Прокинулася Ліна в сіні, у стодолі. Було тепло й затишно, стіни темні, де-не-де було світло. Моє крило було в бинті. Я попробувала встати, все боліло. Тоді лягла і трохи подрімала. Не знаю чому но мені здавалося ніби я у безпеці.
     Вона знову прокинулася, двері стодоли були відкриті. Вона вирішила вийти подивитися де вона і хто там є, і найголовніше як звідси утекти. Лелека визирнула із дверей і побачила курей які ходили туди сюди про щось говорили, півня який вискочив на пліт і стежив за всім. Там були ще гуси, вони ходили не коло всіх і дуже поважно, немов головні. Ліна пішла до миски із водою, вона дуже хотіла пити. Коли вона пила до неї підійшла якась курка. Вона була біла із чорним хвостом.
— Привіт! Ти хто? Як звати? Звідки ти?— розпитувала вона.
—Привіт! Я Ліна, живу далеко звідси. А ти?— сказала лелека.
— Я Катя. І не думаю що ти в нас надовго, тобі будуть не раді.— приязно сказала вона.
—Я не збираюся тут залишатися!
— Жаль мені ти сподобалася— засміялася Катя і пішла.
      "І що вона цим хотіла сказати? Що в мене звідси не вийде втекти?"
        Тоді Ліна пішла у стодолу, там вона побачила мертвого горобця, хліб. Лелека довго придивлялася до цього не хотіла це їсти "а вдруге там отрута? Чи ще щось, не буду я цього їсти!" Вона пішла дальше від їжі і лягла, роздумувала як втекти.
     Незабаром голод взяв своє. Ліна наважилася попробувати їжу. На її подив усе було добре. "Не всі люди погані, але зараз потрібно знайти вихід звідси втекти!". Ліна знову вийшла надвір. За сіткою вона побачила того самого вівчура, який на неї напав.
—Привіт! Вибач за крило я не роз рахував свої сили— говорив пес.
—Ем....— нічого не зрозуміла вона. "значить не хотів мені робити боляче? Але ж напав для чого? —тоді для чого ти на мене напав?
— Я лише слухав гтсподаря.
— А для чого він сказав напасти на мене?
— Я не знаю. Мене звати Рікі. Вибач за крило— говорив він
— Я Ліза—відповіла вона "якщо він в вибачається то можливо і допоможе втекти?" — давай так ти мені допоможеш втекти а я тоді тебе вибачу.
— Ні! Спочатку ти маєш вилікуватися, тоді допоможу— відповів він.
     Користі ця розмова не принесла ніякої.
    Ліза пішла шукати якусь дирку в сітці, можливо повезе і вона втече. Вона ходила, намагалася злетіти. Все марно.
    Ліза наткнулася на гусей. Вона старалася їх уникнути, вони їй геть не подобалися. Но було пізно.
— Хто ти? Надовго тут не залишся! Зрозуміла? Тут буде усе так як ми скажемо!— почала говорити якась гуска.
— Можете не боятися довго я тут не збираюся сидіти!— сказала вона і пішла.
     Надворі темніло, тому вона пішла до стодоли. Засмучена томущо вона не знайшла спосіб втекти.