Довга подорож
Я проснулася у великому гнізді. Воно було чуже, але ніхто там не жив.
— Ти проснулася? Я принесла їжі.— почала розмову ворона.
— Ти вчора сказала що я полечу у теплі краї— запитала Ліна.
— Так, але я помилилася. Полетиш не ти а ми. Доречі як тебе звати? Я Соня.
— Я Ліна. Тобто сьогодні ми полетимо у теплі краї?
— Так, зараз поїмо і обідом вирушимо.
— Добре— "невже моя мрія здійсниться"
Настав обід.
— Ну як? Ти готова? — запитала Соня.
— Так я готова!
— Тоді вирушаймо!
І ми полетіли я не знала куда летіти і прямувала за нею.
Минула два дня я вже не могла летіти все боліло.
— Давай тут зупинимося відпочинемо— запропонувала Ліна.
— Так, давай.
Ми зупинилися і сіли на дах якогось будинку. Я бачу таке в перше, було дуже багато будинків, вони було близько одне коло одного. Ще були стовпи із яких висіли дроти, на них сиділи пташки. Таких птахів я бачила вперше. Вони сиділи і дивилися на нас. Соня пішла шукати харчі. Я пильно стежила за цими дивним птахами.
— Що ти тут робиш? Такі як ти вже давно полетіли.— Почали розмову вони.
— Я не змогла полетіти із ними. Тому лечу зараз. Ви хто?
— Ми голуби.
Я не хотіла продовжувати розмову.
Прилетіла Соня із їжею, ми поїли, і через деякий час вирушили в дорогу.
Летіли довго і я побачила велике озеро. Ми летіли вже другий день а воно не закінчувалося.
— Чому озеро не закінчується?— запитала я.
— Це не озеро, це море. Воно дуже велике, набагато більше за озеро.
— А що буде коли нам доведеться відпочити?
— Тоді будемо шукати кораблі? Це такі великі штуки зроблені людьми, вони на них переміщаються по воді.
— Звідки ти стільки знаєш?
— В мене була мрія полетіти в теплі краї, але я ворона і я маю залишатися зимувати. Всі насміхалися із моєї мрії, але я не переставали мріяти. Я розпитувала лелек про теплі краї як добратися і про все.
— Ого. Я теж мріяла полетіти туди.
Розмова ще трохи затягнулася.
Ми летіли і побачили корабель, на якому вирішили залишитися відпочити. Через кілька днів ми долетіли туди у теплі краї!
— Ти проснулася? Я принесла їжі.— почала розмову ворона.
— Ти вчора сказала що я полечу у теплі краї— запитала Ліна.
— Так, але я помилилася. Полетиш не ти а ми. Доречі як тебе звати? Я Соня.
— Я Ліна. Тобто сьогодні ми полетимо у теплі краї?
— Так, зараз поїмо і обідом вирушимо.
— Добре— "невже моя мрія здійсниться"
Настав обід.
— Ну як? Ти готова? — запитала Соня.
— Так я готова!
— Тоді вирушаймо!
І ми полетіли я не знала куда летіти і прямувала за нею.
Минула два дня я вже не могла летіти все боліло.
— Давай тут зупинимося відпочинемо— запропонувала Ліна.
— Так, давай.
Ми зупинилися і сіли на дах якогось будинку. Я бачу таке в перше, було дуже багато будинків, вони було близько одне коло одного. Ще були стовпи із яких висіли дроти, на них сиділи пташки. Таких птахів я бачила вперше. Вони сиділи і дивилися на нас. Соня пішла шукати харчі. Я пильно стежила за цими дивним птахами.
— Що ти тут робиш? Такі як ти вже давно полетіли.— Почали розмову вони.
— Я не змогла полетіти із ними. Тому лечу зараз. Ви хто?
— Ми голуби.
Я не хотіла продовжувати розмову.
Прилетіла Соня із їжею, ми поїли, і через деякий час вирушили в дорогу.
Летіли довго і я побачила велике озеро. Ми летіли вже другий день а воно не закінчувалося.
— Чому озеро не закінчується?— запитала я.
— Це не озеро, це море. Воно дуже велике, набагато більше за озеро.
— А що буде коли нам доведеться відпочити?
— Тоді будемо шукати кораблі? Це такі великі штуки зроблені людьми, вони на них переміщаються по воді.
— Звідки ти стільки знаєш?
— В мене була мрія полетіти в теплі краї, але я ворона і я маю залишатися зимувати. Всі насміхалися із моєї мрії, але я не переставали мріяти. Я розпитувала лелек про теплі краї як добратися і про все.
— Ого. Я теж мріяла полетіти туди.
Розмова ще трохи затягнулася.
Ми летіли і побачили корабель, на якому вирішили залишитися відпочити. Через кілька днів ми долетіли туди у теплі краї!
Коментарі