самогубством біля 30 тисяч чоловік. Та й взагалі, не минає й дня, щоб не було інформації про самогубства. "Життя не має для мене вартості" — кажуть багато самогубців. А вартість приходить через віру у безсмертність душі та в загробне життя.

Вбивство духовне. Крім тілесного вбивства може ще бути вбивство духовне, а саме: коли хтось збиває людину з доброї дороги життя на беззаконня, на розпусту, на безвір'я та безбожництво, і тим спричиняє її душі духовну смерть.

Про таких Господь каже: "Хто спокусить хоч одного з малих цих, що вірують у Мене, то краще йому було б, якби йому почепили на шию млиновий камінь, і він потонув у безодні морській" (Матея 18:6). До гріха за вбивство належать усі діла й слова наші, які суперечать християнській любові до ближніх: заздрість, наклепи, ненависть тощо. "Бо всякий, хто ненавидить брата свого, - душогубець"(1 Йоана 3:15). Відібрати життя в людини - це великий гріх і злочин, а ще більший гріх і злочин вбити її душу і знищити в людині Божу ласку та наразити її на втрату вічного спасіння. Хто вбиває тіло, той відбирає в людини тільки дочасне життя; а хто вбиває душу, той відбирає її вічне життя. Хто ж є той злочинець, який вбиває душу? Це гріх згрішення словом, ділом, злим прикладом або намовою до гріха.

Згрішення це те саме, що поставити на дорозі камінь для того, щоби хтось об нього спіткнувся. Згрішення може походити з трьох джерел: або від диявола, або від людей, або від нашої зіпсованої природи. Тому святий Апостол Петро застерігає: "Будьте тверезі і чувайте! Противник ваш, диявол, ходить навколо вас, як лев ревучий, шукаючи, кого б пожерти" (1 Петра 5:8). Яким великим злом є згрішення, найкраще пізнати його за наслідками. Перше згрішення на землі відбулося в раю. Змій-диявол спокусив до гріха Єву, а вона привела до гріха свого чоловіка Адама. Через занепад прародичів прийшов на світ гріх первородний, страшні наслідки вже довгі тисячі літ несе на собі людство та буде нести їх до кінця світу.

У нашому щоденному житті буває багато нагод для згрішення. Найбільший удар, в плані згрішення, завдають засоби суспільного повідомлення, книжкова, плакатна, аудіо- та відеопродукція. Ми вже говорили про роль цих засобів у суспільстві та будемо ще говорити далі. Тут слід сказати, що якщо б сповнились слова Ісуса Христа (Матея 18:6), то в нас би на день була одна передача по телебаченню, майже не було б газет і журналів, не говорячи вже про відео. Всім професійним спокусникам краще було б "почепити на шию млиновий камінь... і потопити в безодні морській".

Згрішення дають іншим ті, які в неділю не йдуть до церкви, які рідко або ніколи не сповідаються, які читають злі книжки, які дивляться аморальні фільми або намовляють інших до гріха. Сьогодні, як ніколи, сповняються слова Михальди, що настануть часи, коли жінку не можна буде відрізнити від чоловіка, а також будуть ходити голі, кострубаті і нафарбовані. І саме сьогодні багато дівчат і жінок дають іншим згрішення через свою нескромність в одязі та поведінці, і якщо вони це ще роблять свідомо, то стають спокусницями і вбивцями душі.

Ми можемо для когось стати причиною згрішення, а може хтось хоче нас довести до цього, прикладів можна навести дуже багато. Наведемо кілька з тією метою, щоб показати, що духовне вбивство поширене ще більше ніж фізичне, і що всього треба дуже остерігатись і просити в Господа допомогти не стати вбивцею.

Багато прикладів цього дуже важкого гріха дає Святе Письмо.

Невинний Йосиф, якого брати продали до Єгипту, опинився в домі двірського вельможі - фараона Потіфара. І добре йому там було. Та сталося одного разу, що молода жінка Потіфара, під впливом пристрасної любові до нього, намовляла його до гріха з нею. А він відмовився, кажучи: "Як же ж мені вчинити таке велике зло та згрішити перед Богом ". За це вона помстилася йому та звинуватила його перед своїм чоловіком, сказавши, що він хотів її зґвалтувати. І невинний Йосиф через брехню потрапив до в'язниці. Та Господь Бог і там його не залишив.

Ще один приклад прочитаймо в книзі пророка Даниїла. Двоє старих суддів з народу запалилися вогнем похоті до молодої горної жінки Сузанни, та постановили привести її до гріха з ними. Коли ж вона рішуче відмовилася від гріха, то вони пригрозили їй судом за гріх з мужчиною, якого вони ніби були свідками, хоча це була очевидна неправда. За це їй грозила смертна кара. А Сузанна їм сказала: "Скрутно мені звідусіль, бо як це зроблю — смерть мені, а як не зроблю — не втекти мені з ваших рук; але волію, не зробивши цього, потрапити у ваші руки, ніж согрішити перед Богом". Та Бог став на її захист. Пророк Даниїл довів перед судом невинність Сузанни та злочин тих двох старців, що її зачіпали. За законом Мойсея вони були покарані смертю. їхній гріх згрішення відбився на них самих.

Відомий австрійський поет Франц Грільпорцер розповів, як він у молодому віці втратив свою віру через згрішення з боку свого батька й батькового приятеля. Батько запросив гостей до себе, і вони веселились. Під час гостини батько підніс чарку вина за здоров'я своїх гостей, кажучи: "Веселімся, доки ми всі разом, бо хто знає, чи на другому світі нам так буде весело ". А тоді один з гостей ще додав: "Пиймо, бо хто знає, чи взагалі є якесь вічне життя ". Вони не зауважили, що молодий Франц почув їхні слова. Згодом він оповідав, що деморалізуючі слова його батька та гостя, наче грім, вдарили його душу та знищили його віру.

"Це був — каже він, — найбільший трагічний день мого життя". Він до кінця свого життя залишився невіруючим. "Одного єдиного вчинку вистачить, — каже проповідник о.Лякфдер,- — щоб душі дитини завдати невиліковної рани ".

Бог карає за гріхи згрішення в більшості випадків невідкладно ще при житті.

У Святому Письмі Старого Завіту можемо знайти ще один приклад. Цар Ахав уподобав собі виноградник у сусідстві зі своєю палатою, власником якого був Навот. Він хотів цей виноградник купити, та Навот ніяк не хотів продати спадщину своїх батьків. Тоді злобна жінка Ахава Єзавель, щоб допомогти чоловікові таки дістати той виноградник, видумала диявольський план. Вона від імені чоловіка написала листа до старших і знаних осіб, які жили з Навотом у цьому ж місті, і фальшиво звинуватила, що він хулив Бога та царя. Судді їй повірили. Навота засудили та побили камінням на смерть. Ахав забрав виноградник Навота. Та Божа кара за злочин Єзавелі не дала на себе довго чекати. Вона заплатила за нього своїм життям. Після падіння Ахава вороги цариці викинули Ті з палати через вікно, і вона, залита кров'ю, загинула на дорозі. її тіло викинули в поле на поживу собакам (Цар. 21 і Цар. 9).

Отже, біймося гріха згрішення. Рану легко завдати, але тяжко її вилікувати. Завжди будьмо обережними у своїх словах, думках, поведінці, щоб ми своїм життям приводили наших ближніх до Бога, а не руйнували їх та не відводили від Нього.

Підсумок

Розглянувши всі заповіді, можна дійти до висновку, що світ перевершив усі межі гріховності. Гріх вивищений і став нормою життя. Через свою гріховність люди втратили орієнтацію в життєвому просторі, стали рабами гріха, не усвідомлюючи при цьому свого жалюгідного стану. Спаситель сказав до Маргарити: "Люди марнують себе даремно. Вони подібні до маріонеток, яких за нитки шарпає диявол..."

Люди живуть у постійному страсі за життя, за завтрашній день і, взагалі, за місце під сонцем. Особливо боляче це б'є по молоді в усіх регіонах світу. І якщо на теренах колишніх радянських республік і держав Бога викорінили насильно і тим самим майже знищили корені віри, то на Заході люди продали свої душі мамоні, тобто багатству. Бездуховно та беззмістовно тиняються люди пляжами золотих берегів, розкішними вулицями великих міст, як товар, випущений з конвеєра. Більшість людей не протестують проти цього.

Один мудрець сказав, що "наше життя - це поїзд, в якому ми прокинулись. І ми не знаємо, з якої станції він виїхав, і на яку та коли має прибути. Деякі пасажири цього поїзда безуспішно намагаються крізь вікно впізнати місце свого перебування; інші - оглядають купе, в якому вони їдуть; а більшість — тільки своє місце, не задумуючись над метою та умовами їх поїздки, сусідами та часом, коли їм треба буде з нього вийти. Серед цих пасажирів є невелика кількість, що протестує проти безцільної поїздки, проти сліпої подорожі, вимагаючи пояснень в провідників". Це здебільшого молоді люди, які цей протест отримали від свого Творця. Процитую лист сімнадцятирічного юнака Мартіна, що не може не зворушити і розбудити нас із гріховної сплячки та заціпеніння від страху. "... Якби ви знали, — пише Мартін одному священику, — що означає помирати від страху. Страх перед самим собою, страх перед іншими, страх перед дорослими, страх перед майбутнім, страх .., страх.., страх...

Ми спраглі, але ніхто не дає нам напитися. Нам холодно, але ніхто не одягне нас. Ми приречені на те, щоб зачерствіти або вмерти.

Ми є свідками вашої байдужості. Щоб мати чисте сумління, ви, вбивці нашого дитинства, хочете сприяти нашому добробуту, забезпечуєте нам розкіш найбільш вишуканих шкіл. Ми стали полоненими власних інстинктів: надзвичайної чутливості, невтомної спраги та глибокого внутрішнього страху. Ми беремо все, що нам пропонується: алкоголь, наркотики, секс... Бог вимагатиме від вас відповіді за наш крик. Ви задушили його своєю заповзятістю: молода людина не робить нічого, а хоче вона все більше і більше...

Ви повинні отямитись, інакше будете відповідати за наші зачерствілі душі. Наші школи, інститути, що це як не кімнати смертників? Моя гімназія: 1500 учнів і жодного чоловіка, і жодної жінки, які вміли б вислухати та втішити. Церкво, подумай про своїх дітей!"

Крик душі, біль серця та вердикт нам, хто міг би змінити щось; вердикт та вирок церковним слугам — священикам.

«І мав два роги, немов Агнець,

а говорив як дракон...»

Я не випадково цитував цього листа, справа в тім, що Пресвята Богородиця, відкриваючи для нас запечатану Книгу, сказала З червня 1989 року так отцю Стефану Гоббі: "Зруйнувавши історичного Христа, бестія з двома рогами, як ягня, старається знищити містичного Христа, який є Церквою. Церква, заснована Христом, є одною і єдиною. Вона вселенська, заснована на скелі — Петрі. Бестія з двома рогами — це священики, які перейшли на сторону ворога. Два роги — це мітра. Таких священиків Богородиця називає "найманцями", а Мартін їх називає "вбивцями душ", "душогубами через заповзятість "...

Ісус у розмові з Маргаритою сказав: "Багато за що доведеться дати мені відповідь тим, кому я дав владу створювати йруйнувати. І ніякі боязливі оправдання не врятують їх, тому що вони ведуть Мій народ до загибелі. Проклинаю тих, хто не діє, маючи можливість багато що зробити! Жага Моєї любові велика, але не сліпа, і страшний буде Суд Мій. На що використовують вони дану Мною владу? Вони відповідальні за загибель душ, і вони мені будуть за це відповідати. Вони йдуть шляхом, несумісним з непорочною доктриною церкви". Мати Божа ніби продовжує цей діалог і додає до слів Христа: "Церква є Правдою, тому що Ісус довірив їй єдиній завдання берегти в чистоті всі правди віри. Масонство в церкві з "найманцями" стараються знищити ту реальність фальшивим екуменізмом, який приводить до сприйняття всіх християнських сект, заявляючи, що кожна з них має частину правди. Це робиться для створення однієї універсальної Церкви, в яку увійшли б усі секти, а між ними і вселенська Церква ".

Проблема кризи Церкви та "найманців" не така проста, як здається на перший погляд. По-перше, через "глибокий сон" багато священиків не усвідомлюють, що вони роблять і що повинні робити; а, по-друге, і паства в цьому плані не є подарунком. Подальшу розмову поведемо в таких напрямках. З одного боку, слід розшифрувати табу "найманця" як особу, і табу "найманців " як спільноту; і, з другого боку, церкву як зібрання масонів по духу. Всі ці розповіді не етиловими на 100%, і про це ми ще поговоримо, але не відкривши їх, не можна збагнути глибину неминучого краху, темряви в світлі "ліхтаря".

Першим, хто підпадає під табу "найманця", це ті хто не є професіоналом, тобто функції душпастирів виконують священики, які попали в семінарії не через любов до Бога, а за розумінням математики, іноземної мови, політики, соціології, психології тощо. Але чи ця "мудрість" завжди відображає те, ким належить бути священнослужителю? Чи не повинен він бути схожим на Учителя чи перших його учнів, в яких на першому місці стояла любов. Існує стара притча про останні дні життя апостола Івана Євангелиста. Відомо, що він дожив до похилого віку і так вже ослаб, що на зустрічі з вірними учні виносили його на руках. Через свою велику слабість він не міг виголошувати довгих проповідей. Тому на всіх зібраннях громади обмежував свій виступ словами: "Мої дорогі, любіть один одного!"

Його учні, які вислуховували весь час одні й ті ж самі слова, перепитували його знову. "Тільки це робіть і того доволі", — почули у відповідь.

Отже, священик-професіонал — це той, хто вміє любити Бога та його сотворіння. Щоб зрозуміти, як ця любов має проявлятись, треба подивитись, а де її немає з причини відсутності її в тих, хто мав би цю любов туди принести.

Скільки є лікарень, де хворі помирають, мов звірі? І немає нікого, щоб розбудити їх для того світу. Нікого, щоб відсвяткувати з ними смерть, як святкують життя. Хіба це не брак любові?

Скільки є парафіяльних будинків, навчальних закладів, будинків для людей похилого віку (точніше, будинків для вмирання), в яких навіть ім'я Ісуса давно здане в архів. Хіба це не брак любові?

Скільки є психіатричних клінік, де ніхто не наважується сказати, що кожного люблять, що в будь-яку людську ситуацію може проникнути промінчик світла (чверть, а може й половину пацієнтів можна було б відразу ж виписати як здорових). Хіба це не брак любові?

Скільки є в'язниць, куди приходить занадто мало священиків або взагалі не приходять, щоб звільнити людей від найтяжчих пут, які є на світі: від того почуття вини, що перетворює їхнє існування у відчай. Скільки в'язнів чекають на таку зустріч, але ніхто не приходить? Хіба це не брак любові?

Скільки є казарм, де жоден священик не проголошує вищого щастя, де уніформа військового виховника приховує обличчя теслі з Назарету? Хіба це не брак любові?

Десятки тисяч мартінів бігають в наших навчальних закладах, але скільки там священиків, які не бажають бути нічим для них, хіба що тільки свідками любові до них Христа.

Чи не є повною катастрофою урок релігії, на який цілий рік не приходить жоден священик, щоб засвідчити своє життя з Богом, який би вислухав дітей і помолився з ними?

Що стосується молитви, то для священиків "найманців" молитва є "глупота" і це тоді, коли скрізь видно голод за молитвою. Один студент з Парижу написав такі слова: "Нам потрібен час, щоб дати молитві напоїти нас. У Парижі ми переживаємо повне духовне начало, яке відповідає нашій природній освіті та способу вираження, але ми помічаємо, що вмираємо від спраги. Ми відчуваємо в собі величезну потребу молитися. У Парижі ми не знайшли жодного "молільника", - тобто священика, який би навчив нас спогляданню. Завжди ми знаходили лише оратора, чия, далека від життя, мова була нестерпною. Нам не потрібні нескінченні словотворення, нам потрібна Молитва..."

А хто з священиків задумувався над долями тих молодих людей, які шукають власної глибини, які розгублюються в тупиках "подорожі в середину", яким ніхто не говорить про Того, для кого вони народилися, і які потрапляють в штучний "рай" наркотиків.

На чиїй совісті лежать загублені душі молодих людей, які благають священика розповісти про вселенську церкву, допомогти розібратись в плутанині церков, - а отримують відмову з посиланням на те, що вони мрійники та фанати. Тоді вони або створюють секту, або йдуть у вже існуючі секти.

А всі ті люди, яких пригнічує їхня вина, чиї рани не загоюються, і які не знаходять жодного священика, який пообіцяв би їм примирення Господа, яке підбадьорило би їх; а хто зупинить їх перед самогубством — хто?

"Немов дикий осел в степу, йдуть бідняки до роботи. Вже з самого ранку шукають вони здобич, а ввечері — хліб для дітей; уночі, голодні, вони збирають урожай на полях, спраглі збирають рештки винограду у виноградниках, мов злодії... У містах стогнуть вмираючі, поранені кличуть на допомогу" (Йова 24:5-12).

І ми на це затикаємо вуха, щоб не чути їхнього крику? Геофізиком чи вчителем хімії може стати кожен! Для цих професій не потрібні руки, які апостол змастив оливою. Господь закликає: "Зціляйте хворих і кажіть: Царство Господа серед нас! Зціляйте хворих, яких неможливо вилікувати, не проголошуючи Царства Божого".

Скільки душевних хвороб мають духовне походження. Хвороби духа не вилікуєш ні хімікатами, ні психотерапією, ні, тим паче, електрошоком, а тільки - Духом Святим, вогнем Крові, що може змити будь-який гріх, розірвати окови, омити рани. Крові, що невідома ні інженерам, ні професорам історії, а тільки -священикам. Єдиний диплом, який потрібен для цього — любов.

А тепер ще кілька рис священиків-найманців.

Священик-найманець ніколи не звертає увагу, на спотворення Хресного Знамені. Зверніть увагу, як більшість людей хреститься. Це не інакше як відганяння мух. Цим тільки роблять велику потіху дияволові та завдають болю Спасителеві. Те, що за словами апостола Павла: "Хрест — глупота для поган...", стало і для більшої частини християн маловажливою річчю. То хто ж вони тоді, християни чи погани?

Священики-найманці беруть гроші за сповідь, миропомазання, освячення домів та Тайну Хрещення, забуваючи, що сказав апостол Павло до Симона, коли той хотів купити Духа Святого: "Срібло твоє нехай з тобою буде на погибіль, бо ти за гроші думав придбати дар Божий..."(Діяння 8:18-20).

Священики-найманці замість заохочування до Святих Тайн, особливо Сповіді та Покаяння, тривожаться про свій фінансовий дохід, забуваючи слова святого Йосафата: "Свята Літургія, на якій ніхто не приймає Святі Тайни є мертвою... ", тобто страждання Спасителя виявляються марними.

Священики-найманці самі не знають, та людей не вчать, що таке є Свята Літургія. Вони не задумуються про те, що кожне слово в Літургії має свої невидимі дії. Зокрема, коли священик говорить: "Благословенне Царство..." — це є створення світу і миряни в цей час мають уявляти, як Господь своєю Волею творить, і повинні дякувати та благословляти сотворене Ним. Коли хор співає: "Єдинородний Сину...", в уяві присутніх повинна появитись Вефлеємська зірка, бо саме в цій частині літургії містично народжується Спаситель, щоб розірвати нашу темряву гріха. Коли священик виходить з Євангелією, - це перший вихід Ісуса на проповідь. Коли священик читає Євангелію — це Ісус проповідує Благу Вість. Коли хор співає "Херувими...", в цей час наші думки повинні бути перенесені на дорогу, що веде з Витанії в Єрусалим. В співі "Херувими" ми повинні ще відчути ту любов, що горіла в Спасителя за втраченим містом і уявити себе на місці Єрусалима, що не прийняв Сина Єдинородного. Потрібно згадати слова Ісуса: "Ех, Єрусалиме, Єрусалиме, якби й ти цього дня збагнув те, що веде до миру!" (Луки 19:42). Невже ці слова також не для нас сказані? Невже не для того нам потрібна літургія та Святі Тайни, щоб отримати духовний чин? Коли говорять на літургії "Вірую...", це ми є присутніми на молитві Спасителя в Оливному городі, де він, обливаючись кривавим потом, молився: "Отче мій, якщо можливо, нехай мине ця чаша мене. Однак, не як я бажаю, лише - як Ти"(Матея 26:39). Коли говорять: "Свят! Свят! Свят!" — це удари цвяхів у тіло Ісуса, і ми повинні в цей час з Ним духовно розіп'ята свої гріхи. Коли священик говорить: "їжте — це Тіло Моє..." та "Пийте — це Кров Моя..." — це кульмінація літургії, це саме жертва, де вино і хліб стають справжнім Тілом і Кров'ю Спасителя. При цих словах вірні повинні бити себе в груди промовляючи: "Ти Бог мій, Ти Цар мій" і поклонятись при словах: "На відпущення гріхів". А-слова: "За Всіх і за Все" — це те довгожданне слово: "Сповнилось", яке вигукнув Спаситель, віддаючи духа в руки Отця Небесного. Від цієї частини літургії до Господньої молитви "Отче наш..." ми повинні роздумувати про велику жертву Христа, про те, що він помер, щоб нас врятувати, щоб Його Рани вилікували наші рани, завдані гріхом. І молитва "Отче наш..." повинна виголошуватись з дуже великою радістю, бо саме тут перед нами відкривається печера, і звідти виходить Воскреслий Господь, і смуток наш перетворюється в радість. Причастя на літургії — це є Тайна Вечеря, на яку нас запросили.

Священики-найманці в час великої боротьби чорноти та Господніх Сил при нападі на ягнят вовків займають нейтральну позицію. І, як ми вже говорили, "маючи силу та владу діяти, не діють", не захищають ягнят, не відганяють чорні сили, боячись за марноту світу цього - багатство, престижне місце, вигідну парафію тощо. Де Василія Великого та Петра Могили, де Святі Кипріяни і ті, хто довіреними методами Христа могли б займатись екзорцизмом, тобто виганянням бісів. Більшість священиків боїться взяти до рук молитви Капріяна, Василія Великого, Петра Могили та інших святих екзорцистів проти ворожої сили , мотивуючи це тим, що Диявол почне їм мстити через рідних і близьких, через гоніння та накази з боку світу та влади. "Убоялися страху там, де його не було". Називаючи себе послідовниками Христа, вони забули слова Спасителя свого: "Не є учень понад учителя, ані слуга понад лана" (Матея 10:24), "Якщо мене ненавиділи, то і вас будуть ненавидіти... "Забули слова Спасителя: "Горе вам, коли про вас будуть всі добре говорити, бо так поводились з фальшивими пророками..."

Священики-найманці відправляють літургію тільки раз в неділю, і то, замість відправи Жертвенної Служби Божої з освяченням Святих Тайн, відправляють постійно так звану коротку літургію без освячення Дарів, мотивуючи це малою кількістю прихожан, забуваючи, що для Господа одна душа є ціннішою від цілого матеріального світу.

Священики-найманці і явні слуги дракона можуть провести Тайну Вінчання за гроші тоді, коли один з наречених вже був у шлюбі і не має права другий раз приступати до цієї Святої Тайни. Священики-найманці проводять обряди вінчання над тими, хто не прийняв Тайну Сповіді та Святого Причастя, і, насправді, є слугами диявола. Вони забувають слова Спасителя: "Не давайте священне собакам, ані не кидайте перел ваших перед свиньми..." (Матея 7:6).

А хто як не масонство Руської Православної Церкви придумали нісенітницю, що Святе Причастя можна приймати не більше одного разу на місяць. Я був свідком, коли священик РПЦ відмовив у причасті тільки тому, що тиждень тому причащався. Відмову отримали і всі ті, хто не був на вечірній службі. Хіба міра любові вимірюється часом чи присутністю на вечірній літургії? Або дітям 7-8 років було відмовлено в Святому Причасті тільки через те, що вони не знають всіх правд віри. Але Спаситель застерігав: "Не бороніть дітям до мене приходити, бо таких царство небесне".

А хто як не масонська директива Римо-Католицькій церкві на Заході висунула твердження, що у Святому Причасті немає дійсного Тіла і Крові Ісуса Христа, а - лише звичайний хліб і вино як символ Тайної Вечері. Отже, Причастя, за цією логікою, є звичайною їжею, чимось таким, як спільний обід.

В об'явленні 13 червня 1989 року Пресвята Богородиця роз'яснює: "Ісус є Життя, тому що Він дає ласки. Масонство в церкві старається знаходити виправдання для гріха та показати його не як зло, а як щось вартісне та добре; переконати, що такий гріх варто робити, щоб задовільнити свою людську природу, руйнуючи таким чином навіть сам корінь, з якого могло б відродитися якесь каяття, кажучи, що з "таких гріхів не треба сповідатися... " Наглядним прикладом такого виду відступництва може служити останній синод Англійської церкви, історія про єпископа Нікона, описана у статті "Хрестопродавець", про що згадували, розглядаючи Заповіді. Прагнучи до гріха та не противлячись гріхові, а інколи заохочуючи до гріха, церковне масонство вбило покаяння.

Ісус є Дорогою, яка проводить до Отця за допомогою Святого Євангелія. Церковне масонство схильне інтерпретувати його в раціональній формі, додаючи літературний стиль таким чином, що вкінці втрачається ввесь сенс євангельських об'яв. Доходимо до заперечення дійсності чуда воскресіння, і зароджуються сумніви в Божественності Ісуса та Його спасительної місії.

Проти темних сил церковного масонства, — продовжує Пресвята Богородиця, — яке тепер виконує таку роботу, щоб знищити Христа і Його Церкву, я ставлю опір Моєї армії священиків і вірних, щоб Христа любили, слухали та йшли за Ним, щоб Його Церква була чимраз більше люблена. Там, перед ними, над усіма нами, ясніє світла перемога Жінки, одягненої в Сонце, і Моє Непорочне серце досягне найсвітлішого тріумфу ".

Церква - не лише священнослужитель і гроші. Ще чоловіки та жінки, що роблять Бога видимим. Атому подивимось, як ми віддзеркалюємо в собі Бога, як ми виконуємо ту постанову Спасителя: "Робіть і зберігайте все, що вони скажуть вам, але не робіть, як вони роблять. Бо вони говорять, а не роблять" (Матея 23:3).

Священик Данієль Анге в книзі "Святі двохтисячного року" так говорить про церкву, відповідаючи на згаданий лист Мартіна: "Я хотів би тебе просити, щоб ти пробачив церкві її вразливість. Вибач нам, бо ми є вона. Мене вибач, бо я — її невірний син. Не ображайся на церкву.

І я хотів би тебе навіть попросити: люби її, цю церкву. Чи тобі заважають зморшки на обличчі твоєї матері? А якби вона була хворою — ти любив би її менше ? Чи більше ?

Я прошу тебе, Мартіне, люби церкву. Просто тому, що Він її любить. Цей Ісус, про якого ти говориш, що вийшов би Йому назустріч. Він, Ісус, любить її не всупереч її слабкості, а тому, що вона така слабка. Вона спокусила Його не своєю красою. Вона прекрасна через Його кров. Мартіне, з любові до Ісуса, чи готовий ти своєю кров'ю зробити церкву ще прекраснішою?

І ще: ти ніколи не зустрівся б з Ним, якби Він не був зарученим з церквою. Без неї Ісус був би музейним експонатом. І де Його зустрічають, там є церква.

Найбільш зіпсовані особи всіх часів, що дозволили Йому полюбити себе, є й твоєю сім'єю. І якщо в твоїй сім'ї, в церкві є так багато чиновників та ділків, то лише тому, що ніхто не відкрив властивостей їхніх сердець. Тому що їхнє серце таке ж самотнє та згорьоване, як і твою.

Скажи, ти відвернувся б від Ісуса, якби почув удари нагайки на Його спині? Чому ж ти не хочеш бачити Його тіло — церкву — лише тому, що це тіло покрите ранами ? Ранами, які завдані священиками та мирянами?"

На мою думку, слова Д.Анге дуже добре характеризують наше ставлення до проблем церкви, до її ран, завданих однаковою мірою священиками та мирянами.

6 лютого 1980 року міжнародна делегація "Лікарі без кордонів" безуспішно намагалася переправити гуманітарний вантаж через міст Аранія Пратета, що знаходиться у заростях і розділяє Камбоджу й Таїланд. З одного боку, це народ, який голодує, благає про крихту миру та їжі, з іншого, — жменька чоловіків та жінок з продовольчим конвоєм, які просять дозволу передати кхмерам життєво необхідні речі. Але їм не дають дозволу. Ненависть сильніша від довір'я, а довір'я поглинуте страхом. Люди, які люблять один одного, які створені для любові, не можуть зустрітися. Два світи дивляться один на одного, та залізні ланцюги розділяють їх.

Невже ця трагічна історія сучасного світу не може служити притчею для нашої розмови про два табори в церкві та в суспільстві. З одного боку, Мартіни, які у відчаї шукають місце в житті та зв'язку з Всевишнім, а з іншого боку, священики, які через егоїзм, некомпетентність, байдужість не впускають до спраглих і втомлених людей Ісуса, який також спраглий, зранений і знесилений довгим очікуванням на те, щоб його сотворіння прийняли освячуючу любов.

У відповіді Д.Анге є слова: "Завдають в однаковій мірі як священики так і миряни". Отже, почнемо розмову про тих, хто знаходиться в храмі по іншу сторону Святая Святих, і хто несе не меншу відповідальність за стан справ у церкві, ніж священики.

Ми могли б писати, говорити та бажати щоб навколо нас було все ідеальним, щоб кожний виконував те, що він повинен виконувати. Але, я хотів би, щоб ми зробили на цьому паузу і задумались чи завжди ми виконуємо те, що вимагається від нас, чи користаємо з наданої можливості, чи може хиби інших і церкви є оправданням нашої гріховності. В народі є таке прислів'я: "Якщо хочеш вдарити собаку, то полиця завжди знайдеться ". Тобто, якщо б ми бажали бути святими серед відступництва, злоби та гріха, то в цьому Господь би нам допоміг. Але складається враження, що багатьом більше не потрібний поранений Бог. Ніхто з особливою охотою не хоче чути, що він хворий, через те, що завдані рани на хресті не заживають через нашу байдужість. Своїми гріхами, пасивністю до оточуючого нас ми розриваємо ще більше рани в тілі Христа. Свята Тереза певний час жила байдужим життям і одного разу, ставши біля розп'яття Ісуса, задумалась: "Яку ж треба мати любов до невдячного світу, щоб так віддатись без останку на тортури, насмішки, неймовірні страждання і смерть. Яке треба мати камінне серце, щоб споглянувши на зраненого, обпльованого, замученого Господа, Його ще прибивати до хреста... "

У роздумах вона почула ніжні та теплі слова Ісуса: "Ех Терезо, Терезо, ти питаєш, хто міг мене розпинати і цвяхи забивати. А хіба ти своїми гріхами мене не розпинала, хіба ти своїми гріхами мені терновий вінок на голову не клала. Ви всі, кожний по трохи, бичуєте-мене, знущаєтесь наді мною, кості витягуєте, розпинаєте мене та розриваєте мої рани". Після такої відповіді Тереза почала жити святим життям.

Ми затуляємо вуха щоб не чути голосу Ісуса, і щоб не піти праведним шляхом Терези, але від самих себе ми нікуди не втечемо. Рано чи пізно ми, не маючи і не творячи милосердя, станемо перед справедливістю.

Господь в Євангелії, підтверджуючи сказане, наголошує, що не в гріховності справа, а в покаянні: "Гадаєте, що ті галилеї, тому що таке постраждали, були більші грішники, ніж усі галилеї? Ні, кажу вам, але як не покаєтесь, усі загинете так само" (Луки 13:2-3).

Нікому не подобається таке слухати. Але ми справді загинемо, якщо вчасно не звернемось до єдиного лікаря, який нам ще залишився. Загинемо, щоб відродитися через очищення потоком власної крові!

Хотілось би зробити невеликий підсумок нашої з вами розмови на сторінках цієї книги. Пригадуємо, що почали ми розмову з того, що порівняли часи та співставили період до приходу Ісуса і теперішній. Ми зробили висновок, що для всіх періодів притаманне не пізнання "часу відводин", тобто у всі часи люди постійно не мали орієнтації, що та коли збудеться з пророчества. Через це великі біди ніколи не обминають народ. Свідком цього є світовий Потоп, знищення Содома й Гомори, відкидання Сина Божого та кара на Єрусалим за відступництво. Щоб врятуватися, потрібно бути озброєному правдою, бо правда — це єдина дошка, за яку можна вхопитись і виплисти з моря брехні та обману.

Ми з вами знайшли критерій правди та вияснили, що ним є Слово Боже, тобто Старий і Новий Завіт.

Ми з вами відкрили тайну зла і добра, знайшли винуватця беззаконня, автора гріха і бід — сатану. З того "експерименту", про який ми говорили, можна зробити висновок, що суттю нашого перебування на землі є: "Сказати сатані - ні, а Господові - так".

Ми з вами пройшли з Ісусом від Вифлеємських ясел і до Гефсиманії. Були свідками Його чудес і зробили висновок, що "Скоріше небо і земля проминуть" або "Каміння почне говорити", а все одно - пророцтво, яке відходить від Господа, - мусить сповнитись.

Ми чули, як Господь розповідав своїм учням про майбутнє, і розглянули, як воно сповнилось на Єрусалимі та подальших подіях у світі. Ми дізнались з об'явлень Йоана Богослова про останні часи та зустріли разом з жителями Фатіми першу прикмету останніх часів — Жінку, одягнену в сонце. Пресвята Богородиця для нас відкрила тайну червоного дракона, чорної бестії з десятьма рогами та Бестії з двома рогами, як у ягняти. Ми розглянули заповіді та їх дотримання і твердо усвідомили, що світ втопився в гріхах.

А тепер слід зрозуміти, по-перше, що "...якщо не покаємось, то загинемо". По-друге, що в світі скрізь і всьому господарем зробився сатана через поголовне відступництво, гріх і нерозкаянність. Я не нагнітаю негативні емоції, але хочу вас збудити зі сну, зробити вас тверезими; хочу, щоб ви не повторили долю Єрусалиму, і тому ви зобов'язані зробити висновок, що так далі не може продовжуватись. Ви повинні зупинитись над прірвою. Ще не пізно.

Кожний вік ставить перед християнином свої нові проблеми та питання, які вимагають серйозного і швидкого обдумування та вирішення в дусі християнських традицій. Розум людини укладений так, що не терпить білих плям, а якщо немає ясної та чіткої відповіді на запитання, що виникають, то утворюється вакуум, який обов'язково заповнюється неперевіреними, а здебільшого неправдивими вченнями.