- Лалісо! Ти знову?! Скільки можна? Віддай цигарку! - крикнула на неї подруга.

- Ну, Розанно... - відповіла вона скиглячи.

- Пішли на урок!

- Ні. Не люблю фізичку. Ця Анжі! Вона користуєтеся тим, що фізичка її бабуся і псує мені оцінки. Стерво.

- Ох...

- Гей, я не думаю, що дівчатка повинні палити. Це не гарно, тим паче ти ще маленька! - до учениць підійшов молодий чоловік, років 20-25.

- Хлопчику, тобі чого? - запитала в нього Ліса.

- Хлопчику? Хах, так мене ще не називали.

- Ліс, наступна буде хімія, йдемо? - звернулась до неї Роза.

- Хімія? Ох, дебільний предмет.

- Кажуть, у нас новий вчитель, малодий та гарний.

- Знову? Гаразд, тоді піду.

- На вчителя хочеться подивитись? - чоловік забрав із рота брюнетки сигарету і закурив, витягнувши пачку цигарок та запальничку, розтоптав її. - Ще раз побачу, покараю! - суворо пригрозив він.

- А ти не офігів? А? Красунчику? - привабливим голосом промовила Лаліса.

- Язик прикуси. - його тон змінився, від чого у дівчат затремтіли коліна. - Чекаю на хімії. - сказав він і пішов.

- Це був наш новий хімік? - спитала Роза.

- Походу. - відповіла та.

   Двоє подруг залишили своє укриття біля спортивного будиночку та пішли до школи.

   Дівчина, що зверхньо крокувала зліва - Лаліса Лейл. На вигляд вона була дівчиною з бездоганною зовнішністю, що здавалось, вона знала це і використовувала свою красу, щоб отримувати те, що хотіла. Її чорне волосся було акуратно зачісане у високий хвіст, а коротка спідниця підкреслювала її довгі, стрункі ноги. У неї була сексуальна постава, що нагадувала модель на подіумі.

   Її тонка, прозора блузка видавала набряклість грудей, що виглядали, наче вони збільшилися. Чорні очі, здавалося, проникали всередину того, хто взагалі з ними зустрівся, вони були такими глибокими, що здавалося, вони могли вивчити душу людини. Її губи були пухкі і соковиті, настільки що, хто бачив їх, хотів пробувати їх своїми губами.

   Усі учні і вчителі в школі звертали на неї увагу, як на дівчину з ідеальною красою. Лаліса була не тільки красивою, але й розумною та амбітною. Вона знала, що хоче від життя і дійшла успіху в усьому, чого прагнула.

   Лаліса Лейл була не простою дівчиною, вона була мрією, якої багато хто хотів би досягнути.

   Поруч із нею, легко крокувала Розанна Лав. Дівчина виглядала так, наче була вишита з зірок. Її волосся, ніжного білого кольору, лягало на плечі в довгих, блискучих локонах. В короткій спідниці чорного кольору, вона виглядала дуже стильно і модно. Її тонкі ніжки були в обтягуючих чоботах на високій платформі.

   Прозора блузка легко облягала її тіло, підкреслюючи красу її фігури. Зелені очі Розанни були як два смарагди, що світилися в темряві. Її губи були такі чуттєві, що виглядали майже мокрими. Коли вона усміхалася, її обличчя розцвітало, а серця багатьох хлопців трохи прискорювали свій ритм.

   Розанна була красивою, але також вона була загадковою і недосяжною, тому що вона була не тільки прекрасна ззовні, але і внутрішньо була мудрою, доброю і має непересічний характер.

                            🃏   🃏   🃏

   Лаліса та Розанна стояли на сходах перед величезним корпусом школи, дихаючи свіжим повітрям та роздумуючи про те, як швидко прийшов одинадцятий клас. Вони були найкращими подругами і знали одна одну занадто добре, щоб забути, які заняття цікавили кого.

   Лаліса, здавалося, була природженою вченою, яка любила занурюватися в хімію, фізику та математику. Її любов до науки була такою, що вона навіть здобула низку наукових нагород.

   Розанна ж, навпаки, була майстринею танців та літературних творів. Вона читала книги з будь-якої тематики та вміла красномовно говорити про свої улюблені твори.

   Дзвенить дзвінок, після якого всі заходять, а дівчата відходять припудрити носик. Через 10 хвилин, вони повертаються і вольовою ходою заходять до кабінету хімії.

- Добрий ранок. - сказали разом дівчата.

- А ось і пропажа! - вигукнув директор. - Лейл, Лав, що за поведінка? Чому заявляємось через 10 хвилин після дзвінка?! - розпинався він.

- Зайняті були. - холодно кидає Ліса і сідає поряд із однокласником, зовсім не звертаючи уваги на вчителя який стоїть поруч із директором.

- Гаразд, я піду, а ви поки починайте урок, учителю Чон. - сказав директор, наостанок зиркнувши на Лейл, вийшов із кабінету.

- Добре. - почав вчитель. - Давайте краще познайомимося. Мене звуть Бред Чон, для вас "вчитель Чон". Є питання? - Анжі відразу підняла руку. - Так? Назвіться.

- Я Анджела Лі.

- Приємно. Так, що у тебе за запитання?

- У вас є дівчина? - весь клас почав свистіти, що бісило Лейл, бо вона любила тишу.

- Ні. Дівчини у мене немає.

- Учитель Чон! - вигукнула вже інша дівчина.

- Так?

- Скільки вам років?

- Мені 23.

   По класу пішли перешіптування, про те, який він молодий. Лісі ж всю розмову сиділа в телефоні, що не вислизнуло від погляду вчителя Чона.

- Ей! Дівчинко з телефоном!

- М? - вона ліниво підвела голову.

- Ім'я?

- Лаліса Лейл.

- Поміняйся місцями з Анджелою, сидітимеш поряд з моїм столом. - сказав він.

- Не буду.

- Що вибач?

- Я не хочу. Мені тут комфортно сидіти.

- Тоді, дай мені свій телефон. На моєму уроці я не дозволяю ним користуватися.

- Пф. Тоді ведіть урок цікаво, щоб я не залипала в телефон. - по класу пройшовся тихий сміх.

- Раз, Лалісо, ти така розумна. Напишеш самостійну зараз, одна із класу. - сказав Бред та поклав перед нею роботу. Дівчина лише посміхнулась і почала писати самостійну здавши її через 10 хвилин.

- Ось. - поклала вона роботу на стіл вчителя, тоді продзвенів дзвінок.

- Домашня робота на сторінці 163, і Анжі роздасть вам бланки з письмовою роботою.

- Добре.

- А ти. - він вказав на Лейл. - Затримаєшся тут.

   Всі вийшли, і в кабінеті залишились тільки Лаліса та Бред. Чоловік підійшов до дверей, та зачинив їх на ключ, оскільки третього уроку він не мав.

- І що це? - він кинув на дівчину, що сиділа на парті, жаркий погляд.

- Що? - вона зухвало посміхнулася.

- Твій зовнішній вигляд. Чому така коротка спідниця? А блузка взагалі просвічується!

- Боже мій... - Ліса роздратовано видихнула. - Тільки перевились і вже щось кажете за моє вбрання. Якщо ви ще не помітили, то всі дівчата в цій школі так виглядають, але ви чогось вирішили причепитись саме до мене.

- Можливо тому, що ти єдина мене зацікавила. Особливо коли вирішила мій тест за 10 хвилин, поки я його сам писав 2 години.

- Ну тоді, скоріше, я просто надто розумна для вас. Мені не потрібна ваша увага.

- Твоє вбрання каже саме за себе.

- Ой, ще скажіть, що у вас інстинкти, і я сама винна, що ви не змогли втримати свого коня в штанах. Фу таким бути.

- Та, ні, я просто... - рознервувався вчитель.

- До того ж, Анджелі, ви таке не говорили. А в неї взагалі груди напоказ. - сказала Лаліса. - Розслабтеся, я не ваша дівчина, то чого ви бурчите?

- Гаразд. Але ось те, що сталося надворі. Назвала мене красунчиком. Сподобався, що жити без мене не можеш? - запитав він рухаючись на школярку. - Чи хочеш розважитись? Я можу тобі це влаштувати. - посміхнувся Бред.

- Педофіл. - Ліса хотіла вдарити його, але її коліна грубо зупинили рукою. - Якщо вам так хочеться з кимось потрахатись,то зробіть це з Анжі, вона вам точно не відмовить. - відповіла вона, як в двері постукали.

- Вчителю Чон, чи можу я увійти? - запитав пискливий голосок однокласниці Лаліси, від чого дівчина посміхнулась.

- Бачите, ось і ваша рятівниця прийшла. Вона точно знає як вас втішити. - сказала вона і спробувала встати, але її знову нахабно посадили на парту.

- Зараз, швидко біжиш в лаборантську зі своїми речами і тихо сидиш там. Зрозуміло?

- Чого б це?

- Ну, ти ж не хочеш два з хімії?

- Виродок.

- За це, ти, мені відповіси потім. Швидко в лаборантську! - Лаліса встала та взявши свої речі, модельною ходою увійшла до лаборантської.

   У цьому кабінеті було два стола, вчителя і ще один, він належав самій Лісі, і всі це чудово знали, адже краще за неї, предмет ніхто не знав, а вона, від нудьги, частенько складала тести, контрольні, перевіряла зошити.

   На столі Бреда стояли документи, підручники, комп'ютер, чаша з приладдям, планшет і навушники, які, напевно, належали йому. Вся продукція була від Apple, крім комп'ютера, пароль від якого саме знала дівчина, адже його ніколи не міняють. Сівши за стіл Чона, Ліса почала лазити по шухлядам і набрела на декілька запонок, краваток, контрацептивів. Дивлячись на них у дівчини почався нескінченний сміх, який їй вдалося зробити тихим.

   Згадавши про камери, що знаходилися в кабінеті, вона включила їх на своєму комп'ютері і почала спостерігати за тим, що відбувається.

                            🃏   🃏   🃏

- Привіт, Анджело. - Бред відчинив двері кабінету. - Ти щось хотіла?

- Так, чи можу я увійти?

- Звичайно.

   Тільки зараз Бред помітив спідницю, що ледве прикривала п'яту точку, наполовину розтібнуту сорочку, з-під якої вивалювалися груди в чорному мереживному ліфчику, розпущене волосся, губи нафарбовані яскраво - червоною помадою, високі підбори. Пройшовшись до столу вчителя, де власне і сидів Чон, дівчина вмостилася прямо перед обличчям чоловіка, закинувши ногу на ногу.

- В мене не дуже добре з хімією, чи не могли б ви зайнятися зі мною нею?

- Нею? Чи сексом? Анжі, я тобі дивуюся, в тебе ж начебто урок?

- Я можу й не відвідувати математику, її веде моя бабуся, тому все добре. Ну так, що, навчите?

- Навчу.

   Вчитель підвівся зі стільця, тим самим ранячи ноги учениці і стаючи між ними. Бред вже навіть забув про брюнетку в лаборанській, та й та, слухаючись, не давала знати про себе.

   Втягнувши дівчину в далеко не дитячий, пристрасний і вульгарний поцілунок, зовсім забуває про не зачинені двері, які бажано б зачинити, адже на поверх до вчителя піднімався директор, бажаючи розібрати одне питання з приводу 11-В, в якому, до речі, й навчалися дівчата.

- Вчителю Чон, можна увійти? - Бред миттю усувається від учениці.

- Я двері не зачинила... - шепоче Лі.

- Трясця.

   Анджела відразу тихо зістрибує зі столу ховаючись під ним. Чоловік одразу розуміє задум дівчини і сідаючи за стіл, відкриває першу вкладку на комп'ютері, якою виявився електронний журнал 11-В.

- Так, увійдіть.

   Лі ж не гаючи часу, розтібає ремінь і блискавку джинсів вчителя, приспускаючи боксери, беручи дітородний орган чоловіка руками, окреслюючи язиком голівку, і рухами, що посмоктують, повністю бере в рот, так, що обличчя вчителя спотворюється, а зуби стискаються.

- Вчителю Чон, що з вами? - схвильовано запитав директор.

- Так, нога болить, впав зі стільця після уроку, коли ставив хімікати.

- Ясно. Я хотів би попросити вас про щось, що зв'язано з 11-В.

   Бред знову спотворив обличчя через одну проблему під столом, яка вже професійно приносила йому задоволення.

- Що з вашим обличчям?

- Я просто не розумію, про який клас ви кажете. - він знову всім виглядом показував, що не розумів.

- У ньому навчається Лейл.

- Не зрозумів.

- Ну що з вами, вчителю Чон, це клас Лаліси.

- А, до мене дійшло. Що саме... Ви хотіли? - ледве вимовив Бред.

- З вами точно все добре? - у відповідь брюнет кивнув. - Так ось. Класний керівник 11-В звільняється, і я хотів би попросити вас стати їх класним керівником, якщо ви звісно не проти. Але, якщо вас це не влаштовує, то я попрошу місіс Лі, бабусю Анджели.

   Чоловік одразу згадує слова Лаліси про фізичку і вирішує, що він хоче впорядкувати цю дівчину, не бажаючи, щоб вона пропускала уроки, адже під час уроку хімії він частенько кидав на неї погляди, дивлячись, що робить ця нестерпна.

- Я не проти. Це все?

- Ну раз ви згодні, то я піду.

   Коли директор вийшов із кабінету, він випадково зачинив двері. Тоді, Бред глухо простогнав і взявши голову дівчини, почав грубіше трахати її в рот за волосся, від чого у тієї з незвички пішли сльози, але брюнету було начхати. Лаліса ж вирішивши не дивитися це "порно - онлайн" сіла перевіряти роботи на столі вчителя, і поки ці двоє були зайняті, встигла перевірити п'ять класів і написати плановий тест для 11 класів.

    Бред же кінчив в рот Анжі, змусив проковтнути це. Дівчина підвелась та подивилося на нього.

- Це було неприємно. Я можу поскаржитися за спокушання неповнолітніх. - сказала вона.

- Невже?

- Хм... Скористався мною, як повією.

- Ти нею і так є. Добре, поставлю тобі за урок десять, якщо ти так старалася. І взагалі через тебе мене мало не спалив директор.

- Ну, так може покараєш?

- Покараю. Тобі додаткова письмова робота. Сторінка 140, питання всі.

- Що?

- Якщо їх не буде, поставлю два.

- Можливо ще щось?

- Так, ти вільна.

- І все?...

- Слухай, я вже втомився від тебе, знадобишся, знайду, йди.

   Анджела вийшла зачинивши двері, а Чон хмарою відкинувся на спинку стільця та шумно видихнув. Раптом його погляд впав на самостійну роботу Лаліси. Взявши її в руки, він почав вивчати її почерк.

- Бляха! Вона ж в лаборантській! - чоловік застібнув джинси з ременем і вставши попрямував до приміщення.

   Брюнетка грала в планшеті вчителя, який був не запоролений.

- Лазити в чужих речах не добре. - сказав той.

- Трахати учениць в рот теж не добре, що тепер? - із насмішкою відповіла та.

- В тебе надто гострий язик!

- Стараюсь як можу! Мені просто цікаво, наскільки потрібно бути тупою, щоб переплутати математику з фізикою? - засміялася вона, згадуючи як Анжі сказала, що її бабуся вчителька математики, хоча та, була вчителькою фізики. - Вона в середній школі, чи що?

- До речі, як ти дізналася про те, що відбувалося в кабінеті?

- Там є камери.

- Що?! Бляха! Куди ведеться трансляція?

- Трансляція? В міністерство освіти.

- Сука... - Бред схопився за волосся, опистивши голову, Ліса ж вставши, взяла сумку і підійшла до нього.

- Заспокойтеся, я жартую. Я їх місяць тому на комп'ютер перевела, мене бісить, що нас знімають. - трепля брюнета по волоссю, спокійно сказала дівчина.

- Ти?

- А хто ще? Чий це по вашому стіл поруч із вашим?

- Твій?

- Так. Я часто перевіряю роботи, складаю тести та контрольні. Я до речі перевірила 9-А, Б, Г, 10-А, В. І склала тест для 11.

- Ти спритно.

- Ні, це просто ви довго. Взагалі вже два уроки пройшло і зараз буде п'ятий.

   Лаліса вийшла з кабінету хімії залишаючи Бреда одного в лаборантській.

                            🃏   🃏   🃏

   Згодом, чоловік теж вийшов з кабінету хімії, і направився до свого давнього друга, Девіда Пака, який теж був вчителем в цій школі, тільки зарубіжної літератури.

   Бред крокував по коридорам з напруженим виразом на обличчі, його міцні кроки лунали по підлозі. Його глибокий голос із хрипотом бурчав, коли він вітався з іншими вчителями по дорозі. Увага всіх зверталася на нього, як на магніт, коли він проходив повз них. Кожна дівчина, яка йому потрапляла на шлях, відчувала підвищену пульсацію свого серця, адже він був справжнім чоловіком-магнітом.

    Його рівний і пишний чорний гольф вигідно підкреслював його широкі плечі та міцне тіло. Він був яскравим прикладом чоловіка-спортсмена з досконалим співвідношенням м'язів та сили. Кожен його рух був керований впевненістю і грацією. Чорне волосся, ретельно зачісане в модному стилі, виглядало непохитним і не пошкодженим, ніби він тільки що вийшов із салону краси. І його очі - чорні, як вугілля - здавалося, були відображенням його внутрішньої сили, незалежності і пристрасті. Його наявність в будь-якому приміщенні завжди викликала гучний шум дискусій та поглядів, що змушували всіх залишатися в захопленні його виглядом.

   Через деякий час, він зайшов в кабінет зарубіжної літератури, де знаходився його друг.

- Привіт. Чому не зустрічаєш свого найкращого друга? - розставляючи руки для обіймів промовив Бред підходячи близько до столу за яким сидів вчитель літератури.

- Кого я бачу? - той підвівся та обійняв друга. - Бред Чон, власною персоною і без охорони. - посміхнувся Пак.

- Давай без сарказму. - відмахнувся брюнет сидаючи на крісло. - Я тут по справі. - він знизив свій голос до шепоту. - Важливій справі. Ти думаєш чому я перевівся сюди вчителем?

- Тому, що ти любиш молодих дівчат? - ніби серйозно сказав блондин, насправді ледве стримуючи сміх.

- Не смішно. - його голос вмить став грізним. - А тепер серйозно. Мені наказали, щоб я тобі допоміг.

- В чому?

- Ти, що, вже забув для чого тебе послали сюди три роки тому? Ти нормальний?

- Та пам'ятаю я, пам'ятаю. - втомлено видихнув Девід. - Я мав дізнатися, чому в цій школі зникають діти з нищої масті, але це виявилося не так просто як я собі перше думав.

- Щось сталося?

- За мною хтось стежить. Я дію обережно, але через обережність, справа просувається повільно.

- Думаєш, тут може бути причетний хтось з клану "Дзвінки" або "Трефа"?

- Думаю, але я не можу бути в цьому впевнений.

- Зрозуміло. Але не хвилюйся, тепер, в тебе є я. - усміхнувся Чон та підійшов до друга. - Так і справа піде швидше.

- Можливо. - Пак теж усміхнувся. - В тебе вже уроки закінчились?

- Ага, а що?

- Не хочеш кудись сходити, щоб відмітити твій перший день у ролі вчителя?

- А давай.

   Чоловіки разом вийшли з кабінету літератури, блондин заченив двері на ключ, і вони вийшли зі школи.

   Це було ще те видовище. Двоє, молодих, красивих вчителі йдуть разом.

   Девід Пак найкращий друг Бреда, вони знайомі ще з того моменту, коли разом потрапили до клану "Піка", але потім Пака перевели до клану "Чирва", і вони не так часто бачились через свою зайнятість.

   Девід був не просто красивим, він був захоплююче привабливим. Він висів на тлі тлуму як символ витонченості та мужності. Його високий зріст витончено підкреслювався його м'язистим тілом, яке було надзвичайно пропорційним та сильним.

   Біла сорочка, розчібнута на три ґудзики зверху, не тільки додавала Девіду елегантності, а й підкреслювала його масивні ключиці та відкривала вид на його розкішні м'язи, які проглядали крізь тонку тканину цієї сорочки. Чорні штани чудово підходили до його вбрання, створюючи контраст та підкреслюючи його сміливий та сильний характер.

   Його біле волосся було модно підстрижене, що ще більше додавало Девіду чарівності та неповторності. Коричневі очі, які здавалось, дивилися на всіх поглядом короля, даруючи відчуття надійності та впевненості в собі. Цей чоловік не просто виглядав як божество, він був витвором мистецтва, на якого було приємно дивитись та захоплюватись його красою.

- О! - Бред раптово вигукнув і зупинився.

- Що таке? - Пак підійшов до нього.

- Це ж ніби Лаліса? - вказував він на двох дівчат які стояли біля воріт.

- Ага, разом із Розанною. - відповів блондин.

- Та, точно. Ти їх знаєш?

- Звісно. Я ж їх вчитель літератури, а тобі що? Сподобалася Лейл? - насмішливо промовив той.

- Ти, що, ні звісно. Просто цікаво.

- Тобі всеодно нічого не світить. Таких як вони, легко затягнути в ліжко не вийде, не дадуть.

- Ха! А ти що, вже пробував?

- Ще питаєш! - Девід глянув на Розанну, яка мило усміхалася до своєї подруги. - Такі як ми, точно, не для них.

- Теж мені. - відмахнувся брюнет.

- Ти знаєш який в них клас?

- Тільки не кажи мені, що вони мають клас "Вишник".

- Ні, в них клас "Король", у двох.

- Фью... - свиснув Чон. - Невже? - він ще раз глянув на дівчат.

- Тому, ми, в яких клас "Джокер" навіть близько біля них стояти не можемо.

- Боже, Девіде, це все твоє старовинне сприйняття, в такі тонкощі вже давно ніхто не заглиблюється. Окрім тебе звісно.

- Та пішли вже, досить про це! - блондин пішов до свого автомобіля.

- Зачекай мене! - Бред підбіг та застрибнув на пасажирське сидіння. - Можемо їхати.

   Девід завів машину, натиснув на газ і вони рушили з місця, проїжджаючи повз дівчат. Чоловіки усміхнулись до них, але подруги їх проігнорували.

- Чого це вони до нас усміхаються? - спитала Лаліса

- Схоже, що в них день хороший. - відповіла Розанна.

- Ти подивись на них! - вигукнув здивовано Бред. - Проігнорували!

- А ти на що надіявся? - посміхнувся Девід.

- Хоча би на те, що вони покажуть язик.

- Не сміши мене.

- Хто сказав, що я сміюсь?

- Та закрий свій рот нарешті.